Рішення № 88274909, 12.03.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2020 справа № 914/833/19

Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Петрашко М.М., суддя Юркевич М.В. та суддя Фартушок Т.Б., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до відповідача Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго”

про стягнення 1558973,56 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго” про стягнення 1558973,56 грн., з яких 1207347,50 грн. – основний борг, 139582,77 грн. – пеня, 45200,25 грн. – 3% річних та 166843,04 грн. – інфляційні втрати.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, проте суд вважає, що у справі є достатньо матеріалів для вирішення спору по суті без участі представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

27.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Бориславтеплоенерго” (споживач) був укладений договір №5239/1617-БО-21 постачання природного газу.

Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 31.10.2016р., додаткову угоду №2 від 22.11.2016р., додаткову угоду №3 від 30.12.2016р. та додаткову угоду №4 від 23.01.2017р., якими було внесено зміни та доповнення до договору №5239/1617-БО-21 постачання природного газу від 27.10.2016р.

Відповідно до умов договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Обсяг природного газу, що передається споживачу передбачено пунктом 2.1. договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на природній газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 3.4. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/ вузлів обліку природного газу.

Згідно з пунктом 5.5. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2. договору, споживач зобов`язується своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, він передав у власність відповідача природний на загальну суму 5758884,17 грн., однак відповідач не здійснив повної оплати за переданий йому природній, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 1207347,50 грн.

Згідно з пунктом 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи те, що відповідачем порушено умови договору щодо здійснення оплати за поставлений йому природний газ, позивач нарахував йому пеню відповідно до пункту 8.2. договору в розмірі 139582,77 грн.

Крім того, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 45200,25 грн. – 3% річних та 166843,04 грн. – інфляційних втрат.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1558973,56 грн., з яких 1207347,50 грн. – основний борг, 139582,77 грн. – пеня, 45200,25 грн. – 3% річних та 166843,04 грн. – інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, доповнення до відзиву та пояснення по суті спору. Зокрема Комунальне підприємство “Бориславтеплоенерго” стверджує, що основна заборгованість в розмірі 1207347,50 грн. відсутня, оскільки борг в 438721,29 грн. погашено відповідно до договору про організацію взаєморозрахунків №61/110 від 18.10.2018р., а решту суму боргу сплачено відповідачем власними коштами.

Крім того, на думку відповідача, позивач невірно здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі нарахування на суму боргу 438721,29 грн., який погашений відповідно до договору про організацію взаєморозрахунків, є неправомірними.

Також відповідач просив зменшити розмір пені на 90% у зв`язку із складним фінансовим становищем Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго”.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на таке.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 27.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Бориславтеплоенерго” (споживач) був укладений договір №5239/1617-БО-21 постачання природного газу.

Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 31.10.2016р., додаткову угоду №2 від 22.11.2016р., додаткову угоду №3 від 30.12.2016р. та додаткову угоду №4 від 23.01.2017р., якими було внесено зміни та доповнення до договору №5239/1617-БО-21 постачання природного газу від 27.09.2016р.

Факт поставки позивачем відповідачу природного газу підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016р. на суму 338305,27 грн., від 30.11.2016р. на суму 883488,73 грн., від 31.12.2016р. на суму 1664985,58 грн., від 31.01.2017р. на суму 1171538,66 грн., від 28.02.2017р. на суму 991165,55 грн., від 31.03.2017р. на суму 709400,38 грн. Тобто, як підтверджується матеріалами справи, відповідачу за період з жовтня 2016р. по березень 2017р. відповідачу постав природній газ на суму 5758884,17 грн.

Як зазначає позивач та як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог, розмір основного боргу становить 1207347,50 грн.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач до відзиву на позовну заяву долучив договір про організацію взаєморозрахунків №61/110 від 18.10.2018р., що укладений між Територіальним органом Казначейства в Львівській області (сторона перша), Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації (сторона друга), Фінансовим управлінням Бориславської міської ради (сторона третя), Комунальним підприємством «Бориславтеплоенерго» (сторона четверта) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (сторона остання).

