Рішення № 88303360, 03.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2020Справа № 910/12729/19

За позовомОфісу Генерального прокурорадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Київміськбуд-1"провизнання умов договору недійсними та зобов`язання вчинити дії Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники сторін:

від позивача:Ніколенко Р.О., Скрипка М.В. (представники за довіреністю)від відповідача:Овсій Д.Ю. (адвокат)від третьої особи:не з`явився

В судовому засіданні 03.03.2020 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників сторін, що повне рішення буде складено 17.03.2020 року, проте через завантаженість суду протягом відповідного періоду повне рішення було складено та підписано 19.03.2020 року.

СУТЬ СПОРУ:

16.09.2019 року до Господарського суду міста Києва від Генеральної прокуратури України (позивач) надійшла позовна заява № 13/2-400вих-19 від 13.09.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт" передати Генеральній прокуратурі України 328,29 кв.м площі квартир в Об`єкті будівництва (вулиця Горького (Антоновича), 74-78, у Голосіївському районі міста Києва) або в інших, ніж Об`єкт будівництва (вулиця Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі міста Києва), будинках;

- визнати недійсним пункт 4.2 договору про дольову участь у будівництві, викладений у редакції додаткової угоди № 3 від 15 грудня 2014 року до договору №1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року;

- пункт 4.2 договору про дольову участь у будівництві, викладений у редакції додаткової угоди № 3 від 15 грудня 2014 року до договору № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року, викласти у такій редакції:

"4.2. Сторона-2 передає Стороні-1 житлову площу, яка дорівнює 15% загальної площі Об`єкта";

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт" передати Генеральній прокуратурі України площу квартир в Об`єкті будівництва (вулиця Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі міста Києва) або в інших, ніж Об`єкт будівництва (вулиця Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі міста Києва), будинках у розмірі, що відповідає 15% площі Об`єкта будівництва згідно із сертифікатом від 09 лютого 2018 року серії ІV № 163180400878 про відповідність закінченого будівництвом Об`єкта проектній документації та його готовність до експлуатації;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт" провести (шляхом укладення договору з суб`єктом оціночної діяльності) незалежну оцінку ринкової вартості квартир, переданих Генеральній прокуратурі України в інших, ніж Об`єкт будівництва, будинках: на вулиці Вітряні Гори, 2, у місті Києві - квартир № 9 (загальною площею 69,35 кв. м), №23 (загальною площею 68,63 кв. м), № 45 (загальною площею 69,35 кв. м); на вулиці Вишгородській, 45/2, у м. Києві - квартири № 38 загальною площею 87,06 кв. м); на вулиці Макіївській, 10-а, у м. Києві (будівельна адреса - провулок Макіївський, 4, секція 2) - квартири №21 (загальною площею 129,20 кв. м), № 25 (загальною площею 129,70 кв. м), № 30 (загальною площею 129,40 кв.м); у провулку Макіївському, 4, секція 3, у м. Києві (будівельна адреса) - квартири № 1 (загальною площею 91,81 кв. м), № 2 (загальною площею 84,55 кв. м), № 6 (загальною площею 84,15 кв. м), № 14 (загальною площею 84,15 кв. м), № 30 (загальною площею 84,15 кв. м); на вулиці Макіївській, 10-6, у місті Києві - квартири № 19 (загальною площею 131,38 кв. м), № 39 (загальною площею 134,08 кв. м); частки Генеральної прокуратури України, яка повинна була належати їй в рамках виконання договору про дольову участь у будівництві, викладеного у редакції додаткової угоди № 3 від 15 грудня 2014 року до договору № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року, а саме: 2 438,55 кв.м. на Об`єкті будівництва за адресою: вулиця Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі міста Києва;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Оболоньторгстандарт" після проведення незалежної оцінки ринкової вартості квартир, переданих Генеральній прокуратурі України в інших, ніж Об`єкт будівництва, будинках і на Об`єкті будівництва (по вулиці Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі міста Києва), здійснити остаточний розрахунок із Генеральною прокуратурою України з урахуванням даних відповідної ринкової оцінки вартості квартир.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17.06.2003 року (в редакції додаткової угоди № 3 від 15.12.2014 року), що призвело до порушення прав позивача у вигляді недоотримання визначених договором приміщень, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/12729/19; вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Київміськбуд-1"; призначено проведення підготовчого засідання на 22.10.2019 року.

15.10.2019 року через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що ТОВ "Оболоньторгстандарт" було виконано взяті на себе згідно договору № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17.06.2003 року (в редакції додаткової угоди № 3 від 15.12.2014 року) зобов`язання в повному обсязі, а позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання відповідних положень додаткової угоди недійсними, в т.ч. з підстав невідповідності їх інтересам держави. Також, вказував на пропуск позивачем строків позовної давності на звернення з відповідними вимогами до суду, у зв`язку з чим просив застосувати наслідки цього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 року у зв`язку із неявкою представників учасників справи підготовче засідання відкладено на 05.11.2019 року.

05.11.2019 року через відділ діловодства суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у відповідності до якого вказував на те, що ТОВ "Оболоньторгстандарт" було ініційовано проведення експертизи переданих позивачу квартир з метою визначення співвідношення їх вартості із вартістю частки замовника за договором № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17.06.2003 року (з урахуванням ТЕП об`єкту будівництва на день його прийняття в експлуатацію), отримання висновку за наслідками проведення якої буде спростувати викладені в позові позивача доводи, а тому просиву відкласти розгляд справи.

В підготовчому засіданні 10.12.2019 року судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 19.11.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

19.11.2019 року через відділ діловодства суду представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у відповідності до якого вказував на те, що для доведення факту належного виконанням ТОВ "Оболоньторгстандарт" своїх зобов`язань за спірним договором в повному обсязі ним було ініційовано проведення експертизи з наступних питань: визначення ринкової вартості права користування земельною ділянкою площею 0,3248 га з цільовим призначенням "для будівництва, експлуатації і обслуговування офісного центру з підземним паркінгом" по вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва, яка належить Генеральній прокуратурі України на праві постійного користування (акт серія ЯЯ 383742 від 19.04.2010 року), станом на дату укладення додаткової угоди № 2 від 30.07.2007 року; визначення ринкової вартості квартир за наведеними адресами на дати складання актів передачі квартир при умові, що кожна з перелічених квартир знаходилась в задовільному технічному стані, використовувалась в якості квартири та мала 100% готовності, для проведення якої існує необхідність у дослідженні правовстановлюючих документів, а тому просив відкласти розгляд справи на інший час та дату з врахуванням часу, необхідного для отримання документів від позивача, та часу, який необхідний експерту для проведення експертизи (чотири тижні).

В підготовчому засіданні 19.11.2019 року судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 17.12.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

В подальшому, в судових засіданнях 17.12.2019 року та 24.12.2019 року судом постановлялися ухвали про оголошення перерв у підготовчому засіданні до 24.12.2019 року та 28.01.2020 року, відповідно, які були занесені до протоколів відповідних судових засідань.

20.01.2020 року через відділ діловодства суду представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, згідно якого просив долучити до матеріалів справи копію висновку експерта № 06/20 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та земельно-оціночної експертиз, складений 17.01.2020 року судовим експертом Лісниченком Сергієм Васильовичем.

В підготовчому засіданні 28.01.2020 року у зв`язку із необхідністю надання часу представнику позивача для ознайомлення з висновком експерта судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 11.02.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

Крім того, в підготовчому засіданні 28.01.2020 року представник прокуратури звернув увагу суду, що змінилася назва позивача.

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 року № 351 визначено 02.01.2020 року.

Таким чином, суд дійшов висновку змінити найменування позивача у справі з послідуючим його зазначенням як Офіс Генерального прокурора.

11.02.2020 року через відділ діловодства суду представником позивача подано пояснення, за змістом якого з наданими судовим експертом висновками не погоджувався, оскільки останні не дають на його думку змоги зробити порівняльний аналіз для здійснення остаточного розрахунку.

Також, представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої позивач фактично просив змінити предмет поданого позову щодо частини заявлених позовних вимог.

В підготовчому засіданні 11.02.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/12729/19 до судового розгляду по суті на 25.02.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

В підготовчому засіданні 25.02.2020 року судом постановлено ухвали про неприйняття заяви позивача про уточнення позовних вимог до розгляду та оголошення перерви у судовому засіданні до 03.03.2020 року, які занесені до протоколу судового засідання.

03.03.2020 року в судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов в повному обсязі, а представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.

Представники третьої особи в судове засідання 03.03.2020 року не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 року № 289/449 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" Генеральній прокуратурі України передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,33 га для будівництва та експлуатації житлового будинку на вул. Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі м. Києва.

03.08.2005 року Генеральній прокуратурі Україні видано державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

В подальшому, рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року № 66/1900 цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено на: для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного центру з підземним паркінгом, у зв`язку з чим позивачем отримано відповідний державний акт від 19.04.2010 року № 07-9-00107.

В подальшому, за розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.02.2016 року № 86 змінено вид використання земельної ділянки на: для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу.

Поряд з цим, 17.06.2003 року між Генеральною прокуратурою України (замовник) та Закритим акціонерним товариством "Київміськбуд-1" (інвестор-підрядник) було укладено договір № 1 участі в будівництві житлового будинку (надалі - "договір").

Відповідно до п. 1.1 договору сторони зобов`язуються шляхом прямих інвестицій інвестора - підрядника та залученими коштів населення, фізичних та юридичних осіб, спільними зусиллями виконати роботи по будівництву житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Антоновича, 74 (об`єкт) у Голосіївському районі м. Києва.

Згідно із п. 2.2 договору після введення в експлуатацію об`єкту у власності замовника залишається 15% загальної збудованої площі, з яких замовник сам проводить розрахунки з ГУЖО м. Києва по даному об`єкту. Конкретний перелік та номера квартир, що переходять у власність сторін, буде визначено додатковою угодою між ними після розробки робочої документації.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що з початком виконання будівельних робіт на об`єкті інвестор - підрядник може здійснювати розрахунки з замовником площею в інших збудованих будинках на території м. Києва в рахунок площі, передбаченої для замовника в п. 2.2 цього договору. При проведені кінцевого розрахунку враховується вартість площі на побудованому згідно договору об`єкті та об`єктів, на яких площі передані в процесі виконання договору.

Відповідно до умов додаткової угоди № 1 до договору від 15.11.2005 року сторони змінили п. 2.3 розділу 2 договору та виклали його в наступній редакції: "інвестор - підрядник може здійснювати розрахунки площею з замовником в обсязі 50% від передбаченої в п. 2.2 частини замовника - 5 % загальної житлової площі (без врахування 10 %, які замовник передає ГУЖЗ м. Києва по даному об`єкту), в інших збудованих будинках до початку виконання будівельних робіт на об`єкті. Решту - 50 % площі від 5 % загальної житлової площі, що згідно п.2.2 належать замовнику, інвестор - підрядник передає замовнику після початку будівництва об`єкту в інших збудованих будинках.".

Відповідно до розпорядження Генеральної прокуратури України від 23.03.2006 року № 13-89 затверджено проектно-кошторисну документацію на будівництво житлового будинку на вул. Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі м. Києва з такими техніко-економічними показниками:

ПоказникиОдиниця виміруКількістьЗагальна площа квартирМ28 686,0Загальна площа М213 871,0Площа вбудованих і прибудованих приміщень без визначення їх функціонального призначення, у тому числі:М23 571,2- вбудованихМ21 402,4- прибудованихМ22 168,8Площа підземної автостоянки на 40м/мМ21 426,4Згідно з додатковою угодою №2 до договору від 30.07.2007 року сторони погодили:

- внести зміни до розділу 1 п. 1.1 договору: сторони за даним договором зобов`язуються шляхом прямих інвестицій інвестора - підрядника та залученням коштів населення, фізичних та юридичних осіб спільними зусиллями виконати роботи по будівництву офісного центру з підземним паркінгом по вул. Горького 74-78 (у подальшому об`єкт) у Голосіївському районі м. Києва;

- розділ 2 п. 2.2. викласти в редакції: інвестор - підрядник в двохмісячний термін після початку будівництва об`єкту, визначеного в розділі 1, п. 1.1 додаткової угоди 2 до договору передає замовнику житлову площу, яка дорівнює 15 % загальної площі об`єкту;

- викласти п. 2.3 додаткової угоди №1 в наступній редакції: замовник в двохмісячний термін після початку будівництва об`єкту отримує житлову площу в будинках, розташованих у м. Києві в розмірі 15 % загальної площі об`єкту.

Відповідно до отриманого інвестором-підрядником від Спеціалізованої державної організації "Київська міська служба Української експертизи позитивного Висновку комплексної державної експертизи проекту будівництва офісного центру з підземним паркінгом на вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва від 18.03.2008 року (надалі - "позитивний висновок") визначені наступні техніко-економічні показники:

ПоказникиОдиниця виміруКількістьЗагальна площа, в т.ч. площаМ211 368,31- офісної частиниМ210 202,02- конференц-залівМ2313,12- паркінгу на 7 м/м на цокольному поверсіМ2280,24- технічних приміщень загального призначенняМ2572,93Розпорядженням Генеральної прокуратури України від 26.03.2008 року № 13-96 затверджено проектно-кошторисну документацію на будівництва вул. Горького (Антоновича), 74-78 у Голосіївському районі м. Києва з зазначеними техніко-економічними показниками.

В листопаді 2014 року сторонами підписано акт звірки розрахунків за Договором щодо передачі житлової площі згідно п. 2.2 договору, згідно якого:

№ п/п№ та дата актуАдреса будинкуКількість квартирЗагальна площа квартир, кв.м.11/290 від 12.05.2003м.Київ, вул. Автозаводська 99/43318,2021/59 від 14.03.2006м.Київ, вул.Вітряні Гори,23207,3331/63 від 20.03.2006м.Київ, вул.Вишгородська, 45/2187,0641/59 від 05.03.2009м. Київ, вул. Макіївська 10-а, (секція 2)3388.3051/252 від 14.12.2010м. Київ, провулок Макіївський, 4 (секція 3)5428.81Всього:151 429.70Зазначена площа є проектною. Згідно проведеної технічної інвентаризації на об`єкті за адресою: м. Київ, провулок Макіївський 4 (секція 3), загальна площа складає 434.56 кв.м.

Таким чином, загальна площа всіх переданих на день підписання цього акту квартир складає 1435,45 кв.м.

У відповідності до п. 2.2 договору ПрАТ "Київміськбуд-1" зобов`язане передати Генеральній прокуратурі України житлову площу в будинках, розташованих в м. Києві, яка дорівнює 15 % загальної площі об`єкту, що згідно Позитивного висновку комплексної державної експертизи від 18.03.2008 року складає 1 705.25 кв.м.

Відповідно до умов додаткової угоди № 3 від 15.12.2014 року ПрАТ "Київміськбуд - 1" за компенсацію відступило, а ТОВ "Оболоньторгстандарт" набуло прав та обов`язків і функції забудовника та інвестора будівництва за договором.

Згідно із розділом ІІ додаткової угоди № 3 Генеральна прокуратура України та ТОВ "Оболоньторгстандарт" вирішили врегулювати права та обов`язки сторін за договором виклавши його у наступній (новій) редакції.

Так, відповідно до нової редакції розділу 4:

4.1 Сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність житлових та нежитлових площ.

Сторони погодили, що сторона 2 як правонаступник ПрАТ "Київміськбуд-1" частково виконала зобов`язання по договору та на момент укладення даної додаткової угоди (нової редакції договору) передала у власність сторони 1 1435,45 кв.м. загальної площі квартир в будинках, що розташовані в місті Києві.

4.2 Сторона - 2 протягом 2 місяців з моменту укладення даної угоди передає стороні 1 квартири (майнові права на квартири) загальною площею 265,46 кв.м., після чого сторона 2 вважається такою, що повністю розрахувалась за договором № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року (з урахуванням всіх змін та доповнень).

4.3 В результаті виконання умов п. 4.2. даної угоди, сторона 2 отримує у свою власність всю площу в об`єкті.

Відповідно до акту № 15/12-1 від 15.12.2014 року ТОВ "Оболоньторгстандарт" передало, а Генеральна прокуратура України прийняла житлову площу по вул. Макіївській, 10-б, а саме

№ п/пповерхНомер квартириЗагальна площа БТІ, кв.м.Житлова площа БТІ, кв.м.1619131.3885,2821139134.0886,36Р265.46 Згідно з умовами додаткової угоди №1 від 26.11.2015 року до договору останній викладено в новій редакції, відповідно до якої змінено функціональне призначення об`єкту будівництва з "офісний центр з підземним паркінгом" на "житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом", та продовжено строк будівництва до 30.11.2020 року.

14.01.2016 року відповідачем отримано експертний звіт № 3-140-15-ЕП/КО щодо розгляду проектної документації за коригуванням проекту "Будівництво житлово-офісного центру" на вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва" з наступними технічними показниками:

ПоказникиОдиниця виміруКількість До коригуванняПісля коригуванняПлоща будинкуМ211 368,3121 794,98

площа квартир у будинкуМ2 11 173,71Площа літніх приміщеньМ2 824,96Загальна площа квартир у будинкуМ2 11998,67Загальна площа вбудованих нежитлових приміщеньМ2 1 804,69Площа приміщень для зберігання велосипедівМ2 371,58Офісної частиниМ210 202,02 конференц-залівМ2313,12 площа вбудованого паркінгу М2280,24258,84Листом від 26.10.2018 року № 26/10/2018 ТОВ "Оболоньторгстандарт" повідомило Генеральну прокуратуру України про те, що 09.02.2018 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Сертифікат про відповідність закінченого будівництвом Об`єкту проектній документації та його готовність до експлуатації, серія IV № 163180400878.

Відповідно до вказаного сертифікату загальна площа квартир становить 14 311,9 кв.м., площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1945,1 кв.м.

Наведені обставини спірних правовідносин підтверджуються наявними в матеріалах справи документами та не заперечуються сторонами.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що відповідачем не виконано в повному обсязі умови договору щодо передачі позивачу, як замовнику, належних йому площ в об`єкті.

Зокрема, позивач стверджує, що на дату укладення договору в новій редакції позивачу було передано на 328,29 кв.м. менше, ніж це передбачено умовами договору, а зважаючи на те, що в результаті завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, площа об`єкту була збільшена, позивач недоотримав 737,64 кв.м.

У зв`язку з цим позивачем на адресу відповідача було направлено листи від 17.07.2019 року № 13/2-1-31 вих-19 та від 20.08.2019 року № 13/2-367вих-19 з пропозицією вирішити питання щодо повного виконання своїх зобов`язань стосовно передачі площі квартир та проведення незалежної оцінки ринкової вартості житлових приміщень.

У відповідь відповідач повідомив позивача про те, що його зобов`язання за договором виконані в повному обсязі.

З огляду на викладене, позивач просить суд зобов`язати відповідача передати йому 328,29 кв.м. площ квартир в об`єкті будівництва, або в інших ніж об`єкт будівництва будинках, передати йому площ квартир в об`єкті будівництва, або в інших ніж об`єкт будівництва будинках, у розмірі, що відповідає 15% площі об`єкта будівництва згідно із сертифікатом від 09 лютого 2018 року серії IV №163180400878 про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та його готовність до експлуатації, а також, після проведення незалежної оцінки ринкової вартості квартир, переданих позивачу в інших, ніж об`єкт будівництва, будинках і на об`єкті будівництва, здійснити остаточний розрахунок із ним з урахуванням даних відповідної ринкової оцінки вартості квартир.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, відповідач, як правонаступник ПрАТ "Київміськбуд-1", виконав зобов`язання по договору №1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року (з урахуванням змін та доповнень), зокрема, додаткової угоди №1 від 17.06.2003 року та додаткової угоди №2 від 30.07.2007 року, та на момент укладення додаткової угоди №3 (нової редакції договору) у власність позивача було передано 1 435,45 кв.м. загальної площі квартир в будинках, що розташовані в місті Києві. Вказане підтверджується підписаним у листопаді 2014 року позивачем та третьою особою актом звірки розрахунків за договором, а також умовами додаткової угоди № 3. Про це вказує й позивач в своїй позовній заяві.

З огляду на це, твердження позивача про те, що на виконання умов договору йому передано в інших, ніж об`єкт будівництва будинках лише 1 376,96 кв.м. площі квартир, не підтверджується належними та допустимими доказами.

Також, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем виконане зазначене у додатковій угоді № 3 зобов`язання передати позивачу 265,46 кв.м., на що також вказує сам позивач в позові, а саме: на те, що відповідачем 15.12.2014 року йому було передано 2 квартири по вул. Макіївській, 10-б у м. Києві загальною площею 265,46 кв.м.

Відповідно до умов додаткової угоди № 3 після виконання цього зобов`язання відповідач вважається таким, що повністю розрахувався за договором № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17.06.2003 року (з урахуванням всіх змін та доповнень)

Отже, в силу приписів ст.ст. 6, 526, 626 Цивільного кодексу України матеріалами справи належним чином підтверджується виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в повному обсязі згідно погоджених сторонами в положеннях договору №1 участі в будівництві житлового будинку від 17.06.2003 року (з урахуванням змін та доповнень) умов.

В той же час, позивач вказує, що в результаті завершення будівництва об`єкта і прийняття його в експлуатацію інвестором-підрядником збільшено площу об`єкта до 16 257 кв.м., а тому положення договору в новій редакції щодо частки позивача призводять, на його думку, до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, звужують дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин, свободи договору та завідомо суперечать інтересам держави в особі Генеральної прокуратури України.

Суд зазначає, що збільшення площі об`єкта до 16 257 кв.м. відбулось після 15.12.2014 року - дати повного виконання зобов`язань відповідача за договором, а саме після передачі за актом № 15/12-1 від 15.12.2014 року решти 265,46 кв.м.

Як зазначалось судом, відповідно до п. 4.2 договору після передачі відповідачем позивачу квартир (майнові права на квартири) загальною площею 265,46 кв.м, відповідач вважається таким, що повністю розрахувався за договором №1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року (з урахуванням всіх змін та доповнень), а згідно з умовами п. 4.3 договору в результаті виконання умов п. 4.2 даної угоди, відповідач отримує у свою власність всю площу в об`єкті.

Відповідно до п. 8.1 договору він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується, що зобов`язання відповідача перед позивачем припинились 15.12.2014 року виконанням, проведеним належним чином, після чого він набув права отримати у свою власність всю площу в об`єкті, суд вважає хибним твердження позивача про те, що він має право на 15 % площ об`єкта будівництва, а не лише площ квартир, визначених в договорі, викладеному в новій редакції.

Отже, проаналізувавши умови договору зі змінами та доповненнями та інші наявні в матеріалах справи документи, суд приходить до висновку про виконання ТОВ "Оболоньторгстандарт" зобов`язань, передбачених договором № 1 участі в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року (в редакції додаткової угоди № 3 від 15 грудня 2014 року) в повному обсязі.

Посилання ж позивача на те, що положення договору в новій редакції щодо його частки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, звужують дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин, свободи договору та завідомо суперечать інтересам держави в особі Генеральної прокуратури України судом відхиляються з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи наявний висновок експерта № 06/20 за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та земельно-оціночної експертиз, складений 17.01.2020 року судовим експертом Лісниченком Сергієм Васильовичем (надалі - "Висновок"), предметом дослідження якого були наступні питання:

1. Визначити ринкову вартість права користування земельною ділянкою площею 0,3248 га з цільовим призначенням «для будівництва, експлуатації і обслуговування офісного центру з підземним паркінгом» по вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва, яка належить ГПУ на праві постійного користування (Акт серія ЯЯ383742 від 19.04.2010), станом на дату укладення додаткової угоди № 2 від 30.07.2007року.

2. Визначити ринкову вартість квартир за нижче вказаними адресами станом на дати складання актів передачі квартир при умові, що кожна з перелічених квартир знаходилась в задовільному технічному стані, використовувалась в якості квартири та мала 100% готовність:

Цп/п№ та дата актуАдреса будинкуКіль-кість квар-тирЗагальна площа квартир, кв.м.11/290 від 12.05.2003м.Київ, вул. Автозаводська 99/43318,2021/59 від 14.03.2006м.Київ, вул.Вітряні Гори, 23207,3331/63 від 20.03.2006м.Київ, вул.Вишгородська, 45/2187,0641/59 від 05.03.2009м. Київ, вул. Макіївська 10-а, (секція 2)3388.3051/252 від 14.12.2010м Київ, провулок Макіївській, 4 (секція 3)5428.81615/12-1 від 15.12.2014м. Київ, вул. Макіївська, 10-б2265,46 171695.16У відповідь на вказані питання судовим експертом було зазначено, що:

1. Ринкова вартість права користування земельною ділянкою площею 0,3248 га з цільовим призначенням "для будівництва, експлуатації і обслуговування офісного центру з підземним паркінгом" по вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва, яка належить ГПУ на праві постійного користування (Акт серія ЯЯ383742 від 19.04.2010), станом на дату укладення додаткової угоди №2 30.07.2007 складала 8 688 832,22 грн.

2. Ринкова вартість квартир за вказаними адресами станом на дати складання актів передачі квартир при умові, що кожна з перелічених квартир знаходилась в задовільному технічному стані, використовувалась в якості квартири та мала 100% готовність обчислена в табличній формі, та відповідно таблиці №11 становить 17 128 466 грн.

Згідно із ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

У відповідності до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Із матеріалів Висновку вбачається, що він обґрунтований, містить докладний опис проведених досліджень, чіткі висновки з поставлених перед експертами питань, містить підпис судового експерта про попередження щодо кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, а будь-яких обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність Висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи учасниками справи не наведено, судом не встановлено.

Відтак, наданий Висновок є належним та допустимим в розумінні ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказом у справі.

Отже, наявними в матеріалах справи документами спростовуються доводи Генеральної прокуратури України дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, суперечності інтересам держави умов виконання договору в діючій редакції, адже ринкова вартість квартир, переданих позивачеві, майже вдвічі перевищує ринкову вартість належного Генеральні прокуратурі України права користування земельною ділянкою площею 0,3248 га по вул. Горького, 74-78 у Голосіївському районі м. Києва.

При цьому, той факт, що на сьогоднішній день вартість квадратного метру площі об`єкту є вищою за вартість квадратного метру переданих до 2014 року позивачу площ квартир в якості повного виконання договору не спростовує наведеного висновку, адже зміна економічних показників в майбутньому не має своїм наслідком впливу на правовідносини сторін, які були припинені ще в 2014 році, а використання цього в рамках намагання змінити виконані зобов`язання може свідчити про недобросовісність поведінки учасника спірних правовідносин, що є неприпустимим.

За таких обставин, посилання позивача за спливом п`яти років після отримання визначених в Договорі площ як його частки в спірному будівництві, вартість яких в два рази перевищує вартість його внеску в будівництво об`єкту, на нібито недоотримання в повному обсязі передбаченої договором частки виключно в силу зміни економічних та технічних показників об`єкту станом на сьогоднішній день (за спливом п`яти років), є намаганням отримати додаткове благо за рахунок інвестора-підрядника при відсутності правових підстав для цього.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписи п. 7 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину в частині недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 180 Господарського кодексу України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

В п. 3 ст. 3 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб`єкта цивільного права на укладення договору, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За встановлених судом обставин спірних правовідносин не вбачається, що зміст п. 4.2 договору суперечить вимогами норм чинного (на момент його укладення - в редакції відповідної угоди) законодавства України, а позивачем не доведено зворотнього.

Щодо посилання позивача на те, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

При цьому, застосовуючи на практиці дану норму слід враховувати, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З огляду на викладені положення та встановлені судом обставини щодо отримання позивачем внаслідок виконання оскаржуваних умов договору у власність нерухомості, вартість якої є вищою за вартість вкладених Генеральною прокуратурою України у будівництво об`єкту майнових прав, відсутні правові підстави для висновку про те, що положення п. 4.2 договору (у відповідній редакції) суперечать вимогам законодавства України щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що виключає наявність обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання угод недійсними.

Крім того, позивач також не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що в момент укладення договору з урахуванням змін та доповнень до нього сторонами були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких оспорюваний пункт правочину підлягає визнанню недійсним.

Більше того, судом встановлено та враховано, що договір, з урахуванням змін та доповнень до нього, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Щодо посилання позивача на помилку під час укладання оскаржуваних умов договору суд відзначає наступне.

Вказуючи на недійсність пункту 4.2 договору позивач зазначає, що зазначені в п. 4.1 договору в новій редакції дані не відповідають дійсності та не підтверджуються актами щодо передачі квартир, а також на те, що в цьому пункті нової редакції договору сторони припустились арифметичної помилки, оскільки у вказаному правочині розмір частки позивача помилково зменшений на 4,34 кв.м.

Частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, наявність такої можливості не є абсолютною підставою для визнання правочину недійсним, а істотною визнається помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, на позивача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення, і має істотне значення, подальше виконання такого договору, тривалість такого виконання та наслідки.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, що помилка при зміні пункту 4.2 договору про дольову участь у будівництві, викладений в редакції додаткової угоди № 3 від 15 грудня 2014 року до договору № 1 про участь в будівництві житлового будинку від 17 червня 2003 року, дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення, в той час як укладаючи додаткову угоду № 3 від 15 грудня 2014 року, сторонами було погоджено усі істотні умови даного договору, а матеріалами справи підтверджується, що наслідками виконання відповідних умов відповідачем позивачем було набуто прав в повній мірі відповідаючим його вкладу у будівництво об`єкту.

Стосовно позовної вимоги викласти пункт 4.2. договору в новій редакції, суд зазначає наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Виходячи з вимог положень ч. 2, 4 статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках за умови доведеності одночасної наявності усіх чотирьох умов, передбачених вказаною статтею.

Разом з тим, позивачем належними та допустимими доказами не було доведено наявність істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору й того факту, що внаслідок настання цих обставин позивача значною мірою позбавлено того, на що він розраховував при укладенні договору.

Також, не доведено позивачем і надіслання ним відповідної пропозиції про зміну Договору в частині п.4.2 відповідачеві.

Проте, правовою підставою розгляду судом по суті запропонованих змін до правочину може бути лише наявність спору, що виник між сторонами при погодженні ними змін до договору.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, що вимога про зміну умов п. 4.2 договору протирічить вимозі про визнання даного пункту недійсним, оскільки вони є взаємовиключними, а більше того, суд відзначає, що зміна виконаних належним чином умов, що не спростовано позивачем в межах даного позову, є неможливим.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести оцінку майна.

Позивач обґрунтовує вказану позовну вимогу тим, що проведення оцінки вартості площ квартир, переданих позивачеві за договором, та вартості частки позивача в об`єкті будівництва дозволить встановити остаточний розмір площі квартир, переданих позивачеві в інших, ніж об`єкт будівництва будинках.

По-перше, обов`язковість для відповідача проведення такої оцінки не передбачена ані законодавством України, ані умовами договору, а позивач не позбавлений можливості замовити відповідну оцінку самостійно.

По-друге, визначення вартості зазначеного майна ніяким чином не відповідає на питання визначення розміру площі квартир, переданих позивачеві в інших, ніж об`єкт будівництва будинках.

Як зазначено судом, площа переданих за договором позивачу квартир визначена в акті звірки від листопаду 2014 року та в додатковій угоді № 1 від 26.11.2015 року.

Ринкова вартість квартир, переданих позивачеві за договором, та ринкова вартість права користування земельною ділянкою, переданої позивачем для будівництва, визначена у наявному в матеріалах справи Висновку і становить 17 128 466 грн. та 8 688 832,22 грн. відповідно.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За вказаних обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 129 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Встановивши відсутність порушеного права у позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, а також невідповідність обраного ним способу захисту вимогам чинного законодавства, суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Однак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить суд у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.03.2020р.

Суддя О.В. Котков