Рішення № 88266520, 06.03.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2020 р. Справа№200/13762/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і вимоги, -

за участю:

секретаря судового засідання Столяренко Я.С.

від позивача – Онищенко І.В.

від відповідача – Вовченко Т.А.

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001673306 від 11.11.2019, № 0001643306 від 11.11.2019 та вимоги про сплату боргу № Ф-00001623306 від 08.11.2019 (з урахуванням уточнення позовних вимог).

За змістом позову викладені в акті перевірки висновки відповідача про заниження суми чистого оподаткованого доходу та заниження податку на доходи фізичних осіб на 587 078,63 грн., військового збору на суму 48 923,22 грн. та єдиного внеску на суму 216 586,06 грн., внаслідок включення позивачем до складу валових витрат витрат на утримання транспортних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів (сідельних тягачів та напівпричепів)), пов`язаних з господарською діяльністю, а саме витрат на придбання запчастин, шин, списання паливно-мастильних матеріалів для вантажних автомобілів, що стали підставою прийняття спірних рішень, є безпідставними та надуманими.

Так, згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Пунктом 177.4.5. статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що Не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. Відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України дот основних засобів подвійного призначення віднесено земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Позивач вказує, що разом із цим, нормами Податкового кодексу України не передбачено критеріїв визнання умов за наявності яких основні засоби подвійного призначення визнаються такими, що мають ознаки подвійного призначення, та які б мали визначати на які цілі вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю підприємцем. Перевіркою не спростовано, що здійснені позивачем витрати за перевірений період документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Окремо позивач зауважив на тому, що відповідно до приписів Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил перевезень вантажних автомобілів автомобільним транспортом в Україні від 14.10.1997 № 636, Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та законодавства, що визначає правила ввезення транспортних засобів на митну територію України, вантажні сідельні тягачі та напівпричепи не відносяться до вантажних автомобілів, тому не є основними засобами подвійного призначення. Таким чином, відповідач не мав підстав для прийняття рішень про донарахування податку на доходи фізичних осіб, оскільки фактично завищення витрат не мало місця.

Оскільки донарахування військового збору та єдиного внеску є також наслідками висновків про завищення валових витрат, рішення про їх донарахування теж є безпідставними.

Крім наведеного, позивач зазначив, що пунктом 9-4 Розділу VIII Прикінцевих положень Закону України № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, звільняються від сплати єдиного соціального внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції. Місцезнаходження платника та контролюючого органу, на обліку в якому він перебував, розташовані в зоні АТО, що, на думку позивача, свідчить про відсутність в нього обов`язку щодо сплати єдиного внеску, а тому сформована відповідачем вимога із визначенням в ній суми боргу є протиправною і з цих підстав також.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, викладених у ньому, та наданих суду в ході розгляду справи письмових поясненнях, наполягала на його задоволенні та додатково зазначила про те, що про безпідставність висновків відповідача про заниження оподатковуваного прибутку внаслідок завищення витрат на визначену у акті перевірки суму, свідчить відсутність в акті перевірки посилань на реквізити відповідних первинних документів на підставі яких позивачем було сформовано такі витрати.

Представник відповідача проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечувала, підстави незгоди відповідача із позовом визначені в наданому суду відзиві та письмових поясненнях.

За змістом наданого відзиву позивач порушив ст. 177 Податкового кодексу України через віднесення до витрат фізичної особи-підприємця витрат на утримання основних засобів подвійного призначення. Податковий кодекс України не передбачає можливості фізичних осіб-підприємців, що не перебувають на спрощеній системі оподаткування, при визначенні об`єкта оподаткування включати до складу витрат, зокрема витрати на технічне обслуговування і ремонт вантажних автомобілів, у тому числі сідельних тягачів і напівпричепів, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для перевезення вантажів. Крім цього, відповідач зауважив на тому, що надані позивачем до суду свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів не надавались до перевірки під час її проведення перевірки відповідачем та необґрунтованості доводів позивача про відсутність в акті посилань на первинні документи, зокрема, бухгалтерські відомості за рахунками, обігово-сальдові відомості тощо, оскільки такі документи позивачем також до перевірки не надавались.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою суду від 02.12.2019 відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2019, яке відкладалось на 08.01.2020. 08.01.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 30.01.2020. 30.01.2020 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні 21.02.2020, яке відкладалось на 04.03.2020. Судове засідання 04.03.2020 не відбулось через перебування судді у відпустці, справу призначено до розгляду на 06.03.2020.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований з 26.09.2000 та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата запису, 28.01.2005, номер запису: 2 277 017 0000 000871). Відповідно до даних реєстру місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , позивач перебуває на обліку Головне управління ДПС у Донецькій області, Слов`янсько-Лиманське управління, Слов`янська ДПІ.

У період з 23.09.2019 по 11.10.2019 відповідачем – Головним управлінням ДПС у Донецькій області проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти, нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018. За наслідком проведення перевірки відповідачем складено акт від 21.10.2019 № 113/05-99-33-06/ НОМЕР_1 .

Згідно з викладеним в акті перевіркою правильності визначення документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю встановлено, що згідно додатку до декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік позивачем заявлено документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю на суму 7 841 633,11 грн., з яких витрати по придбанню ТМЦ – 6 944 365,00 грн., витрати на оплату праці – 897 268,11 грн.; до декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік – документально підтверджені витрати, пов`язані з господарською діяльністю 7 607 871,74 грн., з яких по придбанню ТМЦ – 6 633 833,29 грн., витрати на оплату праці – 947 038,45 грн. У той же час, як вказано у акті, фізична особа-підприємець, який перебуває на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати, пов`язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідельних тягачів і напівпричепів, що призначені для перевезення вантажів та інших транспортних засобів.

Відповідно до листа Територіального сервісного центру МВС в Донецькій області (Територіального сервісного центру № 1443) від 24.09.2019 № 31/5-1443-3152, наданого у відповідь на запит відповідача від 13.09.2019 № 2991/10/05/99-33-06 за позивачем зареєстровано транспорті засоби, серед яких напівпричепи, фургони, сідельні тягачі, пікап. За наданою сервісним центром інформацією, наведені транспорті засоби та конструкцією поділяються на вантажні та напівпричепи.

Позивач надав суду копії свідоцтв про реєстрацію наведених транспортних засобів.

В акті зазначено, що з наданих до перевірки первинних документів встановлено, що в порушення п. 177.4.5, п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до складу витрат звітних періодів позивачем включено витрати позивача по придбанню товарно-матеріальних цінностей (автомобілі, причепи, напівпричепи) та витрати, пов`язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом автотранспортних засобів (запчастин, автошин, послуг ремонту), внаслідок чого у перевіряємому періоді завищено витрати на суму 3 261 547,95 грн., у тому числі за 2017 рік на суму 1 526 555,26 грн. без ПДВ, у 2018 році на суму 1 734 992,69 грн. без ПДВ, внаслідок чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу, відображеного у додатку до податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2017, 2018 роки.

За даними податкових декларацій позивача:

за 2017 рік документально підтверджені витрати склали 7 841 633,11 грн., чистий оподатковуваний дохід – 90 910,89 грн., сума податку на доходи фізичних осіб – 16363,96 грн., військовий збір – 1363,66 грн.

за 2018 рік документально підтверджені витрати склали 7 607 871,74 грн., чистий оподатковуваний дохід – 93497,00 грн., сума податку на доходи фізичних осіб – 16829,46 грн., військовий збір – 1402,46 грн.

При цьому, за даними перевірки:

за 2017 рік документально підтверджені витрати позивача склали 6 315 077,85 грн., чистий оподатковуваний дохід – 1 617 466,15 грн.,

за 2018 рік – витрати склали 5 872 879,05 грн., чистий оподатковуваний дохід – 1 828 489,69 грн.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, що має бути сплачений позивачем, встановлено його заниження за 2017 рік на 274 779,95 (1617466,15*18% - 16363,96) грн. та за 2018 рік на 312 298,68 (1828489,69*18% - 16829,46) грн., загалом – 587 078,63 грн. Також встановлено заниження військового збору за 2017 рік на 22 898,33 (1617466,15*1,5% - 1363,66) грн. та за 2018 рік на 26 024,89 (1828489,69*1,5% - 1402,46 грн.) грн., загалом – 48 923,22 грн.

Згідно акту перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок, з врахуванням порушень, викладених вище, встановлено заниження суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок на 407 839,41 грн. за 2017 рік та на 576 643,00 грн. за 2018 рік, загалом на 984 482,41 грн. Враховуючи наведене, позивачем занижено єдиний внесок за 2017 рік на 89 724,60 (407 839,41*22%) грн. та за 2018 рік на 126 861,46 (576 643,00*22%) грн., загалом на 216 586,06 грн.

За наслідками висновків перевірки відповідачем прийнято відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 11.11.2019:

№ 0001673306, яким за порушення пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п.п. 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, на підставі ч. 1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 587 078,63 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 146 769,66 грн.;

№ 0001643306, яким за порушення пп. 1.2 п. 16-1 підроз. 10 роз. ХХ, на підставі ч. 1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 48 923,22 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 12 230,81 грн.

Крім цього, 18.11.2019 позивачем отримано сформовану відповідачем вимогу про сплату боргу з єдиного внеску № Ф-00001623306 від 08.11.2019, якою у відповідності до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимагається від позивача сплатити недоїмку на суму 216 586,06 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

За пп. 162.1.1 п. 162.1 статті 162 цього Кодексу платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно з пп. 164.1.3 цієї статті загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, встановлено ст. 177 ПК України.

Як визначено п. 177.1 цієї статті доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 ПК України визначено склад витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів.

При цьому, за вказівкою п. 177.4.5 до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. До основних основних засобів подвійного призначення, які не підлягають амортизації, належать земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Перевіркою встановлено, що позивачем при визначенні оподатковуваного доходу 2017-2018 року включено до складу витрат витрати, пов`язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідельних тягачів і напівпричепів.

Той факт, що позивач є власником транспортних засобів не є спірним та підтверджується також наданими ним суду свідоцтвами про їх реєстрацію.

Позивач в обґрунтування свої правової позицій наполягає, що сідельні тягачі та напівпричепи, витрати на придбання та утримання яких включалися до складу витрат звітних періодів не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія норми пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України, що містить заборону фізичним особам-підприємцям включати до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

При оцінці зазначених аргументів суд виходить з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

В розумінні статті 1 цього закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Згідно з визначенням, наведеним у вказаній статті вантажним є автомобіль, що за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Отже, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його призначення - перевезення вантажів.

У розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач;

спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричепом є причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Спеціальним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Спеціалізований є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, мають визначення терміну «автопоїзд (транспортний состав)» яким є механічний транспортний засіб, що з`єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою. Тягачами автопоїздів можуть бути легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажу і вантажні автомобілі.

Сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд.

Відповідно до долученого до матеріалів справи листа Територіального сервісного центру МВС в Донецькій області (Територіального сервісного центру № 1443) від 24.09.2019 № 31/5-1443-3152, за своєю конструкцією належні позивачу транспортні засоби є вантажними транспортними засобами (у тому числі сідельні тягачі) та напівпричепами.

В контексті наведених норм, дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що призначенням транспортних засобів - сідельного тягача та напівпричепів є перевезення вантажів, через що такі транспортні засоби відносяться до категорії вантажних автомобілів.

Також суд вважає за не приймає посилання позивача на Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, відповідно до якої до транспортних засобів подвійного призначення належать транспорті засоби товарних позицій 8703, 8704, 8709, в той час як напівпричепи належать до товарної позиції 8716, а сідельні тягачі підпадають під 8701 20 - трактори колісні для напівпричепів, автобусів, легкових автомобілів. Наведена класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України», призначена лише для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України та не спростовує наведених вище висновків суду.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18.

Позивачем, серед іншого, з посиланням на ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, зазначалось, що у даній справі відповідачем не доведено безпідставності віднесення позивачем витрат на визначену у акті перевірки суму, оскільки акт не містить посилань на відповідні первинні документи, пояснення та документи, які б це підтвердили також, за твердженнями позивача, не надані відповідачем в ході розгляду справи.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивачем не заперечувався факт зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат на придбання та утримання сідельних тягачів та напівпричепів, згідно викладеного в позові такі витрати є документально підтвердженими та включені до складу витрат правомірно, оскільки зазначені транспортні засоби не є вантажними. Позивач в ході судового розгляду справи не надав документів, які б свідчили про необґрунтованість визначеної відповідачем суми завищення витрат, повністю або у певній конкретній частині, а також не визначались підстави сумніву щодо правильності її визначення, правильність визначення відповідачем витрат звітних періодів, що згідно викладеного в акті формовані без порушень вимог податкового законодавства, також не заперечувалася позивачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків відповідача щодо безпідставного віднесення до складу витрат суми витрат на придбання та утримання транспортних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів (сідельних тягачів та напівпричепів)), пов`язаних з господарською діяльністю та заниження на відповідну цим витратам суму чистого оподатковуваного доходу за 2017, 2018 роки.

Оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір, та заниження суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, податковим органом правомірно донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, а також застосовано штрафні санкції у зв`язку із визначенням суми податкового зобов`язання позивача контролюючим органом.

Згідно з п. 167.1 статті 167 ПК України ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

За приписами п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Позивачем не оскаржується правильність наведених відповідачем у акті перевірки розрахунків зобов`язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також штрафних санкцій, визначені відповідачем ставки податків та зборів, розміри штрафів відповідають тим, що встановлені наведеними вище нормами ПК України.

Беручи до уваги вказане, суд дійшов висновку про правовірність податкових повідомлень-рішень від 11.11.2019 № 0001673306 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 587 078,63 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 146 769,66 грн. та № 0001643306 про збільшення позивачу грошового зобов`язання з військового збору на 48 923,22 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 12 230,81 грн., а отже вимоги позивача про визнання їх протиправними та скасування є безпідставними і задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання щодо правомірності прийняття відповідачем вимоги про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-00001623306 від 08.11.2019 на суму 216 586,06 грн. через невірне відображення у звітності сум доходу за 2017, 2018 роки, отриманого від здійснення діяльності, на який нараховується єдиний внесок суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами п. 1 ч. 1. ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закон № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, п. 3 Інструкції № 499 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку (на кінець календарного місяця), вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується за даними інформаційної системи органу доходів та зборів.

Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ (в редакції Закону № 2464-VI чинній на час прийняття спірної вимоги), платники єдиного внеску, визначені статтею 4 цього Закону, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі Закон № 1669-VII), де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Серед обов`язків платника єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону України № 2464-VI наявний обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Статтею 1 Закону № 1669-VII встановлено наступне: період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням КМУ від 2 грудня 2015 р. № 1275-р. "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України"на виконання абзацу третього пункту 5 статті 1-1 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669-VII затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, у якому наявні міста Слов`янськ та Маріуполь, де зареєстрований позивач, розташований відповідач та орган, де перебуває на обліку позивач.

Отже, з наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що на час виникнення спірної суми недоїмки та на час прийняття відповідачем спірної вимоги населені пункти, де зареєстрований позивач, розташований відповідач та орган, де перебуває на обліку позивач включені до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Оскільки Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набув чинності, із врахуванням змісту частини 1 статті 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції розпочався. Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не опубліковувався, проведення антитерористичної операції триває.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, позивач звільнений від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, зокрема обов`язку щодо сплати єдиного внеску за 2017, 2018 роки.

Суд звертає увагу, що формування та направлення вимоги є одним з заходів впливу та стягнення органів доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції та відбувається на підставі статті 25 Закону України № 2464-VI.

Проте, за вказівкою частини другої пункту 1 цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Як вже зазначалося вище, позивача було звільнено від обов`язку сплачувати єдиний внесок за 2017, 2018 роки по день завершення антитерористичної операції, а тому до нього не мають застосовуватись заходи впливу та стягнення.

Таким чином, спірна вимога № Ф-00001623306 від 08.11.2019, якою вимагається від позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску на суму 216 586,06 грн. є такою, що порушує права позивача та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги про визнання її протиправною та скасування підлягають задоволенню.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 9 605 грн. Враховуючи часткове задоволення заявлених позивачем вимог присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 2 254,93 грн.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і вимоги, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на суму 216 586,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області суму судового збору в розмірі 2 254 (дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) гривні 93 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 16.03.2020.

Відомості про сторін:

фізична особи-підприємець ОСОБА_1 (позивач) – ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Головне управління ДПС у Донецькій області (відповідач) – код ЄДРПОУ 43142826, адреса: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 59.

Суддя А.С. Михайлик