Рішення № 88297354, 19.03.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2020 р. Справа №480/4836/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі по тексту - відповідач), в якій просить, з урахуванням уточнення позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у день звільнення.

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 21 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку 28 листопада 2019 року в сумі 22 311 (двадцять дві тисячі триста одинадцять) грн. 90 коп.

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу було виплачено лише 29.11.2019 року, тоді як з органів поліції його звільнили з 21.10.2019 року. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду та просить середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 21 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку 28 листопада 2019 року в сумі 22 311,90 грн. Крім того позивач зазначив, що йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у відчутті ним стресу, напруги та ряду інших негативних емоцій, що пов`язані з перебуванням останнього протягом тривалого часу у стані невизначеності, необхідності звернення до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що в контексті ст. 117 КЗпП Департамент є власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), а Національна поліція - розпорядником коштів Державного бюджету України, передбачених на її утримання. Після отримання Департаментом асигнувань від Національної поліції України на виплату одноразової грошової допомоги поліцейським після їх звільнення зі служби, 28.11.2019 позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 32274 грн. 85 коп. (платіжне доручення № 1693), про що позивача було повідомлено листом від 02.12.2019 вих. № К-2240, К-2344. Тобто вини відповідача у затримці виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вбачається, а тому до нього не може бути застосовано санкції, встановленні статтею 117 КЗпП. Щодо обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку та зменшення його розміру відповідач зазначив, що враховуючи вимоги Постанови № 100 та Порядку №260 середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (15026,30 + 15097,03):61 = 493,825 грн. А отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені: 493,825 грн. * 37 = 18271,528 грн. Щодо стягнення моральної шкоди, представник відповідача у відзиві зазначив, що Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені статтею 19 Конституції та законами України, не спричинивши при цьому порушення прав позивача та норм діючого законодавства, а відтак позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню (а.с. 62-68).

Позивачем було надано суду відповідь на відзив, в якому зокрема зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні є складовою частиною грошового забезпечення, її виплата при звільненні прямо передбачена Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із спеціальними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260. а не тільки Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. та Постановою Кабінету міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», як посилається представник відповідача. Крім того доводи відповідача про особливості централізованого бюджетного фінансування Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та необхідність замовляти й отримувати кошти від ДФЗБО Національної поліції України, не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України (а.с. 93-96).

В подальшому представником відповідача було надано суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач не погоджується з доводами відповіді на відзив та вважає їх необґрунтованими (а.с. 100-105).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Згідно з витягом з наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 21.10.2019 року № 217 о/с позивач звільнений зі служби за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Стаж служби в поліції на день звільнення (для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби) складає 10 років 02 місяці 6 днів (а.с. 31. 78).

В день звільнення позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні.

Одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 31 790,73 грн. було перераховано позивачу 28.11.2019 року, що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2019 року № 1693 та листом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2019 р. № К-2240, К-2344 (а.с. 44, 106). Згідно з випискою по рахунку сформованому АТ КБ «ПриватБанк» зазначені кошти надійшли на картковий рахунок позивача 29.11.2019 року (а.с. 40).

Позивач вважає, що оскільки відповідач з 21 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку 28 листопада 2019 року допустив затримку у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, то відповідач як роботодавець повинен виплатити йому компенсацію за таку затримку (за період з 21 жовтня 2019 року по день фактичного розрахунку 28 листопада 2019 року) у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 262-XII виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону № 2262-XII поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними навчанням, затвердженого наказом Міністра внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 №260 (далі - Порядок № 260) грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року по справі № 806/2164/16 дійшов до висновку, що оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону №580-VIII, не врегульовують усіх питань та/чи спорів які можуть виникати при звільненні поліцейського зі служби в органах поліції, як-от відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, мають бути застосовані до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.

Суд зазначає, що з урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З огляду на викладене, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і відповідач як роботодавець, зобов`язаний був її виплатити в день звільнення позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 30.01.2019 року по справі № 806/2164/16 та від 06.03.2020 року по справі № 1240/2162/18.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивача було звільнено зі служби з 21.10.2019 року, при цьому виплату одноразової грошової допомоги при звільненні було здійснено позивачу 28.11.2019 року, тобто через 37 днів після звільнення.

А відтак суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у день звільнення, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим суд зазначає, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу повного розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок №260) затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.

Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже зі змісту Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Верховний суд в постановах від 30.01.2019 року по справі № 806/2164/16 та від 06.03.2020 року по справі № 1240/2162/18 також дійшов висновку, що при обчисленні суми середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно застосовувати положення Порядку № 260, взявши в основу розрахунку середньоденної заробітної плати кількість календарних днів.

Разом з тим відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів відповідного місяця його служби.

Суд зазначає, що відповідно до довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 21.01.2020 року № 6 грошове забезпечення позивача за останні повні 2 місяця (серпень - вересень) складає 30 123,33 грн. (а.с. 70).

Відтак середньоденний заробіток становить: 30 123,33 грн. (розмір грошового забезпечення позивача за серпень - вересень 2019 року) / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2019 року) = 493,83 грн. (середньоденний заробіток позивача).

Щодо розрахунку кількості днів затримки виплати грошового забезпечення при звільненні суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже зазначалося судом вище, позивача було звільнено зі служби з 21.10.2019 року, при цьому виплату одноразової грошової допомоги при звільненні було здійснено позивачу 28.11.2019 року, тобто через 37 днів після звільнення.

При цьому суд зазначає, що день звільнення позивача зі служби (21.10.2019 року) та день виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні (28.11.2019 року) не входять в розрахунок кількості днів затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить: 493,83 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 37 днів (час затримки розрахунку з 22.10.2019 по 27.11.2019 року включно) = 18 271,53 грн.

Відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенні в частині стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 22 жовтня 2019 року по 27 листопада 2019 року включно в сумі 18 271,53 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Моральна (немайнова) шкода - наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна (немайнова) шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1174 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, враховуючи положення ст. 1174 Цивільного кодексу України, котрими передбачено відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди, та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому суд зазначає, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 04 березня 2020 року по справі №815/2215/15.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Крім того, враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України суму судового збору в розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 27.12.2019 № 0.0.1567595117.1 (а.с. 5).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ-01, 01601, код ЄДРПОУ 40116086), що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у день звільнення.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ-01, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 22 жовтня 2019 року по 27 листопада 2019 року включно в сумі 18 271,53 грн. (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят одна гривня 53 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ-01, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек