Рішення № 88267326, 10.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 березня 2020 року 11 год. 50 хв.Справа № 280/6520/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участі секретаря судового засідання Серебрянниковій О.А. та сторін

від позивача: Скобелєва І.М., адвокат Кобець К.В.,

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до – Головного управління Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546)

про визнання протиправною та скасування постанови від 29.11.2019 № ЗП 3007/578/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу від 29.11.2019 №ЗП3007/578/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що 03.10.2019 ніякої фактичної перевірки у ФОП не проводилось, а до салону прийшла інспектор Гайдук Олена Петрівна, яка надала копії документів на перевірку. Пояснили, що по даним пенсійного фонду у підприємця були прийняті наймані працівники та за результатами якої встановлено допущення до роботи 2 осіб без укладання трудового договору. Позивач заперечує проти встановлених обставин та зазначає, що із громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені цивільно –правові договори. У зв`язку із тим, що на думку позивача при проведені перевірки контролюючим органом було допущено процедурні порушення, а також за відстуності обставин допущення до роботи осіб без оформлення трудового договору, вважає винесене оскаржуване рішення про накладення штрафу протиправними та таким, що підлягає скасуванню. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 03.02.2020 о/об 11 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 03.02.2020 зупинено провадження для примирення сторін до 10.03.2020 о/об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 07.02.2020 забезпечено позов та зупинено дію оскаржуваної постанови.

11.02.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №6348) поданий відзив на позовну заяву. Відповідач позов не визнав, та зазначив, що у зв`язку із виявленими порушеннями, що зафіксовані в акті фактичної перевірки , було прийнято законну постанову про накладення штрафу в розмірі 250380,00 грн за порушення вимог частин 1, 3 ст. 24 КЗпП

України. З огляду на таке, стверджує, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою суду від 10.03.2020 поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 10.03.2020 о/об 11 год. 00 хв.

Під час розгляду справи по суті позивач, представник позивача підтримали позовні вимоги, з підстав, викладених в позові та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду (вх. №10449) надав клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату у з`язку з відпусткою уповноваженого представника по даній справі.

Суд без виходу до нарадчої кімнати, із занесення до протоколу судового засідання, ухвалив у задоволені клопотання представника відповідача відмовити та продовжити розгляд справи за даною явко сторін.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Так, на підставі інформації, отриманої із Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 29.05.2019 за вих.№9478/04, зареєстрований у Головному управлінні за вх. №8802-08 від 04.06.2019, керівництвам Головного управління було прийнято рішення про необхідність проведення інспекційного відвідування Позивача та видано наказ від 03.10.2019 №1764 про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 . На підставі наказу оформлено направлення від 03.10.2019 МІ015 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. Під час заходу державного нагляду перевірялося наступне: оформлення трудових відносин.

Так, під час проведення інспекційного відвідування Позивача, було встановлено, що позивачем здійснювався допуск 2 (двох) працівників до роботи без належного оформлення з ними трудових відносин, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

29 листопада 2019 року заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області Ганненко 0.0. за наслідками перевірки була розглянуга справа про накладення штрафу стосовно ФОП ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та винесено постанову про накладення штрафу №ЗГ1 3007/578/АВ/П/ПТ/ТД- ФС.

03.12.2019 позивачем отримано постанову про накладення штрафу №ЗП 3007/578/АВ/ГІ/ПТ/ТД- ФС від 29 листопада 2019 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок №823) Кодекс законів про працю України, Цивільний Кодекс України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).

Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В цьому випадку Головне управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до п.п. 6 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок №823), інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно- правових договорів.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі інформації, отриманої із Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 29.05.2019 за вих.№9478/04, зареєстрований у Головному управлінні за вх.№8802-08 від 04.06.2019, відповідачем було прийнято рішення про необхідність проведення інспекційного відвідування Позивача та видано наказ від 03.10.2019 №1764 про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 . На підставі наказу оформлено направлення від 03.10.2019 №1764 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. Під час заходу державного нагляду перевірялося наступне: оформлення трудових відносин.

Як зазначено у акті перевірки, контролюючим органом було встановлено, що позивачем здійснювався допуск 2 (двох) працівників до роботи без належного оформлення з ними трудових відносин, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_1 – як Замовником та ОСОБА_2 як Виконавцем був укладений цивільно - правовий договір про надання послуг від 01.05.2019.

Також, між ФОП ОСОБА_1 – як Замовником та ОСОБА_3 як Виконавцем був укладений цивільно -правовий договір про надання послуг від 01.03.2019.

Предметами даних договорів є зокрема реалізація товарів – промислових виробів в магазині Арбат м. АДРЕСА_2 , за умовами яких Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець бере на себе зобов`язання по завданню замовника надавати на умовах вказаного договору послуги в порядку, обсязі та на умовах, визначених цими Договорами.

Зі змісту вказаних договорів вбачається, що за дорученням замовника виконавець зобов`язується на свій ризик, самостійно організовувати виконання роботи в обсязі і на умовах передбачених договором, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити винагороду. Також встановлено, що послуги за цими договорами надаються протягом терміну дії договорів, що свідчить про строковість та обмеженість в часі надання послуг. Таким чином, після виконання визначених робіт відносини між сторонами договору припинилися.

У договорах сторони погодили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно акту виконаних робіт.

Так, актами здавання-приймання виконаної роботи за цивільно-правовими договорами встановлено, що роботи виконано якісно і в повному обсязі та визначено конкретну суму винагороди за виконаний обсяг робіт. А відтак, оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і складання актів здавання-приймання виконаної роботи, на підставі яких проводилася оплата.

Підставою для підтвердження виконання за такими договорами є підписаний Акт прийому – передачу виконаних робіт. Факт оплати за виконані роботи - прибутковими і видатковими касовими ордерами. Також в договорах зазначено, що виконавець несе матеріальну відповідальність. Відповідно до умов договорів замовник та виконавець встановлюють вартість виконання робіт (надання послуг) по даному договору та фіксують у актах передачі-приймання робіт.

Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі робіт за цивільно – правовим договором, з яких вбачається, що вказаними особами фактично виконані роботи (надані послуги) згідно з цивільно-правового договору.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення законодавства з боку позивача, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому, слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, укладення окремого договору на виконання певної роботи, тобто, укладення цивільно-правової угоди, що регламентуються главою 16 Цивільного кодексу України, не суперечить діючому законодавству, так як в даному випадку, законодавець наділяє керівника (власника) підприємства правом вибору на укладення трудового договору з працівником відповідно до КЗпП України чи укладення цивільно-правової угоди на виконання певної роботи відповідно до ст. 208 ЦК України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного ОСОБА_69, викладеній у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 350/403/16-ц.

Як слідує зі змісту цивільно-правових договорів, метою їх укладання є виконання її стороною певного визначеного обсягу робіт.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем суду не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст. 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах.

На підтвердження виконання сторонами вищезазначених договорів позивачем надано до позову акти здачі прийняття робіт, виплатіжні доручення.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

До матеріалів акту долучені письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ім`я перевіряючого, в яких сказано, що договору про матеріальну відповідальність громадяни не підписували, прийом товару не здійснювали. Надавали послуги по консультації, показували товар, робили викладку , прибирали в магазині. Виходили на роботу за попередньою домовленістю, надавали послуги не більше трьох годин на день без графіку роботи.

Враховуючи викладене, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 цивільно – правових договорів в порушення чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, а також встановивши факт відсутності в діях позивача порушень ч. 3 ст. 24 КЗпП України, суд вважає, що накладення відповідачем позивача штрафу у розмірі 250380,00 грн не може вважатись правомірним.

Щодо недотримання процедури накладення штрафу слід зазначити наступне.

Дослідивши додані відповідачем до відзиву на позов докази та позов позивача із доказами, суд дійшов висновку, що доводи позивача про розгляд 29.11.2019 справи про накладення на позивача штрафу за відсутності позивача через несвоєчасне його повідомлення знайшли свого відображення, оскільки відповідачем по справі не надано жодного документального підтвердження щодо повідомлення позивача про дату розгляду справу.

Враховуючи те, що при розгляді справи не знайшли свого підтвердження висновки перевіряючих, викладені в акті фактичної перевірки від, суд не вбачає підстав для застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Відтак, крім всього вищевикладеного, застосування відповідачем штрафу в цій частині також є необґрунтованим.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1557458583.1 від 19.12.2019.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови від 29.11.2019 № ЗП 3007/578/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу від 29.11.2019 №ЗП 3007/578/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, прийняту Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2516 (дві тисячі п`ятсот шістнадцять) грн 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано суддею 16.03.2020.

Суддя Р.В. Сацький