Рішення № 88267476, 12.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006379

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

Головуючого-судді Мричко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача Ревера С.В.,

представника відповідачів Зданевича С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі – Відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо неврахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 24.09.2018;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 24.09.2018 у сумі 134419,84 гривень.

Ухвалою від 05.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з ухвалою від 26.12.2019 суд замінив Відповідача - Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України на належного Відповідача – Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

10.01.2020 від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. справи 51-58).

03.02.2020 представник Позивача в судовому засіданні подав додаткові письмові пояснення (арк. справи 76-79).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 24.09.2018 наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України його звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Одночасно наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (по особовому складу), Позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вказує на те, що 09.10.2019 звернувся до Відповідача із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення, проте у відповідь Відповідач повідомив, що індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по день вибуття, не була проведена по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати. На думку Позивача, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Стверджує, що згідно з розрахунком індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 сума індексації, за період з січня 2015 року по вересень 2018 року становить 136097,47 грн., однак з них Позивачу виплачено лише за 2015 рік в сумі 1677,63 грн. індексації. За таких обставин, Позивач вважає, що сума індексації, яка підлягає оплаті у зв`язку із звільненням його з лав Державної прикордонної служби України становить 134419,84 гривень.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 51-58), в якому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити; відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, покласти на позивача. Посилаючись на пункт 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, а тому індексація не нараховувалася та не проводилася по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати. Стверджує, що Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань. З огляду на наведене, Відповідач вважає, що вини Мостиського прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення не має.

Крім того наголошує, що до позовної заяви Позивач додав розрахунок індексації, який не відповідає Постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а відтак вважає, що не має законних підстав брати такий до уваги.

Окрім того зазначає, що в період з січня 2016 по вересень 2018 року Позивачем було додатково отримано додаткову грошову допомогу в розмірі 78509,57 гривень, яка не входила до складу грошового забезпечення.

03.02.2020 представник Позивача в судовому засіданні подав додаткові письмові пояснення (арк. справи 76-79). Зазначає, що відсутність коштів для виплати індексації не повинно прийматися до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додаткових письмових поясненнях. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно з наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24.09.2018 № 262-ос «По особовому складу» старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби – майстра групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Смільниця» (тип Б) відділу прикордонної служби «Смільниця» І категорії (тип Б), звільненого у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (арк. справи 15).

Як видно з матеріалів справи, 09.10.2019 Позивач звернувся до Відповідача із заявою щодо надання інформації.

За результатами розгляду заяви Позивача, Відповідачем надано відповідь, оформлену листом від 25.10.2019 №11/П/97, в якій повідомлено Позивача, що йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 1677,63 грн. Індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по день вибуття, не було проведено по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено пунктом 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282 - XII із змінами та пунктом 6 Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» із змінами. Разом з тим направлено на адресу Позивача документи, а саме: довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення по видам оплат з січня 2015 року по вересень 2018 року; довідку про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення (арк. справи 16).

Не погоджуючись з діями Відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 24.09.2018, Позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору, суд виходив з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (надалі - Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ.

У відповідності до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 6 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).

При цьому, нормами Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, зокрема, пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, при цьому, у Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ зазначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 23.03.2002 №5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють Відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення Позивача у встановленому законом порядку.

Суд встановив та підтверджується матеріалами справи, що Позивач проходив військову службу в Мостиському прикордонному загоні, на посаді інспектора прикордонної служби – майстра групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Смільниця» (тип Б) відділу прикордонної служби «Смільниця» І категорії (тип Б), де отримував грошове забезпечення.

Як видно з розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 28.02.2018, сформованого головним бухгалтером – начальником фінансово-економічного відділу Мостиського прикордонного загону, Позивачу під час проходження служби, у листопаді 2015 року виплачено – 1275,58 грн., у грудні 2015 р. виплачено – 402,05 грн. Індексація грошового забезпечення в інший період, не нараховувалась та не виплачувалась по причині відсутності фінансових ресурсів для її нарахування та виплати, що передбачено пунктом 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282 - XII із змінами та пунктом 6 Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» із змінами (арк. справи 60).

Водночас, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З огляду на наведене, не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.01.2018 військовослужбовцю Мостиського прикордонного загону ОСОБА_1 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.

При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати не позбавляє Позивача права на її отримання і не звільняє Відповідача від обов`язку її виплачувати.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання Відповідача на роз`яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 № 48/0/66-17, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.

Суд також вважає безпідставними посилання Відповідача на статтю 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо не здійснення у зв`язку з цим індексації з 01.01.2015 вказана норма не містить.

Суд зазначає, що індексація безпосередньо не пов`язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Окрім цього, Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 825/874/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна вимога визнати протиправними дії Відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2015 по 01.01.2018, підлягає до задоволення.

Щодо вимоги Позивача про зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення Позивачу за період з 01.01.2015 по 24.09.2018 в сумі 134419,84 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Як уже було зазначено, пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник (пункт 10-2 Поряку № 1078).

Аналіз наведеного, дає підстави для висновку, що місяць в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Як видно з довідки № 460 видана ОСОБА_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення по видам оплат за період проходження служби в Мостиському прикордонному загоні з січня 2015 року по грудень 2015 року, саме у квітні місяці 2015 року відбулося підвищення посадового окладу, з 760,00 грн. до 805,17 грн.

Отже при проведенні індексації грошового забезпечення необхідно брати базовий місяць квітень 2015, в якому відбулося підвищення посадового окладу Позивача. Таким чином суд бере до уваги розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , який зроблений Відповідачем. Суд дійшов висновку, що в такому правильно визначений розмір заборгованості з індексації грошового забезпечення, на загальну суму 7123,12 грн., оскільки такий розмір, в цьому випадку, необхідно визначати з базового місяця індексації – квітня 2015 року, з відрахуванням виплаченої сумі 1677,63 грн.

Розрахунок Позивача не може братись до уваги, оскільки він зроблений без дотримання норм чинного законодавства.

Таким чином, суд зазначає, що позовна вимога про зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.01.2018 підлягає задоволенню частково в сумі 5445,49 грн. (7123,12-1677,63).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії Відповідачем не дотримані, що зумовило звернення Позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до КАС України, суд враховує наступне.

Приписами частини 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача у справі - адвокатом Ревер С.В. подано суду такі докази: копію Договору №68 про надання правової допомоги від 09.10.2019 (арк. справи 23); ордер серії ВС № 1008633 про надання правничої (правової) допомоги (арк. справи 24); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.02.2018 серія ЛВ №000876 (арк. справи 25); акт виконаних робіт від 26.11.2019 (арк. справи 26); платіжні доручення N 0841660014 від 15.10.2019 та N 3887624114 від 25.11.2019 (арк. справи 28).

Згідно з копії з Договору про надання правової допомоги від 09.10.2019 №68 професійна правнича допомога у цій справі надавалася відповідно цього Договору, укладеного між ОСОБА_1 , як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери», як виконавцем, в особі Керуючого Партнера Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери» Мицика Олега Володимировича, предметом якого є надання клієнту правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Пунктом 1.2. Договору встановлено, що правова допомога за наявним договором надається в адміністративній справі щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Відповідно до акта виконаних робіт від 26.11.2019 діючи на підставі Договору про надання правової допомоги від 09.10.2019 №68, виконавцем в інтересах клієнта надано професійну правничу допомогу у наступному обсязі: надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 2 год.; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ – 1 год.; складання позовної заяви – 3 год. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години – 1000 грн. Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 7000,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень N 0841660014 від 15.10.2019 та N 3887624114 від 25.11.2019 ОСОБА_1 сплатив на рахунок Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери» 3000,00 грн. та 4000,00 грн. за надання правової допомоги в адміністративній справі.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 2 год.; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ – 1 год. включаються до складання позовної заяви – 3 год.

Слід також звернути уваги, що після відкриття провадження у справі, суд здійснив заміну Відповідача у справі, що свідчить про неправильне визначення сторони Відповідача при складанні позовної заяви.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу Позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку Позивач просить стягнути з Відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені Позивачем до відшкодування 7000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Мостиського прикордонного загону становить надмірний тягар для Відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Виходячи з критерію пропорційності суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з Відповідача повинен становити 2000,00 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести Позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені Позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду із цим позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 1344,21 грн., що підтверджується квитанцією № 79 від 26.11.2019 (арк. справи 4), відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача підлягають судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 54,46 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) у період з 01.01.2015 по 01.01.2018.

3. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.01.2018 у сумі 5445 (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) гривень 49 копійок.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 81300, Львівська обл., м. Мостиська, вул. Я. Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 54 (п`ятдесят чотири) гривні 46 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17.03.2020.

Суддя Мричко Н.І.