Рішення № 88266285, 03.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Справа № 160/1170/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати пункт 1 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.12.2019 року №174 про відмову позивачу як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням позивачу вперше при первинному огляді інвалідності 3 групи з 29.10.2019 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу як військовослужбовцю за контрактом одноразову грошову допомогу, у зв`язку з встановленням позивачу вперше при первинному огляді інвалідності 3 групи з 29.10.2019 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975, з урахуванням проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з рішенням відповідача в частині, зазнаючи, що:

- позивачу протиправно відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі того, що у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулась протягом двох років після первинного встановлення інвалідності;

- факт встановлення інвалідності вперше при первинному огляді підтверджується копією довідки Житомирської обласної МСЕК №2 серія 12ААБ від 12.11.2019 року №549352;

- право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності позивач набув 29.10.2019 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а тому відмова відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги з цих підстав є протиправною.

На думку позивача, відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов, витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії:

- витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначеннм і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.12.2019 року №174 відносно капітана ОСОБА_1 (вч А2900);

- документів, на підставі яких було винесено вищезазначене рішення №174 від 05.12.2019 року.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року направлена сторонам у справі.

Відповідач отримав копію ухвали суду від 03.02.2020 року – 10.02.2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву та витребуваних документів.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, майор ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у військовій частині А2900 Збройних Сил України, що підтверджується довідкою військової частини А2900 від 23.01.2020 року №157.

24.08.2014 року під час виконання обов`язків військової служби, при участі в антитерористичній операції, під час артилерійського обстрілу позицій Збройних Сил України незаконними озброєними формуваннями з РСЗВ БМ 21 «Град» позивач отримав вогнепальне сліпе уламкове поранення м`яких тканин, лівого надпліччя; ЗЧМТ, струс головного мозку, двобічну акубаротравму обох вух, двобічну нейросенсорну приглухуватість, що підтверджується довідкою військової частини А1126 від 29.09.2014 року №2104 про обставини травми.

Постановою Військово-клінічного центру Південного регіону від 12.11.2014 року №1292 встановлено, що отримані позивачем травма та поранення, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою Військово-клінічного центру Південного регіону Міністерства оборони України від 12.11.2014 року №1292.

Відповідно до довідки МСЕК серії АГ №0001019 від 19.01.2015 року капітану ОСОБА_1 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що сталось 24.08.2014 року.

19.03.2015 року командуванням високомобільних десантних військ Збройних Сил України позивачу встановлений статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 .

Одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням позивачеві 25% втрати працездатності, без визнання його інвалідом, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини відповідачем виплачена в сумі 21315 грн. відповідно до п.7 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, що підтверджується витягом з протоколу засідання комісії МОУ від 05.12.2019 року №174 та підтверджується позивачем.

13.11.2019 року Житомирською обласною медико-соціальною комісією №2 при первинному огляді позивачу було встановлено інвалідність 3 групи з 29.10.2019 року внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою Житомирської обласної МСЕК №2 серія 12ААБ від 13.11.2019 року №549354.

18.11.2019 року управлінням соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області позивачу встановлений статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 18.11.2019 року №1815.

21.11.2019 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через військову частину А2900 про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як інваліду ІІІ групи з 29.10.2019 року та до заяви додав документи, встановлені п.11 Порядку 975, а саме: копії довідки МСЕК №549354, свідоцтва про хворобу №1292 від 12.11.2014 року, довідки про обставини травми №2104 від 29.09.2014 року та інші документи, що підтверджується заявою до командира військової частини А2900 від 21.11.2019 року.

21.11.2019 року військовою частиною А2900 направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України лист №634 з висновком про право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року в сумі 480250 грн.

Пунктом 1 рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ) від 05.12.2019 року №174, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язну з тим, що:

- згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності;

- групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності;

- допомога у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 21315 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Згідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 46 Конституції Українипередбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до ч. 1 ст. 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 ст. 16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі положення норми ст. 16-3 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Стаття 16 Закону України №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, яка прийнята відповідно до п. 2 ст. 16-2, п. 9 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Частиною 2 п. 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Стосовно того, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, за наслідками визначення ступеня втрати професійної працездатності 19.01.2015 позивачеві встановлено 25% ступеня втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим йому була виплачена грошова допомога у сумі 21315 грн., що не оспорюється позивачем, і, відповідно, дані обставини звільнені від доказування за приписами ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, з довідки МСЕК серії 12 ААБ №549354 від 29.10.2019 року судом встановлено, що з 29.10.2019 року позивачеві була встановлена третя група інвалідності вперше з причин поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 01.01.2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме - встановлення первинно групи інвалідності, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 29.10.2019 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Стаття 16-3 Закону України №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги.

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Зазначена норма мітить сполучник «або»., який відповідно до Академічного тлумачного словника Української мови застосовується у таких формах:

1. Розділовий: а) уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один; б) уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими;

2. Або або: а) підкреслює взаємовиключення перелічуваних предметів, явищ і т. ін.; б) посилює роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ і т. ін.

3. Пояснювальний: виступає в значенні тобто, інакше кажучи.

Відтак, норма закону розмежовує поняття. Отже, норма закону розмежовує поняття інвалідності та часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Відтак, суд акцентує увагу на тому, що згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ №549354 від 29.10.2019 року ОСОБА_1 проведено первинний огляд та встановлено IIІ (третю) групу інвалідності з 29.10.2019 року, причина інвалідності травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи вперше лише з 29.10.2019 року, до цієї дати позивач не вважався таким, що має інвалідність. Відтак, право на отримання грошової допомоги набув саме 29.10.2019 року, тому дворічний строк у даному випадку застосовуватись не може.

Зазначена обставина залишена поза увагою відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:" 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1".

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява №34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об`єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов`язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.03.2018 року у справі №295/3091/17, від 22.03.2018 року у справі №288/349/17, від 26.06.2018 року у справі №750/5074/17, від 07.02.2019 року у справі №816/1266/16, від 10.04.2019 року у справі №822/220/18, від 20.12.2019 року у справі №712/1671/16а.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування 1 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.12.2019 року №174 про відмову позивачу як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням позивачу вперше при первинному огляді інвалідності 3 групи з 29.10.2019 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу як військовослужбовцю за контрактом одноразову грошову допомогу, у зв`язку з встановленням позивачу вперше при первинному огляді інвалідності, суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Суд зазначає, що відмова відповідача стосовно виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , мотивована лише тим, що, на думку відповідача, між первинною втратою працездатності та втратою працездатності у вигляді встановлення третьої групи інвалідності пройшов термін більше двох років, однак відносно даного твердження суд, повторно звертає увагу відповідача на те, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності, оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача - є саме зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 21.11.2019 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з присвоєнням позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків, зазначених у судовому рішенні.

При цьому, суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідно до ст.5 Закона України «Про судовий збір» від 08.07.2011№ 3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду цього адміністративного позову та, враховуючи факт відсутності у матеріалах справи доказів понесення судових витрат іншими особами, судові витрати компенсації не підлягають.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6) про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати пункт 1 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.12.2019 року №174 про відмову позивачу як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням позивачу вперше при первинному огляді інвалідності 3 групи з 29.10.2019 року, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 21.11.2019 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з присвоєнням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків, зазначених у цьому судовому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно