Рішення № 88297854, 16.03.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/112/20

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А ,

позивача ОСОБА_1 ,

від відповідача Балишева М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі також – ГУДПС у Чернігівській області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Чернігівського управління Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 за №Ф-3754-53У на суму 21030,90 грн та стягнути з відповідача на його користь кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням в сумі 23321,99 грн, з яких: 21030,90 грн. – сплачена сума вимоги, 2103,09 грн та 188,00 грн - сплачений виконавчий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску №Ф-3754-53У від 15.05.2019 є протиправною, оскільки позивач у зв`язку з припиненням діяльності у 2004 році до органу податкової служби подав заяву про зняття з обліку, однак ГУ ДФС у Чернігівській області відповідні дії не проведено, що стало наслідком формування спірної вимоги. Крім того, за результатами перевірки щодо повноти нарахування та сплати зборів, яка проведена органом податкової служби у 2006 році, заборгованість зі сплати податків відсутня, але відповідачем вказані обставини не були враховані при формуванні вимоги.

20.01.2020 ухвалою суду розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем у встановлений судом строк подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску сформована та надіслана позивачу у відповідності до положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Позивач в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 11.03.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, проведено заміну неналежного відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на належного Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа – підприємець 26.03.1998 та взятий на облік, як платник податків 31.03.1998 (а.с. 15-20).

02.09.2004 позивач подав до органу державної податкової служби в м. Чернігові заяву про зняття з обліку платника податків у зв`язку з ліквідацією за рішенням власника, що підтверджуються копією заяви (а.с.82).

05.12.2006 ДПІ у м Чернігові складено довідку про зняття з обліку платників податків № 23045/6/29-015, в якій зазначено, що у позивача не має заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), (а.с. 81).

В інформаційній картці платника ІС «Податковий борг», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) 09.02.2018 позивачу було нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, 31.01.2019 за 2018 рік – 9828,72 грн та 19.04.2019 за 1 квартал 2019 – 2754,18 грн, всього на суму 21030,90 грн, на підставі чого 15.05.2019 Чернігівським управлінням ГУ ДФС у Чернігівській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3754-53У зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн, з якої недоїмка складає 21030,90 грн. (а.с.57-58).

Згідно квитанції від 02.01.2020 №9 позивач сплатив борг за вимогою ДФС у Чернігівській області №Ф-3754-53 від 15.05.2019 в сумі 21030,90 грн.(а.с. 14)

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 за №Ф-3754-53У протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Отже, спірним в даному спорі є дотримання порядку формування спірної вимоги і, відповідно, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8724-17 від 06.11.2018.

На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Взяття та зняття з обліку платників податків на час подання позивачем заяви про зняття з обліку (02.09.2004) регулювалось Інструкцією про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №80 від 19.02.1998, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 № 172/2612, (далі Порядок № 172/2612).

Так, відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 розділу 8 Порядку № 172/2612 для зняття з обліку, у разі прийняття власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом рішення про ліквідацію, платнику податків, крім військових частин - юридичній особі слід у 3-денний термін з дати прийняття рішення подати в орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, такі документи: заяву про зняття з обліку платника податків за ф. N 8-ОПП (додаток 8), дата якої фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП (додаток 6).

Пунктом 8.2 вказаного Порядку встановлено, що при одержанні органами державної податкової служби від платника податків заяви за ф. N 8-ОПП, а також на підставі інформації про порушення справи про банкрутство платника податків, або звернення до суду, чи арбітражного суду з питання скасування державної реєстрації, органом державної податкової служби у місячний термін приймається рішення про проведення документальної перевірки таких платників і відповідні підрозділи розпочинають перевірку.

Згідно з пунктом 8.3 Порядку № 172/2612 після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку. Зняття з обліку платника податків в органах державної податкової служби проводиться за наявності повідомлення від установи банку про закриття такому платнику рахунків. Після завершення процедури зняття з обліку орган державної податкової служби складає довідку про зняття з обліку платника податків за ф. N 12-ОПП (додаток 12), яку надсилає до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію.

Зняття з обліку платника фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП, а відмітка про зняття платника з обліку вводиться в районний рівень Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб або Державного реєстру фізичних осіб. Облікові справи про таких платників здаються до архіву органу державної податкової служби по закінченні звітного року (п. 8.4 Порядку № 172/2612).

Отже, аналізуючи вказані норми, слід зазначити, що у разі прийняття власником рішення про ліквідацію, платник податків у 3-денний термін з дати прийняття рішення подає в орган державної податкової служби, в якому перебуває на обліку заяву про зняття з обліку платника податків за ф. N 8-ОПП (додаток 8), дата якої фіксується в журналі за ф. N 6-ОПП (додаток 6), який у свою чергу при одержанні такої заяви у місячний термін приймає рішення про проведення документальної перевірки таких платників і відповідні підрозділи розпочинають перевірку. Після проведеної перевірки платника податків, у разі встановлення факту відсутності заборгованості перед бюджетами орган державної податкової служби знімає його з обліку за встановленою цим порядком процедурою. При цьому суд звертає увагу, що саме на орган державної податкової служби покладено обов`язок щодо складання довідки про зняття з обліку платника податків за ф. N 12-ОПП (додаток 12) та надсилання її до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію, що є підставою для зняття платника з обліку в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб або Державному реєстру фізичних осіб.

Як видно з матеріалів справи, заява позивача про зняття з обліку платника податків зареєстрована ДПІ у м. Чернігові 02.09.2004 за вх. № 5053.

Проте докази, які б підтверджували, що органом державної податкової служби проведено алгоритм дій, передбачений наведеними нормами, відсутні.

Натомість суд приймає до уваги довідку ДПІ у м. Чернігові від 05.12.2006 № 2345/6/29-015 за ф. № 12-ОПП, в якій зазначено, що позивач не має заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), (а.с.81), тобто на час дії Порядку № 172/2612 (в редакції на дату видачі вказаної довідки), за наявності таких даних орган державної податкової служби зобов`язаний був довідку про зняття з обліку платника податків за ф. N 12-ОПП (додаток 12) надіслати до органів державної реєстрації або органу, що здійснив реєстрацію, що у свою чергу не зробив.

Відповідач посилається на дані в інформаційній картці платника ІС «Податковий борг», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) 09.02.2018, в якій позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, 31.01.2019 за 2018 рік – 9828,72 грн та 19.04.2019 за 1 квартал 2019 – 2754,18 грн, всього на суму 21030,90 грн.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Водночас вказані відомості суд до уваги не приймає, оскільки обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, за результатами якої порушень щодо повноти нарахування та сплати зборів не встановлено.

Отже, у ОСОБА_1 не встановлено порушень щодо сплати податків, а не проведення відповідних дій щодо зняття його з обліку у спосіб, визначений Порядком № 172/2612, відбулось з вини відповідача, тому у останнього відсутні підстави для формування вимоги про сплату позивачем боргу єдиного внеску за 2017 - 2018 роки та перший квартал 2019 року.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача кошти на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішенням в сумі 23321,99грн з яких: 21030,90 грн – сплачена позивачем сума вимоги, 2103,09 грн та 188,00 грн - сплачений виконавчий збір, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У даному випадку, позиція податкового органу призвела до безпідставного стягнення з позивача ЄСВ, що суперечить вимогам законодавства та положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

При цьому, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А N 98).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню, а тому, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 15.05.2019 за №Ф-3754-53У, яка не відповідає вимогам, встановленим частині другій статті 2 КАС України.

Крім того, відповідно до квитанції №9 від 02.01.2020 позивач сплатив 21030,90 грн. єдиного внеску в погашення боргу за спірною вимогою від 15.05.2019 за №Ф-3754-53У (а.с.14).

Отже, у зв`язку з визнанням судом вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області від 15.05.2019 за №Ф-3754-53У протиправною, то ці позовні вимоги є похідними, тому підлягають задоволенню, а кошти у розмірі 21030,90 грн.- поверненню позивачу.

Разом з тим, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача виконавчого збору на загальну суму 2291,09 грн. є необґрунтованими, оскільки вказана сума сплачена в рамках виконання виконавчого провадження ВП № 60888653, та не є підставою позову. При цьому суд звертає увагу позивача на те, що підстава позову – це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутись до суду, що у даному випадку позивачем у позові не визначено.

Розподіл судових витрат вирішується на підставі статей 132-139 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи видно, що позивач сплатив судовий збір відповідно до квитанції від 08.01.2020 № 0.0.1574400981 на суму 840,80 грн та витрати на правничу допомогу відповідно до квитанції від 08.01.2020 № 1187764 на суму 1000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом, на підтвердження фактичного понесення зазначених витрат та їх розміру позивачем також надано копії платіжних доручень, які відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14 та підтверджують факт понесення витрат саме у даній справі.

Розмір понесених позивачем витрат в ході судового розгляду справи в суді підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на це, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

Доводи відповідача про те, що розмір витрат не є співмірним з розміром витрат на оплату послуг, суд до уваги не бере, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження таких доводів та не доведено неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 2040/6747/18.

За таких обставин, з огляду на доведеність позивачем фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі та/або неспівмірності таких витрат, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, та стягнення на його користь цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати в на правничу допомогу розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 15.05.2019 № Ф-3754-53У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 , сплачену суму боргу за вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 15.05.2019 № Ф-3754-53У в розмірі 21030,90 грн (двадцять одна тисяча тридцять грн) 90 коп., відповідно до квитанції від 20.01.2020 №9.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн) 80 коп, та витрати на правничу допомогу у сумі 1000,00 грн (одна тисяча грн), сплачені відповідно до квитанцій від 08.01.2020 №0.0.1574400981.1 та від 08.01.2020 № 1187764.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області вул. Реміснича, буд.11, м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 43143966.

Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2020 року.

Суддя І.І. Соломко