Рішення № 88328340, 20.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2020 року Справа № 280/499/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (вх. №9610 від 13.03.2019) позивач просить суд визнати нечинними та скасувати:

вимогу від 20.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0032281305 єдиного внеску на загальну суму 24 826,24 грн.;

рішення від 20.11.2018 №0032291305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 5 539,68 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 20.11.2018 №0032361305 штрафна санкція за порушення норм регулювання обігу готівки 30 170,25 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 20.11.2018 №0032341305 по податку на додану вартість 91 281,25 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 27.02.2019 №0003341305 податок на доходи фізичних осіб 21 254,44 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 27.02.2019 №0032301305 військовий збір 1 936,71 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що твердження відповідача про порушення позивачем п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України є припущенням, жодного розрахунку з посиланням на первинні документи чи банківські виписки чи інші документи не приведено. Стосовно наданого до перевірки договору оренди автомобіля від 01.12.2015 №58-64 вказує, що оскільки договір оренди транспортних засобів укладено між фізичними особами-підприємцями є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки дані суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Таким чином, вважає, що витрати, які понесла позивач у зв`язку із придбанням пального з метою використання вищезазначених транспортних засобів у господарській діяльності правомірно включено до складу витрат, а тому вони підлягають врахуванню під час визначення чистого оподатковуваного доходу і нарахування податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. Посилається на приписи ст. 177 Податкового кодексу України та зауважує, що умовою віднесення платником податків витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, є використання таких товарно-матеріальних цінностей для здійснення власної господарської діяльності, інших умов та обмежень податковим законодавством не встановлено. Висновок про порушення статті 198 цього Кодексу, на думку позивача, є необґрунтованим, оскільки не досліджено, а тому безпідставно зроблено висновок про відсутність у позивача економічної мети для надання та отримання послуг, факту надання послуг та постачання товарів. Звертає увагу суду, що зазначаючи про припинення договорів оренди, відповідачем не враховано, що ФОП ОСОБА_1 були укладені договори зберігання, а отже суми ПДВ, що були віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, які були зареєстровані контрагентами, є правомірними. Наголошує також, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Зауважує, що записи в книзі обліку доходів та витрат відповідають даним декларацій та відповідають первинним документам, наданим під час перевірки. В акті не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в свою чергу, податкові накладні відповідають вимогам, передбаченим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, отже фактичні обставини об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту, відповідно до первинних документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Щодо порушень п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637 в частині несвоєчасного оприбуткування готівки на загальну суму 6 034,05 грн. пояснює, що вказане «порушення» спростовується наданими до заперечень всіх зазначених Z-звітів, а інформація приведена на с. 28 Акту є неправдивою, перекрученою та приведена з метою збільшення показників перевірочною роботи. Виходячи з вищенаведеного, просить визнати протиправними та скасувати оскаржені рішення відповідача.

Ухвалою судді від 08.02.2019 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем недоліки усунуто.

Відповідно до ухвали судді від 26.02.2019 призначено адміністративну справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначене судове засідання на 13 березня 2019 року.

Протокольною ухвалою від 09.04.2019 розгляд справи відкладений на 23 квітня 2019 року.

Ухвалою суду від 23.04.2019 вирішено призначити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначене на 04 червня 2019 року.

Відповідно до ухвали суду від 04.06.2019 вирішено продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкласти підготовче засідання в адміністративній справі до 09 липня 2019 року.

Відповідач позов не визнав, про що надав до суду відзив на адміністративний позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) (вх. № 27967 від 08.07.2019), у якому щодо завищення документально підтверджених витрат вказує, що в порушення п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 безпідставно завищено суму витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції за 2015 рік на суму 9 762,20 грн. (1349756,13-1339993,93), за 2016 рік на суму 81 059,80 грн. (2995335,25-2914275,45), а також безпідставно завищено суму інших витрат на заправку бензином автомобіля ГАЗ 3309 за 2015 рік на суму 6 300,00 грн., оскільки позивач не має такого виду діяльності щодо надання послуг по перевезенню вантажів. Стосовно заниження суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість зауважує, що в зв`язку із тим, що договори оренди комплексів АЗС за адресою: Східна окраїна м. Молочанська Запорізької області розірвано з ПП «Темп» 31.08.2017 та за адресою: АДРЕСА_1 розірвано з фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26.04.2018 ствердження позивача щодо реалізації у вересні 2018 року дизельного палива у кількості 20 757,26 л на суму 433 407,93 грн. та бензину А-92 в кількості 198,69 л на суму 4 744,95 грн. не відповідає дійсності, оскільки позивач фактично не мала ємностей для зберігання палива з моменту розторгнення договорів оренди комплексів АЗС. Щодо порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні стверджує, що під час проведення планової документальної перевірки позивача встановлено несвоєчасне роздрукування Z-звітів, що призвело до несвоєчасного оприбуткування готівки в сумі 6 034,05 грн. Дане порушення підтверджується даними, відображеними в інформаційній системі ДФС України «Податковий блок», в якій накопичується вся податкова звітність платників податків. На підставі наведеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ухвалою суду від 09.07.2019 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 10 вересня 2019 року.

10 вересня 2019 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 10.09.2019 провадження у справі зупинене за клопотанням

24 жовтня 2019 року провадження у справі поновлено.

Протокольною ухвалою від 24.10.2019 вирішено закрити підготовче провадження у справі та за згодою представників сторін розпочато розгляд справи по суті в цей же день.

Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові.

Представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

24 жовтня 2019 року у розгляді справи оголошена перерва до 12 листопада 2019 року.

Відповідно до ухвали суду від 12.11.2019 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 12 грудня 2019 року.

12 грудня 2019 року провадження у справі поновлено.

Представник позивача звернувся до суду із заявою (вх. від 12.12.2019 №52564) про розгляд справи у порядку письмовому провадженні.

Представник відповідача проти розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував, про що свідчить відповідна відмітка на вказаній заяві.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження.

На підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 06 липня 2015 року (Номер запису: 2 101 000 0000 026110), Код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний); Код КВЕД 47.30 Роздрібна торгівля пальним. Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 від 01.08.2015.

Фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 06.07.2015 по 31.12.2017 та з питання правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 06.07.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складений Акт перевірки №968/08-01-13-05/ НОМЕР_2 від 05.10.2018.

За висновками Акту, перевіркою встановлено наступні порушення, вчинені ФОП ОСОБА_1 :

п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України підприємцем занижено чистий оподатковуваний дохід за 2015 рік в сумі - 16 554,19 грн. та за 2016 рік в сумі 86 836,29 грн., що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 18 095,67 грн., у тому числі за 2015 рік на 2 483,13 грн., за 2016 рік на 15 612,54 грн.;

пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, п. 177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, позивачем занижено чистий оподатковуваний дохід за 2015 рік у сумі 16 554,19 грн. та за 2016 рік у сумі 86 836,29 грн., що призвело до заниження суми військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 1 549,37 грн., у т.ч. за 2015 рік на 248,32 грн., за 2016 рік на 1 301,05 грн.;

ч.1 ст. 7, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок невірного визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в результаті чого занижено належного до сплати в бюджет єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 22% (34,7%) у розмірі 24 826,24 грн., у т.ч. по періодах: за 2015 рік на суму 5 744,29 грн., за 2016 рік на суму 19 081,95 грн.;

п. 198.5 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 73 025,00 грн., у т.ч. за грудень 2017 року на 73 025,00 грн.;

п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 №637 в частині несвоєчасного оприбуткування готівки на загальну суму 6 034,05 грн.

Не погодившись із результатами перевірки викладеними в акті, позивачем до ГУ ДФС у Запорізькій області надані письмові заперечення на акт перевірки.

На підставі висновків Акту перевірки №968/08-01-13-05/ НОМЕР_2 від 05.10.2018, відповідачем 20 листопада 2018 винесені рішення, у тому числі:

- податкові повідомлення-рішення:

№0032311305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 22 619,59 грн.;

№0032301305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір в сумі 1 936,71 грн.;

№0032341305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 91 281,25 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 73 025,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 256,25 грн.;

№0032361305, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 30 170,25 грн.;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0032281305 на суму недоїмки у розмірі 24 826,24 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0032291305 на суму штрафних санкцій у розмірі 5 539,68 грн.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями позивачем до ДФС України подано скаргу від 14.12.2018 на них.

Так, Рішенням ДФС України № 2405/6/99-99-11-02-01-25 від 17.01.2019 скаргу ФОП ОСОБА_1 на вимогу про сплату недоїмки зі сплати ЄСВ та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску залишено без задоволення, спірні рішення - без змін.

Крім того, рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 15.02.2019 №7707/6/99-99-11-05-01-25 скасовані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 20.11.2018 №0032301305 в частині визначеного грошового зобов`язання з військового збору у сумі основного платежу 92,18 грн., штрафних санкцій - 23,05 грн.; №0032311305 в частині визначеного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб - 1 092,12 грн., штрафних санкцій - 273,03 грн., в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення №0032341305, №0032361305 - залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - частково задовольно.

Так, на адресу позивача надійшли податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.02.2019:

№0003341305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 21 254,44 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 17 003,55 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 250,89 грн.;

№0003321305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір в сумі 1 821,48 грн. в тому числі за податковими зобов`язаннями - 1 457,19 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 364,29 грн.

Вважаючи прийняті відповідачем вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України), який набрав законної сили 01.01.2011.

За приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок оподаткування доходів отриманих фізичною особою - підприємцем, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначений ст.177 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.1 статті 167 цього Кодексу.

В редакції Податкового кодексу України, що діяла в період 2015 року відповідно до п. 167.1 ставка податку становила 15 відсотків бази оподаткування, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищувала десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. В редакції на 2016 рік ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку 20 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Об`єктом оподаткування підприємця на загальній системі оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 177.3 ст.177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже, суд зазначає, що до податкової декларації за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Враховуючи наведене, фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відображає у складі доходу виручку у грошовій і не грошовій формі, при цьому, до складу витрат має право включати витрати господарської діяльності, пов`язанні з отриманням зазначеного доходу, за умови, що ці витрати пов`язані із реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг та підтверджені документально.

У п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України зазначено, що об`єктом оподаткування у підприємця на загальній системі оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручкою у грошовій і негрошовій формах) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такого підприємця.

Фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов`язані вести Книгу обліку доходів та витрат, у якій за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати (п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України).

Порядок ведення Книги фізичними особами-підприємцями на загальній системі оподаткування встановлений наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481.

Відповідно до п. 5 вказаного Порядку записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. У графі 6 «Сума витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книги відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня (п.6 Порядку).

Оскільки виручкою фізичної особи - підприємця вважається дохід, отриманий у грошовій та негрошовій формі, то датою при формуванні загального оподатковуваного доходу є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (у касу) або отримання інших видів компенсацій вартості поставлених ним товарів.

Згідно з п. 2.1.2.1 Акту перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про майновий стан і доходи за 2015-2017, встановлено заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 6 145,52 грн., у т.ч. за 2015 рік на 469,03, за 2016 рік на 5 676,49 грн. Проте, встановлене актом перевірки заниження оприбуткування доходу на вказану суму скасоване ДФС України за результатами розгляду скарги позивача.

Так, у п. 2.1.2.2 Акту перевірки відповідач зазначає, що перевіркою правильності визначення витрат, відображених у податкових деклараціях про майновий стан і доходи, з документально підтвердженими витратами на підставі наданих первинних документів, а саме: договорів, видаткових накладних, актів наданих послуг, інформації про наявність залишків товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), встановлено завищення витрат підприємцем на загальну суму 97 144,96 грн.

В Акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 у 2015-2016 роках було реалізовано (відвантажено) товарно-матеріальні цінності (бензин А-92, бензин А-92 Євро, бензин А-95, дизельне паливо, дизельне паливо Євро в кількості 108 898,46 літрів та 225 686,82 літрів), за які отримано від покупців кошти; за даними видаткових, податкових накладних на придбання ТМЦ, сума витрат на придбання ТМЦ (за цінами придбання), що реалізований, становили у 2015 році - 1 339 993,93 грн. та у 2016 році - 2 914 275,45 грн.

Водночас, ФОП ОСОБА_1 у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2015 та 2016 роки зазначено вартість придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції у 2015 році - 1 349 756,13 грн., у 2016 року - 2 995 335,25 грн.

Таким чином на порушення п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України позивачем безпідставно завищено суму витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції за 2015 рік на суму 9 762,20 грн. (1349756,13-1339993,93), за 2016 рік на суму 81 059,80 грн. (2995335,25-2914275,45).

Крім того, перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, встановлено завищення суми витрат за рахунок включення сплаченого екологічного податку у 2015 році в сумі 22,96 грн.

З приводу вищевказаних порушень позивачем податкового законодавства суд вважає за необхідне наголосити про таке.

Пунктом 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пункт 44.2. ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з ч. 2 ст. 3 якого, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідно до п. 1.2 Положення господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Так, при перевірці правильності нарахування та сплати єдиного внеску податковим органом використовувалась звітність, що подавалась ФОП ОСОБА_1 , документи відповідно до яких проводилося нарахування (обчислення) або, які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього закону нараховується єдиний внесок, а також інші первинні документи, на визначення суми загального оподаткованого доходу (витрат). Суд зазначає, що зауважень до документів первинного бухгалтерського обліку позивача по взаємовідносинам із контрагентами у контролюючого органу не було.

Аналіз акту перевірки свідчить про його невідповідність Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за №1300/27745 (далі - Порядок №727).

Зокрема, пунктами 3-5 Порядку №727 визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд бере до уваги доводи позивача, які не спростовані відповідачем, що при проведенні перевірки, позивачем було надано до податкового органу всі первинні документи на підтвердження понесених витрат, зокрема, договори, податкові та видаткові накладні, акти приймання-здачі наданих послуг, довіреності, тощо .

Крім того, протягом 2015 - 2017 років позивачем велась Книга обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, яка також була надана до перевірки. Дані книг співпадають з даними податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2015 та 2016 роки відповідно, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Викладені відповідачем в таблицях на с. 11-13 Акту перевірки результати здійсненого аналізу за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, який фактично став підставою для висновків про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства та заниження податкових зобов`язань зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, не містить жодних посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку підприємця та підтверджують наявність зазначених в таблицях фактів.

В акті перевірки відсутні будь-які посилання на регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність факту завищення позивачем суми витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві за 2015-2016 роки на загальну суму 90 822,00 грн. та сплату екологічного податку у сумі 22,96 грн.

Ні у відзиві на адміністративний позов, ні в ході розгляду справи відповідач не наводить жодних додаткових пояснень щодо виявлених порушень, відповідач дублює висновки акту перевірки без зазначень конкретних обставин виявленого правопорушення та посилання на конкретні докази.

Щодо завищення ФОП ОСОБА_1 витрат у 2015 році на суму 6 300,00 грн. на заправку бензином ГАЗ 3309.

В акті перевірки щодо вказаного порушення зазначено, що до перевірки надано договір оренди автомобіля №58-64 від 01.12.2015, який був укладений між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ч. 1 ст. 219 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Оскільки, зазначений договір нотаріально не посвідчений, перевіркою встановлено завищення суми інших витрат на заправку бензином автомобіля ГАЗ 3309 за 2015 рік на суму 6 300,00 грн. Згідно з реєстраційними даними у ФОП ОСОБА_1 відсутній вид діяльності, щодо надання послуг по перевезенню вантажів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, то на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З викладеного вбачається, що цивільним законодавством не заперечується можливість реального виконання сторонами зобов`язань за договорами оренди транспортних засобів з фізичними особами, які не були нотаріально посвідчені.

Водночас відповідач зазначає, що з цієї підстави зазначені договори є нікчемними та не створюють будь-яких правових наслідків з моменту їх підписання.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У даному випадку з огляду на те, що позивачем не було дотримано вимог закону щодо форми договору оренди транспортних засобів з фізичною особою, а саме його нотаріального посвідчення, такі фізичні особи наділені правом вимагати повернення транспортних засобів та відшкодування вартості їх використання.

Водночас, недотримання форми договору оренди транспортних засобів з фізичною особою не свідчить про те, що такі транспортний засіб не був фактично переданий позивачу в користування і не був використаний в його господарській діяльності.

До того ж, в акті перевірки відповідач також не заперечує факту реальної передачі підприємцю транспортного засобу, та не заперечує факту використання позивачем переданого у користування транспортного засобу та паливно-мастильних матеріалів у виробництві з метою отримання доходу. При цьому, інших фактичних даних, які б свідчили про нереальність оренди транспортних засобів у фізичних осіб та могли би бути підставою для висновку про використання ПММ для їх заправки поза господарською діяльністю, відповідач не наводить.

Також судом враховане, що згідно з офіційними відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованими видами діяльності ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) є Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); Код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.

Так, перелік інших витрат, що безпосередньо пов`язані з веденням господарської діяльності пов`язаних з отриманням доходів визначений у п. 177.4.4 Податкового кодексу України.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що вказаний вид витрат (придбання ПММ) є такими що безпосередньо пов`язаний із отриманням доходу від підприємницької діяльності, а відтак фізична особа-підприємець має право зменшити оподатковуваний дохід на суму таких документально підтверджених понесених витрат (які у відповідності до п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 є витратами, безпосередньо пов`язаними із отриманих доходом).

Відтак, суд вважає, що позивачем правомірно було включено до складу витрат вартість придбаного бензину у 2015 році на суму 6 300,00 грн.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003341305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 21 254,44 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 17 003,55 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 250,89 грн.

Щодо донарахування контролюючим органом військового збору.

01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71- VIII, запроваджено військовий збір. Відповідно до пп. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України.

Так, згідно із п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні: фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею163 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

У відповідності до пп. 164.1.3. п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Тобто, нарахування військового збору здійснюється на загальний місячний (річний ) дохід.

Відповідно до п.п.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування.

Отже, ФОП ОСОБА_1 є платником військового збору, а об`єктом оподаткування є річний чистий оподатковуваний дохід від здійснення підприємницької діяльності.

Як вбачається з висновків Акту перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем занижено чистий оподатковуваний дохід за 2015 рік у сумі 16 554,19 грн. та за 2016 рік у сумі 86 836,29 грн., що призвело до заниження суми військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 1 549,37 грн., у т.ч. за 2015 рік на 248,32 грн., за 2016 рік на 1 301,05 грн.

Однак, з урахуванням висновків суду, викладених вище, є необґрунтованим нарахування військового збору за податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2019 №0003321305 в сумі 1 821,48 грн., та як наслідок вказане рішення підлягає скасуванню.

Спеціальним Законом України, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, чинній на час існування спірних відносин).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 вказаного Закону обов`язки, передбачені частиною 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом ч. 11 ст. 8 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 9 Закону Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що за змістом п. 2.4 Акту перевірки донарахування єдиного соціального внеску здійснено з посиланням на заниження позивачем оподатковуваного доходу отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб за 2015-2016 роки та донарахованого нарахування на суму такого заниження ЄСВ.

На підставі наведеного, суд вважає, що оскільки висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблене відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірні вимога та рішення контролюючого органу про донарахування ЄСВ, прийняті відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо встановленого контролюючим органом завищення та заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ за спірні періоди слід вказати на наступне.

Згідно з п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності з п. 192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У відповідності з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність на орендованих комплексах АЗС, а саме: комплекс АЗС за адресою: Східна окраїни м. Молочанська Запорізької області, орендований у ПП «Темп» на підставі договору №1 від 01.09.2015, а також комплекс АЗС за адресою: АДРЕСА_1, орендований у фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

В п.2.5.1 Акту перевірки вказано, що у зв`язку з тим, що було розірвано договори оренди комплексів АЗС за адресою: Східна окраїни м. Молочанська АДРЕСА_2 (розірвано з ПП «Темп» 31.08.2017) та за адресою: АДРЕСА_1 (розірвано з фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 26.04.2018), твердження ФОП ОСОБА_1 щодо реалізації у вересні 2018 р. дизельного палива в кількості 20 757,26 л. та бензину А-92 в кількості 198,69 л. на загальну суму 438 152,88 грн. (у т.ч. сума ПДВ 73025 грн.), не відповідає дійсності, оскільки ФОП ОСОБА_1 фактично не мала ємностей для зберігання палива з моменту розторгнення договорів оренди комплексів АЗС. Таким чином, в акті зазначено, що встановити зв`язок з господарською діяльністю використання залишків, станом на 31.12.2017 (за даними підприємця), дизельного пального в кількості 20694,97 л. та бензину А-92 в кількості 198,69 л. не має можливості.

При цьому, відповідачем не враховано, що до заперечень і матеріалів справи позивачем додатково надано договір оренди ємностей № б/н від 12.01.2018, укладений з громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно з п 1.2 договору об`єктом оренди є ємність 25 м2, призначена для зберігання ГСМ - розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п 4.1 договору (згідно оригіналу) - «Договір діє з моменту підписання до 30.09.2018 т.б. термін дії Договору складає 9 місяців 18 днів починаючи з 12.01.2018.

Крім того, на підставі долучених до матеріалів справи первинних документів (фіскальних чеків, податкових накладних і квитанцій про їх реєстрацію, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів звіряння тощо) можна обґрунтовано стверджувати про фактичне здійснення господарської операції з придбання паливно-мастильних матеріалів(Бензину та дизельного палива) у контрагентів та про правомірність формування позивачем витрат, віднесення суми ПДВ, сплачених в ціні послуг, до податкового кредиту, що саме відповідачем не спростоване.

Суд наголошує, що всі первинні документи були надані до перевірки та відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» стосовно їх змісту. Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України, відтак, належно підтверджують здійснення господарських операцій.

Використання продукції, придбаної у ТОВ «Нафтова компанія «Запоріжнафтопродукт», ФОП ОСОБА_6 , ТОВ Альянс Ойл Україна», ПрНВП «Електронмашсервіс», ТОВ «Торгівельна компанія «Манго-трейд», ТОВ «Диз Транс» у власній господарській діяльності підтверджують документи з продажу її на адресу ПП «АБЗ» ФХ Алека, ФОП ОСОБА_6 , ФГ «Наталія», ФГ МАКС-2009», СФГ «УСПІХ», ФГ «СК Нива плюс», ТОВ «Яровіт», ФГ «Воліто», ФГ «Освіта», ФГ Тарликов, ФГ «ДЕМА», ФОП ОСОБА_7 , що підтверджується первинними документі, які є в наявності у позивача та оформлені згідно з законодавством України та стандартів бухгалтерського обліку, зокрема це: фіскальні чеки, податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів тощо, які також надавались під час перевірки контролюючому органу тощо.

Таким чином, позивачем на підтвердження реальності господарських операцій надано з придбання нафтопродуктів до перевірки належно оформлені первинні документи, з яких можливо встановити суть та зміст господарських операцій, та які підтверджують фактичне отримання позивачем товару та використання для безпосередньої господарської діяльності підприємства, обсяги товарів та їх безготівкову оплату.

Оцінюючи згадані документи в сукупності та кожен зокрема, суд вважає, що такі не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про нездійснення позивачем спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу.

Суд вважає, що в акті перевірки суб`єктом владних повноважень не зазначено жодних належних та допустимих доказів про відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність операцій з напрямом господарської діяльності позивача або його контрагентів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб`єкта владних повноважень про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Щодо порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні в частині не своєчасного роздрукування Z-звітів, згідно з таблицею наведеною на с. 28 Акту перевірки, судом встановлено наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам`яті; КОРО - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Згідно з п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій.

До 05.01.2018 порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначає Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 (далі - Положення № 637).

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 Положення № 637 підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Пунктом 7.15 розділу 7 Положення №637 встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Згідно з пунктом 2.6 розділу 2 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Виходячи з наведених норм вбачається, що процедура оприбуткування готівки в касах полягає в роздрукуванні фіскального звітного чеку та у здійсненні запису в книзі обліку розрахункових операцій на підставі відповідного Z-звіту.

При цьому, згідно з п.2 Вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №199 від 18.02.2002, Z-звіт - це денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам`яті та занесенням її до фіскальної пам`яті реєстратора.

Відповідно до п. 17 цих же Вимог чек Z-звіту - фіскальний звітний чек повинен додатково містити такі дані (всі підсумки та суми обчислюються за зміну): підсумок розрахункових операцій за реалізовані товари (надані послуги) за кожною ставкою ПДВ окремо; літерні позначення та відповідні ставки ПДВ у відсотках, а також дати їх останнього занесення (якщо таке занесення проводилося у день друкування даного фіскального звітного чека); суми ПДВ за кожною ставкою; підсумок розрахункових операцій за реалізовані товари (надані послуги), продаж яких не підлягає обкладенню ПДВ; загальний підсумок розрахункових операцій за реалізовані товари (надані послуги) з розбивкою за формами оплати; підсумок розрахункових операцій та суми ПДВ відповідно до абзаців другого, четвертого, п`ятого, шостого цього пункту за сумами коштів, виданих покупцям (споживачам послуг), якщо такий підсумок не дорівнює нулю; суми готівки за операціями "службового внесення" та "службової видачі"; кількість касових чеків (квитанцій), виданих за зміну, окремо за реалізованими товарами (наданими послугами) та виданими коштами; номер, дату і час друкування фіскального звітного чека; повідомлення про обнулення регістрів денних підсумків оперативної пам`яті та дійсність фіскального звітного чека.

Статтею 1 Указу №436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

При цьому слід зазначити, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Отже, для з`ясування обставин порушення контролюючий орган повинен співставити фактичні грошові кошти наявні у касі підприємства з даними фіскальних звітних чеків РРО. Лише в такому випадку можлива констатація факту порушення.

Згідно з п. 2.7.1 Акту перевірки відповідачем встановлено порушення вимог п. 2.6 гл. 2 Положення Про ведення касових операцій в національній валюті в Україні в частині не оприбуткування готівкових коштів у сумі 6 034,05 грн.

За цим порушенням відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення "С" №0032361305 від 20.11.2018, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 30 170,25 грн., яка передбачена абз.3 ч. 1 ст.1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ №436/95).

Проте, зі змісту долучених до матеріалів справи позивачем копій фіскальних звітних чеків за номерами, наведеними на с. 28 Акту перевірки, судом встановлене:

відповідно до Z-звіту № 0033 за 17.12.2016 сума готівки становить 1 319,77 грн;

відповідно до Z-звіту № 0095 за 11.02.2017 сума готівки становить 1 449,60 грн;

відповідно до Z-звіту № 0101 за 17.02.2017 сума готівки становить 651,45 грн;

відповідно до Z-звіту № 0113 за 28.02.2017 сума готівки становить 934,28 грн;

відповідно до Z-звіту № 0116 за 03.03.2017 сума готівки становить 806,94 грн.;

відповідно до Z-звіту № 0152 за 07.04.2017 сума готівки становить 747,25 грн;

відповідно до Z-звіту № 0212 за 03.06.2017 сума готівки становить 699,84 грн;

відповідно до Z-звіту № 0277 за 06.08.2017 сума готівки становить 199,91 грн;

відповідно до Z-звіту № 0285 за 14.08.2017 сума готівки становить 943,37 грн.

Таким чином, встановлені відповідачем обставини на підставі проведеного ним розрахунку не може свідчити про не оприбуткування готівки, у визначеній ГУ ДФС у Запорізькій області сумі, оскільки застосований відповідачем алгоритм розрахунку є таким, що не ґрунтується на жодній правовій нормі, що регулює питання оприбуткування готівки, а також не відповідає матеріалам справи, тому висновок про не оприбуткування готівки в загальному розмірі 6 034,05 грн. суд вважає безпідставним, відповідно, є протиправним нарахування позивачеві штрафної санкції на підставі Указу № 436/95 від 12.06.1995 в сумі 30 170,25 грн.

Ні у відзиві на адміністративний позов, ні в ході розгляду справи відповідач не наводить жодних додаткових пояснень щодо виявлених порушень, відповідач дублює висновки акту перевірки без зазначень конкретних обставин виявлених правопорушень та посилання на конкретні докази.

При цьому, суд враховує правову позицію викладену зокрема у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 (справа №813/3274/17), відповідно до якої повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.

Таким чином, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов`язань, відповідне податкове-повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.01255608982.1 від 31.01.2019. Крім того, разом із заявою про збільшення позовних вимог позивачем надано суду докази сплати судового збору у сумі 1 460,10 грн. (№0.0.1288377228.1 від 06.03.2019).

У зв`язку із повним задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 228,50 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 132, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати вимогу від 20.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0032281305 єдиного внеску на загальну суму 24 826,24 грн., рішення від 20.11.2018 №0032291305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 5 539,68 грн., податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 20.11.2018 №0032361305, від 20.11.2018 №0032341305, від 27.02.2019 №0003341305 та від 27.02.2019 №0032301305.

3. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 228 (дві тисячі двісті двадцять вісім) гривень 50 копійок присудити на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено та підписано 20.03.2020.

Суддя Ю.П. Бойченко