Ухвала суду № 88319307, 19.03.2020, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 2/759/3419/20

ун. № 759/4619/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2020 до Святошинського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою суддді від 13.03.2020 року вказаний позов залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

17.03.2020 року позивач подав до суду заяву про усунення зазначених недоліків та докази сплати судового збору в розмірі 6 522,50 грн.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Разом з тим, подаючи до Сятошинського районного суду м Києва даний позов, позивач мотивує свої вимоги щодо звернення до суду саме за підсудністю в порядку ч.8 ст. 28 ЦПК України, зазначивши при цьому п. 5.2 Договором позики передбачено, що у випадку виникнення спорів їх вирішення буде здійснюватися Святошинським районним судом м. Києва.

У відповідно до даного пункту договору, зазначено: при відсутності врегулювання у процесі переговорів спірних питань, суперечки вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавстовом. Сторони, домовились, що оскільки договір укладено за адресою: АДРЕСА_1 , що є місцем укладання договору, то у випадку виникнення спорів, їх вирішення буде здійснюватися Святошинським районним судом м. Києва.

В розписці про отримання грошових коштів не зазначено місце їх отримання, як і не зазначено в договорі позики місце виконання умов Договору.

Правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено статтею 532 ЦК. При цьому слід ураховувати, що правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності. (Постанова ПЛЕНУМА ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ №3 від 01.03.2013 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ").

Місце укладання договорів визначено ст. 647 ЦК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці. Як вбачається з п. 5.2 договору, на який посилається позивача, ним не визначено місце виконання зобов`язання. В ньому зазначено, лише місце укладання договору, а не виконання зобов`язань по договору. Враховуючи викладене та те, що особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи повинна визначатись за загальними правилами підсудності.

При цьому слід зазначити, що місце укладання договору не є тотожним місцем виконання договору.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач скориставшись своїм правом на пред`явлення позову, не дотримався правил визначення підсудності, передбачених ЦПК України.

За приписами ЦПК України юрисдикція справ визначається за предметними і суб`єктними ознаками та за територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ. Можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі (договірної підсудності) названим Кодексом не передбачено.

Враховуючи, що положеннями ЦПК України не передбачено визначення договірної підсудності справ судам, зобов`язання з укладення договору позики не є такими, що можуть виконуватись лише в певному місці, суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі матеріалів позовної заяви з додатками за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до суду за місцем проживання відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 8, ч. 9 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Як вбачається з позову, позивачем зазначено місце проживання та реєстрації відповідачів- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 . У підтвердження цього надано копії паспортів відповідачів.

Таким чином встановлено, що справа не належить до територіальної підсудності Святошинського районного суду м. Києва, а належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, а саме: Миколаївського районного суду Миколаївської області, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідачів.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України "Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини", інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки, за його допомогою визначається "належний суд", тобто суд, уповноважений розгядати конкретну справу.

Згідно ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставі гаведеного прихожу до висновку, про направлення справи за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.

Керуючись ст. 27, 31, 32, 187 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, передати за підсудністю до Миколаївського районного суду Миколаївської області (54036, м. Миколаїв, вул. Веселинівська, 43).

Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: Бабич Н.Д.