Рішення № 88323966, 16.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2020Справа № 910/213/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудгофф», Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Студінка

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Фід», м. Київ

про стягнення 98 343,36 грн,

Представники:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вудгофф» (далі - ТзОВ «Вудгофф»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Фід» (далі - ТзОВ «Константа Фід»/відповідач) про стягнення 98 343,36 грн, у тому числі: 75 910,69 грн - пені та 22 432,67 грн - 30% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки №60 від 09.10.2017.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.01.2020 позовну заяву ТзОВ «Вудгофф» прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначив на 13.02.2020.

23.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ТзОВ «Константа Фід» проти задоволення позову заперечує.

13.02.2020 в судовому засіданні суд оголосив перерву до 16.03.2020 у зв`язку з неявкою учасників справи.

02.03.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.

13.03.2020 через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

16.03.2020 у судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дослідивши наявні у справі документи, враховуючи, що справа є малозначною та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на обмежені строки розгляду справи та приймаючи до уваги, що сторонами письмово викладені суду правові позиції по суті спору, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вудгофф» (далі - продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа Фід» (далі - покупець/відповідач) укладено договір поставки №60, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити даний товар.

Відповідно до п. 2.1. договору найменування, ціна та кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього договору, вказується у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною даного договору.

За змістом п. 4.1. договору доставка товару здійснюється на склад покупця, що знаходиться за адресою: Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Студеники, вул. Студениківська, 15. Ціна за доставку входить до вартості товару, вказаного в рахунку.

За умовами п. п. 5.1., 5.2. договору ціна товару узгоджується сторонами окремо при поставці кожної партії товару та зазначається у рахунку-фактурі та видатковій накладній на товар, які є невід`ємними частинами цього договору. Оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді шляхом 100% передоплати грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом строків оплати, які зазначаються в кожному виставленому рахунку або покупцю надається відтермінування у 14 календарних днів з моменту відправки продавцем товару.

Згідно п. 8.3. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати останній сплачує пеню у вигляді 6-кратної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та 30% річних від простроченої суми за користування коштами.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за договором - до моменту їх повного виконання. (пункт 13.2. договору).

Так, позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 323 940,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №926 від 13.06.2019, копія якої містяться в матеріалах справи.

З метою оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №950 від 13.06.2019 на суму 323 940,00 грн, зі змісту якого вбачається термін сплати до 05.07.2019.

Разом з тим, з доданих до матеріалів справи банківських виписок вбачається, що відповідачем оплачено заборгованість 30.07.2019 в сумі 30 000,00 грн, 13.09.2019 в сумі 50 000,00 грн, 23.09.2019 в сумі 60 000,00 грн, 25.09.2019 в сумі 30 000,00 грн, 26.09.2019 в сумі 20 000,00 грн, 09.10.2019 в сумі 33 000,00 грн, 22.10.2019 в сумі 50 000,00 грн, 25.10.2019 в сумі 20 000,00 грн та 29.10.2019 в сумі 30 940 грн.

Таким чином, враховуючи прострочення відповідачем оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 75 910,69 грн та 22 432,67 грн - 30% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір №60 від 09.10.2017, відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар вартістю 323 940,00 грн, проте відповідач не здійснив його оплату в строки, визначені умовами договору.

При цьому, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність в матеріалах справи доказів поставки товару, суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наявність в матеріалах справи видаткової накладної №926 від 13.06.2019, яка хоч і не підписана з боку відповідача, проте вчинення ТзОВ «Константа Фід» дій з повної оплати товару свідчить про прийняття товару покупцем та відсутність заперечень щодо його якості та кількості.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді шляхом 100% передоплати грошових коштів на банківський рахунок постачальника протягом строків оплати, які зазначаються в кожному виставленому рахунку або покупцю надається відтермінування у 14 календарних днів з моменту відправки продавцем товару.

Разом з тим, у рахунку на оплату №950 від 13.06.2019 визначено строк оплати товару -до 05.07.2019.

Отже, судом встановлено, що в порушення умов договору №60 від 09.10.2017 відповідач здійснив оплату поставленого товару несвоєчасно.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Так, відповідно до п. 8.3. договору поставки №60 від 09.10.2017 у випадку порушення покупцем строків оплати останній сплачує пеню у вигляді 6-кратної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та 30% річних від простроченої суми за користування коштами.

Водночас, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені з урахуванням статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», суд встановив, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 25 303,56 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 30% річних від простроченої суми, та встановив, що він є арифметично правильним та обґрунтованим.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ТзОВ «Константа Фід» порушило умови договору поставки №60 від 09.10.2017, у зв`язку з чим, враховуючи здійснені судом перерахунки заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з ТзОВ «Константа Фід» судовий збір в розмірі 1 921,00 грн та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги від 23.12.2019, укладений між ТзОВ «Вудгофф» та адвокатом Бойко Романом Богдановичем, акт про надання правничої допомоги від 23.12.2019, згідно з якого тривалість витрачених годин становила 2,5 год та вартість послуг з правничої допомоги склала 5 000,00 грн, а також платіжне доручення №5 від 24.12.2019 на суму 5 000,00 грн.

Так, відповідно до п. 3.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 23.12.2019, сторони погодили, що винагорода по справі включає в себе витрати, понесені адвокатом при виконанні своїх зобов`язань по цьому договору та гонорар за надані послуги. Обчислення гонорару здійснюється у формі погодинної оплати (2000 грн за годину), крім участі у судових засіданнях (якщо адвокат братиме участь у судових засіданнях), вартість якої узгоджується сторонами окремо у акті про надання правничої допомоги та має становити не менше 3 000 грн за представництво у суді першої інстанції) згідно підписаного між сторонами акту про надання правничої допомоги, де зазначаються також і витрати адвоката, якщо такі є.

Отже, оскільки в матеріалах справи міститься підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що позивачем надано суду належні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, тому заявлена вимога є обґрунтованою.

Разом з тим, відповідно до статті 129 ГПК України, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудгофф» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Константа Фід» (01001, місто Київ, провулок Тараса Шевченка, будинок 13, квартира 39; ідентифікаційний код 40969881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вудгофф» (77334, Івано-Франківська область, Калуський район, село Студінка, вулиця Лесі Українки, будинок 36; ідентифікаційний код 36894669) 25 303 (двадцять п`ять тисяч триста три) грн 56 коп. - пені, 22 432 (двадцять дві тисячі чотириста тридцять дві) грн 67 коп. - 30% річних, 438 (чотириста тридцять вісім) грн 45 коп. - судового збору та 2 427 (дві тисячі чотириста двадцять сім) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено: 20.03.2020.

Суддя В.В. Бондарчук