Рішення № 88324307, 16.03.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2934/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 61002, м. Харків, вул. Сумська, 76 За участю Прокуратури Харківської області 61050, м. Харків, вул.. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108 допершого відповідача - Харківська міська рада 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243 , другого відповідача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради 61003, м. Харків, м-н Конституції,16, код ЄДРПОУ 14095412 , третього відповідача - Фізична особа - підприємець Ерліхман Євген Віталійович АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування рішення визнання недійсним договору купівлі-продажу зобов`язання повернути майноза участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посвідчення № 051089 від 02.10.2018) - після перерви не з`явився

першого відповідача - Цуварев О.Ф. (довіреність №08-21/195/2-19 від 21.01.2019)

другого відповідача - Цуварев О.Ф. (довіреність №13456 від 24.12.2019)

третього відповідача - Мартиненко А.М. (ордер ХВ 1431000182 від 01.11.2019)

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (перший відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач) та ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича (третій відповідач) в якому просить суд :

1. Визнати незаконним та скасувати п. 28 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.09.2017 № 757/17.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 №5539-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Євгеном Віталійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №208.

3. Зобов`язати повернути ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,2, 3, 4, 5, загальною площею 39,5 кв.м., розташовані в будинку літ. «А-1» за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Проскури, 5-Ж.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 763,00 грн. прокурор просить покласти на відповідачів.

Також, прокурор, що подав позов просить суд повідомити про розгляд справи учасників справи та прокуратуру Харківської області для здійснення представництва інтересів в суді.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що на підставі договору оренди №6379 від 25.10.2016, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхманом Є.В., у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-5, загальною площею 39,5 кв.м., розташовані в будинку літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Проскури, 5-Ж.

Прокурор зазначає, що ФОП Ерліхман Є.В. звернувся з листом від 10.05.2017 до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (вх. №6759), у якому просив дозволити приватизацію вказаних приміщень шляхом викупу. При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17. Відповідно п. 28 додатку 1 до вказаного рішення, Харківською міською радою надано дозвіл ФОП Ерліхману Є.В. приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

При цьому прокурор зазначає, що спосіб приватизації майна шляхом викупу, який був обраний до оспорюваного майна можливий: у разі проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж); у виключному випадку викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Проте прокурор зазначає, що жодних поліпшень орендованого майна орендарем проведено не було, аукціону або конкурсу (конкурсний продаж) проведено не було, а 23.01.2018 між ФОП Ерліхман Є.В. та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради укладено договір купівлі - продажу №5539-В-С, відповідно до якого ФОП Ерліхман Є.В. приватизував вказані нежитлові приміщення.

Отже на думку прокурора, Харківською міською радою незаконно обрано спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу вказаного майна орендарем, тобто відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та повинен бути визнаний недійсним, у зв`язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Харкова.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.09.2019 було прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2934/19, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження по справі.

07.10.2019 1-им відповідачем у справі - Харківською міською радою наданий відзив на позовну заяву за вх. № 23869, в якому 1-ий відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень 1-ий відповідач зазначав проте, що при прийнятті оспорюваного прокурором рішення Харківської міської ради, остання діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки (далі - Програми). Приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей (п.3.4. Програми). Отже, першим відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесій ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів рішення було прийнято. При цьому, в даному випадку сторони оспорюваного прокурором договору купівлі-продажу уклали правочин при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому їх прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає ст. 203 Цивільного кодексу України не підтверджується належними та допустимими доказами.

07.10.2019 2-им відповідачем у справі - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради наданий відзив на позовну заяву за вх.№ 23951. В обґрунтування заперечень 2-ий відповідач зазначає проте, що спірні нежитлові приміщення були включені до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність міста", а отже єдиним законним власником цього майна була Харківська міська рада, яка 20.09.2017 і прийняла рішення №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова". Вказане рішення прийнято на черговій сесії, яка була правомочною. Також, 2-ий відповідач зазначив, що 3-ий відповідач був орендарем спірного майна з 25.10.2016 за договором оренди. До вказаного договору оренди сторони вносили зміни за додатковою угодою №2 від 20.11.2017. У вказаній додатковій угоді сторони внесли зміни зокрема до п. 5.6. договору оренди та визначили переважне право орендаря, який належно виконує свої обов`язки, перед іншими особами на викуп об`єкта оренди у разі його продажу. Також зазначає, що позивачем не доведено прийняття рішення з порушенням вимог законодавства України або з перевищенням компетенції. Так, орган приватизації вправі самостійно визначати спосіб приватизації, що узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у п. 5 рішення від 13.12.2000 №4-рп/2000 у справі №1-16/2000, в якому зазначено, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначених законом.

Також, 07.10.2019 до господарського суду Харківської області надійшла заява 1-го відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №23868). В обґрунтування поданої заяви 1-ий відповідач посилається на те, що прокурором не обґрунтовані та не доведені підстави представництва інтересів держави в суді, зокрема, відсутні докази направлення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про намір звернення до суду з даним позовом. Крім того, 1-ий відповідач звертає увагу на те, що прокурором не обґрунтовані підстави вважати, що питання відчуження комунального майна може чимось порушувати права та зачіпати інтереси держави, а тому на думку 1-го відповідача наявні правові підстави для залишення позову без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.11.2019 у справі №922/2934/19 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі до 10.12.2019.

До господарського суду Харківської області 08.11.2019 третім відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 26968), в якому він заперечує проти позовних вимог прокурора. Вказаний відзив на позовну заяву надійшов до суду у строк, який було продовжено судом та прийнято до розгляду. В обґрунтування заперечень проти позову 3-ій відповідач зазначає, проте, що процес приватизації складається з двох стадій: перша являє особою ініціювання включення та (або) виключення майна до переліку майна, яке підлягає приватизації із визначенням способу приватизації; друга являє собою встановлення можливості здійснення приватизації майна конкретним заявником та безпосередній процес приватизації, що полягає в реалізації обраного способу приватизації, отже виявлення першої стадії приватизації є рішення Харківської міської ради, яка є органом, який здійснює функції щодо розпорядження комунальної власністю та визначення конкретного способу приватизації. З-ій відповідач також зазначив, що на момент включення Приміщень 1-го поверху літ. "А-1", що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу був орендарем вказаних приміщень, отже можливість та право викупу 3-ім відповідачем орендованих приміщень встановлено положеннями ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Крім того, зазначає, що позивач у позові зазначає, що оспорюваний правочин є одночасно недійсним і нікчемним, що є неможливим. Також, необхідною умовою для визнання недійсним договору, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність такого наміру у сторін означає, що вони усвідомлювали протиправність укладення такого договору і суперечність його мети інтересам держави, однак прокурором вказаних обставин не доведено.

Також, третім відповідачем до господарського суду Харківської області 08.11.2019 були подані клопотання про залишення позову прокурора без розгляду (вх. № 26988) та про залишення позову прокурора без руху (вх. № 26982).

13.11.2019 до господарського суду Харківської області Харківською місцевою прокуратурою № 2 Харківської області надано відповідь на відзиви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківської міської ради (вх. №27470).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 у справі №922/2934/19 відмовлено в задоволенні клопотання третього відповідача про залишення позову прокурора без руху; задоволено заяву Харківської міської ради та клопотання ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича про залишення позову прокурора без розгляду; позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного суду від 28.01.2020 ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 у справі №922/2934/19 скасовано в частині задоволення заяви Харківської міської ради та клопотання ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича про залишення позову прокурора без розгляду та залишення без розгляду позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхмана Євгена Віталійовича та в цій частині направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Закрито апеляційне провадження в частині вимоги апеляційної скарги щодо скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 18.11.2019 у справі №922/2934/19 в частині відмови у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Ерліхмана Євгена Віталійовича про залишення позовної заяви без руху.

14.02.2020 матеріали справи №922/2934/19 повернулися до господарського суду Харківської області для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.02.2020 учасників справи було викликано до суду для продовження розгляду справи №922/2934/19 на 19.02.2020.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.02.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 04.03.2020.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті було оголошено перерву до 16.03.2020, про що постановлено протокольну ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 04.03.2020.

Представник прокуратури під час розгляду справи підтримував позовні вимоги в повному обсязі, в судове засідання після перерви представник прокуратури не з`явився.

Представники відповідачів, які були присутні в судовому засіданні, проти вимог прокуратури заперечували в повному обсязі, з обставин, викладених у своїх відзивах.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 16.03.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд встановив наступне.

25.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) та ФОП Ерліхман Є.В. (далі - орендар) укладено договір оренди № 6379 (далі - Договір).

Додатковою угодою № 1 від 22.02.2017 договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) та майна № 6379 від 25.10.2016 викладено в новій редакції.

Згідно з п.1.1. договору оренди № 6379 в редакції Додаткової угоди № 1 Управління, як орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №1-:-5 загальною площею 39,5 кв.м в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №84678 від 18.04.2007), далі - "Майно", яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-ж, літ. "А-1" та відображається на обліку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Право на оренду цього майна отримано ФОП Ерліхман Є.В., як Орендарем на підставі наказу управління комунального майна та приватизації №195 від 24.10.2016 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об`єкти оренди".

Згідно з ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отож, за змістом п. 5.6. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 22.02.2017 переважне право перед іншими особами на викуп об`єкта оренди орендар має за умови належного виконання своїх обов`язків за вказаним договором оренди, у зв`язку з чим суд вважає, що для правильного вирішення даного спору має значення з`ясування того, чи належно виконував свої обов`язки орендар, чи не втратив він переважне право перед іншими особами на викуп об`єкта оренди внаслідок неналежного виконання свої обов`язків за договором оренди.

Позов прокурора не ґрунтується на тому, що ФОП Ерліхман Євген Віталійович не належно виконував свої обов`язки за договором оренди, матеріали справи також не містять таких доказів, вказаний договір оренди є дійсним в силу презумпції правомірності правочину згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатками 1,2.

Згідно з п. 28 додатку 1 до вищевказаного рішення Харківської міської ради вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади шляхом викупу ФОП Ерліхман Є.В.: нежитлового приміщення першого поверху в нежитловій будівлі розташованої за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-ж, літ. "А-1" загальною площею 39.5 кв.м.

На виконання вищевказаного рішення Харківської міської ради Управлінням комунального майна та приватизації з метою визначення вартості майна для приватизації шляхом викупу доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП Прокоп`євій І.Б. проведення оцінки вартості майна, нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-5 загальною площею 39.5 кв.м., літ. А-1 за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж, що знаходиться в оренді фізичної особи - підприємця.

Суб`єктом оціночної діяльності ФОП Прокоп`євою І.Б. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №654/17 виданий Фондом державного майна 30.06.2017) на виконання вказівки Управління комунального майна та приватизації було проведено обстеження нежитлових приміщень 1-го поверху №6,7,8,9 загальною площею 21,8 кв.м., літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж станом на 30.09.2017.

Ринкова вартість об`єкта нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-5 загальною площею 39.5 кв.м., літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж складає 84 643,00 грн. без урахування ПДВ.

23.01.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Ерліхман Є.В. укладено договір купівлі-продажу № 5539-В-С щодо передачі останньому у власність нежитлових приміщень 1-го поверху №1,2,3,4,5 загальною площею 39.5 кв.м., літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 208.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати незаконним та скасувати рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 №757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме, п. 28 додатку 1 до рішення; визнати недійсним договір купівлі-продажу: №5539-В-С від 23.01.2018; що укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхман Є.В. Також, прокурор просить зобов`язати 3-го відповідача ФОП Ерліхман Є.В. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №1,2,3,4,5 загальною площею 39.5 кв.м., літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування України" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як зазначено у відзивах відповідачів на позовну заяву, на виконання рішення 12 сесії Харківської міської ради Народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 "Про комунальну власність м. Харкова" будинок літ. "А-1" за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-Ж (в тому числі й спірні приміщення) прийнята до комунальної власності у складі ХДП "Місьелектротранс" разом із майном.

Відповідно до розпорядження Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 29.03.2017 №178 вищевказані нежитлові приміщення були передані з балансу КП "Міськелектротранссервіс" на облік Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Як вищевстановлено судом 25.10.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) та ФОП Ерліхман Є.В. (далі - орендар) укладено договір оренди № 6379 (далі - Договір).

Додатковою угодою № 1 від 22.02.2017 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) та майна № 6179 договір оренди викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 5.6. Договору сторони цього договору передбачили, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Вказаний пункт відповідав положенням чинного на час укладення договору оренди законодавству України, він є дійсним в силу ст. 204 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Також, як вище встановлено судом рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатками 1,2.

Згідно з п. 28 додатку 1 до рішення вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади шляхом викупу ФОП Ерліхман Є.В.: нежитлового приміщення першого поверху в нежитловій будівлі розташованої за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5-ж, літ. "А-1".

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладання договору купівлі - продажу власником нежитлових приміщень 1-го поверху №1,2,3,4,5 загальною площею 39,5 кв.м., літ. "А-1", які розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5Ж, була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Отже, власником нежитлових приміщень1-го поверху № 1,2,3,4,5 загальною площею 39,5 кв.м., літ. "А-1", які розташовані за адресою м. Харків, вул. Академіка Проскури, 5Ж, на момент прийняття рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині прийняття рішення щодо приватизації вказаного майна шляхом викупу ФОП Ерліхман Є.В., була територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Конституцією України передбачено, форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Тобто, вирішення питання щодо приватизації об`єктів комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на пленарних засіданнях.

Згідно з ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Оскільки предметом спору є питання приватизації нерухомого майна, яке є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова тому, застосуванню підлягають норми законів України "Про місцеве самоврядування", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17.

Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.

Згідно з ст.ст. 4, 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами. Покупцями об`єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".

Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об`єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Програма приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022.

При прийнятті рішень щодо приватизації узгодження, які надійшли до Управління до набуття чинності цієї Програми, вважаються дійсними.

Продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми.

Ця Програма діє до прийняття Харківською міською радою Програми приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на наступний період.

Згідно положень Програми приватизація майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради.

Відповідно до Програми продавець - територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління.

Покупцями об`єктів приватизації можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї Програми; юридичні особи інших держав, крім передбачених пп. 1.3.3 цієї Програми.

До об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, належать в тому числі, окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення).

Ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Управління має право залучати незалежних консультантів і суб`єктів оціночної діяльності для проведення робіт щодо приватизації об`єктів комунальної власності, у тому числі на конкурентній основі.

Приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.

Приватизація об`єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі -конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.

Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Орендарі, що виявили бажання приватизувати орендоване майно, подають до Управління заяву про включення такого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Управлінням готується проект рішення сесії Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.

Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління.

Після затвердження на сесії Харківської міської ради переліків об`єктів, що підлягають приватизації, Управління здійснює заходи щодо приватизації об`єктів відповідно до чинного законодавства.

Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Право власності на майно підтверджується договором купівлі - продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу комунального майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Таким чином, при прийнятті рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2012 р.р.

Стосовно посилання прокурора у позовній заяві на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу, зважаючи на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.

Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об`єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об`єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами.

Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Таким чином, положення ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не встановлюють обмеження щодо передбачення спеціальних випадків коли у особи може виникнути право на приватизацію об`єкту шляхом його викупу, лише в рамках цього Закону, а є відсилання до інших законодавчих актів.

Положеннями ст. 289 Господарського кодексу України визначено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Частиною 2 ст. 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Таким чином, право ФОП Ерліхман Є.В. на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором найму.

Положеннями ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлені особливості приватизації окремих груп об`єктів, проте в ній не зазначено, що п. 1 ч. 1 цієї статті встановлює виключний випадок, коли об`єкт оренди може бути приватизовано шляхом викупу орендарем.

Дана норма встановлює додаткові гарантії для добросовісного орендаря, що за згодою наймодавця здійснив невідокремлювані поліпшення об`єкту оренди, у випадку якщо право на викуп не передбачено договором.

Тобто, орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості.

Отже, фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Вказаний висновок суду в повному обсязі узгоджуються з позицією Конституційного Суду України, яку наведено у п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 13.12.2000 № 4-рп/2000 у справі №1-16/2000. Згідно означеного рішення доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.

Разом з цим слід зазначити, що першим відповідачем дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято.

В свою чергу, прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що п. 28 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є необґрунтованими.

Що стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу: №5539-В-С від 23.01.2018 нежитлових приміщень 1-го поверху № 1,2,3,4,5 загальною площею 39,5 кв.м. літ. "А-1", які розташовані за адресою: м. Харків, вулиця Академіка Проскури, 5-Ж, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхман Є.В., слід зазначити наступне.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

У даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірний правочин не відповідає ст. 203 ЦК України не підтверджені належними та допустимими доказами.

Стосовно посилання прокурора на ст. 228 ЦК України, як на підставу недійсності оскаржуваного договору, який суперечить інтересам держави та суспільства, суд зазначає наступне.

У п. 3.7. Постанови Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", роз`яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Зазначене кореспондується з правовою позицією викладеною у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Проте, прокурором не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вище значених намірів у сторін оскаржуваного правочину.

Таким чином, судом встановлено що п. 28 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято Харківською міською радою в межах своїх повноважень та не протирічить Законам України "Про місцеве самоврядування України", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програмі приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 років, а договір купівлі-продажу: №5539-В-С від 23.01.2018, що укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та ФОП Ерліхман Є.В., у повній мірі відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

При цьому, прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника майна.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Також, у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.

З наведеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що Європейський суд наголошує на необхідності з`ясування при вирішенні спорів, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. Констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Пунктом 55-58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ).

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18 викладена наступна правова позиція:

"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, судом враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.

При цьому, прийняття органами влади протиправних рішень не може бути наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тобто правочин, який був вчинений з недодержанням у момент його вчинення вимог Цивільного кодексу України і його зміст суперечить нормам Цивільного кодексу України, має бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5539-В-С був укладений при вільному волевиявленні сторін, які вчинили дії, що свідчать про прийняття договору до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.

На момент звернення прокуратури Харківської області з даним позовом, договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 23.01.2018 № 5539-В-С був виконаний, що підтверджується Актом прийому-передачі № 5539-В-С від 06.11.2018 та Інформаційною довідною з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.07.2019 № 174204304. Таким чином відсутні докази стосовно того, що вказаний договір суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача, оскільки у позові відмовлено повністю.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду залишити за прокуратурою.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Прокурор, що звернувся до суду (позивач): заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (61002, м. Харків, вул. Сумська, 76).

1-ий відповідач: Харківська міська рада (61200, м. Харків, м-н. Конституції, 7, ідентифікаційний код 04059243).

2-ий відповідач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 16, ідентифікаційний код 14095412).

3-ій відповідач: Фізична особа - підприємець Ерліхман Євген Віталійович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено "20" березня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров