Рішення № 88305855, 13.03.2020, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/451/19

Провадження №2/148/107/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 березня 2020 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Мрочко Т.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лишака І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Вінницька птахофабрика" про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису),

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ "Вінницька птахофабрика" про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія І-ВН №006416 від 08.02.2003 їй належить земельна ділянка площею 1,84 га, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, призначена для ведення особистого селянського господарства.

15.03.2016 між нею та ТОВ "Вінницька птахофабрика" було укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648, згідно з яким вона передала земельну ділянку відповідачу.

Вважає, що даний договір слід визнати недійсним з наступних підстав.

Згідно умов договору земельна ділянка надається в користування для будівництва та обслуговування внутрішньогосподарських об`єктів, а саме бригади вирощування курчат бройлерів, що суперечить положенням ч.3 ст.410 ЦК України. Тобто, було змінено цільове призначення земельної ділянки без передбаченої Законом процедури.

Також, оспорюваний договір містить пункти, що майже повністю дублюють правила оформлення договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). Згадка про використання взятої для користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб міститься лише в п.1 "Загальні положення" та п.7 "Припинення емфітевзису".

Окрім того, даний договір не містить відмітки про дату, час та номер здійснення його державної реєстрації.

Таким чином, недійсність вищевказаного договору зумовлена наявністю дефектів (незаконності) його змісту.

В зв`язку з даними обставинами вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648 від 15.03.2016, укладений між нею та ТОВ "Вінницька птахофабрика", понесені нею судові витрати стягнути з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставити, просить позов задовольнити. Також пояснив, що позивач щодо нецільового використання земельної ділянки нікуди не зверталась, відповідного висновку вона не має.

Представник відповідача позов не визнав та просить відмовити в задоволенні позову. Згідно відзиву на позовну заяву, наявного в матеріалах справи, представник відповідача вказав, що позовні вимоги є необгрунтованими, так як зміни цільового призначення земельної ділянки не було. Згідно розпорядження Тульчинської РДА від 23.12.2002 " Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) у власність та видачу громадянам державних актів на право власності на землю по СТОВ "Добробут" с.Михайлівка, затверджено технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) у власність з виготовленням державних актів на право власності на землю, передано земельні ділянки згідно додатку. При друку державного акту про право власності позивача була допущена помилка в цільовому призначенні земельної ділянки та вказано - для особистого селянського господарства, але згідно вищевказаного розпорядження - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідні зміни були внесені до бази даних ДЗК 04.03.2016.

Щодо будівництва та обслуговування внутрішньогосподарських об`єктів, а саме бригади вирощування курчат бройлерів, то відповідно до ст.95 ЗК України та ст.375 ЦК України, землекористувачі мають право споруджувати виробничі та інші будівлі та споруди, а власник земельної ділянки має право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Щодо відсутності відмітки про дату, час та номер здійснення державної реєстрації оспорюваного договору, то державній реєстрації прав підлягають право користування земельною ділянкою для сільськогосподарським потреб, а не сам договір. Відповідне право було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.04.2016 №14031625.

Таким чином, належних та допустимих доказів визнання договору недійсним позивачем не надано, що свідчить про безпідставнівсть позовних вимог. Аналогічні пояснення надав представник відповідача в судовому засіданні.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії довідки Тульчинського районного сектору ДМС У Вінницькій області (а.с.69) в зв`язку зі зміною прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 позивач 01.03.2017 була документована паспортом серія НОМЕР_1 . Також даний факт підтверджується копією даного паспорту (а.с.6).

15.03.2016 між позивачем та ТОВ "Вінницька птахофабрика" було укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648, строком на 49 років, про що свідчить копія даного договору, де окрім іншого, також зазначено, що кадастровий номер земельної ділянки 0524384800:01:002:0265 (а.с.4-5).

Згідно пунктів 1.1-1.3 даного договору позивач надала, а ТОВ "Вінницька птахофабрика" прийняло в користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою виробництва сільськогосподарської продукції, розміщення та будівництва внутрішньогосподарських об`єктів сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, також позивач передала право цільового використання земельної ділянки (емфітевтичне право). Земельна ділянка надається в користування для будівництва та обслуговування внутрішньогосподарських об`єктів, а саме бригади вирощування курчат бройлерів. Право власності власника на земельну ділянку, яка передається в користування посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серія ВН №006416 від 08.02.2003.

Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії І-ВН №006416 від 08.02.2003 (а.с. 7) позивач є власником земельна ділянка площею 1,84 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Михайлівської сільської ради, призначена для ведення особистих селянських господарств.

Вважаючи договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648 від 15.03.2016 недійсним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Підставами його недійсності позивач та її представник вказують зміну цільового призначення земельної ділянки та наявністю дефектів (незаконності) змісту даного договору, зокрема, відсутності відмітки про дату, час та номер здійснення державної реєстрації оспорюваного договору та наявність в договорі пунктів, що майже повністю дублюють правила оформлення договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Проте з даними твердженнями суд погодитись не може через наступне.

Як вбачається з копії розпорядження Тульчинської районної державної адміністрації від 23.12.2002 №548-р "Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) у власність та видачу громадянам державних актів на право власності на землю громадянам власникам сертифікатів СТОВ "Добробут" с.Михайлівка (а.с.33-34) вирішено, зокрема: 1.Затвердити технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) у власність з виготовленням державних актів на право власності на землю; 2. Передати 432 власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати їм державні акти на право приватної власності на землю громадянам згідно додатку.

Згідно копії додатку до розпорядження голови Тульчинської районної державної адміністрації від 23.12.2002 №548-р (а.с.35-38) в спику громадян, яким передаються у власність земельні ділянки (паї) із земель , що підлягають поділу на земельні частки (паї) на території Михайлівської сільської ради під номером 377 значиться позивач.

Згідно копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.04.2019 № НВ-0510888172019 (а.с.30-32) вбачається, що цільове призначення земельної ділянки площею 1,8411 га, какадастровий номер 0524384800:01:002:0265, яка належить ОСОБА_5 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дата державної реєстрації сервітуту, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строком дії 49 років, 03.04.2016. Також даний факт підтверджується копіями інформаціних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.04.2016 №56724262 (а.с.23-25) та від 04.10.2016 №69666643 (а.с.26-28).

Згідно повідомлення відділу у Тульчинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.04.2019 №0-2-0.37-76/118-19 (а.с.29) вбачається, що при друку бланка державного акту на право власності на землю серія І-ВН №006416 від 08.02.2003 була допущена помилка в цільовому призначенні земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, але згідно розпорядження Тульчинської РДА від 23.12.2002 №548-р - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідні зміни були внесені до бази даних ДЗК 04.03.2016.

Відповідно до копії повідомлення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 05.10.2017 №6-28-0 13-15871/2-17 (а.с.21) філії "Комунальний комплекс" ТОВ "Вінницька птахофабрика" було роз`яснено, що на земельній ділянці, наданій у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору емфітевзису, можливе розміщення господарстких будівель і споруд, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у разі відповідності їх місця розташування вимогам містобудівної документації, документації із землеустрою, якщо інше не передбачено договором емфітевзису, та за згодою власників земельних ділянок.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з положеннями ст.204 ЦК України, правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування виникають з моменту реєстрації цих прав.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано нормами ЗК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право емфітевзису ч. 1 ст. 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно.

Згідно з ч. 1 ст. 102-1 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України.

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У відповідності до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону).

Законодавством не встановлено спеціальних вимог щодо форми договору емфітевзису. Між тим, ним передбачається обов`язкова державна реєстрація договору емфітевзису, для проведення якої потрібно подати відповідний підтверджуючий документ (в даному випадку договір). Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув. Також договір емфітевзису має бути укладений в письмовій формі.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Відтак, враховуючи, що в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648 від 15.03.2016, тому він є укладеним, а отже – оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Відповідно до п.б ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно п. б ч.3 ст 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись у користування сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого наказом Наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 вбачається, що сільське господарство, мисливство та надання пов`язаних із ними послуг вклачає в себе, зокрема, розведення свійської птиці.

Отже, розведення птиці (здійснення птахівництва) сільськогосподарськими підприємствами та використання ними пташників і допоміжних для цього споруд на земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідатиме їх цільовому призначенню.

Однак, земельним законодавством прямо не передбачена можливість забудови земельної ділянки сільськогосподарського призначення спорудами, необхідними для ведення сільського господарства, на підставі договору емфітевзису. Такі дії пов`язані з будівництвом і відповідно мають ознаки права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

В свою чергу, на рівні підзаконних нормативно-правових актів не передбачені форми типових або примірних договорів емфітевзису та суперфіцію, отже при їх складанні слід керуватися чинним законодавством і зокрема Земельним кодексом та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.95 ЗК України та ст.375 ЦК України, землекористувачі мають право споруджувати виробничі та інші будівлі та споруди, а власник земельної ділянки має право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що на землях товарного сільськогосподарського призначення можливо будувати та використовувати пташники та допоміжні до них споруди, за умови додержання вимог законодавства та стандартів щодо такого будівництва, а також за умови згоди на це власника земельної ділянки, передбаченої у відповідному договорі.

Враховуючи те, що в оспорюваваному договорі, а саме в п.1.2 було оговорено, що земельна ділянка надається в користування для будівництва та обслуговування внутрішньогосподарських об`єктів, а саме бригади вирощування курчат бройлерів, тому підписавши даний договір, позивач тим самим надала згоду на будівництво даних об`єктів на її земельній дялянці.

Також судом встановлено, що відповідачем позивачу за її заявою від 02.06.2016, відповідно до оспорюваного договору, 06.07.2016 було виплачена 158292,39 грн в рахунок оренди землі за 49 років наперед за користування її земельною ділянкою, що підтверджується копією відповідної заяви від 02.06.2016 (а.с.20) та копією видаткового касового ордера від 06.07.2016 (а.с.19).

Таким чином, умови, які були оговорені у оспорюваному договорі, сторони виконують. Разом з тим, ними ж 29.08.2016 була укладена додаткова угода №1 до договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648 від 15.03.2016 (а.с.18), яка також була підписана позивачем.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У той же час, в ході розгляду даної справи, таких порушень судом не встановлено. Спірний договір є дійсним, оскільки укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Особи, які його уклали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір укладений у письмовій формі, пройшов держреєстрацію, земельна ділянка була передана відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, позивач отримала обумовлену договором суму коштів. Зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Окрім цього, суд також приходить до висновку, що оскільки в державному акті була допущена помилка в цільовому призначенні земельної ділянки, тому посилання позивача на зміну цільового призначення землі в судовому засідання не знайшло свого підтвердження. Також не знайшло свого підтвердження і відсутність державної реєстрації оспорюваного договору, оскільки як встановлено в судовому засіданні даний договір було зареєстровано державним реєстратором 03.04.2016.

Аналізуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб №648 від 15.03.2016 недійсним, оскільки даний правочин укладений з дотриманням вимог статті 203 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, обов`язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на нього.

Однак, в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України, позивачем не надано суду безперечних і достатніх доказів, які б доводили обгрунтування його позовних вимог. Натомість, представником відповідача спростовано позовні вимоги.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в заявлених позивачем межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 95, 182, 203, 204, 207, 215, 375, 395, 407, 626-628, 638 ЦК України, ст. ст. 21, 22, 102-1, 125, 126, 152 ЗК України, ст. ст.4, 13, 19, 76-81, 141, 263- 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ "Вінницька птахофабрика" про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) відмовити.

Судові витрати понесені позивачем залишити за нею.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18.03.2020.

Суддя: