Рішення № 88297487, 11.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 р. справа № 520/12904/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук`янчук О.І.,

за участю: представника позивача – Кутового Г.І., представника відповідача -Потапенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕК" (провулок Благоєва, буд. 17,м. Харків,61017) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАСТЕК" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00001511411 від 21.08.2019 року та податкове повідомлення-рішення № 00001521411 від 21.08.2019 року, прийняті на підставі акту від 24.07.2019 року за № 2525/20-40-14-11-10/377542747.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями № 00001511411 від 21.08.2019 року та № 00001521411 від 21.08.2019 року, прийнятими на підставі висновків акту перевірки від 24.07.2019 року за № 2525/20-40-14-11-10/377542747. Позивач вважає, що висновки акту перевірки спростовуються наявними у нього первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які, в свою чергу, свідчать про реальне здійснення спірних господарських операцій. Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, з огляду доводів наданого суду відзиву на позов в контексті того, що зважаючи на наявність матеріалів податкової інформації, встановлення по ланцюгу постачання контрагентів відсутність можливості щодо проведення господарських операцій та надання послуг без наявності трудових ресурсів, без залучення сторонніх організацій із достатньою технічною базою та трудовими ресурсами, що свідчить про відсутність фактичного надання послуг, а лише вказує на оформлення господарських операцій в паперовому вигляді без їх фактичного здійснення; а також наявність кримінального провадження щодо контрагента позивача та неналежне оформлення актів надання послуг, було встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, відповідач посилався на недоліки первинних документів. Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Позивачем у письмовій відповіді на відзив від 15.01.2020 року зазначено, що твердження відповідача про неналежне оформлення актів надання послуг, відсутність у контрагентів фізичної можливості надання певних послуг не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи, оскільки наданні під час перевірки документи щодо спірних господарських відносин оформлені належним чином та відповідачем не спростовані, а результати здійснених операцій з контрагентами використані у власній господарській діяльності та є доказом реальності здійснених операцій та отримання економічного ефекту від їх здійснення.

У судовому засіданні 11.03.2020 року представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями ГУ ДФС у Харківській області на підставі наказу від 24.06.2019 року № 4459, відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастек» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час господарських взаємовідносин з контрагентами – постачальниками ТОВ «ПРОМ-ЮГ ТРЕЙД» за лютий 2017 року, з ТОВ «РЕНДАЛ» за вересень 2017 року, з ПП «ТЕЛЕЦ-ЮГ» за вересень, жовтень 2017 року, а також даних щодо подальшої реалізації/придбання та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг), за результатом чого складено акт від 24.07.2019 року № 2525/20-40-14-11-10/377542747 (т.1 а.с. 19-37).

Так, в результаті проведеної перевірки встановлено допущення ТОВ «Мастек» наступних порушень, а саме:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкові зобов`язання на суму ПДВ 292518 грн., в т.ч. в вересні 2017 року у сумі 250018 грн., в жовтні 2017 року у сумі 42500 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 284584 грн., в т.ч. в лютому 2017 року у сумі 19129 грн., у вересні 2017 року у сумі 234325 грн., в жовтні 2017 року у сумі 31130 грн., що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в лютому 2017 року на суму ПДВ 19129 грн.;

- п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме: підприємством до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 ст. 44 ПК України не надано посадових особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

На підставі вказаних висновків перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення – рішення від 21.08.2019 року № 00001511411 та № 00001521411.

Не погоджуючись з вказаними рішення суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що відповідно до п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла у період, що перевірявся, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на предмет їх відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагентів у перевіряємому періоду, суд зазначає наступне.

Стосовно правовідносин, які виникли між ТОВ «Мастек» (замовник) та ПП «Телец-Юг» (виконавець) на підставі договору № 2/09 від 10.08.2017 року (т.1 а.с. 50), то суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до п. 1.1. договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати роботи – послуги щодо обробляння даних, послуги щодо наукового дослідження та експериментального розробляння у сфері інших природничих наук; послуги щодо наукового досліджування та експериментального розробляння у сфері інших природничих наук.

Після завершення робіт за договором, виконавець подає замовнику акт здачі – приймання виконаних робіт, додавши до нього звітну документацію, яка передбачена технічним завдання та умовами договору (п. 3.2 договору).

Позивач вважає, що достатніми доказами виконання умов вказаного договору є акти надання послуг №№ 21, 22 від 11.10.2017 року, платіжне доручення № 718 від 26.10.2017 року.

Так, згідно вказаних актів надання послуг №№ 21, 22 від 10.10.2017 року, що виконавцем було надано послуги/виконано наступні роботи - розробка електронної форми (ХМL файлу) документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» на суму 104400,00 грн. з ПДВ згідно акту виконаних робіт за № 22 від 11.10.2017 року; розробка Розділу Фінансова оцінка Техніко-економічного обґрунтування проекту ДПП «Будівництво сміттєпереробного об`єкта на території Регіонального сміттєпереробного Комплексу раціонального використання та зберігання побутових відходів «Правобережний» КП «Еко Дніпро»; розробка Розділу Соціально-економічна оцінка здійснення ДПП Техніко- економічного обґрунтування проекту ДПП «Будівництво сміттєпереробного об`єкта на території Регіонального сміттєпереробного Комплексу раціонального використання та зберігання побутових відходів «Правобережний» КП «Еко Дніпро» (т.1 а.с. 51, 52).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що надані позивачем акти надання послуг №№ 22 від 11.10.2017 року та № 21 від 10.10.2017 року не містять чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обґрунтувань формування вартості таких послуг відповідно до договірних правовідносин, що є порушенням частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Натомість, у вказаних актах лише зафіксовано узагальнений перелік послуг та окремих категорій певних сфер економіки, однак не відноситься безпосередньо до діяльності позивача та не містить жодних рекомендацій, розроблених конкретно для платника. Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено., що виключає можливість встановити зв`язок вказаних актів із господарськими операціями, вчиненими на виконання договору № 2/09 від 10.08.2019 року.

Також, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, яким чином надавались вказані послуги, який практичний результат їх використання позивачем, а представниками позивача не надано пояснень за яких критеріїв визначалась ціна таких послуг та її відповідність середньоринковим у вказаній сфері послуг, а відтак надані позивачем документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності позивача.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 12.03.2019 року по справі №809/303/16.

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що необхідність укладення договору № 2/09 від 10.08.2019 року зумовлена необхідністю виконання зобов`язань ТОВ «Мастек» саме перед ТОВ «Міська компанія поводження з відходами», оскільки, по-перше, договір № 77 з ТОВ «Міська компанія поводження з відходами» укладено 03.10.2017 року, тобто уже після підписання договору з ПП. «Телець-ЮГ».

А, по-друге, в актах виконаних робіт №№ 22 від 11.10.2017 року та № 21 від 10.10.2017 року зафіксовано, що такі роботи/послуги було виконано для ТОВ «Мотор деталь – Конотоп», ДПП «Будівництво сміттєпереробного об`єкта на території Регіонального сміттєпереробного Комплексу раціонального використання та зберігання побутових відходів «Правобережний» КП «Еко Дніпро», що, свою чергу, перешкоджає встановленню безпесереденього відношення таких послуг саме щодо ТОВ «Міська компанія поводження з відходами» та встановлення реальної ділової мети для позивача, пов`язаної з його прямою господарською діяльністю.

Досліджуючи наявність об`єктивної господарської мети укладення вказаного правочину, суд вважає за потрібне зазначити, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, належної правової оцінки потребують обставини того, чи могли господарські операції щодо придбання мінерального порошку та керосину за копійки свідчити про розумну ділову мету, тобто про реальність господарських операцій.

Отже, суд приходить до висновку, що формально складені вищезазначені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, оскільки реальність операцій з поставки послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з контрагентом та зв`язок цих послуг з господарською діяльністю позивача документально не підтверджується, що, в свою чергу, вказує на обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій позивача з ПП «Телець-ЮГ».

Щодо господарських відносин ТОВ «Мастек» (покупець) та контрагентами - постачальниками ПП «ТЕЛЕЦ-ЮГ», ТОВ «Рендал», то останні виникли на підставі аналогічних за своєю правою природною договорів поставки № 2/09 від 08.08.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Рендал» (виконавець) та ТОВ «Мастек» (покупець) укладено договір поставки бітуму дорожного БНД-60/90 № 2/09 від 08.08.2017 року (т.1 а.с. 53), доказами на виконання якого, як вважає позивач, є видаткові накладні № 8 від 11.09.2017 року, № 9 від 11.09.2017 року, № 10 від 11.09.2017 року, № 11 від 12.09.2017 року, № 12 від 12.09.2017 року, № 13 від 12.09.2017 року, № 14 від 13.09.2017 року, № 15 від 14.09.2017 року, № 16 від 14.09.2017 року, № 17 від 14.09.2017 року, № 18 від 15.09.2017 року, № 19 від 15.09.2017 року, № 20 від 15.09.2017 року, ТТН, платіжні доручення №№ 682, 683 від 11.09.2017 року, №№ 684, 685, 686, від 12.09.2017 року.

Також, між ПП «ТЕЛЕЦ-ЮГ» (виконавець) та ТОВ «Мастек» (покупець) укладено договір поставки № 1/09 від 08.09.2017 року (т.1 а.с. 44-46), предметом якого була поставка товару (бітум дорожній БНД-60/90), реальність виконання якого, як зазначив позивач, підтверджується видатковими накладними № 55 від 13.09.2017 року та № 56 від 13.09.20147 року, ТТН № Р-56 від 13.09.2017 року та № Р55 від 13.09.2017 року (т. 1а.с. 47-49) та платіжним дорученням № 709 від 05.10.2017 року.

Згідно п. 1.1 договорів № 2/09 від 08.08.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року, перелік і кількість якого визначається видаткового накладними, які на момент підписання сторонами й приставляння печаток сторін, є невід`ємною частиною цього договору.

Передача товару покупцю здійснюється постачальником в пункті поставки – м. Харків, провулок Метисний, 5. Транспортування товару здійснюється транспортом покупця за його рахунок. Пункт розвантаження товару – Харківська область, м. Люботин, вул. Леніна, 95. (п. 3.2 договорів № 2/09 від 08.08.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року).

Постачальник зобов`язаний передати покупцю податкову накладну, заповнену згідно вимог ст.. 187, 201 ПК України, датовану моментом виникнення податкового зобов`язання (дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця або дата відвантаження товарів покупцю) після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних з урахуванням вимог ст. 11 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень « Податкового кодексу України. (п. 3.3 договорів № 2/09 від 08.08.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року).

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Між тим, відповідно до ч. 1 та 2 статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

Так, суд звертає увагу, що у пункті 2.2. договору поставки № 1/09 від 08.09.2017 року чітко зафіксовано, що розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах 100 % попередньої оплати згідно рахунку - фактури.

Тобто повна оплата вартості товару є передумовою поставки товару.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, поставка ТМЦ від ПП "Телец-Юг" на адресу позивача (замовника) відбулась в період 13 вересня 2017 року згідно ТТН №№ Р 56, 55, однак оплата за отриманий товар була здійснена 05 жовтня 2017 року згідно платіжного доручення № 709 від 05.10.2017 року, що суперечить умовам вказаного договору поставки.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника.

Водночас, суд звертає увагу, що платіжні доручення по взаємовідносинам з ПП "Телец-Юг" та ТОВ "Рендал" самі по собі не свідчать про факт списання коштів з рахунка платників, а лише є доказом оформлення намірів щодо проведення грошових коштів.

При цьому, позивачем не надано до суду належним чином засвідчених заключних банківських виписок з рахунку ТОВ «Мастек» ( з відтиском банківської установи та підписом уповноваженої особи) чи інших документів, які могли б безпосередньо вказувати на факт списання грошових коштів з рахунку ТОВ «Мастек» на рахунок контрагентів ПП "Телец-Юг" та ТОВ "Рендал".

Вказані обставини, в свою чергу, унеможливлюють підтвердження відсутності повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, відсутності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за отримані ТМЦ, а відтак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів зміни стану та структури активів і зобов`язань позивача та його контрагентів в результаті вказаних господарських операцій.

Таким чином, долучені позивачем до справи документи не доводять фактичності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Телец-ЮГ» та ТОВ "Рендал", оскільки вказані витрати позивача, понесені у процесу господарської діяльності, документально не підтверджені, враховуючи те, що такі витрати належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, і зменшують оподатковуваний дохід платника.

Суд також зазначає, що у відповідності до вимог п. 1. 2. договорів № 1/02 від 10.02.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року, якість і комплектність товару, що поставляється, повинні відповідати нормам, стандартам якісних показників і технічним вимогам, встановленим діючими нормативними актами України та умовам цього договору, включаючи вимоги паспортів на товар заводу виробника.

Водночас, позивачем не надано до суду жодних доказів дотримання п. 1. 2. договорів № 1/02 від 10.02.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 року, зокрема щодо забезпечення перевірки якості та кількості товару, оскільки не надано жодних документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва, щодо підтвердження якості, всі необхідні висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ДСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника).

Також, дослідженні судом видаткові накладі №№ 55, 56 від 13.09.2017 року, № 8 від 11.09.2017 року, № 9 від 11.09.2017 року, № 10 від 11.09.2017 року, № 11 від 12.09.2017 року, № 12 від 12.09.2017 року, № 13 від 12.09.2017 року, № 14 від 13.09.2017 року, № 15 від 14.09.2017 року, № 16 від 14.09.2017 року, № 17 від 14.09.2017 року, № 18 від 15.09.2017 року, № 19 від 15.09.2017 року, № 20 від 15.09.2017 року не містять інформації щодо адреси місця постачання товару, що позбавляє можливості ідентифікувати дані первинні документи як такі, що стосуються спірних поставок.

Вказана правова позиція також підтверджується позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 05.02.2019 року у справі №813/4143/13-а.

Поряд з цим, залучені позивачам ТТН (т.1 а.с. 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 48) не містять конкретної адреси пунктів навантаження та розвантаження, а відповідні графи містять лише записи - Україна, м. Миколаїв та Україна, Дніпропетровська область відповідно.

Однак, в п. 3.2 договорів № 2/09 від 08.08.2017 року та № 1/09 від 08.09.2017 чітко зазначено, що адреса пункту розвантаження – Харківська область, м. Люботин, вул.. Леніна, 95.

Таким чином, вказані первинні документи містять дефекти, а відтак позбавлені статусу первинних документів, що підтверджують господарські операції, що в свою чергу вказує на не підтвердженість факту навантаження/розвантаження товару, наслідком чого є не підтвержність реальності здійснення господарських операцій за вказаними правочинами.

Суд зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 01 жовтня 2019 року №816/434/18.

Також, суд звертає увагу, що в графах ТТН (т.1 а.с. 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 48) у якості автомобільного перевізника вказано ТОВ «Мастек», водій – ОСОБА_1 .

Так, позивачем на підтвердження наявності в оренді транспортного засобу надано договори №№ 1/0204 від 02.04.2017 року та № 2/0204 від 02.04.2017 року, які укладені між позивачем та ТОВ «ІЛВІ».

Суд не приймає до уваги вказані договори, оскільки, по-перше, в ТТН (т.1 а.с. 55, 57, 59, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 48) 7 зазначено лише водія ОСОБА_1 , а не ТОВ «ІЛВІ», а, по-друге, позивачем не надано до суду доказів перебування вказаної особи ( ОСОБА_1 ) ані у штаті ТОВ «Мастек», ані у штаті ТОВ «ІЛВІ» (зокрема, штатного розписку підприємств, наказів на прийняття вказаної особи на роботу, виписки з трудової книжки).

Суд зазначає, що для правильної оцінки наданих позивачем документів, і товарно-транспортних накладних зокрема, має значення з`ясування обставин, кому належать транспортні засоби, вказані в товарно-транспортних накладних, а також щодо підстав використання їх для здійснення перевезень.

Однак, позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження права власності на транспорті засоби, які зазначені в ТТН (як то, інформацію з відповідного регіонального сервісного центру щодо власників транспортних засобів, свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів, тощо).

Суд також не приймає до уваги залучену позивачем довіреність від 03.09.2017 року, оформлену на ОСОБА_1 , оскільки вказана довіреність не зазначена в жодних ТТН, які містяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що у разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного постачання товару, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі, а обставини щодо переведення придбаних ТМЦ входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо фактичного перевезення товару, а відтак і висновок щодо реальності господарських операцій.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 23.12.2019 року по справі №826/480/18.

Таким чином, вказані обставини свідчать про неможливість ідентифікувати автоперевізника та осіб, які безпосередньо здійснювали (перевезення) товару, у зв`язку з чим товарно - транспортні накладні не можуть бути достовірним та належним доказом на підтвердження фактичного перевезення бітуму дорожного та, відповідно, реальності господарських операцій а також підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Мастек» та ПП «Телець-Юг», ТОВ "Рендал".

Окрім того, відповідно до акта перевірки, відповідачем за результатами аналізу поданої податкової звітності ПП «Телец-ЮГ», ТОВ «Пром-ЮГ Трейд», ТОВ «Рендал» встановлено відсутність необхідних умов для досягнення відповідних фінансових результатів в силу відсутності управлінського та технічного персоналу та встановлено при дослідженні ланцюга постачання ( згідно наданих іншими контролюючими органами податкової інформації) підміну товару на першому ланцюгу постачання контрагентами - покупцями, що підтверджує нереальність господарських операцій. Підприємствами надано послуги з підміни позицій товарних груп (робіт, послуг), що в подальшому реалізуються на адресу інших суб`єктів господарювання та відсутність фактів подальшої реалізації придбаних товарів по ланцюгу постачання до ТОВ «Мастек».

Суд зазначає, що порушення правил обліку контрагентами позивача товару, який у подальшому реалізований позивачу не впливає на суть спірних правовідносин, разом із тим, відсутність такого товару у продавця вказує на неможливість його продажу. Дана позиція кореспондується у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №К/9901/54401/18.

Таким чином, позивач взяв на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від вказаних контрагентів, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагентів є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердженості права на формування у податковому обліку витрат і податкового кредиту.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 813/277/13-а.

Суд зазначає, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у продавця відчужуваних ним товарів, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 01 жовтня 2019 року №816/434/18.

Судом також досліджено бухгалтерський облік придбаних позивачем у контрагентів ПП «Телец-ЮГ», ТОВ «Рендал» ТМЦ (бітуму дорожного, та оливи відпрацьованої), що зафіксовано у наданих позивачем оборотно – сальдовою відомістю по рахунку 281 за 2017 рік, та да січень 2017 року по грудень 2018 року.

Суд зазначає, що вказані документи не є належними та допустимими доказами в розумінні чинного законодавства, оскільки з них не вбачається за можливе встановити обставини того, від якого саме контрагента поступив товар, на підставі яких саме документів; коли та до якого підприємства було в подальшому реалізовано придбаний товар; яким чином пройшло списання ТМЦ відповідальній особі та на підставі яких саме документів.

Стосовно господарських взаємовідносин ТОВ “Мастек” (покупець) з ТОВ “Пром-ЮГ Трейд” (постачальник), то останні виникли на підставі договору поставки (оливи відпрацьованої очищеної” № 1/02 від 10.02.2017 року (т.1 а.с. 80), належними доказами виконання якого позивач вважає видаткову накладну № 75 від 16.02.2017 року, ТТН № Р75 від 16.02.2017 року (а.с. 81-82), платіжне доручення № 616 від 20.02.2017 року.

Суд вважає за потрібне зазначити, що ТТН № Р75 від 16.02.2017 року заповнена всупереч вимог чинного законодавства та суперечить договору № 1/02 від 10.02.2017 року, оскільки: в ній не зазначено конкретну адресу пункту навантаження/відвантаження (а лише зазначено м. Миколаїв/м. Харків), у той час як в п. 3.2 договору чітко зазначено, що адреса пункту розвантаження: Харківська область, м. Люботин, вул. Леніна, 95; в якості водія зазначено ОСОБА_1 , доказів на підтвердження трудових / договірних відносин якого матеріали справи не містять, як і доказів на підтвердження права власності/реєстрації автотранспортного засобу.

Таким чином, ТТН № Р75 від 16.02.2017 року не є належним та допустимим доказом проведення фактичного переміщення товару, враховуючи також неможливість ідентифікації особи перевізника, що, в свою чергу, вказує на нереальність господарської операції позивача з ТОВ “Пром-ЮГ Трейд”.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що придбаний у ТОВ «Пром-ЮГ рейд» товар (олива відпрацьована) було використано в господарській діяльності ТОВ “Мастек” (підігрів металевих елементів товару, кабін автомобілів та двигуна; опалення приміщення), оскільки надана позивачем оборотно-сальдовою відомістю за січень 2017-грудень 2018 року містить лише запис про надходження товару.

Однак, доказів того, що вказана олива була придбана саме у ТОВ «Пром-ЮГ рейд» та надійшла на складський облік оборотно-сальдова відомість за січень 2017-грудень 2018 року не містить, як і доказів того, що такий товар був використаний для підігріву металевих елементів товару, кабін автомобілів та двигуна, опалення приміщення.

Зокрема, позивачем не надано пояснень з відповідним документальним підтвердження наявності на балансі ТОВ «Мастек» кабін автомобілів та двигунів, опалення приміщення; не уточнено які саме металеві елементи товару було опалено, які саме приміщення; не надано доказів списання конкретно визначеного об`єму оливи на конкретно визначені потреби підприємства за підписом відповідальних осіб (особи, яка відпустила оливу та особи, яка прийняла товар).

Відтак, вказані документи складені всупереч суворій відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема до статті 9 вказаного Закону, оскільки повному обсязі не відображають господарські операції та не доводять наявність їх фактичного здійснення, а відтак у них не вбачається за можливе встановити реальність (фактичність) вчинення господарських операцій, які були використані у господарській діяльності позивача, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість право позивача на формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Приписами п. 201.1 ст.201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Суд завертає увагу, що позивачем не надано жодних податкових накладних, сформованих по взаємовідносинах з ПП "Телец-ЮГ", ТОВ "Рендал" та ТОВ "Пром-Юг Трейд" та доказів їх реєстрації у встановленому законом порядку, що, в свою чергу унеможливлює встановлення фактичного здійснення операцій з постачання ТМЦ та послуг від ПП "Телец-ЮГ", ТОВ "Рендал" та ТОВ "Пром-Юг Трейд" на користь позивача.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, дослідивши надані позивачем первинні документи на підтвердження взаємовідносин з ПП "Телец-ЮГ", ТОВ "Рендал" та ТОВ "Пром-Юг Трейд", суд зазначає, що формальна наявність договорів, накладних та платіжних доручень не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

За встановлених обставин суд доходить висновку, що в зазначеному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складених за результатом господарських операцій позивача з контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися. Вказані факти з урахуванням встановлених відповідачем у ході проведення контрольно-перевірочних заходів обставин, які не одержали спростування під час вирішення даного спору, розцінюються як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника.

Платник не підтвердив належними первинними документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 р. у справі № 2а-12436/11/2670, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи, що зазначені правовідносини позивача із контрагентами ПП "Телец-ЮГ", ТОВ "Рендал" та ТОВ "Пром-Юг Трейд" не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки суми ПДВ (що були включені позивачем до складу податкового кредиту в перевіряємому періоді) зазначеними контрагентами до державного бюджету не сплачувалися, а, відповідно такі, правовідносини здійснювалися з метою надання податкової вигоди позивачу.

Окрім того, стосовно зауважень контролюючого органу на порушення ТОВ "Мастек" п. 44.6 ст. 44 ПК України (т.1 а.с. 36), зокрема щодо документів, які підтверджують показники податкової звітності та взаєморозрахунки з контрагентами, то суд зазначає, що позивачу контролюючим органом неодноразово зазначалось про положення пункту 44.6. статті 44 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, доводи позивача не спростовують обґрунтованість прийнятих контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 27.02.2020 року по справі № 822/1212/16.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову виконав покладений на нього обов`язок та довів юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень № 00001511411 від 21.08.2019 року та № 00001521411 від 21.08.2019 року, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕК" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2020 року.

Суддя О.О. Горшкова