Рішення № 88302601, 12.03.2020, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/2419/18

Провадження № 2/697/9/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Русакова Г.С.

за участю секретаря с/з Десятник О.А.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Канів цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини-,

ВСТАНОВИВ:

07.11.2018 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи його тим, що 11.03.2017 року позивач уклав шлюб з відповідачем, сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Дитина проживає з позивачем і повністю перебуває на його утриманні. За досить тривалий період і на теперішній час матеріальної допомоги відповідач не надає. Відповідач не працює, веде аморальний спосіб життя, що проявляється у частому вживанні алкогольних напоїв. Непрацездатних батьків відповідач не має, аліменти нікому не платить, але має дитину від попереднього шлюбу, на утримання якого отримує аліменти. Відповідач працездатна Тому позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

29.11.2018 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона дійсно перебуває у шлюбі з позивачем. Від шлюбу мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 01.10.2018 року з відповідачем за зустрічним позовом разом не проживають, відповідач мешкає у своїх батьків, які є особами похилого віку. Вказала, вона на даний час перебуває у декретній відпусці по догляду за дитиною по досягненню сином ОСОБА_7 трьох років, мешкає зі своїми малолітніми дітьми від першого шлюбу - сином ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 та сином ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 у двокімнатній квартирі, яка на праві власності належить відповідачу та її батькам. Батьки відповідача мешкають окремо від неї. В квартирі є всі необхідні умови для комфортного проживання дітей, їх розвитку, виховання. Переконана, що син ОСОБА_7 повинен проживати разом з нею в квартирі, що належить позивачу на праві приватної власності за адресою АДРЕСА_2 . Дитині лише один рік і чотирі місяці, в цьому віці дитині потрібна материнська турбота та спілкування. Позивач не виключає,що можливо пізніше коли у сина буде більша потреба у спілкуванні з батьком по досягненню певного віку, коли буде реально усвідомлювати певні життєві обставини та комфортність проживання, самостійно визначить з ким зручно жити, з батьком чи з матір”ю, але на разі він повинен жити з нею. Обставинами припинення спільного проживання з позивачем ОСОБА_5 є те, що останнім часом позивачу неможливо довести будь-які адекватні, правильні речі, щодо виховання саме його дитини, харчування саме виключно його дитини. Позивач вважає, що народжену від нього дитину повинен кормити і виховувати він, а тратити увагу та гроші на дитину позивача за зустрічним позовом від першого шлюбу та виховувати повинна лише його мати, та батько цієї дитини. ОСОБА_5 дратує, або у нього переважають ревнощі з приводу наявності у сім`ї сина відповідача від першого шлюбу. Після припинення фактичного спільного проживання з ОСОБА_5 за ініціативою останнього в усній формі було встановлено спілкування позивача з сином ОСОБА_7 , а саме в період між змінами його роботи (працює охоронцем ВОХР Канівська ГЕС), позивач на два дні в тиждень буде забирати сина додому за місцем його реєстрації та проживання його батьків в АДРЕСА_3 .

На укладення відповідного нотаріально посвідченого договору щодо спілкування та прийняття участі у вихованні сина ОСОБА_7 відповідач відмовився в категоричній формі. Взагалі поведінка позивача в останній рік дуже різко змінилася, він став вкрай агресивним неконтрольованим, почали відбуватися випадки застосування до відповідача фізичного насильства. Ці обставини погіршення сімейного життя та неконтрольованої агресивної поведінки відповідач може бути пов”язано лише як наслідки контузії отриманої позивачем в зоні АТО, з втратою часткової працездатності з приводу чого позивачу згідно висновку МСЕК було встановлено 3 групу інвалідності в наслідок отримання поранення при захисті Батьківщини. Крім того, поведінка ОСОБА_5 стає дедалі вкрай небезпечною. Після спливу чергових двох днів перебування спільної дитини сина ОСОБА_7 у відповідача 31.10.2018 року, позивач намагалася забрати дитину до себе додому. Позивач в присутності працівників поліції (дільничний інспектор поліції ОСОБА_9 ), відмовився передати дитину відповідачу. Працівники поліції не мали можливості примусово відібрати дитину та повернути її матері виходячи з того, що батьки згідно Сімейного кодексу України мають рівні права у вихованні спільної дитини, а відповідного рішення суду про визначення місця проживання дитини в даний час не існує. Відповідач відмовляється взагалі повертати сина позивачу і робить це тільки коли до нього додому приїжджають батьки позивача.

Внаслідок цього між сторонами виникають конфлікти, які негативно впливають на емоційний стан дитини. На даний час виник спір про місце проживання дитини. Позивач за зустрічним позовом вказує, що вона належним чином виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач вважає, що дитина більше прихильна до неї. За вказаних підстав просить визначити місце проживання дитини з нею як матір`ю дитини..

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_5 свій первісний позов про стягнення аліментів підтримав в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечував. Пояснив суду, що з жовтня 2018 дитина проживає з ним, забезпечена всім необхідним, йому створені добрі умови для проживання. В цей час вихованням, доглядом та утриманням дитини займався він. Вказав, що мати дитини неналежно ставиться до своїх батьківських обов`язків. За той час, поки дитина проживала у нього, син звик до такого укладу життя, до нормальних сімейних стосунків. Під час проживання у нього дитина була доглянута, мала умови для розвитку. Мати дитини мала змогу спілкуватись з дитиною, крім того вона на деякий час брала сина до себе.і повертала сина назад йому. Він не заперечує щодо спілкування дитини з матір`ю.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом проти первісного позову заперечувала, зустрічний позов підтримала. Пояснила суду, що вона вважає, що дитина повинна проживати з нею. Відповідач за зустрічним позовом як взяв до себе сина ще у жовтні 2018 року, то до цього часу син проживає з ним. Вважає, що для інтересів дитини та його психологогічного стану краще буде проживати дитині з нею. Оскільки вільно спілкуватись з дитиною вона не може, а тільки через свого батька.

Представник відповідача за первісним позовом позовні вимоги не визнав. Зустрічний позов підтримав та в інтересах дитини просив суд задовольнити зустрічний позов.

В судовому засіданні представник третьої особи надала пояснення щодо зустрічного позову, при цьому зазначила, що на даний час в цій сім`ї склалася ситуація коли дитина досить тривалий час проживає з батьком, при цьому мати дитини спілкується з дитинкою, .Сторона мами надає допомогу на утримання дитини. Доглядати за сином батьку допомагають його батьки, які проживають з ним . У мами дитини ситуція інша, її батьки проживають окремо. У всіх, і у мами і у її батьків є можливість спілкуватись з дитиною .

В ході розгляду справи судом задоволено клопотання відповідача за первісним позовом про виклик та допит свідків.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, представника служби у справах дітей, показання свідків, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 11.03.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Канівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 32, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 5).

Сторони мають спільну дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7).

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45).

Дитина ОСОБА_6 зареєстрований по місцю реєстрації матері: АДРЕСА_1 (а.с. 33).

Як вбачається з пояснень сторін, дана обставина підтверджена в судовому засіданні представником служби у справах дітей Канівської міської ради, на даний час дитина з жовтня 2018 2018 року), проживає з позивачем (батьком) та його батьками за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 працевлаштований в філії «Канівська ГЕС» з 01.10.2017 року, отримує стабільну заробітну плату (а.с.92).

Як з`ясувалось в судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 працює в КП «Авто-Ріка» позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.98).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 відвідує дитячий садок.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.91,92).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_5 є учасником АТО , інвалідом війни 3 групи (а.с.93).

Як з`ясувалось в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами по справі здебільшого до садочку дитину водить батько дитини .

Допитана в суді свідок ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в судовому засіданні підтвердили, що дитина проживає з ОСОБА_5 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , який є батьком позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , в судовому засіданні пояснив, що сторони проживали нормально, але після народження їх спільної дитини у позивача за первісним позовом почали проявлятись ревнощі. Як тільки сторони побувають десь у компанії у них відразу виникають сварки. ОСОБА_5 йшов з дому, а донька щоб утримати свого чоловіка давала йому дитину, з метою, що він повернеться. В цій ситуації що склалась, вважає, що в першу чергу страждає дитина, оскільки у дитини у його віці повинно бути постійне місце проживання. Вважає, що дитина повинна проживати з матір`ю та своїм старшим братом.

