Рішення № 88274362, 18.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2020Справа № 910/588/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЕС»

до Акціонерного товариства «Завод «Маяк»

про стягнення 26 070,65 грн

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЕС» (далі - ТОВ «ІЕС», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Завод «Маяк» (далі - АТ «Завод «Маяк», відповідач) про стягнення 26 070,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач постався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання договору поставки № 217 від 28.11.2018.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 26 070,65 грн, з яких: 20 982,83 грн - основний борг, 414,00 грн - 3% річних, 4 507,57 грн - пеня, 166,25 грн - інфляційна складова боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/588/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 17.01.2020 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 52795005 отримана відповідачем 22.01.2020.

Ухвала суду від 17.01.2020 була також направлена позивачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, проте була повернута підприємством поштового зв`язку. Направлення вказаної ухвали здійснено судом згідно рекомендованого поштового відправлення № 01030 52794998, яке було повернуто до суду 10.02.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

04.02.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, у якому відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 20 982,83 грн та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

28.11.2018 між ТОВ «ІЕС» (постачальник) та АТ «Завод «Маяк» (покупець) був укладений договір поставки № 217 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується постачати товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору предметом поставки є товар, найменування, перелік, характеристики та вартість якого узгоджуються сторонами у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору. Товар поставляється покупцю окремими партіями відповідно до окремої заявки покупця (п. 3.1 Договору), що складається за формою, визначеною додатком № 1 до договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що всі заявки покупця направляються електронною поштою на адресу постачальника: bondar@ies.co.ua та info@ies.co.ua.

Розрахунки за цим договором здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює 100% передоплату вартості обладнання та матеріалів, згідно додатку № 1 до договору, відповідно до рахунку-фактури постачальника (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору загальна сума договору складає загальну вартість всіх партій товару, які будуть поставлені за договором, та не може перевищувати 63 720,69 грн без урахування ПДВ, 12 744,14 грн - ПДВ, 76 464,83 грн з ПДВ.

Матеріали справи свідчать, що сторонами була погоджена специфікація № 1 від 28.11.2018 (додаток № 1 до договору) на загальну суму 76 464,83 грн, а також заявка на поставку товарів № 2 від 28.11.2018 на загальну суму 20 982,83 грн.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав та поставив відповідачу товар на суму 20 982,83 грн, а відповідач, у свою чергу, вказаний товар прийняв, що підтверджується підписаною представниками обох сторін видатковою накладною № 26 від 13.05.2019, проте не оплатив.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача в частині задоволення інших позовних вимог окрім стягнення суми основного боргу, суд керувався таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідач заборгованість перед позивачем за поставлений товар не оплатив та доказів протилежного не надав, а крім того визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 20 982,83 грн.

За приписами ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 20 982,83 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 507,57 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, згідно з положеннями п. 4.1 договору покупець обов`язувався здійснити 100% попередню оплату товару.

Таким чином, станом на день поставки товару - 13.05.2019 такий товар вже повинен був бути оплачений.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.4 договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 20% вартості товару, за який прострочено оплату.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що позивач неправомірно нараховує пеню протягом періоду (з 14.05.2019 по 09.01.2020), який перевищує період у шість місяців, встановлений приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Крім того, заявлений до стягнення позивачем розмір пені (4 507,57 грн) перевищує 20% суму заборгованості, які становлять 4 196,57 грн, що суперечить умовам укладеного сторонами договору.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 14.05.2019 по 14.11.2019, суд встановив, що її розмір становить 3 589,50 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно та обґрунтовано, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме 3 589,50 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а його обов`язком, виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку і невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій на 90% від їх обґрунтованого розміру задоволенню не підлягає.

Суд також звертає увагу відповідача на те, що згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, 3% річних та інфляційна складова боргу, оскільки не є штрафними санкціями, не можуть бути зменшені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 166,25 грн та 3% річних в розмірі 414,00 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 14.05.2019 по 09.01.2020, суд встановив, що їх розмір становить 415,59 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі визначеному позивачем, а саме 414,00 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу за визначений позивачем період з травня по листопад 2019 року, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Таким чином, вказана позовна вимога підлягає задоволенню в розмірі, заявленому позивачем, а з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу в розмірі 166,25 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20 982,83 грн, пені в розмірі 3 589,50 грн, 3% річних в розмірі 414,00 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 166,25 грн. В іншій частині позовні вимоги пред`явлено необґрунтовано.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 2 027,98 грн.

Щодо витрат по оплаті послу правової допомоги суд зазначає наступне.

По-перше, позовна заява підписана директором ТОВ «ІЕС», а не адвокатом, будь-яких доказів надання позивачу правової допомоги адвокатом суду не надано, до матеріалів справи не долучено ані витягу з реєстру адвокатів України, ані свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я ОСОБА_1 (на користь якого сплачені грошові кошти за надання правової допомоги) або іншої особи, що співпрацює із позивачем.

По-друге, на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи лише платіжне доручення № 1062 від 04.12.2019 на суму 17 500,00 грн, які просив відшкодувати за рахунок відповідача. Вказані грошові кошти були сплачені позивачем на користь ОСОБА_1 . Водночас, ані договору про надання правової допомоги з вказаною особою, ані акту виконаних робіт позивач до суду не подав.

По-третє, у позовній заяві позивачем наведений попередній розрахунок витрат на правову допомогу, до якого включено участь представника у судових засіданнях вартістю 5 500,00 грн. Водночас, судом дана справа була розглянута в порядку письмового провадження без виклику представників сторін спору до суду та проведення судових засідань у зв`язку з чим розподіл вказаної суми між сторонами є неправомірним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено надання йому правової допомоги адвокатом, а отже, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, у зв`язку з чим суд відмовляє у відшкодуванні вказаної суми за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Завод «Маяк» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, ідентифікаційний код 14307423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЕС» (03058, м. Київ, вул. Лебедєва-Кумача, буд. 7-В, офіс 109, ідентифікаційний код 38303794) основний борг в розмірі 20 982,83 грн (двадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дві грн 83 коп.), пеню в розмірі 3 589,50 грн (три тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять грн 50 коп.), 3% річних в розмірі 414,00 грн (чотириста чотирнадцять грн 00 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 166,25 грн (сто шістдесят шість грн 25 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 027,98 грн (дві тисячі двадцять сім грн 98 коп.).

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 18.03.2020.

Суддя О.Г. Удалова