Рішення № 88329014, 20.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1526/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/1526/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0998 про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) звернулася в суд з позовом до Військової частини А0998 (вул. І.Хрестителя, м.Яворів, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 07652444) у якому просить:

- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.07.2019 рік та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік;

- Зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.07.2019 року;

- Зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.07.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, у той час як статус учасника бойових дій позивача набула, додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використовувала, у зв`язку з чим має право на її компенсацію. Також вказує, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період проходження військової служби не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позов, у якому зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій в особливий період не надається, а тому на неї не поширюються норми Закону України «Про відпустки» щодо виплати грошової компенсації. Покликання на рішення Верховного Суду у зразковій справі не можна брати до уваги, оскільки воно стосується виключно особи, на користь якої ухвалено. За період проходження служби позивачем у військовій частині індекс споживчих цін не перевищив поріг індексації, а тому нарахування індексації не здійснювалось. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

15.07.2016 року позивач отримала посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. (а.с.15).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 0998 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 10.07.2019 року № 139 старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця - зенітника 3 зенітного ракетного взводу 2 зенітної ракетної батареї зенітного ракетного - артилерійського дивізіону військової частини А 0998, звільнено наказом командира військової частини А0998 (по особовому складу) від 10.07.2019 року № 111-РС у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу від 25 березня 1992 року № 2232- ХІІ. (а.с.12).

Згідно листа військової частини А 0998 від 20.12.2019 року № 8979 вбачається, що у військової частини А 0998 відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації за не використану додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій. (а.с. 17).

Згідно листа військової частини А 0998 від 02.01.2020 року № 24 вбачається, що фінансування ресурсу в Міністерстві оборони України не було, відтак відсутні підстави для виплати індексації в січні 2016 року по лютий 2018 року. (а.с. 16).

Відповідно до довідки Військової частини А 0998 вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 в період з 25.12.2015 по 28.03.2016, з 06.02.2018 по 15.03.2018 року дійсно брала участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. (а.с.14).

Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, за 2016 року по 2019 рік та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.07.2019 рік позивачу виплачені не були, що вбачається зі змісту наказу від 10.07.2019 року № 139 та листів військової частини А 0998.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Водночас, нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Судом установлено, що позивачу за період з 01.01.2016 - лютий 2018 року військовою частиною А 0998 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Ця обставина визнається відповідачем у листі від 02.01.2020. Однак, оскільки Наказом від 10.07.2019 № 111-РС командира військової частини 0998 - звільнено у відставку за підпунктом «б» і вимоги щодо індексації слід врахувати до 10.07.2019.

Окремо, суд вказує, що статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000р. № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють їх обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

З урахуванням вищевикладеного, вимог закону та практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.07.2019 року, що є порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078. Відтак, така бездіяльність є протиправною, відповідно, наявні підстави для нарахування та виплати такої (індексації).

Що стосується вимоги позивача: визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0998 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік та зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.07.2019 року, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Учасниками бойових дій згідно до статті 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, яка містить такі норми:

« 8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

14. […] У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

21. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Визначення особливого періоду наведено в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII. Так, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому за визначенням, наведеним в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, з моменту оголошення та проведення Указом Президента України часткової мобілізації та затвердження цього Указу Верховною Радою України Законом від 17.02.2014 №1126-VII, в Україні діє особливий період.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи учасником бойових дій, 10.07.2019 звільнена з військової служби у відповідності до наказу командира військової частини А0998 (по особовому складу) від 10.07.2019 року № 111-РС.

Як учасник бойових дій ОСОБА_1 , має право на передбачене пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача зі служби виникли в особливий період.

В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII.

Разом з тим, Закон № 2011-XII не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.

Отже, за період проходження військової служби з 2016 по 2019 роки позивач набула право на додаткову відпустку.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі за № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Суд вважає, що Військової частини А 0998 при звільненні позивача з військової служби повинна була виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16- 2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки, Військова частина А 0998 такі дії не вчинила, суд кваліфікує таку ситуацію протиправну бездіяльність відповідача.

Підсумовуючи свої міркування, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини, відповідач протиправно не здійснив з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останній грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 року ( участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України) по час звільнення з військової служби в 2019 році.

Таким чином ефективним способом відновлення порушених протиправною бездіяльністю Військової частини А 0998 прав позивача суд вважає спонукання (зобов`язання) відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Військової частини А0998 (вул. І.Хрестителя, м. Яворів, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 07652444) про визнання протиправною бездіяльність та зобов"язання вчинити певні дії ,- задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.07.2019 рік та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину А 0998 ( 81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Ів. Христителя; код ЄДРПОУ 07652444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.07.2019.

Зобов`язати Військову частину А 0998 (81000, Львівська обл., м. Яворів, вул. Ів. Христителя; код ЄДРПОУ 07652444) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 10.07.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 березня 2020 року.

Суддя Кухар Н.А.