Рішення № 88315850, 11.03.2020, Чернівецький районний суд міста Чернівців (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд м. Чернівців)

Єдиний унікальний номер 725/2578/18

Номер провадження 2/725/394/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020 року м. Чернівці

Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:

головуючої судді Федіної А.В.

за участю секретарів судового засідання Томко І.Д., Чорної О.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 , Савицького Ю.В., ОСОБА_3 О ОСОБА_4 ,

відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

та представника відповідача ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року позивач звернулась до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилалась на те, що 11.11.2015 року між нею та відповідачами було укладено договір позики, який оформлений борговою розпискою, яка підписана ОСОБА_5 та її батьком ОСОБА_7 . Оскільки ОСОБА_5 перебуває у шлюбних відносинах з ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 з ОСОБА_8 , вважає, що останні є солідарними боржниками за вказаним договором з урахуванням вимог ст.ст. 61, 65 СК України, так як договір укладений в інтересах сім`ї.

Згідно умов вказаного договору 10.11.2015 року боржники позичили у неї грошову суму в розмірі 71500 доларів США строком на 10 місяців, тобто до 10.09.2016 року включно, проте взятих на себе зобов`язань у встановлений строк не виконали, а тому повинні нести відповідальність встановлену законом та сплатити 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, що становить 92862 грн.

Оскільки, умовами договору не було встановлено розмір відсотків за користування позикою, вважає, що з відповідачів на її користь підлягають стягненню відсотки на рівні облікової ставки НБУ за період з 10.11.2015 року по 06.05.2018 року в сумі 746354 грн.

На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, умови договору, просила стягнути з відповідачів на її користь заборгованість у розмірі 2719666 грн., з яких сума позики 71500 доларів США, що станом на 07.05.2018 року відповідно до офіційного курсу НБУ становить 1880450 грн.; сума процентів за період з 10.11.2015 року по 06.05.2018 року в сумі 746354 грн.; 3 % річних за період з 10.09.2016 року по 07.05.2018 року у розмірі 92862 грн., а також стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

В рамках судового розгляду даного спору витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал боргової розписки від 10.11.2015 року, а також з Чернівецького обласного військового комісаріату відомості про те чи перебував ОСОБА_6 , мешканець АДРЕСА_1 , станом на 10 листопада 2015 року на службі в зоні проведення Антитерористичної операції на сході України.

Також, визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 в судові засідання по даній справі та запропоновано їй бути допитаною в якості свідка про відомі їй обставини, що мають значення для справи.

Крім того, в рамках судового розгляду даного спору представником відповідача адвокатом Беженар О.Ф. неодноразово заявлялись клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Так, представником відповідача під час підготовчого судового засідання заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, проте ухвалою суду від 20.08.2018 року було відмовлено в задоволенні такого клопотання, у зв`язку з відсутністю необхідних вихідних даних для проведення такої експертизи, зокрема був відсутній оригінал розписки, ОСОБА_7 не надано вільно та умовно-вільні зразки його підпису та почерку.

В подальшому, ухвалами Першотравневого районного суду м.Чернівці від 05.02.2019 року, 14.08.2019 року та 04.12.2019 року такі клопотання задовольнялись, натомість ухвали про призначення експертизи від 14.08.2019 року та від 04.12.2019 були скасовані судом апеляційної інстанції з різних підстав, а ухвала від 05.02.2019 року залишена без виконання у зв`язку з не вирішенням клопотання експерта про надання додаткових доказів та надання дозволу на вирізання штрихів рукописних записів і підписів у всіх наданих документах (досліджуваних та порівняльних), а також ідентифікації вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису та почерку.

Позивач ОСОБА_1 , будучи також допитаною в якості свідка, в судовому засіданні пояснила, що 10.11.2015 року вона позичила грошові кошти ОСОБА_5 , яка в її присутності написала боргову розписку в якій зазначила чотирьох осіб, оскільки суму позики вона збиралась повернути протягом 10 місяців спільно з членами її сім`ї. Після написання розписки ОСОБА_5 забрала її для того щоб її підписали інші боржники та через певний період часу повернула з їх підписами. Зазначала, що їй нічого не відомо з приводу житлового будинку, який зазначений у розписці як такий, що повинен залишити у її власності у разі неповернення боргу та такий будинок ніколи їй не належав та не перебував у її власності. Вказувала на те, що між нею і відповідачами існують правовідносини, які випливають з договору позики та ніякого договору іпотеки в рахунок забезпечення виконання такого зобов`язання вони не укладали.

Представник позивача ОСОБА_10 в судовому засіданні просив позов задовольнити та пояснив, що боргова розписка містить всі істотні умови договору позики та у встановлений в розписці строк відповідачі, які є солідарними боржниками, взятих на себе зобов`язань щодо повернення позики не виконали, доказом чого є наявність оригіналу боргової розписки у розпорядженні позивача.

Представники позивача Фодчук ОСОБА_11 та Карпюк Ю.М. в судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що боргову розписку вона не писала та вказаних у ній грошових коштів у ОСОБА_1 не позичала. Будинок АДРЕСА_2 , який згідно згаданої розписки мав залишитись у власності ОСОБА_1 ніколи їй не належав та вона не мала права передавати вказаний будинок в рахунок погашення будь-якого боргу чи виконання будь-якого іншого зобов`язання. Наскільки їй відомо такий будинок належав ОСОБА_12 , та позивач розпоряджалась ним на власний розсуд.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що з позивачкою він особисто не знайомий, грошових коштів у неї в борг ніколи не брав та йому не відомо про наявність будь-яких боргових зобов`язань його дружини – ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 . Просив врахувати, що в період написання такої розписки він перебув на сході України, де був задіяний в ООС (на той час АТО).

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що грошові кошти у позивача не позичали, при написані розписки присутні не були та про позику їм нічого не відомо, при цьому вони знають про існування спору щодо будинку по АДРЕСА_2 , який мали на меті придбати для доньки. ОСОБА_7 категорично заперечував проти підписання ним боргової розписки.

Представник відповідачів ОСОБА_9 в судовому зсіданні позов не визнав та пояснив, що між сторонами відсутні правовідносини, що виникають з договору позики, оскільки при написані боргової розписки мова не йшла про позику, а предметом договору був саме зазначений у розписці житловий будинок, що відповідно не є істотною умовою вказаного виду зобов`язань. Зазначав, що відповідачі заперечують факт підписання боргової розписки та будь-якими належними і допустимими доказами не підтвердженого, що в борговій розписці саме їх підписи. Просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та не доведеністю.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що у листопаді 2015 року до неї звернулась ОСОБА_5 з проханням позичити гроші на лікування її батька ОСОБА_7 , у зв`язку з чим вона порекомендувала свою знайому ОСОБА_1 , у якої є відповідна сума коштів та яка могла б позичити 71500 доларів США, при цьому ОСОБА_5 запевняла, що суму позики вона поверне протягом 10 місяців, оскільки у них сімейний бізнес. ОСОБА_14 вона була знайома раніше, сама особисто зичила їй гроші, а тому запевнила ОСОБА_1 що ОСОБА_15 можна довіряти, а гроші вона зможе повернути з сімейного бізнесу за кордоном. Боргова розписка писалась ОСОБА_5 на кухні, при цьому ОСОБА_5 телефонувала своєму батькові, який на гучному зв`язку надав свою згоду на укладення договору позики, вказану розписку вона підписала як свідок передачі грошей та в цей же день позивач передала ОСОБА_5 обумовлену договором суму коштів, які остання перерахувала в її присутності. ОСОБА_15 забрала розписку щоб її підписали інші члени її сім`ї та потім повернула ОСОБА_1 з підписами. Щодо будинку АДРЕСА_2 їй відомо, що він раніше належав її сину ОСОБА_16 , а зараз його власниками є ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , при цьому даний будинок не є предметом спору та чому про нього йде мова у розписці їй не відомо.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 є подругою його матері та у нього вдома ОСОБА_5 писала розписку про те, що позичала грошові кошти у ОСОБА_1 і він був свідком передачі коштів, які були в пачці купюрами по 100 доларів, перетягнуті резинкою. Грошові кошти були перераховані як ОСОБА_1 так і ОСОБА_5 . При написані розписки були присутні ОСОБА_1 , її чоловік, ОСОБА_13 та ОСОБА_19 , яка по телефону дзвонила батькові – ОСОБА_7 та він надав згоду на позику. Щодо житлового будинку, який вказаний у борговій розписці пояснив, що він раніше належав йому, проте обставин при яких до нього перейшла у власність вказана нерухомість не пам`ятає, допускає що це могло відбутись на підставі договору довічного утримання, укладеним між ним та ОСОБА_20 . На даний час щодо вказаного майна тривають судові спори про які йому нічого не відомо як і не відомо те чому вказаний будинок зазначений у борговій розписці як такий, що перейде у власність позикодавця у випадку не повернення позики.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вибір спосіб захисту своїх прав покладається на позивача.

Так, обираючи спосіб захисту своїх прав, позивач вказує, що між нею та відповідачами виникли договірні правовідносини, що випливають із грошового зобов`язання, а саме договору позики, оформленого борговою розпискою.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення боргу за договором позики Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

З аналізу вище викладеного вбачається, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов.

Так, судом встановлено, що 10.11.2015 року була складена розписка, яку, згідно показів свідків, писала ОСОБА_5 , про те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 беруть у позику у ОСОБА_1 суму грошей в розмірі 71500 доларів США терміном на 10 місяців. В разі неповернення боргу будинок за адресою АДРЕСА_2 залишається у власності ОСОБА_1 в рахунок боргу (а/с 6).

Оригінал вказаної боргової розписки було витребувано судом у ОСОБА_1 та оглянуто в судовому засіданні.

Виходячи з вимог статтей 1046,1047 ЦК України, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-487цс17).

Так, надаючи оцінку вказаній вище борговій розписці в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що вказана розписка не може свідчити про наявність зобов`язань відповідачів перед позивачем, щодо повернення коштів, виходячи з наступного.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Натомість, у борговій розписці зазначено, що вразі неповернення боргу в грошовій сумі у власність позикодавця переходить житловий будинок, що не є істотною умовою договору позики.

Щодо зазначеного у борговій розписці житлового будинку позивач зверталась до суду з заявою про накладення на нього арешту в рахунок забезпечення даного позову та в обґрунтування своєї заяви посилалась на те, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 16.01.2019 року за відповідачем ОСОБА_7 визнано право власності на вказане нерухоме майно. Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16.09.2019 року в задоволені такої заяви відмовлено та зазначено, що позивачем не надано суду доказів реєстрації права власності за ОСОБА_7 на 67/100 ідеальних часток будинковолодіння по АДРЕСА_2 , що ставить під сумнів доведеність факту володіння відповідачем вказаним майном (а/с 133, Том 2).

Представник відповідача в судовому засіданні в своїх поясненнях зазначав, що спірною борговою розпискою сторони намагались врегулювати правовідносини саме з приводу купівлі-продажу зазначеного будинку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.09.2017 року вбачається, що вказаний житловий будинок в період часу з 14.04.2015 року по 02.11.2015 неодноразово відчужувався на підставі різних договорів дарування (а/с 87, Том 1)

Крім того, щодо вказаного будинку були нечіткими та неузгодженими пояснення сторін та свідків.

Наведені вище обставини ставлять під сумнів правову природу боргової розписки в якій міститься вказівка на передачу у власність позикодавцю житлового будинку у випадку не повернення боргу як договору позики.

Варто також звернути увагу на формулювання змісту боргової розписки в якій не вказано, що грошові кошти в борг позичальники отримали саме в момент її написання та не визначено чітких строків повернення позики, а зазначено що позика взята терміном на 10 місяців, при цьому терміном є календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України), натомість календарної дати повернення позики розписка не містить, що також дає підстави поставити під розумний сумнів таку розписку як доказ існування між сторонами договору позики.

Також, не доведено належними і допустимими волевиявлення відповідачів на отримання у борг від позивача грошових коштів, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували факт підписання боргової розписки, проте провести судову-почеркознавчу експертизи з метою встановлення дійсності підпису ОСОБА_7 на розписці від 10.11.2015 року в рамках даного судового провадження не представилось можливим з різних причин, а з пояснень ОСОБА_21 вбачається, що останній не підписував вказану боргову розписку, оскільки в цей період перебував за межами області в зоні проведення АТО, та такі його пояснення підтверджуються витягами із наказів Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 26.09.2015 року №269 та від 24.12.2015 року №358 відповідно до яких в період часу з 26.09.2015 року по 22.12.2015 року ОСОБА_21 був включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а/с 109, 100 Том 1).

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування між нею та відповідачами правовідносин, які випливають з договору позики, що оформлений борговою розпискою від 10.11.2015 року.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 509, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_19 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики, що оформлений борговою розпискою від 10.11.2015 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду або в той самий строк через Першотравневий районний суд м. Чернівці відповідно до вимог п. 15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2020 року.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці А. В. Федіна