Рішення № 88301179, 17.03.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/4152/18

Провадження № 2-79/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 року Обухівський районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Тиханського О.Б.

за участю секретаря Авсюкевич Н.В.,

прокурора Тарасенко А.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Кошового Б.М. Пігулевської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішень, державного акту на право власності та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2018 прокурор звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, де зазначив, що третім особам у 2001 та 2003 роках рішенням Української міської ради було передано у приватну власність земельні ділянки на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий». В подальшому у 2003 році були отримані державні акти на право приватної власності на вказані земельні ділянки та відповідно до договорів купівлі-продажу продали земельні ділянки на користь ОСОБА_8 та ним отримано державний акт у 2004 році на земельну ділянку площею 0,9390 га. Далі, вказана земельна ділянка була поділена та частина земельної ділянки площею 0,3717 га у 2004 році відчужена ОСОБА_1 , та ним отримано державний акт на право приватної власності.

Проте, як вказує прокурор передача Українською міською радою вказаних земельних ділянок була проведена з порушенням норм водного та земельного законодавства, оскільки частина земельних ділянок накладається на землі водного фонду, які не можуть бути передаватись у приватну власність, крім того було незаконно змінено цільове призначення земельних ділянок. В зв`язку з чим, просить позов задовольнити та поновити строк позовної давності, оскільки позов подано в інтересах територіальної громади міста Українка, якій не було відомо про порушення прав, а органам прокуратури про факти порушення стало відомо у 2006 році.

Відповідач та представник третьої особи ОСОБА_3 ОСОБА_9 , подали заяви про застосування строку позовної давності, оскільки прокурором пропущено строк позовної давності а поважність такого пропуску прокурором не доведена.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, додатково зазначила, що земельні ділянки були передані у власність незаконно, оскільки відносяться до земель водного фонду, крім того, неправомірно змінено цільове призначення. Щодо строку позовної давності, то він пропущений з поважних причин, оскільки територіальна громада, не знала про незаконну передачу земельних ділянок у власність, а в органів прокуратури не було повноважень на перевірки оскаржуваних рішень.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 . проти позову заперечив, просив застосувати строк позовної давності, оскільки відповідач набув право власності у 2004 році та відкрито володів земельною ділянкою, тому строк позовної давності сплив ще у 2007 році. Органи державної влади та прокуратура мали достатньо часу та повноважень щоб перевірити законність передачі земельних ділянок у власність в межах строку позовної давності.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_3 проти позову заперечила, просила застосувати строк позовної давності, крім того вказала, що третя особа набула право власності у 2003 році на земельну ділянку в межах садового товариства і органи влади повинні були належним чином здійснювати свої повноваження щодо перевірки законності передачі земельних ділянок у власність.

Інші особи, які викликались належним чином, в судове засідання не з`явились, заяв чи клопотань до суду не подавали.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомочності набуття права власності третіми особами та відповідачем на спірні земельні ділянки.

Судом встановлено, що рішеннями Української міської ради: від 13.09.2001 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-66-14-XXIV ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-67-14-XXIV ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-68-14-XXIV ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-69-14-XXIV ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 15.04.2003 № ХХІ-14-12-XXIV ОСОБА_8 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва загальною площею 0,108 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий».

В подальшому, на підставі вищевказаних рішень Української міської ради переліченими вище громадянами оформлено наступні державні акти:

ОСОБА_4 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212801 для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

ОСОБА_6 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212850 для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

ОСОБА_8 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,109 га від 25.04.2003 серії Р1 № 245951 для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,100 га від 03.01.2002 серії Р1 № 245952 для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212756 року для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

ОСОБА_7 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212760 для ведення садівництва в районі СТ «Луговий».

В подальшому, на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відчужили їх на користь ОСОБА_8 , зокрема:

ОСОБА_3 продав земельну ділянку площею 0,1 га за договором від 27.09.2003 № 1с-784;

ОСОБА_4 продав земельну ділянку площею 0,098 га за договором від 22.11.2003 № 1с-1000;

ОСОБА_5 продала земельну ділянку площею 0,098 га за договором від 22.11.2003 № 1с-1001;

ОСОБА_6 продала земельну ділянку площею 0,098 га за договором від 22.11.2003 № 1с-1002;

ОСОБА_7 продав земельну ділянку площею 0,098 га за договором від 22.11.2003 № 1с-1003.

Після оформлення ОСОБА_8 зазначеного вище державного акту на право власності на земельну ділянку, відповідно до рішення Української міської ради від 29.07.2003 року № ІІІ-22-15-XXIV останній надано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва орієнтовною площею 0,0324 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий». В пункті 5 цього ж рішення міської ради зазначено, що остаточну площу земельної ділянки ОСОБА_8 необхідно визначити після проведення інвентаризаційних робіт та виготовлення технічної документації.

Після цього, усі перелічені вище земельні ділянки ОСОБА_8 були об`єднані та на підставі розробленої у 2004 році ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю та ОСОБА_8 , отримано державний акт на право приватної власності на землю від 12.01.2004 серії Р3 № 313702 загальною площею 0,9390 га для ведення садівництва.

В подальшому, ОСОБА_8 було здійснено поділ вищевказаної земельної ділянки та проведено відчуження її частини на користь ОСОБА_1 .

Так, на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.2004 № 2047 ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_1 новоутворену земельну ділянку площею 0,3717 га, якій було присвоєно кадастровий номер 3223151000:04:006:0046.

Вищевказану земельну ділянку сформовано частково за рахунок земельних ділянок ОСОБА_3 (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,100 га від 03.01.2002 серії Р1 № 245952), ОСОБА_7 (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212760), ОСОБА_6 (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212850), ОСОБА_4 (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212801), ОСОБА_5 (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17.11.2003 серії Р1 № 212756), що підтверджується технічною документацією по складанню державного акту на право приватної власності на землю громадянки ОСОБА_8 на території Української міської ради Обухівського району Київської області (с/т «Луговий»).

У подальшому, ОСОБА_1 був отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га від 22.06.2004 серії КВ № 026295. Відповідно до вищевказаного державного акта, а також за актуальними даними Державного земельного кадастру ОСОБА_1 є власником цієї земельної ділянки. Окрім цього, факт набуття ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку підтверджується інформацією управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 14.03.2016 за № 10-1003-99.2-1351/2-16.

Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 02.02.2016 за № 01-01/166 та доданих до неї картографічних матеріалів, виготовлених як на момент формування земельної ділянки ОСОБА_8 (2004 рік), загальною площею 0,9390 га, з числа якої в подальшому утворено земельну ділянку ОСОБА_1 , так і на момент її розташування станом на 2015 рік, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-ти метрову прибережну захисну смугу річки Козинки та, згідно викопіювань з топографічних карт і матеріалів космічної зйомки станом на 2004 і 2015 роки, являються землями водного фонду.

Згідно з вимогами статті 4 Земельного кодексу України (чинного на час прийняття оскаржуваних рішень) землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтями 4, 84 Земельного кодексу України у редакціях на момент виникнення спірних правовідносин встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Зі змісту указаних положень законодавства вбачається, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом.

Крім того, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, потічків водосховищ на них та озер - 100 метрів від урізу води. Річка Козинка відноситься до малих річок, у зв`язку з чим межа її прибережної захисної смуги складає 25 метрів.

Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Крім того, відповідно до ст.88 Водного кодексу України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Проте, суду не надано доказів, щодо наявності містобудівної документації для встановлення прибережної захисної смуги на спірній земельній ділянці.

За ст. ст. 1, 20, 50–54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою – це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 25-метрову зону від урізу води.

Статтею 59 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність.

Слід зазначити, що можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом взагалі не передбачена.

Крім того, ст. 60 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Таким чином, вказані земельні ділянки, на підставі спірних рішень Української міської ради незаконно передані у власність громадянам за рахунок земель водного фонду, з порушенням вимог ст. ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України.

Зокрема, міською радою під час передачі зазначених земельних ділянок не враховано, що при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі № 272/2180/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 ЗК України).

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 14.05.2014 у справі 6-35цс14.

З огляду на викладене, Українською міською радою під час передачі спірних земельних ділянок ряду громадян для потреб садівництва порушено також порядок зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Так, відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

В даному випадку спірні земельні ділянки вибули з власності територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області на підставі рішень Української міської ради від 13.09.2001 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Луговий», яким передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-66-14-XXIV «Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_7 », яким передано ОСОБА_7 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-67-14-XXIV «Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_6 », яким передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-68-14-XXIV «Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_4 », яким передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий»; від 10.07.2003 № ХІ-69-14-XXIV «Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_5 », яким передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства «Луговий», які є незаконними, оскільки, під час їх прийняття було допущено порушення закону, тобто орган місцевого самоврядування не мав права приймати вказане рішення тому що діяв в супереч Земельного кодексу України, Водного кодексу України та всупереч інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як установлено, спірні земельні ділянки незаконно вибули з володіння територіальної громади Української міської ради поза волею власника внаслідок прийняття Українською міською радою вищевказаних рішень всупереч вимог земельного, водного та цивільного законодавства, тому ці рішення не є належним волевиявленням власника.

Згідно до положень ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 5, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Отже, територіальна громада міста Українка Обухівського району Київської області як власник спірного майна делегувала органу місцевого самоврядування повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, і визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Так, згідно ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, зважаючи на те, що спірні земельні ділянки передані у власність відповідачам за рахунок земель водного фонду, Українська міська рада не мала права ними розпорядитись та вийшла за межі своїх повноважень під час їх передачі у приватну власність громадян.

Відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси територіальної громади як законного володільця земельних ділянок, адже з комунальної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані на території Української міської ради.

Отже прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою саме в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка, відповідно до ст.23 ЗУ «Про прокуратуру».

Крім того, статтею 188 Земельного кодексу України установлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

На даний час центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 із змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Однак, відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2015 № 14, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнаннями недійсними рішень, державних актів, витребування земель із чужого незаконного володіння.

Отже, чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею. В даній ситуації єдиним органом, що може захистити інтереси територіальної громади в суді, залишається прокурор.

Таким чином, вказаний позов пред`явлено в інтересах територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області в особі Української міської ради, як власника земельних ділянок водного фонду, адже з комунальної власності протиправно вибули земельні ділянки водного фонду, які не могли бути передані у власність, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Отже в судовому засіданні встановлено, що зважаючи на те, що спірні земельні ділянки до моменту передачі у власність, частково відносились до земель водного фонду, Українська міська рада не мала права передавати їх у приватну власність і тим самим порушила норми земельного та водного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у власність третім особам а тому, вказані рішення є незаконними.

Відповідачем та третьої особою подані заяви про застосування строку позовної давності та зазначили, що суду не надано доказів поважності такого пропуску.

Прокурор в позовній заяві та в судовому засіданні вказала на поважність пропуску строку позовної давності та просила суд поновити такий строк з підстав того, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою. Як зазначає прокурор територіальній громаді міста Українка Обухівського району Київської області про вищезазначені порушення раніше не було відомо, оскільки оскаржувані рішення міської ради про передачу у приватну власність земельних ділянок не містять жодних посилань на відведення у приватну власність саме земель водного фонду. Про необхідність захисту прав та інтересів територіальної громади селища міста Українка Обухівського району Київської області саме в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», що підтверджують незаконне відведення у власність спірних земельних ділянок саме за рахунок земель водного фонду. Великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивченням законності передачі земель водного фонду потребували значного часу для їх вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

Отже, як зазначає прокурор, указані факти свідчать про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного та водного законодавства та захисту інтересів держави.

Крім того, як вказує прокурор право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Відповідно до ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

В поданій позовній заяві прокурор зазначає, що звернувся до суду в інтересах територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства територіальна громада не наділена повноваженнями щодо самостійного звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.

Крім того, статтею 188 Земельного кодексу України установлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

На даний час центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 із змінами і доповненнями внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 та № 917 від 23.11.2016 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Однак, відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2015 № 14, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнаннями недійсними рішень, державних актів, витребування земель із чужого незаконного володіння.

Таким чином, у даній цивільній справі прокурор набув статусу позивача, оскільки орган, в інтересах якого подано позов та орган, який здійснєю контроль за за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності не наділені повноваженнями звертатись до суду за захистом порушених прав, що ним відповідно і зазначено в позовній заяві.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-183 цс 18.

На час виникнення спірних правовідносин, державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи (частина перша статті 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958, Держземінспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується.

На обґрунтування поважності пропуску позовної давності прокурор зазначав, що оскаржувані рішення міської ради про передачу у приватну власність земельних ділянок не містять жодних посилань на відведення у приватну власність саме земель водного фонду, про порушення прав прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика». Крім того, великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивченням законності передачі земель водного фонду потребували значного часу для їх вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки, тому були об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного та водного законодавства та захисту інтересів держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача, у цьому випадку – на прокуратуру.

Як встановлено в судовому засіданні треті особи набули право власності на спірні земельні ділянки у 2001 та 2003 роках, відповідач набув право власності на дані земельні ділянки за відплатним договором у 2004 році.

У 2004 році спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 322315000:04:006:0046, тобто відомості про її наявність та місце розташування стали публічно доступними.

Прокурор звернувся до суду у 2018 році, тобто через 14 років після того, як інформація про земельну ділянку стала доступною. Крім того, земельна ділянка була винесена в натуру та відповідач відкрито і вільно нею володів.

Тобто, суд приходить до висновку, про об`єктиву можливість органу який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель та прокуратури дізнатись про порушення земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у власність з 2004 року, тобто саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.

Крім того, станом на час набуття права власності на спірні земельні ділянки та до 2014 року, тобто протягом більш як 10 років, органи прокуратури мали право на прокурорський нагляд за додержанням законів при передачі земельних ділянок у власність і проводити в тому числі перевірки та витребовувати документи.

Посилання прокурора в позовній заяві про поважність пропуску позовної давності не доводяться належними та допустимими доказами, зокрема щодо великого обсягу документів, наявності складнощів пов`язаних із штучними перешкодами перевірки законності передачі земель водного фонду.

Крім того, в позовній заяві не обґрунтовано причини не здійснення дій щодо перевірки законності передачі земельних ділянок у власність протягом 2003 – 2016 років як прокуратурою так і органом в інтересах якого подано позов та органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Таким чином, враховуючи значний термін, який минув з часу набуття права власності на спірні земельні ділянки та подачі позову, недоведеністю пропуску строку з поважних причин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин позовну давність, а тому в задоволенні позову слід відмовити в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, прокурор у позовній заяві зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються.

З вказаним твердженням суд не погоджується, оскільки статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Аналогічний висновок викладений у постанові ВП ВС від 17.10.2018 у справі №362/44/17 та відступлено від висновку Верховного Суду України про те, що позовна давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Зважаючи на відмову у позові, суд вважає за доцільне, відповідно до ч.9,10 ст.198 скасувати заходи забезпечення позову визначені ухвалою суду від 16.01.2020.

Керуючись ст. ст.1, 4, 12, 56, 57, 77, 80, 81, 197, 200, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст.4,5,16,21,203,215, 256-267 321, 328, 373, 388, 392 ЦК України, ст.ст.20, 21, 22, 83, 84, 90, 116, 118, 124, 153 ЗК України, ст.ст.88, 89, 91 Водного Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області в особі Української міської ради Обухівського району Київської області до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішень, державного акту на право власності та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 – відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову визначені відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 16.01.2020 у вигляді арешту земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.03.2020.

Суддя О.Б. Тиханський