Рішення № 88303350, 10.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.03.2020Справа № 910/18198/19Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "РВС Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Електрофарфор 2000"

про стягнення коштів за гарантією у розмірі 235 298,24 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Буркова О.М., довіреність б/н від 03.01.2020;

від відповідача: Лесь Ю.І., довіреність № 15 від 08.01.2020;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «РВС Банк» про стягнення коштів за гарантією у розмірі 235 298,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Гарантією виконання зобов`язань № 4002-17Г від 01.08.2017, в частині виплати суми гарантії, у зв`язку з порушенням Приватним підприємством «Електрофарфор 2000» своїх зобов`язань за Договором поставки № 04-1/2189-17 від 07.08.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Приватне підприємство «Електрофарфор 2000» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 27.01.2020.

09.01.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

13.01.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.

20.01.2020 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

23.01.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 27.01.2020 представник позивача з`явився, представники відповідача та третьої особи не з`явились.

За результатами судового засідання, враховуючи подане представником відповідача клопотання про відкладення, судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 17.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання представники сторін з`явились, представник третьої особи не з`явився.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та позивачем і відповідачем було заявлено про подання суду всіх наявних у них доказів, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.03.2020.

Судом, в порядку статей 120-121 ГПК України повідомлено третю особу про призначення справи до судового розгляду по суті на 10.03.2020.

17.02.2020 представником відповідача подано письмові пояснення.

25.02.2020 представником позивача подано письмові пояснення.

10.03.2020 представником відповідача подано письмові пояснення.

У судове засідання 10.03.2020 представники сторін з`явились.

Представник третьої особи у судове засідання 10.03.2020 не з`явився, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 10.03.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2017 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»), (далі - покупець, позивач) та Приватним підприємством «Електрофарфор 2000» (далі - постачальник, третя особа) укладено Договір поставки № 04-1/2189-17 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю продукцію, за ціною, з характеристиками (якістю), у порядку та строки, що визначаються у Додатку 1 до договору, в інших умовах договору, а також надати на свій ризик послуги шеф-монтажу (виконання постачальником організаційно-технічного керівництва під час монтажу продукції у ході її встановлення на об`єкті покупця та нагляду за таким монтажем), за переліком, в обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору (далі - послуги), а покупець зобов`язується здійснити оплату належно поставленої продукції, належно наданої послуги на умовах Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 3 від 11.01.2018, договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє по 11.01.2018.

Згідно з п. 5.1 Договору постачальник надає (не пізніше визначеного чинним законодавством України строку) покупцю забезпечення виконання договору у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (розмір банківської гарантії) становить 200 640 грн.

У відповідності до п. 5.2 Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 28.09.2017, встановлено, що банківська гарантія є чинною від дня її видачі та протягом строку, на який вона видана (строк дії банківської гарантії закінчується через 7 банківських днів після закінчення строку дії договору, в забезпечення якого її видано): 29.01.2018.

Забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається постачальнику у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов`язань, визначених договором (щодо поставки продукції в повному обсязі та без зауважень покупця). У такому випадку покупець направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією (п. 5.5 договору).

Пунктом 6.1 Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 28.09.2017, визначено, що постачальник здійснює поставку продукції відповідно до Додатку № 1 до Договору, інших умов Договору, але не пізніше 30.11.2017, на умовах DDP (згідно з Міжнародними правилами Інкотермс 2010), за адресою (місцем) поставки (передачі) продукції відповідно до вимог покупця (розділ другий Додатку № 1 до Договору), при цьому покупець вправі завчасно, однак не пізніше наступного дня після отримання повідомлення постачальника про готовність продукції до поставки, конкретизувати (остаточно погодити) місце поставки (передачі) продукції. Плановий період реалізації послуги шеф-монтажу - 2017 рік (послуги шеф-монтажу можуть надаватись відразу після поставки постачальником окремих партій продукції, граничний термін поставки останньої партії продукції не пов`язаний з терміном початку надання послуги шеф-монтажу).

Датою поставки (передачі) продукції визнається дата підписання покупцем Акту. Право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження продукції переходить до покупця з дати підписання обома сторонами Акту.

Зобов`язання з надання послуги є такими, що виконанні в повному обсязі, після оформлення документів, щодо підготовки продукції до введення в експлуатацію.

Додатком № 1 до Договору, з урахуванням Додаткових угод № 1 від 14.09.2017 та № 3 від 11.01.2018, сторонами узгоджено Специфікацію, відповідно до якої поставка обладнання має бути здійснена не пізніше 30.11.2017.

На виконання умов Договору поставки, з метою забезпечення виконання третьою особою зобов`язань за договором поставки, Публічним акціонерним товариством «РВС Банк» (далі - гарант, відповідач) видано Гарантію виконання зобов`язань № 4002-17Г від 01.08.2017 (далі - Гарантія), відповідно до якої, відповідач безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов`язання заплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 200 640 грн. у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором.

14.08.2017 до Гарантії внесені зміни та погоджено, що гарантія набирає чинності з моменту підписання і залишається дійсною до 29.01.2018 (включно) та будь-яка вимога стосовно неї повинна бути одержана гарантом у цей період.

Оскільки постачальником порушено умови Договору в частині поставки товару у строки, погоджені сторонами та поставлено товар вартістю 1 957 170 грн. - 01.12.2017, а товар вартістю 1 100 442 грн. - 04.12.2017, позивач звернувся до відповідача із Вимогою № 01/3330 від 25.01.2018 про сплату коштів за гарантією в розмірі 200 640 грн.

Відповідач листом від 13.02.2018 вих. № 195/18-БГ відмовив у виплаті банківської гарантії у сумі 200 640 грн., у зв`язку з несуттєвим порушенням третьою особою строків поставки, в зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що принципал виконав умови договору поставки та здійснив поставку товару в повному обсязі, мало місце лише незначне прострочення поставки частини продукції за договором поставки, при цьому, за порушення строків поставки товару умовами договору передбачена відповідальність у вигляді пені, яка третьою особою перерахована на користь позивача 6 358,94 грн. згідно претензії позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між позивачем та третьою особою договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 6.1 Договору та Додатком № 1 до Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 28.09.2017, визначено, що постачальник здійснює поставку продукції не пізніше 30.11.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою на виконання умов Договору поставлено товар згідно Актів приймання-передачі від 01.12.2017 на суму 668 682 грн., від 01.12.2017 на суму 1 036 953 грн., від 01.12.2017 на суму 251 535 грн., від 04.12.2017 на суму 1 100 442 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до третьої особи із Претензією № 01/3614 від 29.01.2018, у якій вимагав сплати штрафних санкцій за порушення строку поставки товару за Договором у розмірі 6 358,94 грн., яка третьою особою задоволена, що підтверджується платіжним дорученням № 1001 від 15.02.2018 на суму 6 358,94 грн.

Відтак між сторонами Договору відсутній спір щодо порушенням постачальником строку поставки товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується несвоєчасне виконання третьою особою взятих на себе зобов`язань за Договором в частині поставки товару у строки узгоджені сторонами у Договорі, що ані сторонами Договору, ані відповідачем не заперечується.

В свою чергу, згідно з п. 5.1 Договору постачальник надає (не пізніше визначеного чинним законодавством України строку) покупцю забезпечення виконання договору у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (розмір банківської гарантії) становить 200 640 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.

Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з положеннями ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

За змістом ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У відповідності до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004.

У розділі І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (надалі - Положення), визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов`язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов`язання безпосередньо міститься в тексті гарантії. Гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії.

На виконання умов Договору поставки, з метою забезпечення виконання третьою особою зобов`язань за договором поставки, Публічним акціонерним товариством «РВС Банк» (далі - гарант, відповідач) видано Гарантію виконання зобов`язань № 4002-17Г від 01.08.2017.

Частиною 2 ст. 200 ГК України унормовано, що зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3 ст. 200 ГК України).

Відповідно до Гарантії, відповідач безумовно, тобто за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, та безвідклично приймає на себе зобов`язання заплатити бенефіціару протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, передбаченою цією гарантією, грошову суму, що не перевищує 200 640 грн. у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором.

Гарант протягом 10-ти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги зобов`язується сплатити бенефіціару грошову суму в межах суми гарантії. Письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціара має бути підтверджена банком бенефіціара.

14.08.2017 до Гарантії внесені зміни та погоджено, що гарантія набирає чинності з моменту підписання і залишається дійсною до 29.01.2018 (включно) та будь-яка вимога стосовно неї повинна бути одержана гарантом у цей період.

Отже, враховуючи зміст Гарантії, суд дійшов висновку, що останньою було забезпечено належне виконання боржником (принципалом) негрошового зобов`язання, а саме зобов`язання з поставки товару без порушення принципалом зобов`язань за договором, тобто в обсязі, порядку та строки, встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу, як встановлено судом, постачальником порушено виконання зобов`язань за договором в частині поставки товару у строки, встановлені договором поставки.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із ч. 2 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

При цьому, згідно зі статтями 563, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними у гарантії документами. За відсутності хоча б однієї із цих умов відповідальність гаранта не настає (постанова Верховного Суду України від 24 лютого 2016 р. у справі № 3-31гс16).

Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до змісту Гарантії, письмова вимога бенефіціара надсилається через банк бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара має бути підписана належним чином уповноваженою особою бенефіціара, яка має право першого підпису згідно з карткою із зразками підписів бенефіціара та скріплена печаткою бенефіціара. Справжність підпису на письмовій вимозі бенефіціара має бути підтверджена банком бенефіціара.

Жодних інших умов та документів, які мають бути надані до гарантії зміст гарантії не містить.

Судом встановлено, що вимога Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вих. № 01/3330 від 25.01.2018) була надана ним у порядку, передбаченому банківською гарантією (через банк бенефіціара - ПАТ "Укрексімбанк", який направляв гаранту вимогу), відповідає вимогам, встановленим у банківській гарантії та отримана відповідачем 29.01.2018, тобто у строки, встановлені гарантією, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту кур`єрської служби доставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 564 Цивільного кодексу України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до ст. 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Відповідно до п. 1 глави 4 розділу 2 Положення банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, має переконатися в достовірності цієї вимоги. У разі отримання вимоги від бенефіціара банк-гарант (резидент) повинен перевірити справжність підписів на вимозі або в разі отримання повідомлення від іншого банку про виставлення бенефіціаром вимоги - перевірити ключі, підписи, формат SWIFT. У разі потреби банк-гарант (резидент) надсилає запит до банку бенефіціара або іншого банку, через який було передано вимогу, для уточнення достовірності цієї вимоги/повідомлення. Банк-гарант (резидент) приймає вимогу, яка відповідає умовам гарантії, надсилає копію цієї вимоги принципалу (разом з копіями документів, якими вона супроводжувалась, якщо подання таких документів передбачалось умовами гарантії) після отримання відповідних уточнень, що підтверджують її достовірність, або до отримання таких уточнень. Якщо після подання копії вимоги принципалу банк-гарант отримує письмове підтвердження недостовірності пред`явленої вимоги, то банк-гарант надсилає письмове повідомлення про такий факт принципалу та бенефіціару.

Згідно з п. 2 глави 4 розділу 2 Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Відповідно до п. 3 глави 4 розділу 2 Положення сплата за вимогою/повідомленням коштів бенефіціару за гарантією здійснюється банком-гарантом (резидентом) на умовах і в строки, передбачені гарантією для оплати вимоги/повідомлення, та згідно з інструкціями і реквізитами, зазначеними в тексті гарантії та/або у вимозі/повідомленні, отриманими від бенефіціара/банку бенефіціара або іншого банку. Банк-гарант (резидент) здійснює перерахування коштів з рахунку, на якому обліковувалися кошти принципала для грошового забезпечення (покриття) гарантії, або з інших відповідних рахунків банку-гаранта (резидента). Якщо гарантія надавалася за рахунок іншого забезпечення, прийнятного для банку, то банк-гарант вирішує питання щодо погашення заборгованості принципала шляхом звернення стягнення на предмет застави або договірного списання коштів з поточних/депозитних рахунків принципала, або шляхом проведення інших дій, передбачених законодавством України (за умови, якщо це передбачено договором).

Судом встановлено, що відповідач направив позивачу відповідь Листом від 13.02.2018 вих. № 195/18-БГ, якою відмовив у виплаті банківської гарантії у сумі 200 640 грн., у зв`язку з несуттєвим порушенням третьою особою строків поставки.

Однак суд відхиляє такі посилання гаранта оскільки умовами Гарантії чітко встановлено, що гарант приймає на себе зобов`язання заплатити бенефіціару, грошову суму, що не перевищує 200 640 грн. у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором, а отже виконання принципалом зобов`язання з поставки товару в повному обсязі не спростовує того факту, що таке зобов`язання виконано з порушенням принципалом умов договору, а саме порушення строку виконання зобов`язання з поставки продукції.

Таким чином, саме у випадку порушення принципалом зобов`язань за договором, без конкретизації якого саме порушення, відповідачем надано банківську гарантію. Суд звертає увагу банку, що відповідно до змісту гарантії, останній забезпечив не виконання принципалом зобов`язань у поновному обсязі, а саме забезпечив виконання без порушення принципалом зобов`язань за договором.

Крім того, ні зміст виданої відповідачем гарантії, ні вимоги чинного законодавства не визначають незначне прострочення виконання зобов`язання (у цій справі - прострочення поставки продукції) підставою для відмови у задоволенні вимоги кредитора та здійснення виплати за гарантією. Зміст гарантії № 4002-17Г не містить застережень, які б ставили в залежність виплату банком гарантії від кількості днів прострочення боржником виконання основного зобов`язання. За змістом гарантії має значення лише сам факт порушення принципалом зобов`язання за договором. При цьому, одного лише факту наявності прострочення виконання основного зобов`язання (незалежно від періоду та обсягу простроченого зобов`язання) достатньо для заявлення бенефіціаром вимоги до гаранта про виплату відповідного забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.

Відтак, враховуючи зміст наданої банківської гарантії, кількість днів прострочення для виконання банком вимоги з виплати гарантії не має значення, має значення лише факт порушення принципалом зобов`язань за договором.

Крім того, враховуючи імперативну норму частини 3 статті 565 ЦК України, суд відхиляє посилання відповідача на намагання позивача отримати подвійну вигоду - від виконаного (хоча і з порушенням умов) зобов`язання за договором та від отриманих коштів за гарантією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

За таких обставин, оскільки принципал порушив свої зобов`язання та умови договору з поставки товару у строки, встановлені договором, а виконання принципалом зобов`язання було забезпечено Гарантіє, наданою Публічним акціонерним товариством"РВС БАНК", враховуючи положення ч. 1 ст. 563 Господарського процесуального кодексу України, у відповідача (гаранта) виник обов`язок сплатити позивачу (кредитору) грошову суму відповідно до умов гарантії.

Водночас суд враховує подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, у зв`язку з чим зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідач зобов`язаний був сплатити кошти за гарантією у строк до 19.02.2018 (включно), а відтак з 20.02.2018 відповідач є таким, що порушив зобов`язання.

В свою чергу, з позовом до суду позивач звернувся 19.12.2019, що підтверджується штемпелем відділу діловодства Господарського суду міста Києва.

Відтак, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання зі сплати суми гарантіє за Гарантією, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 11 065,43 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23 592,81 грн.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає 3% річних в розмірі 11 065,43 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23 592,81 грн.

Водночас судом не приймаються до уваги пояснення, подані відповідачем 17.02.2020 та 10.03.2020 та відповідно подані 25.02.2020 письмові пояснення позивача, з огляду на наступне.

При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 161 ГПК України).

Частиною 2 ст. 161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач скориставшись наданими процесуальними правами подав відзив на позовну заяву, виклавши свої аргументи та заперечення, позивач в свою чергу подав відповідь на відзив та відповідно відповідач заперечення на відповідь на відзив.

Однак в подальшому відповідачем подано 17.02.2020 та 10.03.2020 письмові пояснення, які за своєю суттю зводяться до заяв по сутті спору, а саме відзиву на позовну заяву із новими запереченнями проти позову.

При цьому, відповідачем не ставилось питання про надання дозволу для надання нових заперечень по суті спору, а судом у порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України такого дозволу не надавалось.

Водночас, пунктами 2 та 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

В свою чергу подання пояснень із новими запереченнями проти позову, фактично зводиться до порушення таких принципів та суперечить ч. 1 ст. 161 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Крім того, суд вважає, що зміна власної правової позиції відповідачем свідчить про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За наведених обставин у сукупності, судом не приймаються до уваги подані відповідачем 17.02.2020 та 10.03.2020 письмові пояснення та відповідно подані 25.02.2020 письмові пояснення позивача.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м. Київ, вулиця Введенська, будинок 29/58; ідентифікаційний код: 39849797) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний код: 00100227) кошти за гарантією в розмірі 200 640 (двісті тисяч шістсот сорок) грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 11 065 (одинадцять тисяч шістдесят п`ять) грн. 43 коп., інфляційні втрати в розмірі 23 592 (двадцять три тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн. 81 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 529 (три тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн. 47 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.03.2020

Суддя О.А. Грєхова