Рішення № 88327807, 24.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Справа № 160/12819/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 20.09.2019 року за документами пенсійної справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 20.09.2019 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії та надано відповідні документи. Проте, 03.10.2019 року відповідачем надано письмову відповідь вих.№7054/І-09 “Про розгляд звернення”, відповідно до якого зазначено, що відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 вказаного закону, які виїхали на постійне проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Оскільки на даний час міжнародна угода між державою Україна та державою Ізраїль стосовно громадян, що проживають на території цих держав, не укладена, правові підстави для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 відсутні. Позивач з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України не погоджується та вважає його незаконним, оскільки своїми діями відповідач порушує право позивача на соціальний захист, а саме на отримання пенсії.

20.01.2020 року від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач посилається на те, що враховуючи те, що позивач про порушення своїх прав був обізнаний ще у 201 6 році, як сам зазначає у своєму позові, при цьому з позовом до суду звернувся лише у грудні 2019 року, Головне управління вважає, що вимоги позивача підлягають залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Також відповідач зазначив, що між Україною та державою Ізраїль не було підписано міжнародного договору. На підставі заяви позивача, останньому було виплачено пенсію за шість місяців наперед перед виїздом на постійне місце проживання за кордон, а саме за період з 01.12.2015 по 31.05.2016 в сумі 19089,54 грн, про що позивач сам і зазначає у своєму позові. Виплата пенсії позивачу була припинена з 01.06.2016 року. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 положення пункту 2 частини першої статі 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058, визнано такими що не відповідають Конституції України (неконституційними). Відповідно рішення Конституційного суду України про визнання окремих положень закону неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Положення пункту 2 частини першої статі 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», втратили свою чинність 07.10.2009 року. Крім того, в резолютивній частині вказаного рішення Конституційний суд України зазначає про необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Проте змін до законодавства внесено не було як і не передбачено порядку поновлення пенсії без міжнародного договору, враховуючи вищевикладене у Головного управління відсутні підстави на поновлення виплати пенсії позивачу який постійно проживає у державі Ізраїль. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні пенсії позивача є правомірними, оскільки Головне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ), є громадянином України, проживав в Україні в АДРЕСА_1 , та якому Саксаганським районним військовим комісаріатом м. Кривого Рогу з 01.07.2000 року була призначена пенсія за вислугу років відповідно до закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 2007 року пенсійну справу позивача було передано із відомства до органу пенсійного фонду України, тепер - Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

У грудні 2015 року позивач виїхав з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданому 25.04.2014р. органом 1224.

Як свідчать матеріали справи, пенсія виплата була припинена з 01.01.2016 року за заявою позивача від 30.11.2015 року.

20.09.2019 року представник позивача – ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , про що надала відповідну заяву за встановленою формою, нотаріально засвідчену копію паспорта позивача, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, копію пенсійного посвідчення, копію довіреності представника позивача, та копію паспорта разом із копією реєстраційного номера облікової картки платника податків представника.

Однак, листом від 03.10.2019 року за №7054/І-09 Головне управління повідомило представнику позивача про те, що відповідно до статті 62 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1 - 2 нього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки на даний час міжнародна угода між державою Україна і державою Ізраїль стосовно громадян, що проживають па території цих держав, не укладена, правові підстави для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону № 2262 відсутні.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058 (в редакції станом на 22.07.2009 року) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 51 Закону України № 1058 (в редакції станом на 22.07.2009 року), у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України № 1058, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 46 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною та застосовуються судами при розгляді справ.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, позивач як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, виникли підстави для поновлення права позивача на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень Закону України № 1058, які визнані неконституційними. З цього часу Пенсійний фонд України має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Частиною 2 ст. 49 Закону України № 1058 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Згідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору порядку звернення до органу, що призначає пенсію: або особисто, або через свого представника.

Відтак, позовна вимога позивача щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні пенсії за вислугу років підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання проведення поновлення та виплати його пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009, тобто з 07.10.2009р. виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. З цього часу відповідач зобов`язаний був відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляла позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування рішення №25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Тому, у цьому випадку поновити пенсію необхідно з дня звернення з відповідною заявою.

Матеріали справи містять заяву позивача про поновлення виплати його пенсії, яка датована 20.09.2019 року. Отже, саме з цієї дати, може бути поновлена виплата пенсії ОСОБА_1 .

З огляду на вище наведене, позовна вимога позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за вислугу років з 20 вересня 2019 року за документами пенсійної справи також підлягає до задоволення.

До того ж, суд звертає увагу на те, що доводи відповідача про пропущення строку звернення до суду з позовними вимогами судом відхиляються, оскільки цей позов поданий у межах строку, установленого частиною 2 статті 122 КАС України, - протягом 6 місяців від дня, коли позивач з листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03.10.2019 року № 7054/І-09 дізнався про відмову у поновленні про виплату пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №30893451 від 06.12.2019 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з 20 вересня 2019 року за документами пенсійної справи.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник