Рішення № 88266333, 17.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Справа № 160/785/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області стосовно невиплати ОСОБА_1 нарахованої за період з 01.09.2018 року по 31.12.2018 року пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану але не виплачену пенсію за період з 01.09.2018 року по 31.12.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.09.2018 року по 31.12.2018 року, в порядку і розмірах, встановлених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Також у позовній заяві висловлено клопотання про зобов`язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку із проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Дніпро, де і була взята на облік як внутрішньо переміщена особа. Як зазначено позивачем, з незаконних підстав з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. відповідачем виплату її пенсії було призупинено і поновлено її виплату лише з 01.01.2019р., при цьому, пенсія за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. позивачеві так і не була виплачена. 05.02.2019р. Управлінням застосування пенсійного законодавства відділу з питань призначення та перерахунку пенсії №3 ГУ ПФУ в Дніпропетровської області позивачеві надана відповідь за №1451/М-07 про поновлення виплати пенсії, в якій зазначено, що згідно з протоколом №142 від 27.11.2018р. ОСОБА_1 відновлено нарахування пенсії з 01.01.2019р., також нараховано борг за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 8469,35грн., який обліковується в Пенсійному фонді України і буде виплачено за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, аналогічна відповідь була надана ОСОБА_1 також листом від 16.05.2019р. за №10886/М-8 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України. Позивач вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., в той час, як остання має право на отримання цієї пенсії згідно із ст.46 Конституції України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За наведених обставин, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: - оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.; належним чином завірених копій документів, що додані до позовної заяви, для відповідача; уточненої позовної заяви, в якій навести обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за період саме з 01.03.2018 року по 30.06.2018 року або уточнити період, за який позивачем висувається дана вимога до відповідача.

На виконання ухвали суду від 27.01.2020р. позивачем до суду 17.02.2020р. надана заява, якою усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турової О.М. від 17 лютого 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та відкрито провадження в адміністративній справі №160/785/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 04.03.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

27.02.2020 року від позивача до канцелярії суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 09.01.2020р. №184/М-19331.

12 березня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що за інформацією Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області виплату пенсії позивачеві було призупинено з 01.09.2018 року відповідно до рекомендації Міністерства фінансів України щодо зупинення або припинення виплат, наданої Пенсійному фонду України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового соціального страхування» від 18.02.2016р. №136. Протоколом №142 від 27.11.2018р. відновлено нарахування та виплату пенсії позивачеві з 01.01.2019р. При цьому ОСОБА_1 нараховано пенсію за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 8469,35грн., однак, виплачено не було і ця сума обліковується в Пенсійному фонді України як заборгованість, оскільки відповідно до п.15 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, доплата за період призупинення виплати пенсії позивача з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. в сумі 8469,35грн. буде виплачена після прийняття окремого порядку Кабінетом Міністрів України, який станом на теперішній час не прийнято. Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень та згідно з діючим законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, згідно з паспортом серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.12.2014р. № 1204002486 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно з заявою та довідкою внутрішньо переміщеної особи від 26.12.2014р. №1204002486 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком як внутрішньо переміщена особа.

На підставі рекомендації Міністерства фінансів України щодо зупинення або припинення виплат, наданої Пенсійному фонду України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового соціального страхування» від 18.02.2016р. №136, та відповідно до п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335), ГУ ПФУ у Дніпропетровській області призупинено виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.09.2018р.

14.11.2018р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу з заявою про відновлення нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Новокодацької районної у місті Дніпрі ради від 27.11.2018р. №142 за результатами розгляду подання управління соціального захисту населення Новокодацької районної у місті Дніпрі ради №142 від 26.11.2018р., Комісією вирішено відновити виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

На підставі вищезазначених документів ГУ ПФУ в Дніпропетровській області поновлено нарахування та виплату пенсії позивачеві з 01.01.2019р. та нараховано заборгованість у сумі 8469,35грн. по виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., який обліковується в Пенсійному фонді України.

23.01.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з заявою, в якій просила сплатити їй заборгованість з виплати пенсії за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р.

Листом від 05.02.2019р. за №1451/М-07 Управління застосування пенсійного законодавства Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №3 ГУ ПФУ в Дніпропетровської області надало відповідь на вищевказане звернення ОСОБА_1 , в якій зазначалося, що відповідно до протоколу №142 від 27.11.2018р. ОСОБА_1 відновлено нарахування та виплату пенсії з 01.01.2019р., при цьому за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. нараховано заборгованість у сумі 8469,35грн. по виплаті ОСОБА_1 пенсії, яка обліковується в Пенсійному фонді України як заборгованість перед позивачем та буде виплачена після прийняття окремого порядку Кабінетом Міністрів України.

28.03.2019р. позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про виплату заборгованості за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р.

Листом від 16.05.2019р. №10886/М-1 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача, що сума, яка не виплачена за минулий період, а саме: з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., буде виплачена ОСОБА_1 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві за період з 01.09.2018 р. по 31.12.2018 р., у зв`язку із чим позивач просить захистити його порушене право на належне пенсійне забезпечення шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, зобов`язання відповідача виплатити пенсію позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. та здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.09.2018 року по 31.12.2018 року, в порядку і розмірах, встановлених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати».

При цьому, в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин справи, слід вийти за межі позовних вимог позивача та розглянути не тільки правомірність бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., а й розглянути правомірність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії з 01.09.2018р. відповідно до вимог ст. ст. 5, 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. встановлено, що, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.

З 22.11.2014р. набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст.7 Закону №1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р. N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 N509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст.1 Закону N1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст.9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N509 від 01.10.2014р. (в редакції постанови КМУ N 352 від 08.06.2016р.) (далі - Порядок N509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно ст.12 Закону №1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7-1 Порядку N509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п.3 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються, зокрема, у разі отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат.

Разом з тим, із наданих копій документів судом встановлено, що довідка від 26.12.2014р. №1204002486 про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи є чинною і на сьогоднішній день, оскільки доказів про скасування вказаної довідки у спосіб та у порядку, встановленому вищенаведеними нормами, відповідачем суду не надано.

Також, слід зазначити, що загальні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Частиною 3 ст.4 Закону №1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що саме ст.49 вказаного вище Закону №1058 встановлено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, норми якого носять пріоритет над нормами постанов Кабінету Міністрів України, а тому і підлягають застосуванню, так як носять вищу юридичну силу.

Проте, жоден з таких випадків управлінням Пенсійного фонду не застосований та не доведений у даному випадку.

З огляду на наведене, відповідачем порушено вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. З точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулось втручання у право власності позивача і таке втручання не було законним.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18, що набрало законної сили 04.09.2018р.

Проаналізувавши зміст вищевказаної довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи та вищенаведені норми чинного законодавства у сукупності, можна дійти висновку, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи від 26.12.2014р. №1204002486 (яка є чинною і на 17.03.2020р., що не спростовано відповідачем) діяла і станом на 01.09.2018р., а відповідно, дії відповідача щодо призупинення позивачеві виплати пенсії за віком з 01.09.2018р., тобто у період дії вказаної вище довідки, є протиправними, необґрунтованими та такими, що суперечать ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нормам Конвенції, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", рішенню Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. та рішенню Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії з 01.09.2018р. та бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсій позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, аналізу наданих суду доказів, які не спростовані відповідачем жодними доказами, з урахуванням норм Конвенції, правової позиції Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18 та Конституційного Суду України, зазначених вище.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що Кабінетом Міністрів України не визначено порядок щодо виплати соціальних виплат по внутрішньо переміщеним особам, які не виплачені за минулий час, оскільки пріоритетними для застосування у даних правовідносинах є положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, ст.47 вказаного Закону, якою визначено порядок виплати пенсії та передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, а також і положеннями ст.52 Закону №2262, якими встановлено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено, однак відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.

Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою встановлено, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіривши правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.09.2018р. та бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., суд доходить висновку, що такі дії та бездіяльність відповідача є протиправними, не відповідають Конституції та законам України, вчинені не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Також судом встановлено і відповідачем не заперечується, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з 01.01.2019р. нараховано заборгованість у сумі 8469,35грн. по виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., який станом на час розгляду справи (17.03.2020 року) обліковується в Пенсійному фонді України. Даний борг відповідача перед позивачем не виплачено.

Отже, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.09.2018р. та бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсій позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. у загальній сумі 8469,35грн. призвели до порушення саме відповідачем прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, а тому такі порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій та бездіяльності протиправними.

Також підлягають і задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити пенсію позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.09.2018р. та бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсій позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, приписами ст.245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд доходить висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити пенсію позивачеві за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити виплату заборгованості із нарахуванням компенсації втрати частини грошових доходів (пенсії), суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

З наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1127/17, від 24 січня 2019 року у справі №159/1651/17, висновки якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, оскільки пенсія не була виплачена у встановлені терміни з вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію у зв`язку із втратою частини доходів.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Однак, в клопотанні позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач не виконає рішення суду.

Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, у розмірі 840,80грн., що підтверджується оригіналом банківської квитанції, яка міститься в матеріалах справи.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) щодо призупинення виплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) пенсії за віком з 01.09.2018р.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) щодо невиплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) нарахованої пенсії за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. у розмірі 8469,35грн. (вісім тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 35 копійок).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком за період з 01.09.2018р. по 31.12.2018р. у розмірі 8469,35грн. (вісім тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 35 копійок) та провести нарахування і виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства України.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю у справі шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 17.03.2020 року.

Суддя О.М. Турова