Рішення № 88267633, 18.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1188/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/1188/20 за позовом ОСОБА_1 до Сколівської міської ради Львівської області про визнання незаконним і скасування рішення, стягнення моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) звернулася в суд з позовом до Сколівської міської ради Львівської області (82600, вул. Данила Галицького, 37, м. Сколе, Сколівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 04056262), у якому позивач просить суд:

-Визнати незаконним та скасувати рішення № 50 від 03.12.2019 року «Про розгляд заяви мешканки АДРЕСА_2 ОСОБА_1 », зобов`язати Сколівську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, площею 0,01 га для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_3 ;

-Стягнути з Сколівської міської ради 10000 грн., завданої моральної шкоди;

-Зобов`язати Сколівську міську раду надати Львівському окружного адміністративному суду звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили;

-Стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали суду позивачем виконано. Ухвалою суду від 17.02.2020 року справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог вказала, що на території поряд з будинком АДРЕСА_3 тривалий час існує гараж. На даний гараж позивачем було виготовлено Технічний паспорт, однак правовстановлюючі документи на даний гараж не виготовлено, оскільки не оформила право власності на земельну ділянку під даним гаражем. Вказала, що 11.11.2019 року подала до Сколівської міської ради заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, площею 0,01 га для обслуговування гаражу. До заяви позивачем було долучено копію паспорта, ідентифікаційного коду, технічного паспорта на гараж та викопіювання з генплану з вказаним місця розташування земельної ділянки. На думку позивача, відповідачем всупереч вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 03 грудня 2019 року прийнято рішення № 50, яким без жодних підстав (у тому числі без підстав визначених ч.4 ст. 118 Земельного кодексу) було відмовлено. Для відновлення порушеного права позивач звернулася з вищезазначеним позовом до суду.

Відповідачем на адресу суду скеровано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що порушене позивачем питання розглядалось на комісії з питань землекористування, архітектури, будівництва, благоустрою, житлово-комунального господарства, земельних відносин та екології. В результаті розгляду встановлено, що відповідно до рішення ХХ сесії Сколівської міської ради від 06.03.2013 р №23 «Про надання дозволу на розробку проекту детального плану території житлової та громадської забудови районі вул.. АДРЕСА_3 Святослава, м. АДРЕСА_3 » було виготовлено та погоджено детальний план території житлової та громадської забудови, яким передбачено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), ділянки для індивідуального садівництва, ділянки для обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів детальним планом території не передбачено. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Міського голови м. Сколе із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_3 для обслуговування гаражу.

20 листопада 2019 року заява ОСОБА_1 була розглянута комісією з питань землекористування, архітектури, будівництва, благоустрою, житлово-комунального господарства, земельних відносин та екології, яка вирішила відмовити у задоволенні заяви гр.. ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га( цільове призначення-02.05 для будівництва індивідуальних гаражів) в АДРЕСА_3 . Підставою для відмови було те, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів детальним планом території не передбачено

03 грудня 2019 року XXVII – сесії Сколівської міської ради VII- го демократичного скликання від - 03 грудня 2019 року № 50 прийнято рішення «Про розгляд заяви мешканки АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 », яким, керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішила відмовити у задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га (цільове призначення – 02, 05 для будівництва індивідуальних гаражів) в АДРЕСА_3 (а АДРЕСА_4 ).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів, доданих до заяви позивачем було долучено копії паспорта, ідентифікаційного коду, технічного паспорта на гараж та викопіювання з генплану з вказаним місця розташування земельної ділянки.

З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.

Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви. Жодної з наведених у частині 7 статті 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не зазначено.

Оскаржуване рішення XXVII – сесії Сколівської міської ради VII- го демократичного скликання від 03 грудня 2019 року № 50 «Про розгляд заяви мешканки АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 », містить лише посилання на ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України не є підставою для відмови у наданні такого дозволу.

За таких обставин, суд визнає протиправним та скасовує рішення Сколівської міської ради від 03 грудня 2019 року № 50 «Про розгляд заяви мешканки АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 », яким відмовлено у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як не мотивоване.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Враховуючи обставини справи, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення є протиправним, так як немотивоване, чим порушено норми ст.118 Земельного кодексу України. Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб. Обов`язок суду зобов`язати суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га (цільове призначення -02.05 для будівництва індивідуальних гаражів) в АДРЕСА_3 .

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача зобов`язати Сколівську міську раду надати до суду звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, суд зазначає, що застосування заходів судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, а тому, виходячи з такого, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається фактів можливого ухилення відповідачів від виконання даного судового рішення (за умови набрання рішенням законної сили), суд дійшов до висновку про необґрунтованість даних вимог та, як наслідок, про відмову у їх задоволенні.

Стосовно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань витрат, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 8108,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 3- 5 ст. 134 КАС України Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У позовній заяві позивачем наведено розрахунок витрат понесених у зв`язку з підготовкою, поданням та розглядом даної справи зокрема вказано:

Усна консультація адвокатом, вивчення документів – 2 год.,

Підготовка та подання адвокатського запиту – 1 год.,

Підготовка позовної заяви – 2год.,

Прогнозована участь у судових засіданнях – 3 засідання по 1 год., =3 год.,

Ознайомлення з відзивом, додатковими письмовими доказами, поданих відповідачем, підготовка відповіді на відзив – 2год.

Всього – 10 год.

Також у позовній заяві було зазначено, що у відповідності до п.4.1 Договору про надання правничої допомоги від 20.01.2020 року погоджено наступний розмір оплати: «Розмір витрат на оплату послуг адвоката має відповідати вимогам, визначеним ч. 5 ст. 134 КАС України та становить 40% від прожиткового мінімуму (для працездатних осіб, станом на момент вчинення адвокатом дії) за 1 годину роботи адвокатом. У випадку, якщо судове засідання не відбулось (або тривало менше 0,5 год.), оплата здійснюється за 0,5 год., роботи (компенсація за прибуття у суд). Підтвердженням кількості годин роботи адвоката по даній справі є розрахунок гонорару».

З 1 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму – 2027 грн.;

1 год., - 40% від 2027 грн. (прожитковий мінімум з січня 2020 року) -810, 80 грн.

10 год х810, 80 = 8108 грн.

Таким чином орієнтований попередній розрахунок витрат на правову допомогу становить 8108 грн.

Проте, жодного документу що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, а саме договору про надання правової допомоги від 20.01.2020 року, акту виконаних робіт який би містив зміст виконаних робіт, матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, позивачем не доведено реальність понесення судових витрат на правничу допомогу, натомість, такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Суд критично ставиться до посилань позивача в позовній заяві на умови Договору, оскільки істотним для вирішення питання про розподіл судових витрат є встановлення передбачених КАС України умов, серед яких факт здійснення таких витрат, що підтверджується відповідним платіжним документом.

Оскільки за відсутності таких доказів суд позбавлений можливості об`єктивно встановити понесені позивачем витрати, як і витрати, що мають бути понесені за договором, якого немає у матеріалах справи, зважаючи на недотримання позивачем вимог КАС України щодо доведення понесених витрат, суд не убачає підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) до Сколівської міської ради Львівської області (82600, вул. Данила Галицького, 37, м. Сколе, Сколівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 04056262) про визнання незаконним і скасування рішення, стягнення моральної шкоди ,- задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення XXVII – сесії Сколівської міської ради VII- го демократичного скликання № 50 від 03.12.2019 року «Про розгляд заяви мешканки АДРЕСА_2 ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Сколівську міську раду Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га (цільове призначення -02.05 для будівництва індивідуальних гаражів) в АДРЕСА_3 .

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сколівської міської ради (82600, вул. Данила Галицького, 37, м. Сколе, Сколівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ - 04056262) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 840,80 ( вісімсот сорок грн.80 коп) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 березня 2020 року.

Суддя Кухар Н.А.