Рішення № 88267889, 16.03.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2020 року м. Рівне №460/190/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки за період з 2016 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2018 та зобов`язання нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій та проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом військового комісара №2 від 05.01.2018 його знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Однак вказаний наказ не відображає виплату позивачу грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій. Вважає, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 по 2018 роки, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ст.16-2 Закону України "Про відпустки", відповідно до якої учасникам бойових дій встановлено додаткову відпустку. З огляду на це, просить в судовому порядку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 15.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.01.2020 на адресу суду надійшов відзив Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на позовну заяву (а.с.34-35), в якому відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що під час проходження військової служби позивач в повному обсязі використав основну відпустку, а право на отримання додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки не набув. Відтак, відсутні підстави для виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку, на думку відповідача, не набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Також наголосив, що позивач не звертався до центру з заявою про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, а отже відсутні підстави для її компенсації. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити.

11.02.2020 позивачем подано відповідь на відзив (а.с.39-40), якою наполягає на тому, що позивач як учасник бойових дій має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Одночасно із відповіддю на відзив позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог (а.с.45), яка окрім посилання на ст.47 КАС України (право на звернення з такою заявою), не містить жодних обгрунтувань з підставами для звернення з нею до суду, більше того, її прохальна частина абсолютно ідентична змісту прохальної частини позовної заяви. Враховуючи очевидну безпідставність і необгрунтованість зазначеної заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її розгляду.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї та відповідь на відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

28.12.2017 наказом командира Військової частини А0796 №266, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення комплектування Сарненського районного військового комісаріату Рівненської області, звільнено у запас за пп."і" (за контрактом) відповідно до п.1 ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

05.01.2018 наказом військового комісара Сарненського районного військового комісаріату (по стройовій частині) №2 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).

Вказаний наказ містить відомості про використання щорічної основної відпустки, виплату грошової допомоги на оздоровлення тощо, однак не відображає виплату грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій.

Матеріали справи свідчать, що позивач в період з 2016 по 2018 роки проходив службу у Сарненському районному військовому комісаріаті і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 27.09.2017, додаткову відпустку не використовував та грошову компенсацію за невикористану відпустку не отримував (а.с.8,11-19).

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати йому грошового забезпечення за невикористану відпустку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім ч.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.17 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з ч.18 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".

За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 "Про часткову мобілізацію" №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією наведеною у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, що також підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, які враховуються судом при вирішенні даної справи.

Водночас, суд звертає увагу, що право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено, а тому звернення з рапортом (заявою) про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку не є обов`язковою передумовою для її виплати. Відтак, твердження відповідача про зворотнє суд відхиляє як безпідставні.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 по 2018 роки, допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавство.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання протиправною бездіяльності Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2018, та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2018.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат та їх розміру, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В силу вимог ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та статей 28, 29,30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З`їздом адвокатів України 09.04.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

За змістом ч.7, ч.9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 02.01.2020 (а.с.20), рахунок на оплату №1 від 10.01.2020 (а.с.22), акт надання правової допомоги №1 від 10.01.2020 (а.с.21), акт про надання правової допомоги № 2 від 06.02.2020 (а.с.44), квитанцію №70 від 06.02.2020 (а.с.43), згідно з якою позивач сплатив на рахунок адвоката кошти в сумі 5638,40 грн. на оплату правової допомоги.

Відповідно до пунтку 5 дослідженої судом копії договору про надання правової допомоги від 02.01.2020 (а.с.20), "5. Порядок обчислення гонорару/винагороди (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави його зміни, порядок сплати, умови повернення визначаються за взаємною угодою сторін і оформляються протоколом до цього Договору. При відсутності такого протоколу, вважається, що правова допомога надається безоплатно. В будь-якому випадку Замовник зобов`язується відшкодувати Адвокату всі понесені останнім фактичні витрати у зв`язку з виконанням даного договору (зокрема, але не виключно: вартість послуг поштового зв`язку, судові збори, нотаріальні послуги тощо)" (зв.бік а.с.20).

Поряд з цим, ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив жодного протоколу, який би визначав відповідно до умов п.5 договору про надання правової допомоги від 02.01.2020 порядок обчислення гонорару /винагороди (фіксований розмір чи погодинну оплату) адвокатом позивача не долучено і матеріали справи не містять. Таким чином, протокол відсутній.

Поміж тим, відповідно до актів надання правової допомоги № 1 від 10.01.2020 і № 2 від 06.02.2020, підписаних позивачем і адвокатом, правова допомога адвоката складається з вчинення впродовж 8 годин процесуальних дій поза судовим засіданням, а саме: підготовки та подання до суду позовної заяви від 10.01.2020 відповідно до ст.ст.159-161 КАС України, підготовки та подання до суду відповіді на відзив від 06.02.2020 відповідно до ст.163 КАС України, підготовки та подання заяви про уточнення позовних вимог відповідно до ст.ст.47 КАС України (в т.ч. попереднє опрацювання матеріалів, законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, консультування, збирання доказів). Вартість зазначених послуг визначена у сумі 5638,40 грн. (а.с.44) і сплачена позивачем (а.с.43).

В силу вимог ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначалося судом раніше, заява про уточнення позовних вимог, подана адвокатом позивача до суду одночасно з відповіддю на відзив (а.с.45), не містить ні обгрунтувань підстав її подання до суду, ні власне жодних уточнень, оскільки зміст її прохальної частини абсолютно ідентичний змісту прохальної частини позовної заяви. Тобто, подання такої заяви до суду є очевидно безпідставним, а отже і безпідставним буде включення підготовки та подання такої заяви до обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) .

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Поряд з цим, згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд звертає увагу на ту обставину, що в даному випадку відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, однак враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд зазначає, що у даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка по даній справі внаслідок наявності сталої судової практики, судових рішень оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reestr.court.gov.ua) судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічних підстав, що наведені у позовній заяві позивача, в тому числі постанови Верховного Суду у зразковій справі, не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг, а сама справа не може вважатися справою значної складності.

Вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, як справа незначної складності.

З огляду на викладене, на думку суду, заявлена позивачем сума на правову допомогу не є співмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

У той же час, суд вважає, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2500 грн.

Правові підстави для розподілу судових витрат у вигляді судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням суду законної сили, про який просить позивач, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим, позивачем не наведено аргументованих причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Беручи до уваги обставини даної справи, правових підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення у суду немає.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Грабник, 4,м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 08060817) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2018.

Зобов`язати Рівненський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05 січня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 16 березня 2020 року.

Суддя Гудима Н.С.