Рішення № 88312970, 19.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження №2-о/522/219/20

Справа №522/4535/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року

Приморський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Бойко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Сорокине Луганської області.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуваючи на тимчасово окупованій території у місті Сорокине Луганської області, померла мати заявниа ОСОБА_2 . За відсутністю документу про смерть зразка, встановленого в Україні, у заявника відсутня можливість отримати свідоцтво про смерть на території України.

Заявник в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Заінтересована особа була повідомлене про розгляд справи, в судове засідання не з`явилася.

Фіксування судового процесу не здійснювалось у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Вирішуючи дану справу, суд також бере до уваги Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 04 лютого 2016 року № 990-VІІІ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України», в якому містяться роз`яснення стосовно того, що документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

З лікарського свідоцтва про смерть №55 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Краснодон Луганської області померла ОСОБА_2 . Причиною смерті є хронічна серцева недостатність ІІІ Дифузорний кардіосклероз при гіпертонічній хворобі.

Заявником, як доказ обґрунтування своїх вимог надано до суду копію Свідоцтва про смерть ОСОБА_2 НОМЕР_2 від 02.03.2020 року.

Також до заяви додано фотокартки могили ОСОБА_2

Луганська область визначена тимчасово окупованою територією відповідно до п.1 ч.1 ст.3 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та в порядку ст.1 цього Закону є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, а відповідно до роз`яснень, наданих у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.

У абзаці першому п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

Разом з тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. theRepublic o f MoldovaandRussia», «Ila§cuandOthers v. MoldovaandRussia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку під час розгляду справ у порядку статті 317 ЦПК України.

Проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 не вбачається за можливе навіть в будь-якому органі РАЦС на території підконтрольній українській владі, оскільки відсутній належний документ, який, відповідно до законодавства, підтверджує факт смерті.

Отже, встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявниці для реєстрації смерті в єдиному державному реєстрі актів цивільного стану громадян України. Наявні у заявниці документи не створюють правових наслідків та не дозволяють безпосередньо вчинити державну реєстрацію смерті органом РАЦС.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що заяву про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України слід задовольнити, що надасть можливість отримати заявнику свідоцтво про смерть особи, видане державним органом України.

Згідно пункту 8 частини першої статті 430 та ч. 4 ст. 317 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), за участі заінтересованої особи: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ 37947454, м.Одеса, вул. Середньофонтанська, 30Б) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - задовольнити.

Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце смерті – місто Сорокине Луганської області, смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок хронічної серцевої недостатності ІІІ Дифузорний кардіосклероз при гіпертонічній хворобі.

Допустити негайне виконання рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Я. Бондар