Рішення № 88268694, 18.03.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року Чернігів Справа № 620/640/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у зарахуванні періоду стажу роботи слюсарем в Макіївському м`ясокомбінаті Донецької області при призначенні пенсії за віком та зобов`язати відповідача зарахувати стаж роботи в Макіївському м`ясокомбінаті Донецької області з 20.01.1981 по 01.03.1993 при призначенні пенсії за віком.

Позов мотивовано тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. З трудової книжки вбачається, що з 20.01.1981 по 01.03.1993 позивач працював на Макіївському м`ясокомбінаті Донецької області, про що мається відповідний запис, який завірений підписом та печаткою. А тому, посилання відповідача щодо відсутності підпису та печатки в трудовій книжці є протиправними.

Ухвалою суду від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що позивач із заявою встановленого зразка до відповідача не звертався. Відповідно лист від 03.02.2020 не можна вважати відмовою в призначенні пенсії або зарахуванні стажу, та в розумінні положень Порядку №22-1 відсутній акт індивідуальної дії (протокол відмови), який можна оскаржити.

Позивачем подано клопотання про надання додаткового строку для подання відповіді на відзив. Проте, суд у задоволенні вказаного клопотання відмовляє, виходячи з того, шо в силу положень ч3 ст.263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив. А отже, подання відповіді на відзив у справах, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) процесуальним законодавством не передбачено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 21.11.2016 №7418000322 (а.с.11).

Позивач звернувся до Менського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, на яку останнім була надана відповідь від 03.02.2020. Зазначеною відповіддю позивача було поінформовано, що при призначенні пенсії зарахувати період роботи на Макіївському м`ясокомбінаті з 20.01.1981 по 01.03.1993 неможливо, оскільки запис на звільнення не завірений підписом та печаткою. При цьому, доведено до відома, що у разі не зарахування даного періоду, у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку наведеним обставинам, суд зазначає наступне.

В силу ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними (ст.46 Конституції України).

Отже, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ст.1 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Як вбачається з записів трудової книжки позивача, останній перебував у трудових відносинах:

- з 14.08.1978 по 26.10.1978;

- з 20.08.1981 по 01.03.1993;

- з 02.03.1993 по 10.06.1996;

-з 24.06.1996 по 03.04.2000;

- з 12.04.2000 по 26.07.2002;

- з 03.09.2002 по 21.07.2003;

- з 13.08.2003 по 22.06.2004;

- з 22.08.2005 по 03.10.2010;

- з 15.06.2011 по 11.12.2012.

Відповідно до ст.1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який вступив в дію з 01.01.2004 (далі - Закон №1058) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Зарахування страхового стажу здійснюється з врахуванням законодавчих норм визначених Законом №1058, на підставі відомостей персоніфікованого обліку, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058.

Таким чином, з 01.01.2004 стаж напряму пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До 01.01.2004 стаж вимірювався часом роботи (і це був трудовий стаж), після цієї дати - сумою фактично сплачених страхових внесків.

Тобто з 01.01.2004 враховується не трудовий, а страховий стаж.

Стаття 24 Закону №1058 визначає періоди, з яких складається страховий стаж. Частина 4 ст.24 передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Як вбачається з предмету спору, спірним є питання зарахування трудового стажу позивача з 20.01.1981 по 01.03.1993 при призначенні йому пенсії за віком та форма і зміст заяви, з якою позивач звернувся до Пенсійного органу з метою призначення пенсії.

Статтею 62 Закону №1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як вбачається з відповіді відповідача від 03.02.2020, останній вказав, що при призначенні пенсії позивачу зарахувати період роботи на Макіївському м`ясокомбінаті з 20.01.1981 по 01.03.1993 неможливо, оскільки запис на звільнення не завірений підписом та печаткою.

Водночас, як вбачається з копії трудової книжки, остання містить підпис старшого інспектора відділу кадрів Т.Глушкової та проставлену печатку відділу кадрів Макіївського м`ясокомбінату Донецької області.

Тобто такі посилання відповідача спростовуються наданими позивачем доказами та не можуть бути взяті судом до уваги при прийнятті рішення. Таким чином, при обрахунку страхового стажу, період роботи слюсарем в Макіївському м`ясокомбінаті Донецької області з 20.01.1981 по 01.03.1993 має бути зарахований.

А отже, відповідач має зараховувати зазначений період стажу роботи до загального страхового стажу.

Водночас, суд зазначає, що Постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Згідно абз.1, 7 п.4.3 Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Відповідно до ч.5 ст.45 Закону №1058 документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять доказів звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із відповідною заявою, форма якої передбачена Порядком №22-1. В той же час, лист відповідача від 03.02.2020 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не може бути у розумінні КАС України, актом індивідуальної дії, який може бути оскаржено.

Наведене, на думку відповідача, є об`єктивною підставою для відмови позивачу у зарахуванні стажу та призначенні пенсії.

В той же час, зміст поданої позивачем заяви, виходячи із відповіді відповідача від 03.02.2020, очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, важливим є те, що до заяви позивачем було долучено копію трудової книжки, що відповідачем не заперечується та жодним чином не спростовується, яка подаються саме при призначенні пенсії.

Відмовивши таким чином позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №748/696/17.

Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не приймаючи рішення щодо зарахування чи відмови у зарахуванні періодів роботи при призначенні пенсії позивачу, вчинило протиправну бездіяльність, чим порушило права позивача.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено ч.1 та ч.2 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. При цьому, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч.4 ст.245 КАС України).

З огляду на вказані вище положення процесуального законодавства та враховуючи, що рішення відповідачем не приймались, суд, задовольняючи позов частково, вважає за необхідне, з метою належного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

При цьому, згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо неприйняття рішення з розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 коп) судових витрати, у відповідності до частини задоволених вимог.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення згідно пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ( вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 21390940)

Повне рішення суду складено 18.03.2020.

Суддя Л.О. Житняк