Ухвала суду № 88295763, 10.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 січня 2020 року Справа №160/10857/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Турлакової Н.В

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро адміністративну справу за позовом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади – МВС України в особі його структурного підрозділу – Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 80 244,17 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст. 122 КАС України)

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду врегульовано статтею 123 КАС України.

Так, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву ( ч.1-2 ст.123 КАС України).

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, під час відкриття провадження по даній справі, судом була врахована заява позивача про поновлення пропущеного строку на підставі ч.2 ст.122 КАС України, у зв`язку з чим, ухвалою суду від 11.11.2019р. провадження по справі було відкрито.

В заяві про поновлення пропущеного строку звернення позивач посилається на те, що 30.08.2018р. він звернувся із даним позовом в порядку ЦПК України до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області та було відкрито провадження по справі №183/5248/18. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.08.2019р. провадження по справі №183/5248/18 було закрито, у зв`язку з тим, що дана категорія справ підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У зв`язку з чим, посилаючись на абз.2 ч.2 ст.122 КАС України, позивач вважає, що ним не порушено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, суд вважає, що під час відкриття провадження, судом передчасно здійснено висновок про поважність причин пропуску строку звернення із даним позовом, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати, пов`язані з його утриманням під час навчання у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 80244,17грн.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 проходив публічну службу - службу в органах внутрішніх справ України з 2012 по 2018 рік та наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 16.08.2016р. № 184 о/с відповідач був зарахований слухачем магістратури денної форми навчання на факультет підготовки фахівців для органів досудового розслідування за державним замовленням до ДДУВС, що також підтверджується контрактом №2518 від 01.09.2016р.

Пунктом 2.3.6 Контракту № 2518 передбачено, що в разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання за підставами, передбаченими пунктом 3 цього Контракту, відповідач зобов`язаний у місячний термін відшкодувати ДДУВС витрати, пов`язані з його утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком.

Відповідно до п. 3.2 Контракту № 2518 підставою для відшкодування витрат на утримання в навчальному закладі є звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчального закладу з будь-яких підстав, крім підстав, передбачених п.5 Контракту.

Згідно з наказом ДДУВС від 07.02.2018р. № 31 ос Відповідач, як випускник ДДУВС був направлений у розпорядження ГУНП в Дніпропетровській області для призначення на посади згідно з отриманням фахом.

Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 21.05.2018р. № 134 о/с відповідача було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

Суд вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом строк для звернення до суду з урахуванням умов Контракту (Договору), слід обраховувати з моменту звільнення відповідача зі служби, оскільки саме з цього моменту заклад повинен був дізнатись про порушення особою договірних умов та набуття права на звернення до суду з відповідним позовом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був звільнений за власним бажанням відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 21.05.2018р. № 134 о/с.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для такого висновку, що право на звернення до суду із позовом про стягнення вказаних витрат у позивача виникло після звільнення відповідача 21.05.2018 року.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19, від 24 грудня 2019 року у справі №824/284/19-а.

Разом з тим, позивач у заяві про поновлення пропущеного строку, як на підставу пропуску строку звернення до суду, посилається на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.08.2019р., у зв`язку з чим, вважає, що звертаючись із даним позовом 29.10.2019р. тримісячний строк звернення до суду пропущено з поважних підстав.

Щодо застосування до спірних правовідносин приписів абзацу 1 та абз 2 частини другої статті 122 КАС України, який встановлює тримісячний / шестимісячний строк звернення до суду, то колегією суддів враховано, що оскільки спори щодо проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 р. по справі № 821/284/19-а касаційна інстанція дійшла висновку, що спори щодо проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16, у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №140/721/19 та у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19.

Ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області про закриття провадження по справі №183/5248/18 прийнята - 09.08.2019р. та оформлена для видачі 19.08.2019р.. про що свідчить відповідна на ній відмітка, проте із даним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся 29.10.2019р. засобами поштового зв`язку.

Суд відмічає, що з позовом до суду позивач звернувся лише 29.10.2019 р., при цьому, доказів на підтвердження неможливості звернення до суду у період з 19.08.2019 р. по 19.09.2019 року позивачем до суду надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статі 122 КАС України.

При цьому, суд зазначає, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Згідно прецедентного права Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).

Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що жодних належних та допустимих доказів щодо причин пропуску строку вчасного звернення до адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, позивач не вказує і не надає, та відповідно судом не встановлено обставин, що свідчать про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк, а отже відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однак, у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та переслідувати легітимну мету, враховуючи розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

При цьому, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Також суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Крім того, у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України роз`яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 122-123,183, 240, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про стягнення коштів, - залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст.256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова