Рішення № 88297445, 19.03.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/357/20

19 березня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі: судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі – ГУ ДФС у Тернопільській області, відповідач), в якому просить:

«визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №10311-17 у сумі 4223,97 грн;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області судові витрати із сплати судового збору у розмірі 840,80 грн, виконавчого збору у розмірі 422,39 грн та відраховані 20% коштів з пенсії на сплату боргу (недоїмки) за вимогою Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №10311-17, починаючи з січня 2019 року».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у січні 2020 року отримав від державного виконавця документи виконавчого провадження ВП №59934770 щодо виконання вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу №Ф-10311-17 від 12.03.2018 у сумі 4223,97 грн, якою нараховано позивачу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік.

ОСОБА_1 вважає вимогу про сплату боргу №Ф-10311-17 від 12.03.2018 протиправною, оскільки він зареєстрований як фізична особа – підприємець та є платником єдиного податку, разом з тим, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, а тому вважає, що на підставі статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VІ) звільнений від сплати єдиного внеску. ОСОБА_1 вказує, що звіт про суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік подав помилково, про що усно повідомив податкового інспектора. Заяви про добровільну участь у сплаті єдиного внеску до контролюючих органів не подавав.

Відтак, нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 вважає неправомірним, а тому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №10311-17 у сумі 4223,97 грн.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 позовну заяву фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без руху, вказано недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 17.02.2020 поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк звернення до суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, призначено судове засідання на 12.03.2020 о 09.30 год.

03.03.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідач позов не визначає з таких підстав. Позивач подав до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми єдиного внеску за 2017 рік, задекларувавши до сплати суму єдиного внеску у розмірі 4223,97 грн. ОСОБА_1 самостійно визначив базу нарахування єдиного внеску, а згідно норм податкового законодавства, грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню. На підставі поданого звіту про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 сформовано оскаржувану вимогу.

Щодо доводів позивача про повідомлення контролюючого органу про помилкове подання звіту, у відзиві представник відповідача вказує на наявність механізму відкликання помилково поданого звіту, яким позивач не скористався.

Оскільки при винесенні оскаржуваної вимоги контролюючий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, то відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.03.2020 задоволено клопотання Головного управління ДПС у Тернопільській області про заміну відповідача правонаступником, допущено в даній адміністративній справі заміну відповідача - Головне управління ДФС у Тернопільській області на Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі – ГУ ДПС у Тернопільській області).

Судове засідання 12.03.2020 відкладено до 09:30 год 19.03.2020 у зв`язку з неявкою представника відповідача.

19.03.2020 до суду надійшли клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 55, 65).

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відтак, судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 з 03.09.1996 зареєстрований як фізична особа-підприємець, на податковому обліку перебуває з 17.04.2002 як фізична особа-підприємець, взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.03.2020 (а.с. 41-42).

ОСОБА_1 з 08.08.2010 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копіями: пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.7), довідок Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.01.2020 № 83/0217 та від 12.03.2020 №334/02.16 (а.с.18).

Також судом встановлено, що позивачем 22.01.2018 подано до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, у якому визначено до сплати 4223,97 грн єдиного внеску (а.с.60-63).

За даними зворотного боку інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 станом на 09.02.2018, 31.12.2018 та станом на 31.12.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 4223,97 грн, що виникла за 2017 рік (а.с. 57-59).

ГУ ДФС у Тернопільській області сформовано вимогу від 12.03.2018 № Ф-10311-17 щодо ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 4223,97 грн (а.с.8).

Щодо цієї вимоги, то суд зауважує на такі неузгодженості у її змісті. Вимога прийнята ГУ ДФС у Тернопільській області 12.03.2018, проте у її змісті зазначено, що станом на 01.08.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 4223,97 грн. Дата набрання чинності вимогою 01.08.2019.

Відомостей про її направлення (вручення) ОСОБА_1 до суду відповідачем не подано.

З матеріалів виконавчого провадження ВП №59934770 щодо виконання вимоги ГУ ДФС у Тернопільській області про сплату боргу №Ф-10311-17У від 12.03.2018 у сумі 4223,97 грн вбачається, що 08.08.2019 ГУ ДФС у Тернопільській області звернулось до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо примусового виконання вимоги про сплату ОСОБА_1 боргу по сплаті єдиного внеску (а.с. 9).

Головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо боржника ОСОБА_1 з метою примусового виконання вимоги про сплату боргу №Ф-10311-17У від 12.03.2018 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59934770 від 04.09.2019 (а.с. 10), постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 422,39 грн ВП №59934770 від 04.09.2019 (а.с. 11), постанову про арешт майна боржника ВП №59934770 від 04.09.2019 (а.с. 12), постанову про розшук майна боржника ВП №59934770 від 19.11.2019 (а.с. 13), постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №59934770 від 22.11.2019 (а.с. 14).

Отримавши постанови державного виконавця та ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, одержавши копію оскаржуваної вимоги з матеріалів виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №Ф-10311-17 у сумі 4223,97 грн.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату єдиного соціального внеску, винесеної щодо позивача, який зареєстрований як фізична особа-підприємець, і одночасно є пенсіонером та отримує пенсію за віком, проте подавав у 2018 році звіт (за 2017 рік), у якому самостійно визначив обов`язок зі сплати єдиного внеску.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску». Ця редакція чинна з 01.01.2018.

Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина друга статті 25 цього Закону).

Разом з тим, Закон №2464-VI передбачає випадки звільнення фізичних осіб – підприємців від обов`язку сплати за себе єдиного внеску з урахуванням певних умов, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону.

До 01.01.2018 дана норма діяла в такій редакції: «Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування».

З 01.01.2018 відповідно до змін, внесених Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», ця норма викладена у такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У пункті 4 та 51 частини першої статті 4 передбачено таких осіб – платників єдиного внеску:

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

51) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

У даному випадку спірним періодом є 2017 рік, а тому суд застосовує положення частини четвертої статті 4 Закону 2464-VI, які діяли в цей період і до 01.01.2018.

Судом встановлено, що позивач з 08.08.2010 є пенсіонером та отримує пенсію за віком (а.с.7, 54). Відтак, фізична особа – підприємець ОСОБА_1 у 2017 році був звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону 2464-VI як пенсіонер за віком, що отримує пенсію.

Суд зазначає, що згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 цього ж Закону).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 державними пенсіями є трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Як зазначалось раніше, ОСОБА_1 07.08.2010 досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (60 років) у період, у якому була нарахована йому недоїмка, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, а тому мав право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо мотивації відповідача про те, що позивач самостійно визначив до сплати єдиний внесок, подавши звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, то така спростовується наступним.

Процедура подання такого звіту визначається Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (у редакції, чинній на час подання звіту позивачем) (далі – Порядок №435).

Пункт 2 розділу ІІІ цього Порядку визначав, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом.

Звітним періодом є календарний рік.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №435 передбачалось, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, члени фермерських господарств, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе відповідно до пунктів 10, 11 розділу IV цього Порядку один раз на рік у терміни, визначені пунктами 2, 5 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу IV Порядку № 435 фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку. Протягом року в разі призначення пенсії подається Звіт з позначкою «призначення пенсії» за період до дати формування заяви на призначення пенсії, при цьому тип форми «початкова» не зазначається.

Пунктом 11 розділу IV цього визначено, що таблиця 7 додатка 4 та таблиця 2 додатка 5 до цього Порядку формуються та подаються страхувальниками в разі визначення страхувальниками періодів (строків) трудової або іншої діяльності, що відповідно до законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від умов загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховуються при визначенні права на відповідну пенсію, а також періоди страхового стажу, не пов`язані з трудовою та/або професійною діяльністю.

Звіт, який поданий ОСОБА_1 до контролюючого органу (а.с.60-64), не містить позначки «призначення пенсії» та не є Звітом за себе у розумінні пункту 3 розділу ІІІ Порядку №435, поданим фізичною особою - підприємцем, який отримує пенсію за віком, у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску, на що звертає увагу відповідач у відзиві на позов.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №435 особи, які досягли 16-річного віку, не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 Закону, не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та уклали договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також члени особистого селянського господарства, які уклали договір на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, формують та подають самі за себе Звіт протягом 30 календарних днів після закінчення строків дії договору.

Звітним періодом є термін дії договору, а якщо договором про добровільну участь передбачено одноразову сплату особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (у тому числі з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2010 року),- період, за який одноразово сплачено єдиний внесок за попередні періоди.

Звіт про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та суми доплати до органів доходів і зборів подається за формою № Д6 згідно з додатком 6 до цього Порядку.

Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.

Таким чином, законодавством не передбачено подання звіту особами, які звільненні від сплати податку, такий звіт подається лише у разі добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Добровільна участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування - це можливість забезпечити страховий стаж та створити умови для збільшення розміру майбутньої пенсії. Якщо особа у певні періоди не сплачувала страхові внески, то єдиною можливістю для включення цих періодів до страхового стажу є добровільна сплата таких внесків.

Подання особою звіту не свідчить про її добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, як наслідок, не свідчить про наявність обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску.

В матеріалах справи договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не міститься. Зі змісту позову вбачається, що позивач не бажав брати добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, договору з цього приводу не укладав, звіт про суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік подано ним помилково.

Протилежного відповідачем суду не доведено.

Щодо доводів представника відповідача про наявність механізму відкликання помилково поданого звіту, яким позивач не скористався, то такі спростовуються відсутністю обов`язку у ОСОБА_1 подавати звіт та підписаного ним договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також суд критично оцінює посилання представника відповідача на положення пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до яких не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків, оскільки згідно з пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини є саме Закон № 2464-VI.

Подання позивачем звітів фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов`язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов`язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. З фактом подання звіту з єдиного соціального внеску не виникає обов`язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки.

Висновки суду, за яких позивач у разі отримання пенсії може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування незалежно від подачі ним звітів за певний період і визначення у них сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.02.2020 у справі №240/4809/19, від 04.09.2019 у справі №806/1503/16, від 17.10.2018 у справі № 806/1575/16, від 05.11.2018 у справі № 806/2169/16.

Отже, суд погоджується з позицією позивача, що він як пенсіонер, який отримує пенсію за віком, має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа - підприємець, незалежно від подачі ним звіту у 2017 році, оскільки це не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога ГУ ДФС у Тернопільській області від 12.03.2018 №Ф-10311-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги від 12.03.2018 №Ф-10311-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 4223,97 грн підлягають до задоволення. Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, передбачені частиною другою статті 245 КАС України, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень слід визнати протиправним та скасувати.

Також позивач просить: «стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області судові витрати із сплати судового збору у розмірі 840,80 грн, виконавчого збору у розмірі 422,39 грн та відраховані 20% коштів з пенсії на сплату боргу (недоїмки) за вимогою Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №10311-17, починаючи з січня 2019 року».

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до положень частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи міститься квитанція про сплату судового збору за подання даного позову до суду № 0.0.1601041754 від 31.01.2020 на суму 840,80 грн (а.с. 4).

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 422,39 грн та відрахованих 20% коштів з пенсії на сплату боргу (недоїмки) за вимогою ГУ ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №Ф-10311-17, починаючи з січня 2019 року, то будь-яке обґрунтування такої вимоги у позовній заяві відсутнє. Якщо позивач мав на увазі про їх стягнення як судових витрат, то суд зазначає, що такі витрати не входять до складу судових витрат відповідно до статті 132 КАС України. Окремо будь-які рішення суб`єктів владних повноважень чи їх дій щодо відмови у повернення надміру сплаченого єдиного внеску, у межах даного позову не оскаржувались та відповідно не були предметом судового розгляду, будь-які докази стягнення з позивача вказаних сум, а також звернення позивача до контролюючого органу у визначеному законом порядку про їх повернення, у матеріалах справи відсутні, а тому у задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Суд роз`яснює позивачу, що законом визначена процедура (порядок, механізм) для повернення надміру сплачених (стягнутих у примусовому порядку) коштів єдиного внеску.

Відповідно до частини тринадцятої статті 9 Закону № 2464-VI суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів затверджений наказом Міністерством фінансів України 16.01.2016 № 6 (далі - Порядок № 6).

Згідно з пунктом 5 цього Порядку № 6 повернення коштів здійснюється у випадках: 1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719; 2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719; 3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; 4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Пунктом 6 Порядку № 6 встановлено, що повернення коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення. У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.

Вимоги позивача в частині стягнення коштів, утриманих з пенсії, на сплату боргу (недоїмки) за вимогою Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №Ф-10311-17, з огляду на наведені положення законодавства, є передчасними; такі кошти повертаються за встановленою процедурою з відповідного бюджету, а не за рахунок відповідача.

Враховуючи встановлені обставини, позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 31.01.2020 № 0.0.1601041754 (а.с.4).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто 420,40 грн.

Керуючись статтями 72-77, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 12.03.2018 №Ф-10311-17 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 4223,97 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять грн 40 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 31.01.2020 № 0.0.1601041754.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: фізична особа – підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Тернопільській області (46003, Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Білецька, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142763).

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2020.

Суддя Чепенюк О.В.

Згідно з оригіналом:

Суддя Чепенюк О.В.