Рішення № 88267797, 20.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4968/19Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 26.11.2019 №11774-СГ, зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2.00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пишненківської сільської ради Зівньківського району Полтавської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, невідповідності поданого клопотання вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Зазначав, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, при цьому підстава, на яку посилається у своєму наказі, законодавством у сфері земельних правовідносин не передбачена.

09 січня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Згідно якого відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову посилаючись на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, входить до масиву земель колективної власності. Зазначив, що відповідач не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності.

23 січня 2020 року позивачем до суду подано відповідь на відзив у якій вказано, що спірний наказ не містить посилань на те, що земельна ділянка на яку я претендую належить до земель колективної власності.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв`язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

11.07.2019 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. До заяви додав графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта, ідентифікаційного номера. Також повідомив, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використав.

Наказом від 26.11.2019 вих. №11774-СГ відповідач відмовив ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності поданого клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач оскаржив її до суду.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв`язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомого згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Разом з тим, спірний наказ не містить чітких посилань на те, у чому саме виявилась невідповідність поданого клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Зі змісту відзиву судом встановлено, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою виходячи з того, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до земель колективної власності. При цьому в обґрунтування правомірності такої відмови відповідач посилався на державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ-13 від 13.11.1995.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Основний Закон виділяє такі форми власності в Україні: приватну, державну та комунальну.

Згідно з частиною третьою статті 78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Крім того, главою 23 Цивільного кодексу України передбачено існування в Україні трьох форм власності: приватної, комунальної та державної.

Отже, чинне законодавство не передбачає існування в Україні колективної власності.

Стосовно посилань відповідача на державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ-13 від 13.11.1995, суд звертає увагу на таке.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Як встановлено судом зі змісту державного акта на право колективної власності на землю, ним КСП ім. Калініна передано у колективну власність 3425,6 га землі для ведення колективного сільського господарства. Додатком 1 до акта вказано список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до підпункту "а" пункту 1 Указу Президента України від 03.12.1999 №1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" визначено необхідність реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом, окрім іншого, забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями.

Суд зауважує, що надані КСП ім. Калініна у колективну власність угіддя загальною площею 3425,6 га для ведення колективного сільського господарства підлягали паюванню відповідно до вимог Указів Президента України від 08.08.1995 №720/95 та від 03.12.1999 №1529/99.

Процес розпаювання земель КСП закінчився у 2000-2002 роках, а тому державний акт на право колективної власності, виданий КСП ім. Калініна, у розумінні чинного законодавства не може вважатись належним доказом права власності на обрану позивачем земельну ділянку.

Так, 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001, відповідно до частини першої статті 125 якого в першій редакції право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Законом України від 05.03.2009 №1066-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок" статтю 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 викладено у новій редакції, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суду не надано доказів проведення державної реєстрації прав на обрану позивачем земельну ділянку.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною другою цієї статті визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Суду не надано доказів, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до земель комунальної або приватної власності. Так само, суду не надано доказів наявності прав на відповідну земельну ділянку у третіх осіб.

Інформація щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 5321385300:00:022 не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні КАС України, оскільки позивач просить надати дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що межує з земельною ділянкою 5321385300:00:022:0002.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у наданні ОСОБА_1 права на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на те у чому саме виразилася невідповідність поданого позивачем клопотання вимогам ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_1 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 26.11.2019 №11774-СГ.

Надаючи оцінку позовним вимогам про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пишненківської сільської ради, Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, суд виходить з наступного.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.

Наведені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.08.19 у справі №480/4298/18.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26.11.2019 №11774-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 липня 2019 року вх. №Д-921070/0/25-19 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Пишненківської сільської ради, Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів з урахуванням підстав скасування вказаного наказу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко