Ухвала суду № 88303190, 11.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.03.2020Справа № 910/15572/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.

розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" (01054, м. Київ, вул. Дмитрівська,б. 18/24, 8 поверх)

до Акціонерного товариства "УкрСиббанк"

(04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Соборний відділ Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

(49005, м. Дніпро, вул. Пісаржевського, 1а)

про звільнення майна з-під арешту

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - відповідач) про звільнення майна з-під арешту.

Вважаючи, що наявність арешту на нерухоме майно порушує право банку на розпорядження ним і фактично унеможливлює реалізацію права власності позивача на вказане майно, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" звернулося із позовом до суду у цій справі про зняття арешту з майна, накладеного 05.04.2012 у ВП№32033197 Соборним відділом Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.12.2019.

У судове засідання, призначене на 18.12.2019 представники сторін не з`явилися.

Розгляд справи №910/15572/19 неодноразово відкладався у зв`язку із неявкою сторін та необхідністю отримання доказів по справі від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

10.03.2020 до Господарського суду надійшов лист Соборного відділ Державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про надання інформації, що стосується ВП№32033197.

У вказаному листі зазначено, що стягувачем у ВП№32033197 є ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною 4 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що стягувачем у ВП№32033197, в рамках котрого накладено спірний арешт є ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").

При цьому, пунктом 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК України. (стара редакція)

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Отже, враховуючи вище викладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що вказаний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства і підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що, у зв`язку з тим, що позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, дані позовні вимоги мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Окрім того, суд зазначає, що питання про суб`єктний склад учасників ВП№32033197 не досліджувалося судами під час розгляду справи №201/9139/18.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідне клопотання щодо повернення судового збору до суду не подане. Отже, повернення судового збору без відповідного клопотання не допускається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, п. 2 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 232, ст.ст. 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі №910/15572/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про звільнення майна з-під арешту - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали 18.03.2020

Суддя М.О. Лиськов