Рішення № 88279327, 23.01.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

23.01.2020 Єдиний унікальний номер 205/8695/18

Єдиний унікальний номер судової справи: 205/8695/2018

Номер провадження: 2/205/370/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19.10.2007 року між ним, ОСОБА_1 , та ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «Надра») (далі - Відповідач -2) було укладено Кредитний договір № 8/2007/840-к/1449-Н, на підставі якого позивач отримав кредит у сумі 59 770 доларів США 20 центів, зі сплатою відсотків у розмірі 13,29 % річних. Також, 19.10.2007 року між відповідач -2 та ОСОБА_2 (далі - Відповідач -1) було укладено Договір поруки № 1449-Н/2 (далі - Договір поруки). В якості виконання зобов`язань за Кредитним договором між позивачем та ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «Надра») було укладено Договір іпотеки № 1449-Н/1, на підставі якого передав в іпотеку банка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Далі позивач зазначає, що перед укладенням кредитного договору банк у порушення п.2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) і Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168, не надав ОСОБА_1 , як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також, орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства.

Крім того, банк включив до договору про споживчий кредит положення, які відповідно до ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах; враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився; є дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також, ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов`язаннях; графік погашення кредиту взагалі не видавався, які суми на які рахунки зараховувалися невідомо, що є також несправедливим відносно споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.

Окрім цього, в 2007 році банківською ліцензією та дозволом ВАТ КБ «Надра» не могло бути передбачено право використання іноземної валюти, як засобу платежу, у тому числі, як такого, що може відноситись до поняття «інших операцій з валютними цінностями на валютному ринку України», зазначеного в п.п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою НБУ від 17.07.2001 року № 275, в редакції від 04.08.2009 року, наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу у однієї зі сторін спірного кредитного договору була обов`язковою.

Також, відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно із ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також, у разу зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, порука є похідним зобов`язанням від кредитного договору і тому в разі визнання недійсним кредитного договору, договір поруки є припиненим у зв`язку із припиненням зобов`язанням.

У зв`язку з вищевикладеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд визнати недійсними Кредитний договір № 8/2007/840-к/1449-Н та Договір поруки № 1449-Н/2, укладені 19.10.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «Надра»).

Представник Публічного акціонерного товариства КБ «Надра» у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк подала відзив на позовну заяву (а.с.42-45), в якому просила відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на ті обставини, що шляхом підписання кредитного договору позивач фактично був повідомлений банком в письмовому вигляді про сукупну вартість кредиту та повну інформацію про умови кредитування, також, позивач був обізнаний щодо умов виконання своїх зобов`язань перед банком, усвідомлював їх правові наслідки, обсяг своєї відповідальності та заперечень не мав.

Також, представник банку надала суду заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши що позивач дізнався про порушення свого права 19.10.2007 року, в момент укладання між ним та банком Кредитного договору № 8/2007/840-к/1449-Н, дійсність якого він оспорює з підстав порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, з позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним позивач звернувся лише 26.11.2018 року, пропустивши таким чином, визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, питання про поновлення якого позивач перед судом не порушував. На підставі викладеного, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити, застосувати строк позовної давності (а.с.56-57, 78-79).

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Відповідач -1- ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, ніяких заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.

Представник відповідача - 2 - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», у судовому засідання позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі, у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися через відсутність відповідних клопотань/заяв з боку учасників справи.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення виходячи із наступного.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 23.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 8/2007/840-К/931-Н, згідно з яким останній отримав кредит у сумі 76 000 доларів США 00 центів з кінцевим терміном повернення коштів - 20.04.2035 року (а.с. 7).

Також судом встановлено, що 23.04.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 , було укладено Договір поруки № 931-Н/2, згідно умов якого такий поручитель зобов`язалася перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (а.с.9).

Судом також встановлено, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за Кредитним договором № 8/2007/840-К/931-Н від 23.04.2007 року, між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «Надра») та ОСОБА_1 19.10.2007 року було укладено Договір іпотеки № № 8/2007/840-к/1449-Н, в силу якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 1054 ЦК України та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов`язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Всі ці істотні умови містяться в кредитному договорі, і позивач погодився з ними, підписавши договір.

Відповідно до п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у кредитному договорі зазначається річна процентна ставка за кредитом.

Пунктом 1.3.1 сторони спірного договору домовилися про сплату позичальником процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12,49% річних.

Тож, річна процентна ставка - це плата за користування позичальником кредитними коштами, розмір якої і порядок сплати та нарахування встановлюється договором.

Відтак, проценти, що сплачує позичальник за користування кредитом, є ціною договору, і ця ціна, як істотна умова договору, прямо в ньому зазначена (п.1.3.1).

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 14 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою, а тому встановлено заборону на таку діяльність. Пунктом 2 частини 1статті 19 вказаного Закону визначено, що практикою, яка вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема, таких, як її наявність, переваги, очікувані результати споживання, є підприємницька практика, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Також згідно частини 2 вказаної статті Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У частині другій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що була чинною на момент укладення оспорюваного кредитного договору, передбачено перелік інформації, про яку споживача повинен повідомити кредитор перед укладенням договору.

Із матеріалів справи вбачається, що перед підписанням кредитного договору позивачу надано повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності до частини 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи в кредитному договорі, який підписав позивач, зазначено необхідні дані про умови кредитування, передбачені як Законом України "Про захист прав споживачів", так і Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в тому числі і щодо валюти кредитування.

Банк надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, а також надав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки. Зокрема, умовами договору визначена сума мінімально необхідного платежу на повернення кредитних коштів та розмір відсотків, які необхідно сплачувати щомісяця та сукупна вартість щомісячного платежу необхідного для погашення кредитних зобов`язань.

При цьому, суд вважає, що при укладанні договору було волевиявлення позивача на укладення кредитного договору (з урахуванням отриманої від банку інформації, передбаченої частиною 2 статті 11 Закону), та отримання згідно з умовами договору саме доларів США, його згода з визначеним договором розміром річної відсоткової ставки за кредитом та іншими умовами договору підтверджується наявними в матеріалах справи фінансовими документами, систематичною сплатою періодичних платежів згідно умов договору. Виконанням протягом тривалого часу умов кредитного договору позивач фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при укладенні договору.

На думку суду підписуючи кредитний договір, а у подальшому і договір іпотеки, і договір поруки, позичальник погодився з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом в строки, встановлені кредитним договором.

У разі незгоди позивача з умовами кредитного договору або відсутності, на його думку, будь-яких додаткових умов договору, він мав можливість звернутися до Банку за будь-якими роз`ясненнями, пропозиціями щодо внесення змін до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

Таким чином, доводи позову щодо ненадання повної інформації про умови кредитного договору до його укладення, ведення банком нечесної підприємницької практики, та введення позивача в оману, спростовуються встановленими у справі обставинами.

Крім того, слід зазначити, що в укладеному між сторонами кредитному договорі позивач засвідчив своїм підписом кожний його аркуш, тобто віна при його укладенні ознайомився з усіма істотними та іншими умовами договору. У вказаному кредитному договорі зазначена мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Договір був спрямований на реальне настання наслідків, що були ним обумовлені, тобто банк надав, а позивач взяв кредит та зобов`язався повернути його банку відповідно до обумовлених сторонами умов.

Посилання позивача про необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому, безпідставні, оскільки у результаті розгляду справи відсутні докази на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту, ОСОБА_1 діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов спірного договору він без заперечень отримав кредитні кошти, тривалий час виконував свої зобов`язання з повернення цих коштів. Посилання на несправедливість окремих умов договору не тягне за собою визнання недійсним такого договору в цілому.

Частиною першою статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Оскільки позивачем не доведено умислу банку щодо приховування від нього обставин, які мали істотне значення, суд дійшов висновку про необґрунтованість таких доводів сторони позивача.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та похідних договорів, оскільки оспорюваний договір підписаний сторонами, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу необхідні відомості, що передувало укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що умови спірного кредитного договору не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» у його редакції, яка діяла на момент укладання такого договору.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1341цс15.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору поруки від 19.10.2007 року, то звертаючись з вимогами про визнання недійсним договору поруки позивач не зазначив жодних підстав визнання його недійсним, а обґрунтовував вимогу лише посиланнями на кредитний договір. Отже, що відсутні підстави для визнання його недійсним лише на тій підставі, що він укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань за спірним кредитним договором (є похідним).

Щодо строків позовної давності.

Представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», у своєму відзиві заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому позивач не навів міркувань, коли саме він дізнався про порушення свого права, не заявив клопотань про поновлення строку звернення до суду.

Кредитний договір № 8/2007/840-К/931-Н був укладений позивачем 23.04.2007 року. Саме з моментом укладення правочину пов`язується його недійсність, оскільки про умови договору сторона дізнається в момент його укладення. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині 1 ст. 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

З позовною заявою до суду про визнання недійсними кредитного договору і договору поруки позивач звернувся лише 26.11.2018 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Разом з тим, враховуючи, що за результатом вирішення даного спору по суті суд ухвалює рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог через його недоведеність та необґрунтованість, то в суду відсутні правові підстави для застосування інституту, що регламентує наслідки спливу строку позовної давності.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

З огляду на те, що позивач відповідно до вимог ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 230, 257, 260, 267 ЦК України, ст. ст. ст. 1, 11, 13, 19 Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.4, 12, 13, 81, 89, 141,258, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (місце знаходження: 01011, м. Київ, вул. Артема, буд,15, код ЄДРПОУ 20025456) про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними - відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати по справі у вигляді судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан