Рішення № 88267044, 18.03.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2020 року Справа № 280/831/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до – Військової частини А1978 (юридична адреса: 69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Військової частини А1978 (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні з 29.03.2018 по день фактичної виплати, викладену у листі №6564 від 20.11.2019;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки при звільненні з 29.03.2018 по день фактичної виплати шляхом множення середньо денного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2019 по справі № 280/3025/19 зобов`язати Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 29.03.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2018. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 по справі № 280/1371/19 зобов`язати військову частину А 1978 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.03.2018. Також позивач зазначає, що відповідачем у листопаді 2019 року та грудні 2019 року виконані рішення суду, тому у позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечння за зазначеними рішеннями суду. У звязку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 10.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

13.03.2020 представником відповідача через канцелярію суду (вх. №11874) був поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Також у відзиві представник відповідача зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України не може розповсюджуватися на зазначені правовідносини. З наведних підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено матеріалами справи, позивач, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

З 30.04.2015 по 29.03.2018 проходив військову службу у ВЧ А1978.

Наказом командира ВЧ А1978 по строковій частині від 29 березня 2018 року № 86 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду від 24.07.2019 по справі №280/3025/19 позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1; код ЄДРПОУ 08160298) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1978 щодо неврахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 29.03.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2018.

Зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2015 по 29.03.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.03.2018. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення набрало законної сили 19.09.2019, відповідно до відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.

Рішенням Запорізького окружного адіміністративного суду по справі №280/1371/19 від 16.05.2019 позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 1978 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 29.03.2018 включно.

Зобов`язано військову частину А 1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.03.2018.

Рішення набрало законної сили 05.11.2019, відповідно до відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.

10.12.2019 позивач звернувся до Військової частини А 1978 із заявою про нарахування та виплату мені середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 29.03.2018 по день фактичної виплати (листопад 2019 р.) та грудень 2019 року.

Листом № 6564 від 20.12.2019 Військова частина А 1978 повідомила позивача, що на військовослужбовців не поширюється Кодекс законів про працю України, питання оплати військовослужбовців врегульовано спеціальним законом.

Позивач, не погодившись з правомірністю наданої відмови у виплаті середнього заробітку, звернувся з даним позовом до суду.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (…).

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно дост.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вининалежних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

За матеріалами справи позивач був звільнений 29.03.2019, а належні до виплати суми визначені судовими рішеннями від 16.05.2019 у справі №280/1671/19 та від 24.07.2019 у справі №280/3025/19, тобто після звільнення позивача. Виплата сум за рішеннями суду відбулася у листопаді та грудні 2019 року.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).

Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства,КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема,ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положенняЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Військової частини А1978 (юридична адреса: 69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 18.03.2020.

Суддя Р.В. Сацький