Рішення № 88267577, 17.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/408/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Бутенка А.В.,

за участю секретаря - Філімоненка А.О.,

сторін:

представник позивача - Семененко Н.С.,

представник відповідачів - Рикіна Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №4/5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 п. «г» Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- Зобов`язати Відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з моменту звернення та довічно.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що рішення Відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №4/5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» - є незаконним, а право ОСОБА_1 на отримання пенсії за вислугу років – є порушеним.

Таким чином, Позивач вважає оскаржене рішення протиправним та таким, що належить до скасування.

27.02.2020 року від Відповідача, надійшов відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що законних підстав для задоволення вимог Позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління від 09.12.2019 № 4/5 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 55 п. „г” Закону № 1788 за вислугу як докер-механізатор не має, оскільки Позивач не досяг необхідного пенсійного віку, а його відсутність не дає права на призначення спірного виду пенсії.

З урахуванням наведеного, Управління вважає, що не порушувало прав, свобод та інтересів Позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України.

Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

Обставини справи.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Лісконоги Новгород- Сіверського району Кіровоградської області.

З 03.05.1986р. по 23.06.1988р. проходив строкову військову службу в Збройних силах УРСР.

З 14.06.1990р. по 15.10.1996р. навчався в навчально-курсовому комбінаті ПСМО «Одесбуд».

22.10.1990р. прийнятий в якості каменщика-монтажника 3-го розряду до Одеського будинкобудівельного комбінату. 29.12.1991р. звільнений за власним бажанням.

13.11.1992 р. прийнятий учнем докера-механізатора виробничого перегрузочного комплексу №3 до Одеського ордену Леніна морського торгівельного порту. 05.02.1993р. присвоєна кваліфікація докера механізатора 4 розряду виробничого перегрузочного комплексу №3. 01.08.1993р. звільнений у зв`язку з переведенням до підприємства з іноземними інвестиціями «Новолог».

02.08.1993р. прийнятий докером-механізатором до підприємства з іноземними інвестиціями «Новолог». 01.06.2000р. присвоєна кваліфікація докера механізатора 3 розряду. 19.08.2005р. підприємство з іноземними інвестиціями «Новолог» перейменовано у ТОВ «Новолог». 18.09.2013р. звільнений за скороченням штату.

29.10.2013р. прийнятий докером-механізатором 4 розряду в комплексу бригаду №1 на вантажно-розвантажувальні роботи. 21.11.2019р. звільнений за власним бажання у зв`язку з виходом на пільгову пенсію.

Усі вказані відомості відображені у трудовій книжці.

22.11.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до оскаржуваного рішення вбачається, що Позивачем було надано Відповідачу наступні документи:

- копія паспорту та ідентифікаційного коду;

- копію трудової книжки НОМЕР_1 ;

- копія військового квитка №8936517;

- довідки що визначає право на пенсію на пільгових умовах №34 від 10.10.2019р.

09.12.2019 р. відділом з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення №4/5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «г» ст. 55 закону України «Про пенсійне забезпечення». Підставою для відмови стало недосягнення Позивачем пенсійного віку 55 років.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №4/5 від 09.12.2019 року, Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 4 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Так, зокрема статтею 113 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (надалі - Закон № 1788), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону № 1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно- розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового Флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення);

Пунктом «г» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788 передбачалось, що право на пенсію за вислугу років мають: механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Висновки суду.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Відповідача, Позивач має загальний стаж роботи 34 роки 0 місяців 21 день, пільговий стаж докера-механізатора 24 роки 8 місяців 19 днів.

Відповідач не заперечує, що загальний та спеціальний (пільговий) стаж роботи Позивача є достатніми для призначення пенсії за вислугою років, проте відмовив в призначенні пенсії на підставі того, що Позивачем не досягнуто пенсійного віку.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Суд зазначає, що Україна є правовою державою і в подібних випадках виступає гарантом у захисті соціальних прав громадянина. За змістом ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 23 Конституції України, кожна особа пенсійного віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Як вбачається із Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, в якому Конституційний Суд України наголосив, що виключно забезпечення фінансових інтересів держави, а саме наповнення (формування) Державного бюджету України, а також бюджету Пенсійного фонду України, без дотримання положень Конституції України, зокрема щодо пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, гарантування права на соціальний захист, не могло бути виправданням для юридичного регулювання, встановленого оспорюваними положеннями Закону № 1788. Тому обраний законодавцем засіб не можна вважати прийнятним для досягнення мети прийняття Закону № 911. Отже, положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті “а” статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах “е”, “ж” статті 55 Закону № 1788, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Таким чином, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-УІІІ.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Таким чином, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні № 2-р/2019 підставою для призначення пенсії за вислугу років Позивачу як докеру-механізатору є загальний стаж роботи не менше 30 років, з яких спеціальний стаж не менше 20 років, тобто загальний та спеціальний (пільговий) стаж роботи Позивача є достатніми для призначення пенсії за вислугою років.

Також, Конституційний Суд України в рішенні від 04.06.2019 № 2-р/2019, зазначив, що право на призначення пенсії за вислугою років не залежить від досягнення певного віку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення ГУПФУ в Одеській області від 09.12.2019 № 4/5 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 55 п. „г” Закону № 1788 за вислугу років є незаконним, а право ОСОБА_1 на отримання пенсії за вислугу років - порушеним.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової' практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, (заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес Позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 52 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані в даному випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). ЄСПЛ переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1,3,8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці.

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними.

Отже, рішення прийняте ГУПФУ в Одеській області від 09.12.2019 року № 4/5, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії, порушує його право на пенсійне забезпечення та впливає на майновий стан позивача.

Впродовж судового розгляду відповідач не довів суду та не надав доказів щодо правомірності прийнятого рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.

З огляду на викладене, адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107) – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 4/5 від 09 грудня 2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 21 листопада 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 17.03.2020 року.

Суддя Бутенко А.В.

.