Рішення № 88317210, 18.03.2020, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1316/19

Провадження № 2/945/131/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого- судді Войнарівського М.М.

при секретарі Трифонової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Служби у справах дітей Миколаївської райдержадміністрації виконувача функцій органу опіки та піклування,в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів , -

ВСТАНОВИВ:

17.07.2019 року позивач як орган опіки та піклування звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її дитини: малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення аліментів на її утримання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області проживає без реєстрації громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 в пологовому відділенні Миколаївської центральної районної лікарні народила дівчинку ОСОБА_1 . У зв`язку з небажанням виховувати та утримувати новонароджену вона написала відмову від дитини, про що був складений відповідний акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько) відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров`я. Причиною відмови стало також те, що її чоловік, ОСОБА_4 , з яким вона перебуває у зареєстрованому шлюбі, зараз перебуває в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор», а дитину вона народила від іншого чоловіка. Відповідачка має ще двох дочок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 13.12.2018 року до служби надійшов лист адміністрації комунального некомерційного підприємства «Миколаївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Миколаївської районної ради» стосовно необхідності влаштування новонародженої дитини до будинку дитини, беручи до уваги її стан здоров`я та ряд обтяжливих факторів (відсутність належних житлово-побутових умов та речей для немовля). Служба у справах дітей Миколаївської райдержадміністрації здійснила виїзд до смт Ольшанське з метою обстеження житлово-побутових умов відповідачки ОСОБА_2 . Внаслідок обстеження виявлено, що відповідачка проживає в орендованому житлі. Газова колонка не працює, потребує заміни. Гарячу воду нагрівають на плиті. Водопостачання відсутнє, кран не працює. Опалюється квартира каміном. Із речей для новонародженої дитини є декілька повзунків та кофтинок, 1 шапочка, 2 пляшечки, пустушка. Відсутні: дитяча суміш, підгузки, дитяче ліжко, постіль, ковдра, одяг у достатній кількості. Враховуючи вищевикладені обставини, малолітня ОСОБА_1 , влаштована до Будинку дитини на підставі розпорядження голови Миколаївської райдержадміністрації від 10.01.2019 № 8-р.На підставі вищенаведеного позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася,при цьому подала заяву про розгляд справи без її участі,позов підтримала та просила задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явилася,при цьому подала заяву про розгляд справи без її участі,також зазначила,що проти задоволення позову не заперечує.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідач є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що посвідчено Центральним районним у м.Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області за актовим записом № 209 від 17.09.2018року, видано свідоцтво серія НОМЕР_1 від 17.09.2018року.

17.09.2018 року був складений акту закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України в якому зазначено,що батьки відмовилися забрати дитину ОСОБА_1 з пологового будинку з причин небажання виховувати та утримувати.

Відповідно до акту обстеження житловий будинок, де проживала відповідачка не відповідала належним санітарно-гігієнічним нормам, газова колонка не працювала, потребує заміни. Гарячу воду нагрівають на плиті. Водопостачання відсутнє, кран не працював. Опалюється квартира каміном.

Позивач затвердив висновок щодо даного питання про те, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно їх неповнолітнього доньки є доцільним, оскільки вона ухиляються від виховання та її утримання.

Розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації № 8-р від 10.01.2019року ОСОБА_1 тимчасово влаштовано до Миколаївського обласного Будинку дитини строком на шість місяців.

Відповідно до листа Миколаївського обласного будинку дитини від 09.07.2019 року № 651-03-02 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в будинку дитини на повному державному забезпеченні. Також зазначено,що мати дитини, жодного разу її не відвідувала,долею своєї доньки не цікавилася.

Згідно з статтею 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статті 48 та 51 Основного Закону України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту частини першої ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до частини першої статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 Сімейного кодексу України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

За частиною четвертою статті 164 Сімейного кодексу України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Статтею 170 Сімейного кодексу України передбачено, що у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування має право р постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного із них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дітей. Відтак, відповідачка протягом тривалого часу не приділяла належної уваги розвитку своєї доньки, що стало причиною відібрання останньої, ухилялась від виконання своїх обов`язків по її вихованню: не піклувалась про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкувалась з дитиною в необхідному для неї обсязі.

При вирішенні справи суд приходить до висновку, що таким негативним впливом збоку відповідачів на розвиток дитини є зразок байдужого, зневажливого ставлення до поняття сім`ї та людей, з якими вони перебувають у родинному зв`язку, зокрема.

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не намагалися облаштувати належні умови для повноцінного розвитку, забезпечити дитину необхідним, не виявляють турботу, навіть цікавість щодо свого сина, тому позов у частині позбавлення відповідачів батьківських прав підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 166 Сімейного кодексу України, особа, яка позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Разом з тим, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, як передбачено частиною другою статті 166 вказаного Кодексу.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду, що встановлено частиною третьою статті 166 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов`язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

За приписами частини третьої ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Водночас, згідно з частиною другою ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з частиною другою статті 183 Сімейного кодексу України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. За частиною третьою вказаної статті, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Відповідно до встановлених обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову і у частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, починаючи з 17.07.2019року і до досягнення нею повноліття.

За приписами частини шостої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому, з відповідачки підлягає стягненню сума судового збору, від сплати якої позивач був звільнений на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», а саме сума у розмірі 768 грн.40коп.

Відповідно до статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 32, 48, 51, 55, 129, 129-1Конституції України, ст.ст. 150, 155, 164-166, 170, 180 Сімейного кодексу України,ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»,

ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Служби у справах дітей Миколаївської райдержадміністрації виконувача функцій органу опіки та піклування,в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ;уродженка с.Шостакове, Миколаївського району Миколаївської області; серія та номер паспорту НОМЕР_2 ) батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ;уродженка с.Шостакове, Миколаївського району Миколаївської області; серія та номер паспорту НОМЕР_2 ) аліменти на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 17.07.2019 року і до досягнення нею повноліття на особовий рахунок дитини (Філія-Миколаївське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України,код 00032129,отримувач ОСОБА_1 ; рахунок № НОМЕР_3 ).

Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ;уродженка с.Шостакове,Миколаївського району Миколаївської області; серія та номер паспорту НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду

Суддя М. М. Войнарівський