Рішення № 88312628, 10.03.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/6960/19

провадження № 2/336/600/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Олексієнко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської Ради, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської Ради про визнання права користування, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 20.10.2019 р. звернувся до суду з вищевказаним позовом, який був уточнений в процесі розгляду справи. В позовній заяві зазначив, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 412/2 від 28.10.2004 р. до комунальної власності АДРЕСА_1 . З моменту розподілу житла ОСОБА_2 , на підставі ордеру, вселився до кімнати АДРЕСА_2 та був зареєстрований за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

З січня 2012 р. по цей час за вказаною адресою мешкає син ОСОБА_2 – ОСОБА_1 , який вселився з метою сторонньої допомоги батькові, однак не зареєструвався за вказаною адресою.

Реєстрація позивача за адресою: АДРЕСА_3 є формальною і він позбавлений можливості повернутись до вказаного житлового приміщення через проживання у вказаній квартирі інших осіб.

За позовом ОСОБА_1 просить визнати за ним право користування кімнатою у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою від 15.10.2019 р. було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.11.2019 р.

22.11.2019 р. підготовче судове засідання відкладено на 12.12.2019 р. на підставі п.3 ч.2 ст.198 ЦПК України.

12.12.2019 р. підготовче судове засідання відкладено на 04.02.2020 р. на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України.

04.02.2020 р. закрито підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду на 10.03.2020 р.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов, просила його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача – Запорізької міської Ради не з`явився в судове засідання, до суду подана заява про розгляд справи без участі представника, заперечень проти позову ОСОБА_1 не має.

Розгляд справи за відсутності учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

Представник відповідача – Департаменту реєстраційних послуг ЗМР в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подавав.

Суд розглянув справу за відсутності представника відповідача на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, допитавши свідка, приймаючи до уваги позицію представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч.2 цієї статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.

З наданих позивачем письмових доказів, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 (а.с.9).

Відповідно до акту, складеного представниками МКП «Основаніє» 15.08.2016 р. (а.с.6), в кімнаті АДРЕСА_5 особа – ОСОБА_2 та за вказаною адресою проживав з січня 2012 р. разом з батьком ОСОБА_1 .

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Крім того, відповідно до ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Право громадян на житло закріплює також ст. 1 Житлового кодексу України.

За змістом ст.ст. 64, 65 ЖК України наймач і члени сім`ї, що проживають разом з ним набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа , яка вселилася до наймача як член сім`ї , не набуває права користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або якщо є інші докази того, що вона при цьому не змінювала свого постійного місця проживання.

За змістом ст.65 ЖК України, суд вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема : чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщення, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювалося угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Виходячи з положень ст. 33 Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 64 Житлового кодексу УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати: чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема, чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлено угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї певний порядок користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач надав суду акт МКП «Основаніє» від 15.08.2016 р. та був допитаний свідок ОСОБА_3 , яка є тіткою позивача.

Відповідно до ст. ст.76-81 ЦПК України позивач не надав суду доказів та не повідомив про підстави звільнення від доказування у порядку ст.82 ЦПК України, на підтвердження обставин, якими обґрунтований позов, щодо власника гуртожитку, спорідненості з померлим ОСОБА_2 , відсутності права власності на інше житло та реєстрації місця проживання на час виникнення правовідносин.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Ст.ст.79, 80 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які вхлдять до предмета доказування.

Позивач не надав суду доказів, що він був вселений у спірну квартиру на підставі норм чинного законодавства України, як член сім`ї наймача, не має іншого житла та користувався спірною кімнатою на рівні із наймачем квартири, як і не доведено, що позивач має реєстрацію за адресою, яка вказана у позові, що у спірній кімнаті не зареєстровані інші особи, права та інтереси яких можуть бути порушені при винесенні судом рішення, а також не доведено, що позов пред`явлено до належного відповідача.

Згаданий вище акт, який складений в 2016 р., та покази свідка ОСОБА_3 , яка є родичем позивача, є недостатніми для винесення рішення про задоволення позову з підстав, які викладені вище.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 261, 264, 265, 354ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовуОСОБА_1 до Запорізької міської Ради, Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської Ради про визнання права користування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 19 березня 2020 року.

Суддя О.В. Дмитрюк