Рішення № 88286490, 11.03.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3899/19

Провадження № 2/645/194/20

РІШЕННЯ

Іменем України

11 березня 2020 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бондарєвої І.В., при секретарі - Проневич Д.О., за участі - позивача ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 ,

представник третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, третя особа: Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, яку неодноразово уточнювала, де просить суд вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 разом з її малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши право користування кімнатою в межах норми жилої площі на одну особу та підсобними приміщеннями (кухнею, ванною кімнатою, вбиральнею, коридором).

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 12.12.2012 р. між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб. Від шлюбу у них народився син , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого відповідач зареєстрував за своїм місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .Вказане житлове приміщення належить відповідачу на праві спільної сумісної власності з громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .. І з цього часу сторони почали проживати сім`єю за вказаною адресою. В процесі сімейного життя поведінка відповідача почала поступово змінюватися з позитивної у негативну. Відповідач почав конфліктувати з позивачем з приводу виховання дитини, словесно ображати дитину та позивача. Позивачеві постійно приходилось захищати себе та дитину від словесних образливих нападок з боку відповідача та його матері ОСОБА_5 , яка постійно втручалась у сімейне життя подружжя та приймала позицію відповідача, підтримувала його під час конфліктів. 06.08.2018 р. в родині позивача та відповідача відбувся конфлікт з приводу виховання дитини, через який відповідач змусив позивача покинути спірну квартиру, застосувавши до позивача фізичну силу. При цьому відповідач не віддав позивачеві дитину, у зв`язку з чим позивач була вимушена звернутись до УПП за своїм місцем реєстрації: АДРЕСА_3 . Наступного дня після конфлікту, коли відповідач вибачився за свої дії, позивач повернулась до своєї дитини у квартиру АДРЕСА_1 , та сторони продовжили проживати своєю сім`єю за цією адресою. 20.01.2019 р., після наступного конфлікту та фізичного насильства боку відповідача та його матері ОСОБА_5 , позивач була змушена залишити квартиру АДРЕСА_1 та поїхати разом із малолітньою дитиною до своєї матері ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 . На неодноразові прохання позивача впустити її проживати разом із дитиною за місцем реєстрації дитини, а саме: АДРЕСА_1 , відповідач двері позивачеві не відчиняв. Другий виклик поліції був здійснений позивачем 31.01.2019 р. за адресою: АДРЕСА_1 , причина виклику була хуліганська поведінка відповідача та його матері, які грубо, із застосуванням фізичної сили, випхали із квартири няню, яку привела позивач для догляду за малолітньою дитиною. Крім того, вони дуже агресивно поводили себе і по відношенню до позивача, тому позивач була змушена викликати поліцію. Через свою поведінку відповідач був притягнутий поліцією та судом до адміністративної

відповідальності за фізичне насильство у сім`ї. Шлюб з відповідачем було розірвано 25.03.2019 р.

На даний час власних ключів від вхідних дверей від квартири АДРЕСА_1 , у якій зареєстровано місце проживання неповнолітньої дитини, позивач не має. Прохання позивача зробити дублікат ключів, надати їй ключі, як законному представнику малолітньої дитини, виділити кімнату для проживання малолітньої дитини - відповідач ігнорує. Такою своєю поведінкою відповідач чинить перешкоду у проживанні в даній квартирі малолітньої дитини і позивача, як її законного представника. Своїми діями відповідач позбавив позивача та дитину належних умов проживання, позбавив дитину можливості нормального розвитку. Такі дії відповідача прямо суперечить інтересам малолітньої дитини та тому з батьків, з ким проживає дитина, і спричиняє шкоду майновим і не майновим правам дитини. На даний час відповідач батьківських прав не позбавлений. Позивач у власності житлового приміщення не має, проживає разом з дитиною у житловому приміщенні, яке належить на праві власності матері позивача - ОСОБА_7 . Дитина відвідує дитячий садок, який розташований біля житлового приміщення по АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в КНП «Харківська міська поліклініка №15» з самого народження.

Позивач вважає, що проживання дитини не за своїм звичним для неї місцем проживання порушує зміст ст.11 Закону країни «Про охорону дитинства». Вважає, що відповідач неправомірно перешкоджає дитині і позивачу, як її законному представнику, в здійсненні законного права на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , та відмовляється виконувати свої батьківські обов`язки перед своєю дитиною, передбачені чинним законодавствам України. У зв`язку з чим просить суд задовільнити її позовні вимоги.

25.07.2019 р. до суду надійшли заперечення на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 , який не визнає позовні вимоги в частині вселення позивача у належну відповідачу на праві спільної сумісної власності квартиру. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що дійсно, від шлюбу з позивачкою вони мають малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якого зареєстровано у спірній квартирі. Після розірвання шлюбу зі ОСОБА_9 за взаємною згодою дитина залишилася проживати з матір`ю та на теперішній час проживає за місцем реєстрації позивачки, у трикімнатній квартирі по АДРЕСА_3 . Між відповідачем та позивачем не було спорів щодо місця проживання дитини, відповідач не заперечував проти проживання дитини разом з матір`ю за місцем реєстрації позивача, де є належні умови для проживання сина. Проти проживання разом з малолітнім сином відповідач жодним чином не заперечує, ніколи не перешкоджав своїй дитині проживати разом з ним у спірній квартирі, у відповідача є всі належні умови для проживання сина разом з ним, відповідач має можливість виділити та облаштувати для цього окрему кімнату, добровільно без будь-яких судових рішень вселити сина та виконувати щодо нього всі обов`язки батька. Квартира АДРЕСА_1 є чотирьохкімнатною, в ній, крім відповідача, проживають його батьки, пенсіонери за віком, тобто житлові умови дозволяють вселення дитини. Проте відповідач не вважає за необхідне вселяти у належну йому квартиру позивачку, яка не є членом його сім`ї та не має у спірній квартирі зареєстрованого місця проживання. По-перше, ані судовим рішенням ані рішенням служби у справах дітей ніколи не визначалося місце проживання дитини разом з матір`ю по АДРЕСА_1 ; По-друге, проживання дитини за місцем своєї реєстрації не передбачає обов`язкове проживання там матері дитини, достатньо проживання дитини з одним з батьків, яким є відповідач. Відповідач не позбавлений батьківських прав, приймає участь в матеріальному утриманні сина, заборгованості за аліментами не має, як і мати дитини, також є законним представником малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільна дитина не є грудною та здатна проживати з батьком без шкоди для її розвитку та здоров`я. Тим більше, що дошкільний заклад, який відвідує дитина, знаходиться поряд з будинком, де проживає відповідач. На його думку, жодних правових підстав для вселення у спірну квартиру позивача, що не має права користування цим житловим приміщенням, не існує. (а.с.39-40).

30.07.2019 р. до суду від позивача надійшли заперечення на відзив, відповідно до яких позивач зазначила, що позивач як мати, не може допустити самостійного перебування

відповідача разом із малолітньою дитиною через те фізичне насильство, яке він чинив у сім`ї під час перебування у шлюбі. Також зазначила, що як тільки позивач отримає від Немишлянського ВП постанову про притягнення відповідача до відповідальності через фізичне насильство у сім`ї, то відразу подасть до суду позов про позбавлення відповідача батьківських прав. (а.с.60-61)

19.08.2019 р. до суду надійшли заперечення відповідача на заперечення позивача на його відзив від 25.07.2019 р., де відповідач зазначив, що наміри позивачки звернутися до суду із позовом про позбавлення батьківських прав жодним чином не обмежують батьківські права відповідача на теперішній час. Відповідач залишається законним представником свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заперечує та ніколи не заперечував проти його проживання з ним, але оскільки дитина проживає з матір`ю і їх обох це влаштовує - не підіймав питання про визначення місця проживання дитини з відповідачем. Відповідач наполягає на своєму твердженні, яке було висловлено у відзиві на позов, що він ніколи не чинив та у майбутньому не буде чинити перешкод у проживанні малолітнього сина з ним - за їхнім з дитиною місцем реєстрації.

Що стосується насилля, яке відповідач нібито вчинив. По-перше, як вбачається зі змісту позовної заяви, між матір`ю відповідача та позивачкою склалися неприязні відносини, у зв`язку з чим відбувалися конфлікти. Один з конфліктів відбувся у зв`язку з тим, що позивачка, не будучи зареєстрованою в квартирі, без дозволу та відома співвласників, привела в квартиру сторонню людину, назвавши її «нянею». Тобто, якщо навіть позивачка й розцінює конфлікти з матір`ю відповідача та з відповідачем як фізичне насильство в сім`ї, воно не було направлено на малолітнього ОСОБА_4 . Крім того, позивачкою не наведено зв`язок між вчиненням стосовно неї насильства та неможливістю у зв`язку з цим проживання їхнього сина з відповідачем за місцем реєстрації дитини. По-друге, до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП особа може бути притягнута лише за постановою суду, яка набрала законної сили. Проте, позивачка не надала доказів, що в суді перебувала справа про вчинення відповідачем правопорушення за вказаною статтею, не надала номеру справи, не зазначила дату її розгляду та вид адміністративного стягнення, яке було накладено. По-третє, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Позивачка є колишнім членом його сім`ї, але не є та ніколи не була членом сім`ї батьків відповідача. Вимагаючи вселити її у спірну квартиру, позивачка не надала доказів, що на її вселення є згода інших співвласників квартири - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . (а.с.67-68)

Позивач в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі. Пояснила, що після розірвання шлюбу, за домовленістю сторін, дитина залишилась проживати з позивачем за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач вирішила звернутись до суду з позовом, оскільки вважає, що дитина в майбутньому має право вибрати місце проживання - з матір`ю або в квартирі, в якій вона зареєстрована. Позивач не може допустити знаходження дитини з батьком в спірній квартирі без її присутності, оскільки відповідач застосовував відносно неї та дитини фізичне насильство. До розлучення, вона з відповідачем проживала в спірній квартирі впродовж 6 років, та виселилась після розірвання шлюбу добровільно. Також вказує, що вона не дозволяє відповідачу спілкуватись з дитиною, оскільки були випадки, коли відповідач бив її та дитину. Підставою звернення до суду вказує ст.156 Житлового кодексу України, щодо залучення до розгляду справи третіх осіб, співвласників квартири, заперечує, оскільки на їх частки вона не претендує. Порядок користування квартирою не визначений, розмір часток співвласників не встановлювався. Наразі у дитини є все належні умови для проживання з матір`ю, але дитина має право вибору, а вона (позивач) має право знаходиться поряд з дитиною.

Відповідач та представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти вселення позивача у спірну квартиру, так як вона не є членом сім`ї відповідача. Щодо проживання в квартирі неповнолітнього сина відповідача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заперечували.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

В судовому зсіданні встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25.03.2019 р. (а.с.17, 25).

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, Серії НОМЕР_1 (а.с.18).

Квартира АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належить відповідачу ОСОБА_2 та його батькам: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло ( а.с.20).

Малолітній ОСОБА_4 зареєстрований в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.02.2014 р., що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання осіб (а.с.19)

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною відміткою у паспорті громадянина України та ніким не оспорюється (а.с.13) .

Згідно пояснень сторін, після розірвання шлюбу сторони у безспірному порядку визначили, що місцем проживання їх малолітної дитини є місцепроживання його матері, ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника квартири, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником ( ч.1 ст.405 ЦК України).

Враховуючи, що позивач не зареєстрована у спірній квартирі, не є членом сім`ї власника квартири, та після розірвання шлюбу з відповідачем виселилась з житлового приміщення разом з сином, а згода на її повторне вселення від усіх співвласників квартири - відсутня, тому суд не вбачає підстав для її вселення у цю квартиру.

Посилання позивача на неможливість проживання малолітнього сина з батьком через застосування до дитини насильства - не підтверджені належними та допустимими доказами, які позивач мав можливість надати суду самостійно, оскільки у випадку притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП за її заявою - вона є потерпілою, а відтак, учасником справи, та має право на отримання судових рішень.

Крім того, позивач, на порушення вимог ст.81 ЦПК України, взагалі не надав суду доказів порушення права дитини на проживання в квартирі за місцем реєстрації разом зі своїм батьком, проти чого останній не заперечує. Про відсутність перешкод з боку відповідача у проживанні сина за місцем його реєстрації пояснила суду і позивач.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення , зазначений строк обчисляється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 17.03.2020 року.

Головуючий - суддя :