Предметом вказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам (далі - субвенція), визначена статтею 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” (далі - Закон), відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2018 р. №110.

Відповідно до пункту 7 договору про організацію взаєморозрахунків, сторона четверта перераховує на рахунок сторони останньої кошти у сумі 438721,21 грн., у тому числі податок на додану вартість 73120,20 грн., для погашення заборгованості за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 27.10.2016р. № 5239/1617-БО-21.

Пунктом 13 договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву також долучено платіжне доручення №3 від 29.11.2018р. на суму 438721,21 грн. А тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 438721,21 грн. є безпідставними, у зв`язку з чим в задоволенні позову в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається із поданих відповідачем матеріалів, після подання позивачем позовної заяви Комунальне підприємство “Бориславтеплоенерго” сплатило решту заборгованості в розмірі 768626,29 грн. Зокрема відповідачем до матеріалів справи долучено банківські виписки, з яких вбачається, що Комунальним підприємством “Бориславтеплоенерго” було здійснено такі оплати: 04.12.2019р. на суму 10808,78 грн., 05.12.2019р. на суму 223796,13 грн., 09.12.2019р. на суму 3193,33 грн., 11.12.2019р. на суму 79402,12 грн., 13.12.2019р. на суму 71648,99 грн., 16.12.2019р. на суму 2380,47 грн., 23.12.2019р. на суму 7986,08 грн., 26.12.2019р. на суму 118980,75 грн., 27.12.2019р. на суму 430680,22 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 768626,29 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо нарахованих позивачем 139582,77 грн. – пені, 45200,25 грн. – 3% річних та 166843,04 грн. – інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підпунктом 2 пункту 10 договору № 61/110 від 18.10.2018р. про організацію взаєморозрахунків передбачено, що з метою виконання договору сторони зобов`язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Відповідно до пункту 15 договору № 61/110 від 18.10.2018р. про організацію взаєморозрахунків, сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмета договору.

Таким чином враховуючи, що між сторонами був укладений договір про організацію взаєморозрахунків №61/110 від 18.10.2018р., нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму основної заборгованості 438721,21 грн., яка була погашена відповідно до вказаного договору, є безпідставними.

Отже, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обгрунтованість нарахування 93138,42 грн. – пені, 28792,27 грн. – 3% річних та 104322,21 грн. – інфляційних втрат. Позовні вимоги про стягнення решти суми пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними в силу укладення договору про організацію взаєморозрахунків №61/110 від 18.10.2018р.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги, що сума основного боргу є погашена, суд дійшов висновку про можливість зменшення пені на 50%.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019р. у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).

У відзиві на позовну заяву, заявляючи про зменшення розміру пені, відповідач посилається на те, що Комунальне підприємство “Бориславтеплоенерго” в даний час перебуває у важкому фінансовому становищі, що зумовлене невідповідністю затверджених тарифів на виробництво теплоенергії фактичним затратам та невчасними розрахунками за вироблену теплову енергію енергію зі сторони споживачів.

На підтвердження фінансового становища відповідачем долучено до матеріалів звіт про фінансовий стан за 2018р. та звіт про фінансовий стан за 9 місяців 2019р. з відображенням відповідних даних балансу підприємства на початок та на кінець звітного періоду.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є виробництво теплової енергії, а тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, фінансове становище відповідача, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, суд вважає за можливе застосувати частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір пені на 50%, що становить 46569,21 грн.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 23385,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7003549 від 15.04.2019р.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, оскільки судом зменшено розмір пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3393,79 грн. покладаються на відповідача.

Належить зазначити, що відповідно до пункту 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 231, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Бориславтеплоенерго” (82300, Львівська область, місто Борислав, вулиця Ковалів, 52-а, ідентифікаційний код 13809128) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 46569,21 грн. – пені, 28792,27 грн. – 3% річних, 104322,21 грн. – інфляційних втрат та 3393,79 грн. – судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення 768626,29 грн. основного боргу – закрити провадження у справі.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 18.03.2020р.

Головуючий суддя Петрашко М.М.

Суддя Юркевич М.В.

Суддя Фартушок Т.Б.