Рішення № 88324161, 20.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2020Справа № 910/309/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства «Веско»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця»

про стягнення 25 374, 00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Веско» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення 25 374, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами неналежного виконання відповідачем свого обов`язку з перевезення вантажу у визначені Правилами обчислення термінів доставки вантажу строки, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього штраф у розмірі 25 374, 00 грн. виходячи з терміну прострочення у 4 доби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Веско» залишено без руху.

27.01.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 13.01.2020р..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/309/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

Ухвалою від 30.01.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

04.03.2020 відповідачем було подано до канцелярії суду відзив на позов, разом з яким Акціонерне товариство «Українська залізниця» просило суд визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та поновити його.

Ухвалою від 10.03.2020р. клопотання відповідача було задоволено.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не вірно було визначено термін прострочення доставки вантажу. Відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності та про зменшення штрафу на 50% у відповідності до приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» до станції призначення Бердянськ було здійснено перевезення вантажу, відправником якого є Приватне акціонерне товариство «Веско» згідно залізничної накладної №49096589 (календарний штемпель станції відправлення 31.03.2019р.; календарний штемпель станції призначення 08.04.2019р.). Відповідно до графи 9 накладної право пред`явлення претензії та позову Приватному акціонерному товариству «Веско».

Наразі, за твердженнями позивача, перевізником було порушено строки здійснення перевезення вантажу за вказаною вище залізничною накладною, що і стало підставою для нарахування штрафу та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем було вказано, що позивачем не вірно було визначено термін прострочення доставки вантажу, оскільки фактично прострочення становить не 4 доби, а 3. Відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності. Відповідачем також заявлено про зменшення штрафу на 50% у відповідності до приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст.193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений строк та видати його вантажоодержувачу, а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Постановою №457 від 06.04.1998р. Кабінету Міністрів України було затверджено Статут залізниць України.

Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під`їзні колії).

Статтями 22, 23 Статуту унормовано, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Відповідно до статті 41 Статуту зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу передбачено, що терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.

Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Згідно з пунктом 2.1 Правил обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.

Пунктом 2.4 Правил передбачено, що терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Вище судом було встановлено зміст залізничної накладної, за якою відповідачем було здійснено перевезення вантажу, відправником якого був позивач. Зокрема, визначено дані календарного штемпеля станції відправлення та календарного штемпеля станції призначення.

Тобто, з представленої суду залізничної накладної полягає, що перевізником дійсно було порушено терміни доставки вантажу, що визначені Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що вказує на порушення Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» статті 41 Статуту залізниць України.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 116 Статуту передбачено, що за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Тобто, встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Судом встановлено, що відповідно до календарного штемпелю на залізничній накладній (графа 52) відповідачем доставлено вантаж з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного статтею 41 Статуту та Правилами, що згідно із статтею 116 Статуту та пункту 1.1 Правил є підставою для застосування до залізниці як перевізника відповідальності у вигляді штрафу. До того ж, судом вказувалось, що відповідно до графи 9 спірної залізничної накладної право пред`явлення претензії та позову Приватному акціонерному товариству «Веско».

При цьому, суд вважає обґрунтованими заперечення відповідача стосовно невірно визначеного позивачем строку прострочення.

Судом враховано, що датою відправлення згідно накладної є 31.03.2019р., отже, з урахуванням пунктів 2.1, 2.4 Правил щодо обчислення термінів доставки вантажу та загальної відстані перевезення у 622 км строк доставки у п`ять діб почав свій перебіг з 24-ї години 31.03.2019р., тобто, з 01.04.2019р., а отже, останнім днем такого строку було 05.04.2019р.

Отже, виходячи з того, що період прострочення становить 3 доби, обґрунтованим є нарахування штрафу у розмірі 20 відсотків провізної плати, що у даному випадку становить 16916 грн. (84580*20%).

Як вказувалось судом вище, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Розглянувши заяву відповідача, суд дійшов висновку, що Приватним акціонерним товариством «Веско» не було порушено строку для звернення до суду з розглядуваними позовними вимоги. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

Згідно з п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 136 Статуту залізниць України унормовано, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Підпунктом «д» частини 2 пункту 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу.

Суд зазначає, що пункти 134, 136 Статуту залізниць України, є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами до залізниці.

Одночасно, ч.4 статті 315 Господарського кодексу України передбачено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 Господарського кодексу України якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

За таких обставин, положення пунктів 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв`язку з положенням частини 4 статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною 3 статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Аналогічну правову позицію наведеного у постанові Верховного Суду від 22.12.2018р. по справі № 910/4408/18.

У пункті 4.7 Постанови № 10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» вказано, що у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке. Якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред`явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 Господарського кодексу України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

Таким чином, з урахуванням положень частин 1-4 статті 315 Господарського кодексу України, строк позовної давності щодо вимог до залізниці з приводу прострочення доставки вантажу розраховується від дня видачі вантажу та закінчується зі спливом 45 днів для пред`явлення претензії, 45 днів для розгляду претензії та 6 місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Приймаючи до уваги, що порушення відповідачем строку доставки вантажу вчинено у 08.04.2019р., строк позовної давності за вимогами до залізниці закінчувався 08.01.2020р., тоді як позивач звернувся до суду з даним позовом 04.01.2020р. (шляхом направлення позовної заявки засобами поштового зв`язку, номер поштового відправлення №8420576875159).

Тобто, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом без пропуску позовної давності, внаслідок чого судом залишено без задоволення заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Судом також вказувалось, що відповідачем було подано заяву про зменшення штрафних санкцій до 50%. Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення нарахованого позивачем залізниці штрафу, судом враховано доводи відповідача стосовно того, що за підсумками роботи за 2019р. Регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» має заборгованість по залучених коштах в сумі 4413,5 млн. грн. На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем надано суду баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2019р., довідку про розрахунки по обов`язкових платежах станом на 31.12.2019р.

Крім того, судом враховано, що діяльність відповідача полягає, в тому числі, в наданні безоплатних послуг з перевезення пільгових категорій громадян.

Наразі, судом також враховано, що позивачем не представлено суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами внаслідок несвоєчасної доставки відповідачем вантажів.

Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.13 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/64/18, від 13.03.2018р. у справі № 905/1243/17.

Приймаючи до уваги вищевикладене, керуючись власним переконанням та враховуючи принципи справедливості, добросовісності і розумності, за висновками суду, обставини, які було покладено відповідачем в якості обґрунтування відповідного клопотання, є достатніми для зменшення судом суми штрафи, яка підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на 50%, тобто, до 8458 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог. При цьому, судовий збір за вимоги про стягнення штрафу в сумі, на яку судом його було зменшено, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (49602, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, Кіровський район, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108, код 40081237) на користь Приватного акціонерного товариства «Веско» (84205, Донецька обл., місто Дружківка, вул.Індустріальна, будинок 2, ЄДРПОУ 00282049) штраф в сумі 8458 грн. та судовий збір в сумі 1401,33 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Спичак О.М.