Службою у справах дітей Канівської міської ради було надано висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого служба у справах дітей при вирішенні даного спору поклалась на розсуд суду (а.с. 99-100).

Суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в йогосімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносинздійснюєтьсязурахуваннямправа на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (п. 3.1 рішення КонституційногоСудуУкраїнивід20січня2012 року № 2-рп/2012).

Для суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини з одним з батьків відбувається втручання в право сторін та їх дитини на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

В даній справі судом встановлено, що обоє батьків не відмовляються виконувати свої батьківські обов`язки, є фізично і психічно здоровими, не допускають протиправної поведінки щодо дитини, мають самостійний дохід, кожен має належні умови для проживання дитини, обоє люблять свого сина, піклуються про дитину та намагаються створити їй умови для повноцінного розвитку.

Спір між батьками щодо місця проживання дитини, на думку суду, обумовлений, перш за все, їх особистими неприязними відносинами, які загострились протягом останнього часу в результаті розпаду їх шлюбу, руйнування надій та сподівань на щасливе сімейне життя, невиправдання взаємних очікувань.

Суд з розумінням ставиться до права на повагу до сімейного і приватного життя як позивача, так і відповідача, однак в даному випадку обов`язком суду є дослідження питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини».

В даній ситуації суд, уважно вислухавши доводи та аргументи кожної сторони, та дослідивши докази, керується принципом найкращих інтересів дитини, який визначений у пункті 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, згідно якому в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Цей принцип розкритий у Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) Комітету ООН з прав дитини (про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів), де сформульовані такі підходи:

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини.

Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи:

- Погляди дитини;

- Індивідуальність дитини;

- Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

- Піклування, захист і безпека дитини;

- Вразливе положення;

- Право дитини на здоров`я;

- Право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки (пункт 80).

Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків матері та батька щодо дитини, суд аналізує та надає оцінку наступним обставинам.

1. Погляди та думка дитини. Щодо права дитини бути вислуханою з питань, що стосуються її особисто (ст. 12 Конвенції про права дитини, ст. 171 СК України) суд зауважує, що в звязку з малим віком дитини (на час початку розгляду справи в суді ОСОБА_6 виповнилось 1 рік 4 місяці ) дитина за рівнем розвитку та психологічними особливостями ще не в повній мірі здатна висловити свою думку.

2. Піклування про дитину і безпосередня участь батьків у догляді за дитиною.

Судом встановлено, що на даний час батько відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обовязків, приділяючи дитині увагу, дитина постійно проживає з батьком з жовтня 2018 року.

Суд бере до уваги, що протягом останнього року дитина постійно проживає з батьком, який утримує дитину, піклується, виховує, водить до дитячого садка, проводить з дитиною вільний час.

Доводи матері про те, що батько весь час перешкоджає їй бачитись з дитиною чи обмежує її у спілкуванні з дитиною не знайшли свого повного підтвердження під час розгляду справи.

3. Утримання дитини.

Матеріальним забезпеченням дитини займався той з батьків, з ким в певні періоди часу проживала дитина. На даний час дитину утримує батько, він працює, отримує дохід, має можливість утримувати дитину. В свою чергу суд вважає за необхідне зазначити те, що мати дитини весь час надає матеріальну допомогу сину, щомісяці сплачує по 1000,00 грн., що не заперечувалось сторонами по справі.

4. Індивідуальність та розвиток дитини.

Питаннями розвитку дитини займався той з батьків, з ким в певні періоди часу проживала дитина. Як з`ясувалось в судовому засіданні розвитком дитини в більшій мірі займався батько дитини, оскільки дитина майже весь час, відколи сторони звернулись до суду , проживав з батьком. Мати дитини за весь період часу приблизно 3 місяці перебувала з сином і це не в один період часу.

5. Особиста прихильність дитини.

Враховуючи пояснення сторін, показання свідка, суд робить висновок, що дитина є прихильною до обох батьків і добре себе відчуває, коли проживає і з татом, і з мамою.

7. Вік дитини. Суд враховує, що дитина відповідно до її малого віку потребує особливого режиму дня, денного сну, дитячого харчування (способу приготування їжі, кількості прийомів їжі), режиму прогулянок, занять, розваг, відпочинку, тощо. Вказаний режим можливо забезпечити дитині або при постійному перебуванні когось з батьків з дитиною, або при знаходженні дитини в дошкільному навчальному закладі.

Також суд приймає до уваги, що на даний час дитина вже протягом 1,5 року проживає в сім`ї батька, відвідує в м. Каневі дитячий садок, батько особисто відводить та забирає дитину, проводить з сином свій вільний час, батько надає дитині належний догляд, дитина звикла по певного місця проживання, до дитячого садочка, до обстановки та режиму дня.

Новий переїзд, порушення режиму та зміна звичної для дитини обстановки може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, а тому виходячи з найкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для зміни нинішнього місця проживання дитини з батьком, та вважає необхідним відмовити в задоволенні зустрічного позову матері про визначення місця проживання дитини з нею.

Стосовно збереження сімейного оточення і підтримання відносин дитини з батьком, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 151 СК Українипередбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Тобто, права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

У відповідності до ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.

Частиною 2 ст. 157 СК України законодавець додатково підкреслює обов`язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов`язку прямо випливає зіст.141 СК України.

Праву на спілкування з дитиною та участі у її вихованні того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов`язок того, з ким проживає дитина, не чинити перешкод у здійсненні свого права.

В звязку з вищевикладеним, суд звертає особливу увагу обох батьків: на необхідність компромісу та взаємних поступок у питаннях, пов`язаних з вихованням їх спільної дитини, та націлює обидві сторони у їх відносинах на максимальне врахування інтересів дитини. Суд радить батькам приборкати прояви своєї неприязної поведінки один до одного та усвідомити свою відповідальність за подальшу долю їх спільної дитини, її розвиток та психічне здоров`я.

Оскільки суд відмовив матері у задоволенні позову про визначення місця проживання з матір`ю, і дитина фактично проживає з батьком то батько має право на стягнення аліментів на дитину.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що матір`ю дитини ОСОБА_6 є ОСОБА_3 актовий запис № 158 (а.с.6).

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зважаючи на те, що відповідач за первісним позовом є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона за законом зобов`язана надавати матеріальну допомогу на його утримання, тому із ОСОБА_3 необхідно стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з ким проживає дитина.

Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я і матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», встановлено те, що в 2020 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2020 року становить 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.

Беручи до уваги ті обставини, що відповідач за первісним позовом є особою працездатного віку, офіційно працевлаштована, має на утриманні сина від першого шлюбу, і виходячи із встановленого державою розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та обоюдного обов`язку батьків на їх утримання, а також обставини для необхідного рівня життя дитини, гармонійного розвитку, суд вважає доцільним визначити розмір аліментів для утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 889,50 гривень щомісячно, що буде відповідати інтересам дитини по її утриманню та підлягають стягненню з відповідача з моменту подання позивачем позовної заяви до суду, тобто з 07.11.2018 до досягнення дитиною повноліття.

Крім цього, зазначення того, що аліменти на утримання дитини мають бути не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, має місце у тому разі, якщо аліменти стягуються у виді певної частки від доходу заробітку платника аліментів, а не при визначенні виду стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 191 СК аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня предявлення позову.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, в звязку з задоволенням первісного позову про стягнення аліментів на дитину, та в зв`язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору по даній категорії справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 704,80 грн. та витрати на правову допомогу пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 445 грн.

На підставі ст.ст. 24, 56, 84, 110, 112, 141, 153, 157, 159, 161, 180, 182, 184 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Цивільний ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , проживаючого по АДРЕСА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 889,50 грн. щомісячно, що підлягає індексації починаючи з 07.11.2018 року і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , проживаючого по АДРЕСА_3 судові витрати в розмір 445 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.03.2020 року.

Головуючий підпис Г . С . Русаков