Рішення № 88267472, 12.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1210/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника відповідача Бохонка Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А1108 (далі – Відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1108 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки;

- зобов`язати Військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Ухвалою від 11.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.04.2017 № 11-РС його звільнено з військової служби у запас відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008, на підставі підпункту «ї» які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу пункту 1 частині восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказує на те, що 07.04.2017 наказом командира Військової частину А1108 № 73 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Стверджує, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає, що не нарахування та невиплата спірної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій вказує на протиправну бездіяльність Відповідача.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 23-28), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначає, що Командування військової частини А1108 заявлені Позивачем позовні вимоги не визнає, вважає їх незаконними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує на те, що питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку із звільненням зі служби виникло у Позивача під час дії особливого періоду та ці обставини не оспорюються у позові. На думку Відповідача, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Вважає, що Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. При цьому наголошує, що виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена. Посилаючись на положення статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки», пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Відповідач вважає, що у Позивача відсутнє право вимагати компенсації за невикористану ним до звільнення додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Крім того, продовжує Відповідач, що до спірних правовідносин застосовується загальний строк звернення до суду, який, на думку Відповідача, пропущений Позивачем, що також є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач та його представник, будучи належним чином повідомлені про дату час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули. 11.03.2020 на електронну адресу суду від представника Позивача – адвоката Ревера В.С. надійшло клопотання (вх. № 1008 ел), згідно з яким просить здійснювати судове засідання, призначене на 12.03.2020 без участі Позивача та його представника за наявними у справі матеріалами.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Відповідно до копії з посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 27.02.2015 ТВО начальника управління персоналу – заступника начальника штабу військової частини А0796, Позивач є учасником бойових дій.

Згідно з витягу із наказу командира військової частини А1108 від 07.04.2017 № 73 (по стройовій частині) сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення інженерної техніки інженерно - саперного взводу військової частини А1108 (по особовому складу) звільненого наказом від 03.04.2017 № 11-РС з військової служби у запас відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 №1153/2008, та на підставі підпункту «ї» які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу пункту 1 частині восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 07.04.2017 виключено зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення обідами з 08.04.2017 і направлено для зарахування на військовий облік до Самбірського ОМВК Львівської області. Крім цього зазначено, що додаткова відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 рік не надавалась (арк. справи 6).

Як видно з матеріалів справи, 20.01.2020 Позивач звернувся до Відповідача із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За результатами розгляду заяви Позивача, Військова частина А1108 надала відповідь, оформлену листом від 24.01.2020 № 262, в якій повідомила Позивача, зокрема про таке (арк. справи 7). Пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що в особливий період надання інших видів відпусток (крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку із вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії) припиняється. Таким чином, при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується.

Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

При вирішенні спору суд виходить з такого.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) встановлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пункту 19 статті 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду». Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, Позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням Позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення Позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, Відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2017 роки.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Частиною 3 статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Суд встановив, що Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 07.04.2017.

Вирішуючи питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає, що такий строк дотриманий, оскільки Позивач оскаржує бездіяльність Відповідача, що має триваючий характер. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вищезазначеній постанові від 21.08.2019, право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, жодним строком не обмежується (пункт 40 постанови).

Таким чином, посилання Відповідача на те, що до таких спірних правовідносин застосовується загальний строк звернення до суду, який, на думку Відповідача, пропущено Позивачем є помилковими та безпідставними.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа «Yvonne van Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до КАС України, суд враховує таке.

Приписами частини 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача у справі - адвокатом Ревер С.В. подано суду такі докази: копію Договору №283 про надання правової допомоги від 10.01.2020 (арк. справи 9); ордер серії ВС № 1015011 про надання правничої (правової) допомоги (арк. справи 10); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.02.2018 серія ЛВ №000876 (арк. справи 11); акт виконаних робіт від 03.02.2020 (арк. справи 12); квитанції № 13 від 10.01.2020 та № 41 від 23.01.2020 (арк. справи 13-14).

Згідно з копії з Договору про надання правової допомоги від 10.01.2020 №283 професійна правнича допомога у цій справі надавалася відповідно цього Договору, укладеного між ОСОБА_1 , як клієнтом, та Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери», як виконавцем, в особі Керуючого Партнера Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери» Мицика Олега Володимировича, предметом якого є надання клієнту правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Пунктом 1.2. Договору встановлено, що правова допомога за наявним договором надається в адміністративній справі щодо стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до акта виконаних робіт від 03.02.2020 діючи на підставі Договору про надання правової допомоги від 10.01.2020 №283, виконавцем в інтересах клієнта надано професійну правничу допомогу у наступному обсязі: надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год.; оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А1108 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій – 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ – 1 год.; складання позовної заяви – 2 год. Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години – 1000 грн. Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становить 5000,00 грн.

Відповідно до квитанцій № 13 від 10.01.2020 та № 41 від 23.01.2020 ОСОБА_1 сплатив АО «Мицик і Партнери» 2000,00 грн. та 3000,00 грн. за надання правової допомоги в адміністративній справі згідно з договору від 10.01.2020 №283.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год., оформлення заяви від імені клієнта до військової частини А1108 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій – 1 год., опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ – 1 год., включаються до складання позовної заяви – 2 год.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд дійшов висновку, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу Позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Більше того, суд зазначає, що предмет адміністративної справи № 380/1210/20 не потребує тривалого вивчення справи, оскільки такі категорії справ є типовими, у цій категорії справ є усталена судова практика, в тому числі і Верховного Суду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку Позивач просить стягнути з Відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені Позивачем до відшкодування 5000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Військової частини А1108 становить надмірний тягар для Відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на нескладність справи та обсягу наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з Відповідача повинен становити 2000,00 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести Позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що понесені Позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн. підлягають розподілу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача, з огляду на подані докази понесених витрат.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такий стягненню не підлягає, оскільки Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується копією з посвідчення серії НОМЕР_1 (арк. справи 8), тому звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1108 (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Трускавецька, буд. 54, код ЄДРПОУ: 08113287) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (місце проживання: 82100, Львівська обл., Самбірський р-н, с. АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Зобов`язати Військову частину А1108 (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Трускавецька, буд. 54, код ЄДРПОУ: 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: 82100, Львівська обл., Самбірський р-н, с. АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1108 (місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Трускавецька, буд. 54, код ЄДРПОУ: 08113287) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 82100, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Луки, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу, в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Судовий збір стягненню не підлягає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17.03.2020.

Суддя Мричко Н.І.