Рішення № 88314847, 17.03.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/617/20

Провадження № 2/752/3948/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17.03.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Власенко В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька, -

в с т а н о в и в:

у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_3 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 30 вересня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу у подружжя народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач разом з сином проживають в м. Севастополь Автономної Республіки Крим.

ОСОБА_1 зазначає, що на підставі договору дарування, посвідченого 26.04.2017 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т.Є., та договору купівлі-продажу, посвідченого 20.03.2017 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т.Є., позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 10 вересня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . За таких підстав, позивач має намір разом з сином відвідувати територію України. Відповідач ОСОБА_2 є громадянином РФ та не бажає їздити на територію України, а також надавати дозвіл на виїзд дитини.

За таких підстав, позивач просить:

- надати дозвіл на перетин лінії розмежування з окупованою територією України АРК малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі його матері ОСОБА_1 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку;

- надати дозвіл на перетин державного кордону при виїзді та в`їзді з України громадянином України, який не досяг 16-річного віку, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до усіх країн світу, у тому числі країн Шенгенської угоди та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Білорусії, Грузії, Ізраїлю у супроводі його матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 у будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 січня 2020 року підсудність даної позовної заяви ОСОБА_1 визначена Голосіївському районному суду м. Києва. (а.с. 59)

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі. (а.с. 78)

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались

Суд на підставі статті 280 ЦПК України ухвалив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

5. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:

1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;

2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27січня 1995 року № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Пунктом 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду. Для дітей віком від 14 до 18 років у заяві зазначається відсутність обставин, що обмежують згідно із законодавством право їх виїзду за кордон.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4).

Відповідно до п.1 п.4 даних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Однією з важливих підстав для задоволення судом позову під час вирішення такої категорії справ є зазначення в позовній заяві країни, до якої має виїхати дитина, загального строку надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі та доказів відмови батька чи матері у наданні згоди на виїзд дитини за кордон. Вказана позиція висловлена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року (справа № 628/1973/16-ц)

Не зазначення даних відомостей , фактично позбавляє одного із батьків дітей можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми .

Слід зазначити, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року (справа № 783/14/15-ц) зроблений висновок про правомірність висновку суду апеляційної інстанції, що у разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом другого з батьків зі з`ясуванням питання про країну виїзду, строки та мету виїзду. Надання дозволу на виїзд малолітніх дітей до невизначених країн та без визначення його початку й закінчення позбавить можливості в даному випадку матері, бути обізнаним про виїзд її дітей за межі України, про строк та мету поїздки.

Також, Вищий спеціалізований суд України, ухваливши рішення у справі № 6-33303ск15 від 16 березня 2016 року дійшов висновку, що дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, надається кожного разу окремо (тобто на кожний виїзд), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.

Таким чином, при вирішенні питання про надання згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, у зв`язку з відсутністю згоди другого з батьків та без його супроводу, суд повинен визначати відповідний часовий проміжок перебування дитини в цій державі. Інакше, це суперечитиме рівності батьківських прав щодо виховання дитини та може бути перешкодою одному з них у здійсненні цих прав.

У постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17 Верховний Суд України указав на те, що виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень Сімейного Кодексу України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання дозволу на виїзд до досягнення дитиною 16-річного віку без згоди та супроводу одного з батьків суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення одного з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Таким чином, Верховний Суд України, розглядаючи справу про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема Сімейного Кодексу України, вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини.

Проте, ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив (далі - ЄСПЛ), що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц (№ 6- 15цс17), оскільки, ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають насамперед охороняти права та інтереси дитини, визначивши, що найкраще відповідає її інтересам.

Встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 вересня 2011 року.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано. (а.с. 17)

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції 19 листопада 2015 року. (а.с. 20)

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . проживають в АДРЕСА_3 . (а.с. 10) Відповідач ОСОБА_2 також зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується даними його паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 . (а.с. 14-16)

Згідно договору дарування, посвідченого 26.04.2017 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т.Є., та договору купівлі-продажу, посвідченого 20.03.2017 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Біцюк Т.Є., ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 10 вересня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., позивач є власником квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 23-29) Як зазначає позивач, вона разом з сином час від часу має намір іздити на Україну, доглядати майно, а для цього потрібна згода відповідача .

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Верховна Рада України 14 липня 2016 року внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що дозвіл на виїзд за кордон дітей з один із батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.( справа № 14-244цс18 від 04 липня 2018 року )

Позивач не довела суду дійсного наміру на тимчасовий виїзд сина з окупованої території України та в`їзду до неї, не надала жодного доказу, який би підтверджував необхідність такого виїзду, тобто того, що дитини потребує оздоровлення чи спілкування із рідними позивача, не вказала конкретний час перебування дитини на території України.

Також, позивачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів про звернення до відповідача із проханням надання останньою згоди на виїзд дитини з окупованої території України ( АР Крим) та в`їзду до неї із визначенням мети поїздки та відповідного часового проміжку перебування на вказаній території до подання вказаного позову до суду, як і доказів відмови відповідача у наданні такого дозволу, оформленого у встановленому законом порядку на виїзд дитини, рівно як і не наведено обставин, які б унеможливлювали оформити виїзд дитини за кордон через встановлену законом процедуру.

Суд зветає увагу на те, що ОСОБА_1 звернулася у суд з даним позовом 22 грудня 2019 року. Разом з тим, в матеріалах справи міститься згода відповідача ОСОБА_2 , посвідчена 03 липня 2019 року нотаріусом Темрюкського нотаріального округу Краснодарського краю РФ Лучаніновою Л.І., згідно з якою відповідач не заперечував проти виїзду малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір"ю ОСОБА_1 з України в Республіку Крим в період з 03 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року. (а.с. 30)

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дітей, такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення, однак позивач таких вимог не заявляла, а просила дозволити виїзд сина без згоди батька без визначення певного періоду, до досягнення дитиною 16-річного віку, що не відповідає жодній нормі законодавства, а тому, на думку суду, необхідно відмовити в задоволенні позову.

Окрім того, чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди матері на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, закріпленого ст.ст. 141, 157 СК України.

При вирішенні спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушене в майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушене, зокрема, вимоги про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітніх дітей без згоди одного з батьків, оскільки невідомо, чи буде необхідність в отриманні дозволу, а якщо і настане така необхідність, можливо, відповідач безперешкодно його надасть.

Керуючись статтями 141, 150, 155, 161 СК України, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: