Рішення № 88328763, 20.03.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2020 р. справа № 300/249/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1 та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1; зобов`язання провести перерахунок трудового стажу з врахуванням у півтора кратному розмірі період роботи з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі; зобов`язання надати право укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та здійснити одноразову сплату невистачаючого стажу в 7 місяців 9 днів і повторно звернутись до сервісного центру для вирішення питання призначення пенсії.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків (а.с.39-41).

18.02.2020 року позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті (а.с.44).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно, при прийнятті оскаржуваного рішення, не зараховано у півтора кратному розмірі стаж роботи позивача, який останній здобув у період з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року на Ямало-Ненецькій РЕБ річкового флоту Головтюменьгеології, що знаходиться у районі Крайньої Півночі.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 11.03.2020 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.54-57). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що у позивача відсутній стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком. Окрім того, вказав на відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу в півтора кратному розмірі, оскільки позивачем не надано трудового договору, в якому зазначено періоди роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, що суперечить приписам підпункту "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Згідно відомостей, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16.11.1987 року (записи №№ 3-6), позивач з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року працював в Ямало-Ненецькій ремонтно-експлуатаційній базі річкового флоту Головтюменьгеології (а.с.8-9).

Дане підприємство знаходиться в Ямало-Ненецькому автономному окрузі Тюменської області, м. Салехард, який згідно Переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на які розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року і від 26.09.1967 року про пільги для осіб, працюючих в цих районах та місцевостях, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 року за № 1029 віднесено до районів Крайньої Півночі.

Стаж роботи позивача на вказаному підприємстві підтверджується відповідними записами в трудовій книжці останнього (а.с.8-9); довідкою за № 19 від 16.08.2019 року, виданою ЗАТ "Ямалфлот" (Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація), згідно якої підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працював в Ямало-Ненецькій РЕБ річкового флоту Головтюменьгеології в період з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року (а.с.13); довідкою за № 20 від 16.08.2019 року, виданою ЗАТ "Ямалфлот" (Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація) про заробітну плату ОСОБА_1 за період 1982-1985 роки (а.с.14); особовою карткою ОСОБА_1 форми Т-2 (а.с.15-16); архівною довідкою від 30.07.2019 року за № 160, виданою муніципальним утворенням "Булунськийлус (район)" (республіка Саха (Якутія)) щодо трудового стажу ОСОБА_1 (а.с.17-18), відомостями про нарахування заробітної плати (а.с.21-32).

Судом встановлено, що 02.01.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 60 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, долучивши відповідні документи, що підтверджують стаж роботи, зокрема трудову книжку (а.с.10).

За результатами розгляду вказаної заяви, рішенням про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу згідно вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так як поданими ОСОБА_1 документами підтверджено 23 роки 10 місяців страхового стажу роботи позивача. При цьому повідомлено, що право на пенсію за віком при наявному страховому стажі 23 роки 10 місяців позивач набуде у віці 63 роки. Разом з тим, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області роз`яснено, що відповідно до статті 12 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 2004 року та в подальшому коли ОСОБА_1 не працював, має право укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та здійснити одноразову сплату єдиного внеску для подальшого врахування страхового стажу, набутого за періоди добровільної участі; в разі укладення договору про добровільну участь, заявнику необхідно буде повторно звернутись до сервісного центру для вирішення питання призначення пенсії (а.с.11).

Вважаючи таку відмову органу пенсійного фонду протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, пунктом 5 розділу ХV "Прикінцеві положення" якого встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в умовах та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей держави, на умовах укладених ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк більше 5-років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зарахувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Відповідно до пункту 3 Постанови Ради Міністрів СРСР № 148 від 10.02.1960 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зарахування одного року роботи за один рік та шість місяців запроваджено з 01.03.1960.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, що надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 вищезгаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР з п`яти до трьох років.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Вказані документи згідно з пунктом 2.7 вказаного Порядку додаються також до заяви про перерахунок пенсії, у випадках, які спричиняють, зокрема, збільшення розміру пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 вищевказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 червня 2018 року (справа № 173/637/17), від 07 лютого 2018 року (справа № 590/871/17), від 03 липня 2018 року (справа № 302/662/17-а), від 25 вересня 2018 року (справа № 554/1723/17), від 10 січня 2019 року (справа № 352/1612/15а).

В матеріалах адміністративної справи наявні трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16.11.1987 року (а.с.8-9); довідки, видані ЗАТ "Ямалфлот" (Ямало-Ненецький автономний округ, Російська Федерація) за № 19 від 16.08.2019 року (а.с.13) та за № 20 від 16.08.2019 року (а.с.14); особова картка форми Т-2 (а.с.15-16); архівна довідкою від 30.07.2019 року за № 160, видана муніципальним утворенням "Булунськийлус (район)" (республіка Саха (Якутія)) (а.с.17-18), відомості про нарахування заробітної плати (а.с.21-32).

Суд зазначає, що надані позивачем документи не викликають сумнівів щодо факту роботи ОСОБА_1 в районі Крайньої Півночі. Достовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем не оспорюється. Окрім цього, спору про те, що місцевість, де працював позивач у спірний період, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами немає.

Аналізуючи норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та встановлені на підставі поданих письмових документів обставини справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 працював в районі Крайньої Півночі, надав відповідачу документи, які підтверджують його право на пільгове обчислення страхового стажу, тоді як надання письмового трудового договору для підтвердження пільгового обчислення страхового стажу не є обов`язковою умовою для пільгового обчислення страхового стажу, а альтернативою у виборі між рядом документів, які підтверджують вказаний стаж.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача час його роботи з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року в Ямало-Ненецькій ремонтно-експлуатаційній базі річкового флоту Головтюменьгеології, із розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.01.2020 № 1, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

Стаття 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, відповідно частини 1 якої право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Згідно частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина 2 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

За встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про правомірність винесеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1 з підстав відсутності у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком, в тому числі й за умови зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року в районі Крайньої Півночі в пільговому обчисленні, а тому позов в частині визнання протиправним та скасування вказаного рішення не підлягає до задоволення.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання надати право укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та здійснити одноразову сплату невистачаючого стажу в 7 місяців 9 днів і повторно звернутись до сервісного центру для вирішення питання призначення пенсії, суд зазначає наступне.

Приписами статті 12 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, а також в аспірантурі та докторантурі, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Так, згідно частини 1 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню; особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини 4 коментованої статті у договорі про добровільну участь зазначаються: назва документа; відомості про особу, які вносяться до системи персоніфікованого обліку (частина третя статті 20 цього Закону); строк дії договору; порядок сплати єдиного внеску та рахунки, на які він має сплачуватися; умови набуття застрахованою особою права на виплати за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону; умови розірвання договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь, що не суперечать законодавству про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (у тому числі за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року). Сума сплаченого єдиного внеску за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок на дату укладення договору, помножений на коефіцієнт 2.

В усіх випадках ця сума не може бути більшою за суму єдиного внеску, обчисленого виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої на дату укладення договору.

Одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, передбачена цією частиною, може бути здійснена за окремим договором, укладеним у порядку, передбаченому частинами першою, третьою та четвертою цієї статті.

Частиною 6 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок для осіб, які мають право на добровільну сплату внеску, встановлюється у розмірі, визначеному статтею 8 цього Закону (крім випадків одноразової сплати, передбачених частиною п`ятою цієї статті).

Згідно частини 7 коментованої статті податковий орган відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; не відповідає іншим вимогам, визначеним частиною першою цієї статті; подала неповні або недостовірні відомості; раніше уклала договір про добровільну участь, дія якого не припинена або за яким не виконано передбачені договором умови; бажає укласти договір на строк менше одного року.

В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.

Аналогічні норми містить Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року за №449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953.

Виходячи з вищенаведених положень, суд зазначає, що право ОСОБА_1 на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування закріплене нормами чинного законодавства та, як встановлено судом, не реалізоване позивачем на момент звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача у цій частині, оскільки ОСОБА_1 не звертався до податкового органу із заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а контролюючий орган, в свою чергу, не приймав рішення про відмову в укладенні договору про добровільну участь.

Окрім того слід відмітити, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1 також не порушує право позивача на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Більше того, вказаним рішенням ОСОБА_1 надано роз`яснення щодо наявного механізму добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування із визначеним алгоритмом подальших дій.

Відтак, з урахуванням наведеного, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в частині зобов`язання надати право укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та здійснити одноразову сплату невистачаючого стажу в 7 місяців 9 днів і повторно звернутись до сервісного центру для вирішення питання призначення пенсії є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

У взаємозв`язку з наведеним суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 року за № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.

Отже, підставою для звернення особи до суду з позовом є переконання позивача у порушенні своїх прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

Так, Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 800/206/15 вказав, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 10 квітня 2012 року по справі № 21-1115во10, щодо положення частини першої статті 2 та статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначено, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року № 802/2678/15-а.

Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 року у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 року у справі № 21-3222а15.

У відповідності до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає до часткового задоволення.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 420,40 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.01.2020 № 1 та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) період роботи в районі Крайньої Півночі з 03.02.1982 року по 26.04.1985 року в пільговому обчисленні з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.