Рішення № 88328798, 19.03.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 р. Справа № 400/2952/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідачів:1. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 2. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Постолакі Надії Костянтинівни, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 про:визнання протиправним та скасування рішення №48377922 від 23.08.2019 р., зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - відповідач 1, Департамент) та державного реєстратора прав на нерухоме майно Постолакі Надії Костянтинівни (далі - відповідач 2, державний реєстратор), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни № 48377922 від 23.08.2019 року;

- зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 19.09.2019 року відкрито провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону як з точки зору підстав для відмови, так і з точки зору обґрунтованості. Так, рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Із документів не вбачалося жодних суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими.

Відповідачі своїм правом не скористались, відзивів на позовну заяву до суду не надали.

Ухвалою від 21.11.2019 року суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц за позивачем у порядку поділу спільного майна подружжя було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Зазначене рішення набрало законної сили 05.05.2017 року.

19.08.2019 року позивач звернулась до Департаменту із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Посталакі Надії Костянтинівни від 23.08.2019 року № 48377922 позивачу було відмовлено у реєстрації заявленого права власності.

Як вбачається з рішення, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Не погоджуючись з рішенням державного реєстратора, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, як вже зазначалось вище, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц, яке набрало законної сили, за позивачем було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

У ч. 1 ст. 24 Закону України № 1952 перелічені підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

У відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону України № 1952 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відповідно до п. 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України № 1952, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Оскаржуване рішення державного реєстратора належних обґрунтувань не містить.

Одночасно з цим, резолютивна частина рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц дає змогу встановити набуття позивачем права власності на нерухоме майно (1/2 частини квартири) та не допускає подвійного тлумачення.

Із документів, наданих позивачем до заяви про державну реєстрацію майна, що наявні у матеріалах справи, не вбачається жодних суперечностей між заявленими правами та вже зареєстрованими.

Так, на момент звернення позивача із заявою, право власності було зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.04.2017 року у справі № 490/10870/16-ц.

За таких обставин, державний реєстратор повинен був зареєструвати за позивачем право власності на Ѕ квартири.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з правл людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії», Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Належним способом захисту прав позивача в даному випадку є зобов`язання Департаменту зареєструвати за позивачем право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідач не довів суду правомірності відмови позивачу у реєстрації права власності на нерухоме майно. Натомість позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обґрунтованості її позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту.

Одночасно з цим, представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат до заяви було надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 11.09.2019 року; квитанцію до прибуткового касового ордера від 11.09.2019 року на суму 5000,00 грн.; розрахунок гонорару у справі № 400/2952/19.

Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Дослідивши надані позивачем докази, суд зазначає, що адвокатом не зазначено час, затрачений на ним на подання позову.

Крім того, враховує що дана справа є справою незнаї складності, а ціна позову складає 768,40 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи ціну позову, яка майже значно менша ніж розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає наявними підстави для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) та державного реєстратора прав на нерухоме майно Постолакі Надії Костянтинівни (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001) - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Постолакі Надії Костянтинівни № 48377922 від 23.08.2019 року.

3. Зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) зареєструвати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_3 . Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 80 коп.)

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.03.2020 року.

Суддя О.В. Малих