Рішення № 88295381, 19.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 березня 2020 р. Справа № 120/32/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області, за вимогами якого просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача за № 2-23553/15-19-СГ від 04.12.2019 року, яким відмовлено позивачці у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектара на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектара на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що у лютому 2019 року ОСОБА_1 вперше звернулась до відповідача із клопотанням про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектара на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Проте, наказом відповідача від 29.03.2019 року у наданні відповідного дозволу їй було відмовлено. Отримавши відмову з підстав, не передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), позивачка змушена була звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року по справі № 120/1583/19-а, яке набуло законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 року, зазначений наказ відповідача скасовано та зобов`язано останнього повторно розглянути її клопотання. Натомість, відповідач встановлені рішеннями судів обставини залишив поза увагою та наказом від 04.12.2019 року за № 2-23553/15-19-СГ повторно відмовив ОСОБА_1 у наданні такого дозволу з підстав перебування земельної ділянки в користуванні в іншої особи. На переконання представника позивачки, наведені вище підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, суперечать нормам ч. 7 ст. 118 ЗК України. Такі обставини змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 20.01.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи.

06.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3745/20), а також попередньо витребовувані судом докази, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивачка, перебуває у законному користуванні іншої особи, а саме фермерського господарства на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області. Пояснює, що оскаржуваний наказ від 04.12.2019 року прийнятий з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України з урахуванням положень ч. 6 ст. 116 цього Кодексу. Звертає увагу на те, що відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Більше того, зауважує, що підставою для надання позивачці дозволу на розробку документації із землеустрою згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України є погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Принагідно зауважує, що позов фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права слід вважати способом виконання судового рішення в розумінні ст. 382 КАС України. Також відповідач звертає увагу, що вимога про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. За таких обставин представник відповідача переконаний, що оскаржуваний наказ від 04.12.2019 року за № 2-23553/15-19 СГ прийнятий відповідно до норм чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог просить суд відмовити. Одночасно, у відзиві представник відповідача просив суд здійснювати розгляд справи за участю представника відповідача.

Відповіді на відзив від позивачки не надходило.

Ухвалою суду 11.02.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В подальшому, 02.03.2020 року представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 120/1583/19-а, в задоволенні якого ухвалою суду від 19.03.2020 року судом відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

23.02.2019 року ОСОБА_1 вперше звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням, в якому просила надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницькій області або мотивовану відмову у наданні вказаного дозволу у виді наказу. До вказаного клопотання позивачкою додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера та графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування.

За наслідками розгляду такого звернення ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом № 2-4088/15-19-СГ від 29.03.2019 року відмовило позивачці у наданні відповідного дозволу.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.

Так, судом встановлено що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року у справі №120/1583/19-а, яке набрало законної сили згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 року, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача за № 2-4088/15-19-СГ від 29.03.2019 року та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.02.2019 року.

На виконання рішення суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 , за наслідками розгляду якого видано наказ від 04.12.2019 року за № 2-23553/15-19-СГ про відмову позивачці в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницькій області.

Як слідує зі змісту даного наказу, підставою такої відмови послугувало те, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка, перебуває в постійному користуванні іншої особи згідно Державного акту на право постійного користування і згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України право користування такої особи не припинено у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

При оцінці правомірності оскаржуваного рішення судом враховується, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

За основним цільовим призначенням землі поділяються на категорії, до числа яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення (ч. 1 ст. 19 ЗК України).

В силу положень п. “а” ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, частина 6 ст. 118 ЗК України передбачає перелік документів, що має бути поданий до компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме:

клопотання у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;

графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;

погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу, підстави для відмови у його наданні (окрім встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України), відсутні.

Однак суд звертає увагу на те, що документи які подаються з метою отримання дозволу повинні бути належним чином оформлені, відповідати встановленим до них вимогам, а їх зміст повинен давати можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу встановлених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недоліків які об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою є самостійною підставою для відмови.

Надаючи оцінку підставам відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту із землеустрою, що викладені в оскаржуваному наказі від 04.12.2019 року за № 2-23553/15-19-СГ суд зважає на таке.

Як зазначалося вище, у відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України, особа яка претендує на безоплатне набуття у власність земельної ділянки державної власності до клопотання повинна долучити графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а у випадку перебування земельної ділянки у користуванні - погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

В силу норм ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз норм глави 15 ЗК України "Право користування землею" дає підстави вважати, що окремими видами речового права користування землею є "Право постійного користування земельною ділянкою" (ст. 92 ЗК України) та "Право оренди земельної ділянки" (ст. 93 ЗК України).

У ч. 6 ст. 118 ЗК України не конкретизовано вид користування земельною ділянкою, за умови наявності у іншої особи якого, заявник повинен надати погодження землекористувача для її вилучення. Однак як у першому так і в другому випадку, обов`язковою передумовою припинення права особи на користування земельною ділянкою є її згода і лише у такому випадку, у відповідності до ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельна ділянка може бути передана іншій особі.

При цьому, поняття "вилучення земельної ділянки", яке застосовано у нормі ч. 6 ст. 118 ЗК України, не слід ототожнювати із передбаченою ст. 149 ЗК України процедурою вилучення земельних ділянок для суспільних та інших потреб яке здійснюється за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування чи рішенням суду. Так, ст. 118 ЗК України регулює правовідносини щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки державної власності, а набувачем такого права за передбаченою вказаною нормою процедурою є громадяни, тоді як ст. 149 ЗК України регулює інші за характером правовідносини.

Отже, у разі перебування бажаної для заявника земельної ділянки у користуванні іншої особи, до клопотання про надання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою, необхідно долучити погодження землекористувача, яке у подальшому може бути підставою для припинення його речового права.

З метою ідентифікації земельної ділянки, встановлення того, що земельна ділянка є вільною (надання її у власність в такому випадку не потребує погодження землекористувача) та перевірки відповідності її місця розташування передбаченим частиною 7 ст. 118 ЗК України критеріям заявником серед документів повинні бути подані графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Неподання цього документу чи подання неналежного графічного матеріалу свідчить про наявність недоліків клопотання, які об`єктивно перешкоджають його розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою.

Як встановлено судом із тих доказів, які надані відповідачем, спірна земельна ділянка, яку бажає отримати позивач на території Стадницької сільської ради, відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності та надана в постійне користування фермерському господарству. Так, на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65 від 07.10.1992 року, земельна ділянка площею 34,4 га надана в постійне користування гр. ОСОБА_2 згідно рішення Стадницької сільської Ради народних депутатів від 14.09.1992 року за № ІІ. В подальшому ця земельна ділянка використовувалась фермерським господарством « ІНФОРМАЦІЯ_1 », головою якого замість ОСОБА_3 став ОСОБА_4 ( а.с. 58).

Вказана інформація підтверджується і повідомленням відділу Держгеокадастру у Вінницькому районі (лист від 27.02.2019 року №Г-2975/0-0.20-154/135-19) (а.с. 52), з якого слідує, що спірна земельна ділянка площею 2,00 га, яку бажає отримати позивач, не є вільною та відноситься до масиву земель, які перебувають у постійному користуванні даного фермерського господарства.

При цьому, як встановлено судом, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність, позивачка не надала погодження землекористувача цієї земельної ділянки.

За таких обставин надання дозволу на розробку документації із землеустрою у межах земельної ділянки може вплинути на права щодо такої земельної ділянки фермерського господарства на території Стадницької сільської ради, як законного користувача земельної ділянки. Відтак, у випадку якщо у земельної ділянки на яку претендує позивач чи її частини є землекористувач, то відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України позивач повинен отримати погодження такого землекористувача та подати його разом із клопотанням відповідачу.

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду при розгляді аналогічних категорій справ. Зокрема Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а зазначив, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалі або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.06.2019 по справі № 804/4435/16.

Щодо посилання представника позивача на лист Відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 31.05.2019 року за № 0-2-0.20-59/105-19 про те, що документів, які посвідчують право користування вищезазначеною земельною ділянкою в архіві відділу не виявлено, то зазначена обставина повністю спростовується копією державного акта на право постійне користування землею від 07.10.1992 року (а.с. 54), наданого відповідачем. Доказів скасування такого акту чи визнання його нечинним матеріали справи не містять.

Крім того суд враховує, що відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Отже те, що дані про спірну земельну ділянку, яку бажає отримати позивач, не внесені до Державного земельного кадастру не означає, що вона є несформованою та/або вільною.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку, що недоліки клопотання позивачки в частині ненадання погодження землекористувача, обов`язковість якого передбачена ч. 6 ст. 118 ЗК України, є суттєвими та слугували для відповідача правомірною підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

З огляду на викладене, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.12.2019 року за № 2-23553/15-19-СГ та похідних від них вимог зобов`язального характеру. Крім того, у зв`язку із цим задоволенню не підлягають і клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та постановлення окремої ухвали в порядку ст. 249 КАС України, за відсутності для цього відповідних підстав.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; паспорт Серії АТ НОМЕР_1 , виданий Немирівським РС УДМС України у Вінницькій області від 12.12.2013 року).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження юридичної особи: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ: 39767547).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович