Рішення № 88323995, 12.03.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2873/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні

За позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до Фермерського господарства "Олександр"

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області

ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

Учасники судового процесу:

прокурор: Івашин О.Є.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з позовною заявою до Фермерського господарства "Олександр" про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави, і була набута у власність відповідачем на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 № 10-3144/15-18-сг та наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0257), від особи, яка не мала права її відчужувати. У зв`язку з цим, прокурор просить суд, на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, витребувати на користь держави в особі позивача зазначену земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/2873/19 від 25.11.2019 року позовну заяву Заступника прокурора Чернігівської області залишено без руху.

09.12.2019 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2019.

Ухвалою суду від 17.12.2019 було відкрито провадження у справі № 911/2873/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучиено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 ; призначено підготовче засідання у справі №911/2873/19 на 22.01.2020.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.12.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .

Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 20.12.2019, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103271215359.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

27.12.2019 до Господарського суду Київської області від третьої особи - 1 надійшли письмові пояснення від 26.12.2019 вих. № б/н, відповідно до яких Головне управління Держгеокадастру у Київській області зазначає, що згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг ОСОБА_1 затверджено проекту документацію із землеустрою щодо відведення останньому земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0257) із земель сільськогосподарського призначення розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. При цьому, звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про відведення земельної ділянки, ОСОБА_1 було зазначено, що ним раніше не було використано права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Разом із тим, гр. ОСОБА_1 наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 04.01.2018 № 10-3144/15-18-сг ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення останньому земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 7421481600:04:000:0802) із земель сільськогосподарського призначення розташованої на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області. За твердженням третьої особи-1, саме ОСОБА_1 надано недостовірну інформацію Головному управлінню Держгеокадастру у Київській області щодо того, що ним не було раніше використано права отримання земельної ділянки, що стало підставою для відведення земельної ділянки на його користь.

Також, за доводами третьої особи, державний реєстратор, на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області, однак не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки.

22.01.2020 представники позивача, відповідача та третіх осіб в судове засідання не з`явились, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

22.01.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого провадження у справі на 12.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

23.01.2020, з метою повідомлення позивача, відповідача та третіх осіб про дату судового засідання, господарський судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

12.02.2020 від позивача до суду надійшли письмові пояснення по справі.

12.02.2020 представники позивача, відповідача та третіх осіб повторно в судове засідання не з`явились, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

12.02.2020 в судовому засіданні суд, з огляду на закінчення строку проведення підготовчого провадження та з урахуванням вирішення всіх питань, які зазначені у ст. 182 ГПК України, суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 12.03.2020.

12.03.2020, з метою повідомлення позивача, відповідача та третіх осіб про дату судового засідання, господарський судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення.

В судовому засіданні 13.02.2020 прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями прокурора, відповідачем неналежним чином виконано умови договору № 1 від 29.07.2016 щодо обсягів виконаних робіт. Прокурор наголошує, що вони є значно меншими за визначені у кошторисі, а також, за здані виконавцем по акту прийому-передачі, та, в свою чергу, оплаченими позивачем 2, внаслідок чого, держава в особі позивачів зазначала значних збитків у розмірі безпідставно сплачених відповідачу коштів у сумі 216 495,30 грн.

Представник відповідача в третє судове засідання не з`явився, процесуальним правом на подання відзиву не скористався, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал за адресою, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Представники позивача та третіх осіб також в судове засідання не з`явились, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.03.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Положеннями ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами ст. ст. 116,118,121 ЗК України.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 20.03.2017 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустроую щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області, орієнтовною площею 2 га. Одночасно зазначивши, що ним не використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за зазначеним цільовим призначенням.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13.05.2017 № 25-7453/14-17-сг "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

10.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою, в якій просив затвердити "Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 сільська ради Городнянського району Чернігівської області" та передати земельну ділянку у власність.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.01.2018 № 25-126/147-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність": затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 7421481600:04:000:0802), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7421481600:04:000:0802) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформаційними довідками із відповідного реєстру, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої в межах Строківської сільської (селищної) ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім того, у вказаному клопотанні ОСОБА_2 засвідчив, що ним раніше не використано права на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11.04.2018 № 10-3144/15-18-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області орієнтовним розміром земельної ділянки 2,0000 га. із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

11.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням, в якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером: 3223387300:02:005:0257, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність": затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3223387300:02:005:0257), для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області; встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3223387300:02:005:0257) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 та в подальшому припинено шляхом відчуження такого права на користь ФГ "Олександр", що підтверджується наявними у відповідному реєстрі відомостями.

Водночас, визначений ст. 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст.ст. 116, 121 ЗК України.

Прокуратурою Чернігівської області в порядку здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження, відомості про яке внесено 05.06.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018270000000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, виявлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі ОСОБА_1 повторно земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність.

Таким чином, під час досудового розслідування встановлено, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг яким передано ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223387300:02:005:0257 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області виданий незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства.

Наведені обставини і стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з позовом про витребування на користь держави оспорюваної земельної ділянки.

Щодо наявності підстав для звернення саме прокурора до суду в інтересах позивача, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Статті 13 13, 14 Конституції України, ст.ст. 1-3 ЗК України, ст. 324 ЦК України визначають, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З аналізу п. «є1» ст. 15-1, ч. 4 ст. 122 ЗК України вбачається, що розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення на даний час являється Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідно до ч. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з п. 25-1 ч. 4 вказаного Положення, Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) в тому числі за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах, а також визначено інші повноваження.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права державної власності належать органу виконавчої влади, яким є Держгеокадастр.

Таким чином, відповідно до вищевказаних приписів Український народ, як власник спірного об`єкта (земельної ділянки) на час виникнення спірних правовідносин делегував Держгеокадастру повноваження щодо здійснення права власності від імені Українського народу, в їх інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, відповідно до наданих повноважень, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є належним позивачем в даних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ч. 7 Положення, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр з метою організації своєї діяльності, надає територіальним органам методичну і практичну допомогу, проводить перевірки їх діяльності, аналізує результати діяльності територіальних органів, що забезпечують здійснення повноважень з розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування територіальних органів.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є структурним територіальним підрозділом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, який уповноважений державою здійснювати контролюючі повноваження відносно діяльності підпорядкованого органу.

Так, відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган " державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до положень ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи із змісту рішення Конституційного суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, Європейський Суд з прав людини звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3,4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст, 23 Закону України «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»).

По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Так, листом від 18.04.2019 № 05/1-58вих-19 прокуратурою Чернігівської області Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомлено, що окремі громадяни, в тому числі ОСОБА_1 . , з порушенням вимог земельного законодавства отримали у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей.

Водночас у відповідь на лист прокуратури Держгеокадастром України надано формальну відповідь із посиланням на норми законодавства та без зазначення дій вжитих або запланованих щодо поновлення порушеного права держави.

У подальшому прокуратура області повторно звернулась із аналогічним листом від 07.06.2019 № 05/1-867вих-19 та інформувала про необхідність вжиття заходів спрямованих на поновлення порушеного права.

У свою чергу Держгеокадастр України інформував прокуратуру про те, що ним надано доручення Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області вжити заходів реагування, що свідчить про формальний розгляд листів та ігнорування наявних порушень, оскільки до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області не входить надання оцінки та вжиття заходів реагування щодо прийнятих наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 20.06.2019 № 10-10-0.222-88237/2-19 також не висловлено намірів вжиття заходів реагування.

Отже, судом встановлено, що вказані відповіді переконливо свідчать про небажання вживати будь-яких заходів з метою усунення порушень вимог законодавства допущених підпорядкованим органом, а саме Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та повне ігнорування свого обов`язку щодо поновлення порушеного права держави.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, судом встановлено, що ні Держгеокадастром України, ні Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо поновлення зазначеного права держави, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Як вже було встановлено судом та зазначено вище, прокурор звернувся до господарського суду про витребування на користь держави оспорюваної земельної ділянки у зв`язку із порушенням вимог земельного законодавства.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.ст. 18, 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Землі України за основним цільовим призначенням, зокрема, поділяються на землі сільськогосподарського призначення;

Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

З наведеного вбачається, що як станом на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації, так і станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах визначених норм безоплатної приватизації - площею 2,0 гектара.

Згідно наданих пояснень ГУ Держгеокадастру Київської області не заперечувало відносно того, що земельна ділянка ОСОБА_1 була видана повторно, при цьому зазначивши, що останній ввів в оману управління стосовно використання ним права на безоплатне отримання землі. Крім того, ГУ Держгеокадастру Київської області зазначило, що згідно ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" саме державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області, однак не наділене повноваженнями щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки.

Одночасно, господарський суд вважає за необхідне наголосити, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ч.ч. 1, 2 ст. 79-1, ст. 194 Земельного Кодексу України).

Статтями 2, 6, 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей. Крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються, зокрема, громадянам у формі довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України). Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Згідно додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформаці до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім`я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.

Отже, враховуючи наведені норми та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Київські області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не був позбавлений можливості здійснити перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог ст. 116 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене суд вважає необгрунтованими доводи ГУ Держгеокадастру у Київські області про введення останнього в оману стосовно використання заявником права на одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), та неможливості здійснення перевірки вказаних заявником відомостей.

Таким чином, суд дійшов висновку, що передачу земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, проведено двічі, а тому наказ від 19.06.2018 № 10-5494/15-18-сг, яким вдруге для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку державної власності, суперечить приписам ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, за змістом наведених норм законодавства передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов`язаний з будь-якими конкретними зобов`язаннями між власником і порушником.

Відповідно до ст.ст. 318, 324 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Як вже встановлено судом земельну ділянку Фермерському господарству " Олександр " надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства останній вже використав раніше, а тому подальше відчуження земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0257 на користь ФГ "Олександр" відбулось з порушенням вимог законодавства.

Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223387300:02:005:0257 є ФГ "Олександр".

Вказане дає суду підстави дійти висновку, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, коли як видача ГУ Держгекадастру у Київській області наказу № 10-5494/15-18-сг не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.

Необхідно також зауважити, що власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3223387300:02:005:0257 вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, суд дійшов висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ФГ "Олександр" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у ФГ "Олександр" на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Фермерського господарства "Олександр" (місцезнаходження: 08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, пров. Леніна, 3; код ЄДРПОУ 32090362) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул.. Народного Ополчення, 3; код ЄДРПОУ 39411771) земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3223387300:02:005:0257 для ведення особистого селянського господарства на території Строківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Олександр" (місцезнаходження: 08423, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Соснова, пров. Леніна, 3; код ЄДРПОУ 32090362) на користь прокуратури Чернігівської області (місцезнаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код ЄДРПОУ 02910114) 1 921,00 грн. судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко