Рішення № 88266612, 18.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/211/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Військової частини 1495 про визнання дій протиправними, стягнення коштів за невиплачене речове майно,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум належних йому у день звільнення (невиплати грошової компенсації за речове майно у розмірі 20569,75 гривень);

- стягнути з Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 23311352) на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні ( невиплати компенсації за речове майно у розмірі 20569,75 гривень) за період з 30.09.2019 до 27.12.2019 в сумі 55536,80 гривень.

В обґрунтування позову вказує, що наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 30.09.2019 №337-ОС виключений зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. Зазначає, що Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України на дату звільнення не виплатили мені грошову компенсацію за недоотримане речове майно, яке належало мені до видачі в сумі 20569,75 гривень. Зазначена сума 20569,75 гривень, а саме компенсація за речове майно при звільненні, мені перерахована на банківський рахунок: 04.12.2019- 6596,53 гривень; 27.12.2019 - 13903,35 гривень, що підтверджується довідками Акціонерного товариства КБ « Приватбанк» від 08.01.2020.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали направлено рекомендованою поштовою кореспонденцією та отримано позивачем та відповідачем 17.01.2020.

До суду 23.01.2020 надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості другого відповідача - Військову частину А1495. В обґрунтування вказує, що під час проходження служби перебував на речовому забезпеченні у Військовій частині А1495.

Ухвалою суду від 24.01.2020 постановлено: клопотання позивача від 23.01.2020 про залучення співвідповідача, - задовольнити. Залучити до участі в адміністративній справі в якості другого відповідача - Військову частину А1495 (вул. С. Параджанова, 125, м. Житомир, код ЄДРПОУ 14321914).

Відділом документального забезпечення суду 24.01.2020 зареєстровано відзив Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на позовну заяву. У відзиві представник відповідача вказує, що ОСОБА_2 проходив військову службу в Північному регіональному управлінні Держприкордонслужби України (військова частина 1497). Військовослужбовці Північного регіонального управління Держприкордонслужби України стоять на всіх видах забезпечення (в тому числі речовому забезпеченні), окрім грошового забезпечення, в Житомирському прикордонному загоні (військова частина 1495), а тому компенсацію за речове майно ОСОБА_2 сплачував саме Житомирський прикордонний загін (в/ч 1495), підтвердженням чого є виписка по рахункам від 22.10.2019 що підтверджує сам позивач. Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч 1497, код ЄДРПОУ 23311352) та Житомирський прикордонний загін (в/ч 1495, код ЄДРПОУ 14321914) являються різними, самостійними військовими частинами, різними самостійними юридичними особами, які мають окремі печатки зі своїм найменуванням, штампи, рахунки в банка тощо. Північне регіональне управління, не може бути винним у несвоєчасній виплаті коштів за не отримане речове майно ОСОБА_2 , оскільки такі кошти сплачує інша самостійна військова частина, а саме Житомирський прикордонний загін (в/ч 1495).

До суду 10.02.2020 надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів.

Військова частина 1495 надіслала до суду відзив (вх. №4461/20 від 20.02.2020) в якому просить залишити позовну заяву без задоволення. Вказує ОСОБА_1 являвся військовослужбовцем не Військової частини 1495, а Північного регіонального управління, і витяг з наказу про виключення зі списків особового складу Північного регіонального управління був представлений до Військової частини 1495 у день його виключення зі списків особового складу - тобто в останній день проходження військової служби. Зазначає, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядником коштів 3 рівня є Військова частина 1495. Потреба у коштах на виплату ОСОБА_3 компенсації за неотримане речове майно до розпорядника вищого рівня, а саме до Адміністрації Державної прикордонної служби України, була доведена по надходженню до Військової частини 1495 витягу з наказу начальника Північного регіонального управління від 30.09.2019 № 337-ОС. Також хочеться зауважити і на той факт, що Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1497), де проходив військову службу ОСОБА_1 , є самостійною юридичною особою (код ЄДРПОУ 23311352), яка здійснює всі господарсько - фінансові операції (в тому числі і виплату грошового забезпечення військовослужбовців), тому саме Північне регіональне управління і мало б вжити заходів як щодо повного та своєчасного розрахунку Позивача так і завчасно подати потребу на кошти для виплати компенсації за неотримане речове майно або ж інформацію до Військової частини 1495 про осіб, які будуть звільнятися з військової служби. У зв`язку з недоведеністю факту невчасного розрахунку з Позивачем, позовні вимоги щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасні та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки на даний час немає жодних судових рішень, яки б встановлювали протиправні діяння (дію або бездіяльність) Військової частини 1495 Державної прикордонної служби України щодо невчасного розрахунку з позивачем після звільнення.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що Наказом №849-ОС від 18.08.2019 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

Відповідно до Наказу №337-ОС від 30.09.2019 позивача із 30 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Наказом №1628-АГ від 24.12.2019 "Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно" наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 16800,86 грн, а Наказом №1436-АГ від 28.11.2019 наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8194, 45 грн.

Згідно виписки по картці АТ КП "Приватбанк", ОСОБА_1 04.12.2019 зараховано компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 6596,53 грн, а 27.12.2019 зараховано компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 13973,22 грн (а.с. 13, 14).

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що на дату звільнення з позивачем не було здійснено повного розрахунку, а тому просить стягнути компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період із 30.09.2019 по 27.12.2019.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою та другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частина 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 №178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5.Порядку №178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби на підставі довідки про компенсацію речового забезпечення, яка видана речовою службою військової частини.

Сторонами визнається та не потребує доказування, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, а на речовому забезпечення (станом на день звільнення) перебував у Військовій частині 1495.

Отже, саме на Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України покладено обов`язок виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Представником позивача додано до матеріалів адміністративної справи довідки -розрахунки №88/19 та №87/19 про заборгованість за речове майно, видані Військовою частиною 1495.

Суд зазначає, що у відзиві представник Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України зазначає, що позивач із рапортом про невиключення його зі списків особового складу частини не звертався, тобто фактично погодився на проведення неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень не надано до суду належних доказів, що ОСОБА_1 надавав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення з ним повного розрахунку.

Щодо суті спору.

Суд зазначає, що порядок проходження служби та звільнення військовослужбовців регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таку особу у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Так, в силу приписів частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд відмічає, що сума грошової компенсації за вартості за неотримане речове майно, що підлягав виплаті, сторонами, не оспорювалась. Доказів її оскарження, до суду не надано.

Суд вважає помилковим посилання представника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві на позовну заяву на норми Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням їх виплати", оскільки згідно ст. 2 вказаного Закону, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші, - оскільки компенсація за недоотримане речове майно є разовою виплатою.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всіх сум, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

У справі, що розглядається, предметом адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6- рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Під час судового розгляду адміністративної справи Північним регіональним управлінням державної прикордонної служби України не надано доказів вжиття всіх можливих заходів щодо організації дотримання прав позивача на отримання грошової компенсації замість належних предметів речового майна.

Отже, матеріалами адміністративної справи підтверджується, що станом на день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, а тому є протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати позивачу всіх належних до виплати у день звільнення сум.

Щодо розрахунку середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В пункті 6 згаданої Постанови зазначено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням того, що виплата належних при звільненні сум працівникові у день звільнення є триваючим правопорушенням, та припиняється у день проведення фактичного розрахунку, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-64цс13).

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2020 року у справа №813/4426/16 зазначив, що чинне законодавство не ставить питання повного розрахунку з позивачем при звільненні в залежність від оперативності надіслання розрахунків, виконання своїх повноважень третіми особами чи відсутності роз`яснень вищестоящого органу. Відповідачеві було відомо точну суму, що належна позивачеві до виплати, однак, він не вжив достатніх заходів до того, щоб провести повний розрахунок з позивачем у день звільнення і не надав суду переконливих доказів того, що повний розрахунок з позивачем ним не було проведено з причин, не належних від нього, або його винуватості цьому немає.

Наказом №337-ОС від 30.09.2019 позивача із 30 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Отже, 30 вересня 2019 року є останнім робочим днем позивача.

Повний розрахунок з позивачем за недоотримане речове майно здійснено 27.12.2019, шляхом перерахування коштів на розрахункову банківську картку позивача.

Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не 30.09.2019, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП - 27 грудня 2019 року, із затримкою в 87 днів (із 01.10.2019 по 26.12.2019).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 30.09.2019, отже місяцями, що передують події є липень, серпень 2019 року.

Як вбачається з довідки про доходи №213 від 27.11.2019, виданої військовою частиною 1497 (Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України), розмір грошового забезпечення становить: липень 2019 року 19564,25 грн, серпень 2019 року - 19564,25 грн.

Отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 631,10 грн (39128,50 грн/ 62 дні).

Кількість днів затримки розрахунку з 01.10.2019 по 26 грудня 2019 року - 87 дні. З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв`язку із затримкою в остаточному розрахунку при звільненні за період з 01.10.2019 по 26 грудня 2019 року, становить 54905,70 грн. (631,10х87).

Отже, стягненню підлягає сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 54905,70 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву задовольнити частково .

Визнати протиправними дії Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 23311352) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2019 року по 26 грудня 2019 року в сумі 54905 (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ять) гривень 70 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук