Рішення № 88266024, 18.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 р. Справа № 120/192/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2019 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Григораш Катерини Михайлівни (далі - представник позивача), подана від імені та в інтересах громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (далі - позивач), про визнання протиправним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - УДМС України у Вінницькій області, відповідач) № 1 від 02.01.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у встановленому законом порядку позивач подав заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, посилаючись на те, що в країні походження йому загрожує застосування смертної кари у зв`язку з інкримінованими кримінальними правопорушеннями. Спірним наказом позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення вказаного питання з тих підстав, що заява є очевидно необґрунтованою, а умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Зазначене рішення позивач вважає протиправним, а тому через свого представника звертається до суду з цим позовом.

Так, представник позивача зазначає, що в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту позивач просив надати йому захист на території України у зв`язку з політичним переслідуванням з боку Сполучених Штатів Америки (далі - США) шляхом визначення начебто його причетності до англосаксонських правих екстремістів та внаслідок його участі в антитерористичній операції (АТО) на території України у складі добровольчих військових формувань. Крім того, під час співбесіди позивач наголошував, що у США йому загрожує застосування смертної кари, оскільки згідно з запитом на екстрадицію та доданими до нього документами у штаті Флорида (США) позивач обвинувачується у застосуванні та носінні вогнепальної зброї під час і у зв`язку із скоєнням насильницького злочину, яке спричинило за собою вбивство, що є порушенням Кодексу Законів США, глава 18, розділи 924 (с)(1)(J)(1) і (о), та передбачає максимальне покарання в тому числі у вигляді смертної кари. Водночас штат Флорида входить у перелік штатів США, в яких дозволено виконання та застосування смертної кари, що є загальновідомим фактом.

Відтак представник позивача вважає, що за змістом положень п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивач є особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на те, що він вимушений залишитись в Україні внаслідок загрози його життю в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару і при цьому не може та не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Таким чином, на думку представника позивача, відмова УДМС України у Вінницькій області в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суперечить зазначеним вимогам закону, порушує права позивача та дає підстави для скасування оскаржуваного наказу і прийняття позитивного для позивача рішення з цього питання.

Крім того, представник позивача звертає увагу суду на порушення строку розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначеного ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Ухвалою суду від 27.01.2020 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

07.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

У відзиві відповідач зазначає, що 22.11.2019 з Державної міграційної служби України на адресу УДМС України у Вінницькій області надійшла заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Оскільки позивач перебував у слідчому ізоляторі при Вінницькій установі виконання покарань № 1 та є громадянином США, управління вжило заходи для отримання дозволу прокуратури Вінницької області на побачення із заявником та вирішення питання щодо надання заявнику послуг перекладача. Після вчинення усіх необхідних дій, 11.12.2019 заяву позивача було взято до розгляду та цього ж дня проведено співбесіду. За результатами попереднього розгляду заяви прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлене наказом начальника УДМС України у Вінницькій області № 1 від 02.01.2020. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що заяву позивача визнано очевидно необґрунтованою, оскільки у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Серед іншого, відповідач вказує на те, що позивач вперше прибув в Україну у травні 2015 року та з того часу неодноразово залишав територію України і перебував в третіх країнах. Зокрема, в період з 19 до 21 серпня 2019 року позивач знаходився у Республіці Молдова. Однак 21.08.2019, під час перетину державного кордону України на в`їзд, позивача було затримано в порядку ст. 582 КПК України, як особу, яка розшукується правоохоронними органами США для притягнення до кримінальної відповідальності за трьома окремими кримінальними справами у вчиненні кримінальних правопорушень, які за законодавством України відповідають ст.ст. 185, 187, ч. 2 ст. 115 КК України (крадіжка, грабіж, вбивство) і є екстрадиційними. Отже, позивач звернувся до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише після його затримання та поміщення в слідчий ізолятор. Відтак, на думку відповідача, позивач подав заяву про міжнародний захист в Україні саме з метою уникнення процедури екстрадиції і, ймовірно, покарання за злочини, скоєні на території США.

Відповідач не заперечує, що санкції за окремі правопорушення, які інкримінуються позивачеві у США дійсно передбачають позбавлення волі на певний строк, або довічне ув`язнення, або смертну кару. Водночас відповідач наголошує на презумпції невинуватості та зазначає, що допоки позивача у встановленому порядку не визнано винним, жодне покарання йому не може загрожувати. Тим паче, згідно з рішенням Верховного Суду США діє заборона на виконання смертних вироків.

Крім того, відповідач зазначає, що кваліфікація для надання особі додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення заявника до країни походження. Згідно з положеннями ст. 15 Директиви ЄС 2011/95 ЕU та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття серйозна шкода включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання, тортури, нелюдське, або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження, серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Відтак, на думку відповідача, виходячи з обставин справи позивача, немає причин вважати, що після повернення до країни походження йому буде завдано серйозної шкоди відповідно до елементів міжнародного визначення поняття "серйозна шкода", адже офіційного рішення про винуватість позивача у вчиненні злочинів не винесено, а позивач не позбавлений права на захист на території США, де права людини проголошені Конституцією, поправками до неї та федеральними законами.

Ухвалами суду від 12.12.2020 вирішено повернути без розгляду клопотання відповідача та його представника про розгляд справи в судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

17.02.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача не погоджується з аргументами відповідача та зазначає, що в порушення процедури, визначеної ст.ст. 8-10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідач фактично здійснив розгляд заяви позивача по суті та передчасно і упереджено прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також представник позивача вважає, що відповідач помилково наголошує лише на фактичному виконанні смертної кари, тоді як згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону можливість засудження особи до смертної кари (без фактичного виконання) є достатньою підставою для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Крім того, представник позивача зауважує, що до моменту затримання 21.08.2019 позивач не мав обґрунтованих підстав для звернення до уповноважених державних органів України за міжнародним захистом, оскільки до цього часу не переслідувався та не мав обґрунтованих підстав вбачати, що відносно нього здійснюється переслідування з країни походження та існує загроза застосування смертної кари.

На думку представника позивача, сам факт наявності обвинувачення щодо позивача вже свідчить про реальність ризику застосування смертної кари та є підставою для визнання позивача таким, що потребує додаткового захисту в Україні. Водночас представник позивача просить суд враховувати, що, незважаючи на продовження Верховним Судом США мораторію на виконання смертних вироків, згідно з інформацією, опублікованою в мережі Інтернет, смертна кара надалі застосовується у тих штатах, де це дозволено, зокрема в штаті Флорида (США).

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) народився 20 квітня 1990 року в США та є громадянином цієї країни (паспорт № 529324398, виданий 28.05.2015).

У травні 2015 року позивач вперше прибув в Україну з метою участі в проведенні антитерористичної операції у складі українських добровольчих військових формуваннях.

Відтак з травня 2015 року до серпня 2016 року та з березня 2017 року до червня 2017 року позивач тимчасово перебував на території України, де надавав волонтерську допомогу, кілька місяців проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, а також був інструктором-парамедиком.

У листопаді 2018 року позивач втретє прибув в Україну та до серпня 2019 року працював фрилансером як викладач англійської мови.

В серпні 2019 року позивач на деякий час виїхав з України в Республіку Молдова.

21.08.2019 під час спроби пішого перетину державного кордону України в напрямку "в`їзд" з території Республіки Молдова в міжнародному пункті пропуску державного кордону "Могилів-Подільський-Отач" Могилів-Подільського прикордонного загону позивача було затримано прикордонниками України в порядку ст. 582 КПК України.

Підставою для затримання стало те, що відповідно до обліків Генерального секретаріату Інтерполу позивача оголошено в міжнародний розшук правоохоронними органами США за вчинення злочинів, передбачених ст. 1951 (а), ст. 1951 (а) та 2, ст. 924 (с)(1)(А)(ііі) та (о), ст. 924 (с)(1)(J)(1) та (о) КК США (крадіжка, розбій, вбивство).

Оскільки за законодавством України інкриміновані позивачу кримінальні правопорушення відповідають ст.ст. 185, 187, ч. 2 ст. 115 КК України та є екстрадиційними, щодо позивача розпочато процедуру видачі (екстрадиції) до США.

Ухвалою слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.08.2019 у справі № 138/2162/19 (провадження № 1-кс/138/676/19) на підставі ст. 583 КПК України до позивача застосовано тимчасовий арешт на строк 40 діб з моменту затримання, тобто до 29.09.2019, з утриманням позивача в слідчому ізоляторі при Вінницькій установі виконання покарань № 1.

У зв`язку з підтвердженням компетентними органами США розшуку позивача та направленням до Генеральної прокуратури України запиту на видачу особи, прокуратурі Вінницької області доручено проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати екстрадиції позивача до США.

Відтак заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду з клопотанням про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) в порядку, передбаченому ст. 584 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2019 у справі № 127/26853/19 (провадження № 1-кс/127/15053/19) вказане клопотання задоволено частково, а до позивача застосовано цілодобовий домашній арешт строком на два місяці із забороною залишати місце свого проживання.

Проте ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08.10.2019 (№ 11-сс/801/686/2019) вищезазначену ухвалу скасовано, клопотання прокурора задоволено, а до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) строком на 60 днів до 06.12.2019 включно.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.12.2019 у справі № 127/32742/19 (провадження № 1-кс/127/17798/19) позивачу продовжено строк тримання під вартою (екстрадиційний арешт) на 60 днів до 03.02.2020 включно.

Однак ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24.12.2019 року у справі № 127/32742/19 (11-сс/801/825/2019) продовження екстрадиційного арешту позивачу скасовано та для забезпечення його видачі на запит компетентним органам США застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що полягає у забороні залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, в період з 23.08.2019 до 28.09.2019 та з 08.10.2019 до 24.12.2019 позивач утримувався під вартою у слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) при державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (м. Вінниця, вул. Брацлавська, 2) (далі - Вінницька УВП № 1).

Окрім того, суд встановив, що 25.09.2019, під час перебування в СІЗО, позивач рідною (англійською) мовою заповнив формуляр заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зразки яких затверджені наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 (том 1, а.с. 90, 106-115).

17.10.2019 вказану заяву адміністрація Вінницької УВП № 1 скерувала для розгляду у Державну міграційну службу України (том 1, а.с. 19, том 2, а.с. 50, 53).

Листом Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України № 8.5-4537/8-19 від 19.11.2019 заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, направлено за належністю до УДМС України у Вінницькій області, яке отримало відповідні документи 22.11.2019, вх. № 11692/1/0501-19 (том 1, а.с. 104).

26.11.2019 відповідач звернувся на адресу прокуратури Вінницької області з листом за № 0501.7-9071/05.1-19, в якому просив надати працівникам сектору з питань шукачів захисту та інтеграції Управління ОСОБА_6., ОСОБА_7. та перекладачу з англійської мови ОСОБА_3 дозвіл на побачення з позивачем для проведення співбесіди з використанням комп`ютерної техніки. При цьому у листі зазначено, що оскільки іноземець утримується в СІЗО, подана ним заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути взята до розгляду лише після дозволу на побачення та встановлення особи заявника (том 2, а.с. 41-42).

Після отримання всіх необхідних погоджень, 11.12.2019 в приміщенні Вінницької УВП № 1 відбулося побачення між позивачем та посадовими особами УДМС України у Вінницькій області за участю перекладача. В ході побачення здійснено оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та проведено співбесіду.

12.12.2019 відповідач направив запити про надання інформації щодо можливого звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до інших територіальних органів ДМС, та 12-17.12.2019 отримав негативні відповіді на такі запити (том 2, а.с. 33-36).

Крім того, з метою з`ясування справжності і достовірності наданих заявником фактів, для всебічного, повного і об`єктивного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 13.12.2019 за вих. № 0501.7-9657/05.1-19 відповідач скерував запит до прокуратури Вінницької області про надання додаткових відомостей, а саме копій екстрадиційних матеріалів та інших наявних в прокуратурі документів щодо позивача. Такі документи 21.12.2019 надійшли на адресу УДМС України у Вінницькій області (том 2, а.с. 58-59).

02.01.2020 головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України у Вінницькій області Ластовецькою А.С. підготовлено висновок за результатами розгляду справи № 2019VN0007 за заявою позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким рекомендовано прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (том 2, а.с. 3-19, 135-141, 166-167).

На підставі вказаного висновку відповідач прийняв рішення, оформлене наказом начальника УДМС України у Вінницькій області № 1 від 02.01.2020, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 2, а.с. 20).

Листом УДМС України у Вінницькій області від 02.01.2020 № 0501.7-27/05.1-20 позивачу надіслано повідомлення про прийняте рішення встановленої форми, із зазначенням причин для відмови та роз`ясненням порядку оскарження такого рішення (том 1, а.с. 8-9).

Як видно з наданих позивачем доказів (том 1, а.с. 10-11), вказане повідомлення позивач фактично отримав 09.01.2020.

14.01.2020 представником позивача на пошту здано позовну заяву про визнання протиправним та скасування наказу УДМС України у Вінницькій області № 1 від 02.01.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 1, а.с. 53).

Матеріали позовної заяви надійшли до суду 20.01.2020 (вх. № 1608/20).

Таким чином, позов подано в межах строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Щодо строку розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Представник позивача вказує на те, що оскільки заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, надійшла на адресу УДМС України у Вінницькій області 22.11.2019, відповідач був зобов`язаний прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви не пізніше 13.12.2019. Натомість оскаржуваний наказ датований 02.01.2020. Тобто, на думку представника позивача, наказ винесено з істотним порушенням строку розгляду заяви позивача, що свідчить про неправомірність прийнятого рішення та дає підстави для його скасування.

Однак суд не може погодитись з вказаними доводами.

Змістовний аналіз положень ч. 1 ст. 8 Закону № 3671-VI дає підстави для висновку, що 15-денний строк (у робочих днях) для прийняття органом ДМС рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання обчислюється з дня реєстрації заяви іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас цьому передує визначена законодавством процедура, яка включає в себе встановлення особи заявника, його ідентифікацію та документування, реєстрацію звернення та перевірку заяви на предмет відсутності підстав для відмови у її прийнятті, прийняття заяви до розгляду, оформлення низки обов`язкових документів, в тому числі особисто заявником, ознайомлення заявника з його правами та обов`язками, формування особової справи, видача заявникові довідки про звернення за захистом в Україні тощо.

Так, згідно з визначеннями термінів, наданими у пунктах 4, 8 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI:

заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;

довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Відповідно до ч. 1, 2, 7-9 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються також по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви.

В силу вимог ч. 12 ст. 7 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Крім того, наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649), якими визначено процедуру розгляду в Україні відповідних заяв та оформлення відповідних документів.

Згідно з п. 2.1 розділу II Правил "Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до п. 2.2, 2.4 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Розділом III Правил № 649 регламентовано процедуру оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, пунктом 3.1 цього розділу визначено, що у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви.

Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

У разі неписьменності або через фізичні вади, які унеможливлюють складання заяви особисто заявником, на його прохання заява може бути складена іншою особою, про що робиться відповідний запис на заяві;

б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5);

в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке ознайомлення здійснюється мовою, яку розуміє заявник або його законний представник.

Проведення зазначених дій фіксується відповідним протоколом ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 6), в якому проставляють власні підписи заявник, його законний представник та перекладач, адвокат, психолог, педагог (за їх наявності);

г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України.

ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9);

е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10);

є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи;

ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі;

з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

В день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць (пункт 3.2 Правил № 649).

За змістом пунктів 4.2-4.6 розділу IV Правил "Попередній розгляд заяв" під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

На підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).

Отже, системний аналіз наведених норм Закону № 3671-VI дає змогу зробити такі висновки:

по-перше, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подається до територіального органу ДМС іноземцем чи особою без громадянства особисто, що передбачає встановлення особи заявника, реєстрацію заяви, перевірку визначеного законом порядку звернення з відповідною заявою, забезпечення заявникові послуг перекладача, роз`яснення особі її прав, в тому числі на безоплатну правову допомогу, а також обов`язків та наслідків їх обов`язків, перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тощо. На цьому етапі територіальний орган ДМС вирішує питання про прийняття до розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За наявності передбачених законом підстав, може бути ухвалено рішення про відмову в прийнятті заяви, яке оформлюється наказом та підлягає оскарженню;

по-друге, в разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС здійснює прийняття такої заяви до розгляду, що передбачає, зокрема, реєстрацію заяви та поданих документів, ознайомлення заявника зрозумілою для нього мовою з порядком прийняття рішення за заявою та оформлення відповідного протоколу, заповнення реєстраційного листка на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також інших необхідних документів, прийняття від заявника на зберігання національного паспорту та документів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлення особової справи тощо. При цьому в день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні встановленої форми та призначає дату та час співбесіди;

по-третє, наступним етапом в процедурі розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є попередній розгляд заяви територіальним органом ДМС, який, власне, проводиться протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви, тобто з дня вчинення вищезазначених дій, та передбачає проведення співбесіди із заявником і оформлення її результатів відповідним протоколом співбесіди, розгляд відомостей, наведених заявником у заяві та доданих до неї документів, витребування додаткових відомостей, підготовка письмового висновку щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підсумком цього етапу є рішення про оформлення документів або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом територіального органу ДМС.

Судом встановлено, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту хоч і датована 25.09.2019, але фактично прийнята до розгляду 11.12.2019, що обумовлювалось об`єктивними причинами.

Так, відповідну заяву позивач подав поштою через установу виконання покарань, в якій він утримувався на виконання судового рішення про тимчасовий арешт.

На адресу УДМС України у Вінницькій області вказана заява надійшла 22.11.2019.

Таким чином, оскільки заява не була подана територіальному органу ДМС особисто заявником, що закономірно унеможливлювало вчинення описаних вище процедурних дій щодо її перевірки та прийняття, суд погоджується з доводами відповідача про те, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, могла бути взята до розгляду лише після встановлення особи заявника та оформлення всіх необхідних документів, визначених чинним законодавством.

Як видно з матеріалів справи, це стало можливим лише 11.12.2019 після отримання дозволу на побачення з позивачем посадових осіб УДМС України у Вінницькій області в приміщенні Вінницької УВП № 1 за участю перекладача.

Водночас саме цього дня:

- здійснено переклад з англійської на українську мову змісту заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відповідної анкети до неї, вказаним документам присвоєно реєстраційний номер (№ 7 від 11.12.2019);

- проведено дактилоскопію позивача;

- заповнено реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи;

- складено протокол ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- розпочато особову справу щодо позивача № 2019VN0007;

- позивачеві видано довідку про звернення за захистом в Україні (том 1, а.с. 82-88, 127-131, 82-88; том 2, а.с. 38-39, 47-48, 63-64).

Отже, встановлені судом обставини справи та надані відповідачем докази вказують на те, що заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у визначеному чинним законодавством порядку прийнято до розгляду та зареєстровано саме 11.12.2019.

Відтак суд приходить до переконання, що відповідач не порушив строку попереднього розгляду заяви позивача, адже оскаржуваний наказ оформлено 02.01.2020, тобто протягом п`ятнадцяти робочих днів, як це передбачено частиною першою статті 8 Закону № 3671-VI.

Вдаючись до оцінки правомірності рішення УДМС України у Вінницькій області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд керується такими мотивами.

В силу приписів ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, відповідно до закону однією з підстав для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є очевидна необґрунтованість заяви, під якою необхідно розуміти відсутність у заявника умов для набуття статусу біженця або особи без громадянства, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

При цьому суд зауважує, що вказані підстави є застосовними саме на етапі попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відтак їх встановлення територіальним органом ДМС дає самостійні правові підстави для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання іноземця біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як з`ясовано судом, у заяві від 25.09.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач просив надати йому притулок або додатковий захист в Україні, посилаючись на те, що уряд США переслідує іноземних добровольців, які захищали Україну від збройної агресії з боку Російської Федерації. Тому, оскільки позивач з 2015 року брав участь у проведенні АТО на сході України в складі добровольчих формувань, зокрема таких як "Правий сектор", в разі повернення у країну походження існує серйозна небезпека для його життя внаслідок вищезазначених переслідувань (том 1, а.с. 82-88).

Під час співбесіди, яка відбулась 11.12.2019, на питання про причини звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач відповів, що його життя у небезпеці, якщо він повернеться в країну походження, оскільки уряд США вважає його екстремістом англосаксонського правового крила, яким він не є. Також позивач зазначив, що він піддається політичному переслідуванню у США за допомогу Україні у війні з Російською Федерацією. Крім того, позивач пояснив, що є велика вірогідність того, що в разі повернення до США його ув`язнять пожиттєво або засудять до смертної кари за злочини, яких він не вчиняв (том 1, а.с. 97-99, 120-126).

З наведеного суд доходить висновку, що за своєю суттю звернення позивача до територіального органу ДМС фактично стосувалося надання або статусу біженця, або статусу особи, яка потребує додаткового захисту, і для позивача не було визначальним, який саме статус йому буде надано.

Водночас підстави для визнання іноземця біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є різними. Тому при вирішенні справи суд вважає за необхідне надати оцінку спірним правовідносинам з точки зору наявності або відсутності у позивача умов, необхідних для набуття кожного із зазначених статусів, незважаючи на те, що в позовній заяві зроблено наголос лише на підставах для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Так, за визначеннями термінів, наведених у частині першій статті 1 Закону № 3671-VI:

1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

4) додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;

10) країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої є особа. За умови, якщо особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є;

12) країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства;

13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу приписів ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Водночас немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Наведені вище умови, за наявності яких особа може вважатися біженцем, повністю узгоджуються з положеннями пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Отже, як встановлено судом, позивач є громадянином США та американцем за національністю. Заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подано позивачем в Україні, тобто за межами країни своєї громадянської належності. Відтак суд доходить висновку про дотримання першої з обов`язкових підстав, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Наступні два критерії суд вважає необхідним розглянути в комплексі, оскільки вони безпосередньо пов`язані між собою: наявність у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, або релігії, або національності (громадянства), або належності до певної соціальної групи, або політичних поглядів, або ж сукупно за будь-якими з цих ознак.

Законом України від 21 жовтня 1999 року № 1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, підписану 23 вересня 1996 року в м. Києві, та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, підписаний 23 вересня 1998 року в м. Києві.

01.12.2013 Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців затверджено Керівництво з процедур і критерії визначення статусу біженців. Тематичні рекомендації з міжнародного захисту (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців)" (далі - Керівництво УВКБ ООН).

Відповідно до п. 45, 66 вказаного Керівництва для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з п. 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Крім того, виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Тому у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Також, згідно з пунктом п`ять статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця та міжнародного захисту в іншій державі, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Саме заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Водночас при розгляді цього питання необхідно враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Тобто особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань пов`язане з ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та що її життю, безпеці чи свободі загрожує небезпека в країні походження і що вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї в її країні. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Згідно з роз`ясненнями, надати у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (зі змінами та доповненнями), обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Наведене дає змогу дійти висновку, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань належить до визначальних критеріїв у питанні визнання особи біженцем. Такі побоювання мають оціночну складову, але в кожному разі вони мають бути пов`язані з конвенційними ознаками. Водночас саме особа, яка має намір отримати статус біженця, повинна довести, що не може користуватися захистом країни громадянської належності внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і що ці побоювання є обґрунтованими, тобто доводяться дійсно існуючими обставинами.

Відповідно до параграфу 1 статті 10 Директиви Європарламенту та Ради Європи 2011/95/ЄС від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" (зі змінами) (далі - Директива 2011/95/ЄС від 13.12.2011) при оцінці підстав для переслідування необхідно брати до уваги наступні елементи:

(а) поняття раси, яке включає такі міркування як колір шкіри, походження або приналежність до окремої етнічної групи;

(б) поняття релігії, яке, зокрема, включає наявність теїстичних, нетеїстичних або атеїстичних вірувань, участь або не участь в приватних або громадських богослужіннях, або в індивідуальному порядку, або ж разом з іншими особами, інші релігійні дії або вираження поглядів, або ж форми особистої або громадської поведінки, що ґрунтуються на будь-яких релігійних віруваннях або ж передбачені ними;

(с) поняття національності, яке не обмежується одним лише громадянством або його відсутністю, а включає, зокрема, приналежність до деякої групи, яка визначається своєю культурною, етнічною або мовною ідентичністю, спільністю географічного або політичного походження, або ж взаємовідносинами з населенням іншої держави;

(d) належність до певної соціальної групи, при цьому вважається, що група утворює окрему соціальну групу, якщо, зокрема, члени такої групи мають природжені особливості або загальне походження, які змінити неможливо, або ж мають загальні характеристики або вірування, які настільки важливі для ідентичності або для створення людини, що його або її не можна змусити від них відмовитися; і така група має чітко певну ідентичність у відповідній країні, оскільки решта суспільства сприймає цю групу як іншу.

(е) поняття політичних поглядів, яке, зокрема, включає погляди, думки або вірування, пов`язані з потенційними джерелами переслідування, згаданими в Статті 6, з їх політикою або методами, незалежно від того, чи діяв заявник відповідно до таких поглядів, думок або вірувань.

У заяві від 25.09.2019 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначає, що просить надати йому статус біженця в Україні через те, що "Президент США має дуже хороші стосунки з ОСОБА_6. Правий сектор - це організація, в якій я є учасником, вважається терористичною організацією в Росії. Я впевнений, що уряд США бере участь в моїй екстрадиції від імені Президента США ОСОБА_4 . Я вважаю, що ОСОБА_4 це робить на користь російського уряду, щоб викликати додаткові проблеми для іноземних добровольців, особливо тих, то служив у Правому секторі. Кілька років тому у ЗМІ згадувалось про великий скандал, до якого був причетний ОСОБА_4, перебуваючи у Москві. Як повідомлялось, він користувався послугами декількох ескортів і ФСБ таємно зробили запис, для використання компроматного відео проти ОСОБА_4 , щоб змусити його виконувати бажання російського уряду. Я вважаю, що уряд Росії вимагав мого ув`язнення та ув`язнення інших іноземних добровольців. Уряд США видалив мої сторінки у соціальних медіа, а саме Фейсбук, щоб змусити мене замовкнути" (том 1 , а.с. 82-83).

Також в анкеті особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що просить притулку або додаткового захисту в Україні, оскільки через службу в Україні в якості волонтера в організації "Правий сектор", яка захищає український суверенітет, його життю загрожує серйозна небезпека в разі повернення в рідну країну, завдяки добрим стосункам Президента США з ОСОБА_6 , який є агресором в українсько-російському конфлікті. Також позивач вказав, що, на його думку, були укладені приватні угоди про ув`язнення всіх іноземних добровольців, які захищали Україну (том 1, а.с. 88).

Подібні пояснення позивач надав під час співбесіди з працівниками територіального органу ДМС 11.12.2019. Зокрема, на запитання про причини звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, позивач відповів, що його життя у великій небезпеці, якщо він повернеться в країну походження, оскільки уряд США вішає на нього клеймо екстреміста англосаксонського правого крил, яким він не є. Крім того, позивач зазначив, що звинувачення стосовно нього є сфальсифікованими, має політичне обґрунтування президента ОСОБА_4 і є способом переслідуванням за схемою, яку уряд США застосовує до громадян країни, які допомагали в Україні; ОСОБА_4 хоче допомогти Росії, оскільки Росія допомагала йому на виборах; в ФСБ є компрометуюче відео і цим Президента ОСОБА_4 шантажують розпочати переслідування американських громадян, які воювали проти Росії (том 1, а.с. 120, 125).

Водночас на запитання про те, чи є у позивача докази, які підтверджують факт його переслідування в країні походження за ознаками раси, національності, статі, релігійними переконаннями чи політичними поглядами, позивач відповів, що через політичні переконання уряд США позиціонує його як учасника екстреміського англосаксонського крила. А на запитання про те, чи застосовувалось до позивача фізичне або психічне насильство в США, пов`язане з расою, національністю, статтю, релігійними або політичними переконаннями, позивач відповів: "Без коментарів" (том 1, а.с. 124).

Таким чином, оцінюючі зазначені позивачем приводи побоюватись переслідування в країні громадянської належності, стає очевидним, що такі побоювання не пов`язані з конвенційними ознаками та не охоплюються тими підставами для переслідування, про які йдеться в Конвенції про статус біженців 1951 року, пункті 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI та ст. 10 Директиви 2011/95/ЄС від 13.12.2011. Водночас позивач не навів жодних підстав, які б свідчили про те, що він покинув свою країну і став біженцем внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або через свої політичні переконання.

В цілому твердження позивача про переслідування в США зводяться до переслідування з політичних мотивів, що, на думку позивача, обумовлюється його участю у добровольчих формуваннях, які захищають Україну від збройної агресії з боку Російської Федерації.

Разом з тим, вказані доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях та суб`єктивному сприйнятті дійсності, тоді як об`єктивно вони нічим не підтверджуються.

При цьому заявлена позивачем інформація має загальний характер та не містить відомостей про події його переслідувань або утисків на батьківщині. Зокрема, ані під час розгляду заяви про надання статусу біженця, ані в ході судового розгляду цієї справи позивач не навів жодних фактів, які б вказували на реальність його побоювань та давали достатні підстави вважати, що у зв`язку з цим життю, здоров`ю чи свободі позивача загрожує небезпека в країні походження.

Окрім того, судом встановлено, що позивач вперше прибув в Україну у травні 2015 року, але після цього неодноразово залишав територію України та повертався в США, де тривалий час жив та працював.

Зокрема, як зазначає позивач, з серпня 2016 року по березень 2017 року він проживав у м. Фенікс, Арізона (США), де працював консультантом з безпеки. З серпня 2017 року по квітень 2018 року у цьому ж місті позивач працював спеціалістом з установки протиблискавичної техніки. Також у серпні 2018 року позивач перебував у м. Дарем, Північна Кароліна (США), звідки на автомобілі поїхав у м. Хуарес (Мексика), далі у м. Мехіко (Мексика), звідки літаком полетів в Україну (через транзитні країни) (том 1, а.с. 86).

Таким чином, встановлені судом обставини справи спростовують твердження позивача про його переслідування у країні походження за участь у добровольчих військових формуваннях в Україні. Адже, незважаючи на те, що позивач декларує свою участь у таких формувань ще з травня 2015 року, протягом 2016-2018 рр. він вільно приїжджав у свою країну, виїжджав з неї, проживав там і працював, не піддаючись жодним утискам та переслідуванням.

Більше того, як видно з матеріалів справи, востаннє позивач прибув в Україну ще у листопаді 2018 року і з того часу постійно проживав в Україні. Проте до міграційних органів позивач не звертався та включно до його затримання в серпні 2019 року у зв`язку з оголошенням в міжнародний розшук не вчиняв жодних спроб звернутися за міжнародним захистом в Україні. На думку суду, це додатково підтверджує, що позивач залишив країну громадянської приналежності безперешкодно та приїхав в Україну без наміру отримати захист внаслідок наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в США. Це також засвідчує, що позивач не вважав себе у небезпеці та не вбачав потреби у міжнародному захисті з тих причин, якими обґрунтовується заява про надання статусу біженця.

Отже, повідомлені позивачем відомості не підтверджують факту його переслідувань на або його побоювання стати на батьківщині жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи, політичних переконань.

При цьому судом встановлено, що позивач виїхав з країни громадянської приналежності без будь-яких перешкод, що дає підстави для висновку про відсутність переслідування та про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, щоб залишитися в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Також позивач не навів доказів на підтвердження факту погроз або інших протиправних дій щодо нього зі сторони рідної країни, а його побоювання стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджуються.

Крім того, судом з`ясовано, що в США позивач не був членом жодних політичних партій, не брав участь в політичних заходах та не зазнавав переслідувань або насильства за своїми політичними переконаннями.

Отже, в ході розгляд справи об`єктивно не підтвердилися посилання позивача на його побоювання стати жертвою переслідувань в країні походження, що, як вже зазначалось, є вирішальним у питанні визнання особи біженцем.

Водночас, надаючи оцінку наступному критерію, суд враховує, що неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження, як обов`язкова підстава для отримання статусу біженця, мають бути пов`язані саме з вищезазначеними побоюваннями.

Так, за змістом пунктів 97-100 Керівництва УВКБ ООН незалежно від того, чи особа не може або не бажає користуватися захистом свого уряду, біженцем завжди є особа, яка не користується таким захистом. Під відмовою у захисті слід розуміти, наприклад, відмову в наданні послуг (відмову видати національний паспорт або продовжити строк його дії, відмову в дозволі повернутися на свою територію тощо). Термін "не бажає" застосовується до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його зміст розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатися захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо захист з боку країни громадянської належності є доступним і немає жодних підстав для відмови від цього захисту через цілком обґрунтовані побоювання, така особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Підсумовуючи, суд доходить висновку про відсутність у позивача умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, які є необхідними для визнання особи біженцем в Україні.

При вирішенні справи суд також враховує, що у статті 5 Закону № 3671-VI, яка визначає порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлені строки, в межах яких особа має звернутись із такою заявою, і ці строки визначаються в залежності від моменту виникнення у особи наміру реалізувати право на таке визнання.

Як встановлено судом, позивача затримано 21.08.2019 при спробі в`їзду на територію України з Республіки Молдова, оскільки згідно з обліками Інтерполу позивач знаходився у міжнародному розшуку. Водночас заяву про визнання біженцем позивач подав до міграційної служби 25.09.2019, тобто вже під час перебування у СІЗО у зв`язку з початком процедури його екстрадиції до США.

Наведені обставини дають переконливі підстави вважати, що справжнім мотивом звернення позивача за захистом в Україні вбачається бажання уникнути процедури видачі та, відповідно, притягнення до кримінальної відповідальності в країні громадянської приналежності.

Однак суд зауважує, що питання екстрадиції не є предметом цього спору. До того ж в матеріалах екстрадиційної перевірки, які були у розпорядженні відповідача, наявна інформація щодо вчинення позивачем в країні походження до прибуття в Україну злочинів неполітичного характеру, які відповідно до Кримінального кодексу України належать до тяжких та особливо тяжких злочинів.

Разом з тим, враховуючи зміст статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", пункту "F" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 12 Директиви 2011/95/ЄС від 13.12.2011, особа не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, якщо є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання бути притягнутим до відповідальності за вчинення дій, які законодавством країни походження визнаються як протиправні, суспільно небезпечні, у зв`язку з чим на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом США, оскільки на даний час вирішується питання щодо його екстрадиції (видачі) відповідним органам США.

У позовній заяві також наголошується на тому, що в США позивачу загрожує смертна кара і це є самостійною підставою для визнання його таким, що потребує додаткового захисту в Україні. Водночас, як видно з протоколу співбесіди від 11.12.2019, свої побоювання щодо можливого застосування на батьківщині покарання у виді смертної кари підтвердив сам позивач, зазначивши, що у разі повернення в США існує велика вірогідність, що його ув`язнять пожиттєво або засудять до смертної кари (том 1, а.с. 126).

В цій частині справи суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особою, яка потребує додаткового захисту, є особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Змістовний аналіз наведеної норми вказує на те, що особою, яка потребує додаткового захисту, може бути визнана особа, яка, зокрема, вимушена залишитись в Україні, оскільки в країні походження існує загроза її життю, безпеці чи свободі внаслідок побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару, і така особа не бажає повернутися до країни походження внаслідок зазначених побоювань.

Як встановлено судом, за матеріалами Генерального секретаріату Інтерполу позивач знаходиться в міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до США для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 1951 (а), ст. 1951 (а) та 2, ст. 924 (с)(1)(А)(ііі) та (о), ст. 924 (с)(1)(J)(1) та (о) КК США (крадіжка, розбій, вбивство).

Відповідно до запиту компетентних органів США про видачу (екстрадицію) та доданих до нього документів (том 1, а.с. 22-42, 154-219, 227-233, 237-245; том 2, а.с. 145-146, 148-165), позивач розшукується для притягнення до судової відповідальності у США за трьома окремими кримінальними справами.

Так, позивач є суб`єктом обвинувального акту у кримінальній справі № 2:19-mJ-1098-NPM, виданого 16.08.2019 Федеральним окружним судом США по середньому округу Флориди, по обвинуваченню у: 1) змові з метою втручання в торгівлю шляхом насильства (передбачає максимальне покарання у вигляді 20 років позбавлення волі); 2) втручанні в торгівлю шляхом насильства (передбачає максимальне покарання у вигляді 20 років позбавлення волі); 3) змові з метою застосування і носіння вогнепальної зброї під час і у зв`язку зі скоєнням насильницького злочину (передбачає максимальне покарання у вигляді 20 років позбавлення волі); 4) застосуванні і носінні вогнепальної зброї під час і у зв`язку із скоєнням насильницького злочину, яке спричинило за собою вбивство двох осіб з метою пограбування (передбачає максимальне покарання у вигляді смертної кари або ув`язнення на будь-який термін або на все життя).

Крім того, позивач є суб`єктом обвинувального акту у кримінальній справі № 5: СR-19-00666-PHX-SPL (JZB), виданого 05.06.2019 Федеральним окружним судом США по округу Арізона, по обвинуваченню у протиправному використанні паспорта (передбачає максимальне покарання у вигляді 20 років позбавлення волі).

Також позивач є суб`єктом обвинувального акту у кримінальній справі № 5: 19-СR-331-1BO(4), виданого 20.08.2019 Федеральним окружним судом США по Східному округу штату Північна Кароліна по обвинуваченню у: 1) змові у вчиненні паспортного шахрайства та викрадення особистих даних при обтяжуючих обставинах (передбачає максимальне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі); 2) паспортному шахрайстві, сприянні та підбурюванні (передбачає максимальне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі); 3) викраденні персональних даних при обтяжуючих обставинах, сприянні та підбурюванні (передбачає обов`язкове покарання у вигляді 2 років позбавлення волі додатково до будь-якого іншого терміну у вигляді позбавлення волі).

Таким чином, за законодавством України деякі інкриміновані позивачу правопорушення відповідають ст.ст. 185, 187, ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України та є екстрадицій ними. Саме тому на сьогодні щодо позивача проводиться процедура видачі (екстрадиції) до США.

Водночас, як вже зазначалось, у відповідності до положень статті 6 Закону № 3671-VI, пункту "F" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року та положень про виключення, передбачених статтею 12 Директиви 2011/95/ЄС від 13.12.2011, особа не може визнаватися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, якщо є достатні підстави вважати, що вона вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Крім того, згідно із статтею 2 (f) Директиви 2011/95/ЄС від 13.12.2011 особою, яка має право на додатковий захист, визнається громадянин третьої країни або особа без громадянства, що не кваліфікується як біженець, але по відношенню до якого виявлені істотні підстави вважати, що в разі повернення у країну походження або, у випадку особи без громадянств, в країну останнього постійного місця проживання, така особа зіткнеться з реальним ризиком серйозної шкоди, як це визначено у Статті 15, і на якого/яку не поширюються статті 17 (1) і (2), і який/яка не може або, у зв`язку з зазначеним ризиком, не бажає скористатися захистом такої країни.

Отже, вказаною нормою передбачено неможливість віднесення до числа осіб, які мають право на додатковий захист, тих громадян третьої країни або осіб без громадянства, на яких поширюються положення ст.ст. 17 (1), 17 (2) Директиви 2011/95/ЄС від 13.12.2011.

Водночас в силу положень параграфу 1(b) статті 17 цієї Директиви громадянин третьої країни або особа без громадянства виключаються з числа осіб, які мають право на додатковий захист, якщо є серйозні підстави вважати, що він або вона вчинили тяжкий злочин.

Відтак, беручи до уваги матеріали екстрадиційної перевірки, суд погоджується з висновками відповідача про неможливість надання позивачеві статусу особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Крім того, відповідно до ст. 15 вищевказаної Директиви під ризиком серйозної шкоди, як підставу для надання особі додаткового захисту, необхідно розуміти:

(a) смертну кару або приведення її у виконання; або

(b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження; або

(c) серйозну особисту загрозу життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Також суд звертається до положень статті 15 Директиви Ради ЄС 2004/83/ЄС від 29.04.2004, згідно з якою серйозна шкода в контексті права на додатковий захист припускає:

(a) винесення або приведення смертного вироку у виконання; або

(b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження; або

(c) серйозну особисту загрозу життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Відтак аналіз наведених норм міжнародного права в сукупності з положеннями національного законодавства дає підстави для висновку, що під загрозою життю особи в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари слід розуміти наявність реального ризику бути страченим, що, у даному випадку, означає ухвалення смертного вироку або виконання вироку про смертну кару.

Як з`ясовано судом з матеріалів справи, в країні походження позивач обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, за окремі з яких законами США передбачено такі альтернативні види покарання як ув`язнення на певний термін, або довічне ув`язнення, або смертна кара. Водночас будь-якого вироку за цим обвинуваченням не винесено і на даний час воно навіть не є предметом судового розгляду.

Отже, факт зазначеного формального обвинувачення сам по собі ще не свідчить про існування загрози для життя позивача до тієї міри, щоб давати підстави для визнання його таким, що потребує додаткового захисту в Україні.

При цьому, оцінюючи реальність такої загрози, відповідач правомірно врахував презумпцію невинуватості, яка визнається та діє в США, і можливість вільного використання позивачем засобів правового захисту у своїй країні, де права громадянина визнаються на конституційному рівні.

Також суд повторює, що питання екстрадиції не є предметом спору у цій справі. А оскільки екстрадиція і визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є окремими процедурами з різними цілями, що регулюються різними правовими критеріями, суд вдається до оцінки спірних правовідносин саме з точки зору наявності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Враховуючи наведене суд погоджується з міграційним органом та вважає, що зібрані під час розгляду заяви позивача матеріали, особиста історія заявника, а також інформація про країну його походження не дають достатніх підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки не вказують на існування реального ризику для заявника зазнати серйозну шкоду внаслідок застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару, чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, катування, чи особистої загрози життю з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, дискримінації.

Крім того, за результатами розгляду справи встановлено, що небажання позивача повертатись до країни громадської належності обумовлюється причинами, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За наведених обставин суд вважає, що відповідач правомірно визнав заяву позивача очевидно необґрунтованою і дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав кваліфікувати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існує в країні походження, та належним чином проаналізував інформацію, повідомлену позивачем у заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та у ході співбесіди, а також відомості, здобуті міграційним органом самостійно.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що наказ УДМС України у Вінницькій області № 1 від 02.01.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством. Наведені позивачем доводи не спростовують правомірності вказаного наказу та не дають суду підстав для визнання його протиправним. Отже, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 80, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (паспорт громадянина НОМЕР_1 , адреса місця перебування (проживання) на території України: АДРЕСА_2 );

2) представник позивача: адвокат Григораш Катерина Михайлівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002968 від 15.03.2017, адреса для листування: вул. Велика Васильківська, 90, офіс 13, м. Київ, 03150);

3) відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21000).

Повне судове рішення складено 18.03.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович