Рішення № 88266010, 10.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 березня 2020 р. Справа № 120/3913/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Слюсар О.О.

представника позивача: адвоката Сувалова В.О.

представника відповідача: Жердєва О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі – ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026581305 та від 09.08.2019 року за № 0026591305.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими за порушення п.п. 198.5 «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 741325,50 грн. ( з урахуванням штрафних санкцій) та за порушення п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України застосовано штрафні санкції за не складання та не реєстрацію податкових накладних в сумі 222215 грн., ґрунтуються на безпідставних висновках контролюючого органу про невикористання ним у своїй підприємницькій діяльності придбаного у лютому 2018 році транспортного засобу Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017). Позивач зазначає, що здійснює свою підприємницьку діяльність з 1994 року, яка пов`язана із вантажним автомобільним транспортом, а тому придбаний легковий автомобіль використовується ним у виробничих потребах і безпосередньо пов`язаний із провадженням такої діяльності, що полягає у перевезенні персоналу, доставці запчастин, переміщенні між об`єктами надання транспортних послуг, про що наявні відповідні докази. Відтак позивач переконує, що ним дотримані усі законодавчі приписи для віднесення суми ПДВ – 444430 грн. по придбанню даного транспортного засобу до податкового кредиту за лютий 2018 року. Крім того позивач вказує, що транспортні засоби, які належать фізичним особам – підприємцям згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 реєструються за ними як за фізичними особами, що не може позбавляти їх права на отримання податкового кредиту за операціями з придбання транспортних засобів за умови дотримання умов його формування, що визначені ПК України. Тому висновки відповідача про фактичну передачу права власності на автомобіль від ФОП ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_1 є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

За таких обставин та з метою захисту порушених, на думку позивача, прав останнім заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 09.08.2019 року за № 0026581305, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 741 325,50 грн., з яких 494 217 грн. сума податкового зобов`язання та 247108,50 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій та за № 0026591305 про застосування штрафу у сумі 222 215 грн. за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригувань на суму ПДВ 444 430 грн.

Ухвалою суду від 10.12.2019 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Однак, під час здійснення підготовчого провадження представником позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 240 КАС України подана заява від 14.02.2020 (вх. № 4695) про залишення без розгляду позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 09.08.2019 року № 0026581305 в частині визначення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 74680,50 грн., з яких за основним платежем на суму 49787 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 24893,5 грн. Дана заява була мотивована тим, що вищезазначена сума грошового зобов`язання по податковому повідомленню-рішенню від 09.08.2019 року № 0026581305 ґрунтується на інших обставинах, які виходить за межі підстав даного позову та фактично позивачем не оспорюється в межах даної справи.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року вказану заяву представника позивача задоволено та заявлені ним позовні вимоги у відповідній частині залишено без розгляду.

Як наслідок, предметом даного позову залишились позовні вимоги щодо оскарження податкового повідомлення-рішення 09.08.2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 666645 грн., з яких податкове зобов`язання 444430 грн. та штрафні (фінансові) санкції 222215 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 09.08.2019 року № 0026591305 про застосування штрафу в сумі 222 215 грн.

У відзиві на позовну заяву, а також в додаткових письмових поясненнях відповідач проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що в період, який охоплювався податковою перевіркою ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність за КВЕД 49.41 – вантажний автомобільний транспорт, застосовуючи загальну систему оподаткування. Придбаний ним автомобіль Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017) відноситься до категорії легкових автомобілів та не призначений для перевезення вантажу і жодних доказів використання його в господарській діяльності позивачем під час проведення перевірки надано не було, у зв`язку з чим контролюючий орган дійшов обґрунтованого висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 444430 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту товарно-матеріальних цінностей, які були придбані, але не використані в господарській діяльності платника. Також представник відповідача вказує на те, що спірний автомобіль був придбаний в лютому 2018 року та в залишках товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2018 року відсутній, і відповідно до первинних документів та ЄРПН не був реалізований, хоча відповідно до даних регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області власником вказаного автомобіля є ОСОБА_1 як фізична особа. За таких обставин відповідач акцентує увагу, що оскільки суб`єктом права власності на придбаний автомобіль є фізична особа (громадянин), а не фізична особа підприємець, яка здійснювала оплату за його придбання, то таким чином фактично здійснюється передача зазначеного майна від фізичної особи-підприємця у приватну власність фізичної особи. Відповідно, у позивача виник обов`язок щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за грудень 2018 року по придбаних товарах, які не були використані в господарській діяльності на суму ПДВ 444430 грн.

За таких обставин відповідач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026581305 та від 09.08.2019 року за № 0026591305 правомірними, а тому в позові просить суд відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача акцентує увагу на недоведеності відповідачем обставин, що придбаний ФОП ОСОБА_1 легковий автомобіль використовувався ним не у підприємницькій діяльності.

Ухвалою суду від 14.02.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому зсіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань Бобошко Микола Пилипович зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.12.1994 року, основним видом діяльності якого за КВЕД 49.41 є «Вантажний автомобільний транспорт». Також судом встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість.

На підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області № 2802 від 27.05.2019 року та направлення № 1870 від 05.06.2019 року посадовою особою ГУ ДПС у Вінницькій області (на той час ГУ ДФС у Вінницькій області) проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт №2387/13/ НОМЕР_1 від 10.07.2019 року.

За висновками даного акту під час проведення перевірки серед іншого виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 :

- п.п. 198.5 «г» п. 198.5 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягав сплаті до бюджету у період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року на загальну суму 494217 грн., в тому числі за лютий 2017 року на суму 7432 грн., за березень 2017 року на суму 39925 грн., за червень 2017 року на суму 2057 грн., за липень 2018 року на суму 373 грн. та за грудень 2018 року на суму 444430 грн.;

- п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягає у встановлені відсутності складання податкової накладної та її реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних в загальній сумі ПДВ 444430 грн., в тому числі за грудень 2018 року в сумі 444430 грн., за що передбачена відповідальність згідно п. 120-1.2 ст. 120 Податкового кодексу України.

Не погодившись із відповідними висновками акту перевірки, позивач 25.07.2019 року подав на них свої заперечення за № 231, які розглянуті Головним управлінням ДФС у Вінницькій області та листом від 06.08.2019 року за № 17896/Б/02-32-13-05 залишені без задоволення. При цьому контролюючим органом внесено деякі корективи в описову частину акта перевірки.

Відтак, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області на підставі акту перевірки №2387/13/2226812276 від 10.07.2019 року були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026581305 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 741 325,50 грн., з яких 494 217 грн. сума податкового зобов`язання та 247108,50 грн. сума штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026591305, яким застосовано штраф у сумі 222 215 грн. за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригувань на суму ПДВ 444 430 грн.

Дані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка своїм рішенням від 28.10.2019 року №7184/6/99-00-08-05-04 скаргу ФОП ОСОБА_1 залишила без задоволення, а зазначені податкові повідомлення-рішення – без змін.

Наведене стало передумовою для звернення позивача до суду.

Надаючи оцінку висновкам акту перевірки та оскаржуваним рішенням контролюючого органу, на підставі якого вони були прийняті, суд першочергово зважає на те, що предметом спору в межах даної справи є податкове повідомлення рішення від 09.08.2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 444430 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 222215 грн., а також в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року № 0026591305, які стосуються обставин віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв`язку з придбанням легкового автомобіля Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017).

Як свідчать матеріали справи спірні правовідносини полягають в тому, що за висновками контролюючого органу згідно податкової звітності з податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту товарно-матеріальні цінності, які придбані, але не використані в господарській діяльності платника, зокрема задекларовано ПДВ в сумі 444430 грн. у зв`язку з придбанням легкового автомобіля Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017). Як зазначає відповідач, ФОП ОСОБА_1 мав право включити до складу податкового кредиту відповідну суму ПДВ при наявності належним чином складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної, яку необхідно було скласти на дату набуття права власності на легковий автомобіль фізичною особою – громадянином ОСОБА_1 .

Однак з такими твердженнями відповідача суд не погоджується враховуючи наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 189.1. статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до підпунктів "а", "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті189 цього Кодексу).

Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що платник податків не має права на нарахування податкового кредиту по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення №0026581305 від 09.08.2019 року відповідач виходив із того, що придбаний позивачем легковий автомобіль перебуває у приватній власності фізичної особи і будь-яких документів, які б підтверджували використання вказаного транспортного засобу у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 не надано.

Так, як уже наголошувалось судом вище, основним видом діяльності позивача є вид діяльності: 49.41 "Вантажний автомобільний транспорт". Крім того, до сфери діяльності позивача належить також: 52.29 "Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту".

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № РМ-2-02.02.18 від 27.02.2018 року придбано у ТОВ «Преміум Моторс» легковий автомобіль Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017) вартістю 2666580 грн., в тому числі ПДВ 444430 грн., що підтверджується власне самим договором купівлі-продажу, видатковою накладною № РМ-2-02.02. від 27.02.2018 року, а також податковими накладними від 02.02.2018, 07.02.2018, 14.02.2018, 19.02.2018, 20.02.2018, 22.02.2018, 23.02.2018, 26.02.2018, 27.02.2018, виписаними ТОВ «Преміум Моторс».

Згідно зі свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу НОМЕР_2 від 15.03.2018 року, останній зареєстрований за ОСОБА_1 .

Наказом № 3 від 15.03.2018 року ФОП ОСОБА_1 «Про введення в експлуатацію основних засобів», автомобіль Toyota НОМЕР_3 введено в експлуатацією позивачем, призначено матеріально відповідальну особу за використання даного транспортного засобу та визначено строк його експлуатації. Іншим наказом № 4 від 15.03.2018 року ФОП ОСОБА_1 призначено відповідальних осіб за експлуатації цього автомобіля.

Згідно акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 15.03.2018 року вказаний автомобіль прийнято в експлуатацію відповідальною особою – водієм ОСОБА_2 . Також на даний автомобіль як основний засіб в 2018 році нараховано амортизацію, що підтверджується відповідною відомістю ФОП ОСОБА_1 .

Як вбачається із матеріалів справи, придбання позивачем даного транспортного засобу - Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017) зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності позивача, а саме для забезпечення здійснення транспортних перевезень по всій території України з метою укладення договорів, доставки персоналу, запчастин до транспортних засобів, для відряджень, переміщення між об`єктами надання транспортних послуг, тощо.

Факт використання позивачем придбаного транспортного засобу у його господарській діяльності підтверджується в тому числі витягом з книги журналів реєстрації наказів ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік, наказами про відрядження працівників ФОП ОСОБА_1 , подорожніми листами службового легкового автомобіля, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 32-43).

Судом також встановлено, що у зв`язку з придбанням легкового автомобіля Toyota НОМЕР_3 , ФОП ОСОБА_1 включено до складу податкового кредиту з ПДВ за лютий 2018 року 444430 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Преміум Моторс» згідно переліку, що відображений в акті перевірки.

В той же час висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з огляду на реєстрацію зазначеного автомобіля за позивачем як за фізичною особою на переконання суду не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Так, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 07.09.98 N 1388 (далі – Порядок № 1388) встановлена єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено порядку реєстрації (зазначення в технічному паспорті) транспортного засобу на фізичну особу-підприємця.

У постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі N 819/710/17 сформовано правову позицію, відповідно до якої встановлені вказаними Правилами особливості реєстрації транспортних засобів не впливають на право фізичної особи-підприємця на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені Податковим Кодексом України.

За висновками Верховного Суду особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб`єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, Податковим кодексом України не передбачено, а тому здійснена реєстрація транспортних засобів на фізичну особу, а не на суб`єкта підприємницької діяльності жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, оскільки реєстрація права власності на фізичну особу не може розглядатися як підстава для неможливість укладення договорів фізичною особою - підприємцем у межах її підприємницької діяльності, яка відповідно до ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України відповідає всім майном, що належить їй на праві приватної власності, за своїми обов`язками в сфері підприємництва, та ідентифікаційний - номер якої як платника податків та інших обов`язкових платежів належить фізичній особі - громадянину. Тобто, незважаючи на те, що п. 6 Порядку № 1388 передбачає реєстрацію, зокрема, прав власності на автотранспортні засоби тільки на юридичних і фізичних осіб, останні в угодах щодо таких об`єктів можуть виступати як фізичні особи-підприємці.

Аналогічну правову позицію в подальшому було викладено у наступних постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі N 803/1021/17, від 08.08.2018 у справі N 813/4630/13-а, від 30.10.2018 у справі N 807/537/17, від 27.02.2020 у справі № 807/2235/15, які згідно частини 5 статті 342 КАС України є обов`язковими для врахування судами.

Отже, виходячи із досліджених судом матеріалів справи необхідно дійти висновку, що придбання позивачем як фізичною особою-підприємцем транспортного засобу – автомобіля Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017) підтверджено відповідними первинними документами, які видані та заповнені відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за нього проведена саме з рахунків ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи, і всі подальші витрати пов`язанні з експлуатацією вказаного автомобіля також несе ФОП ОСОБА_1 .

Придбання автомобіля зумовлено необхідністю використання його в господарській діяльності, а саме для відряджень працівників, поставки запчастин, переміщення між об`єктами надання транспортних послуг, тощо. Тобто зазначені документи, які містяться в матеріалах справи дають підстави суду вважати, що вказаний автомобіль придбавався та використовується позивачем з метою здійснення його господарської діяльності.

Те, що основним видом діяльності підприємця є вантажний автомобільний транспорт не свідчить про те, що легковий автомобіль не може використовуватися у господарській діяльності, оскільки обслуговування вантажного автомобільного транспорту та забезпечення ними перевезень беззаперечно потребує здійснення інших функцій, не пов`язаних із основним видом діяльності, але такими, що входить до господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, суд звертає увагу і на ту обставину, що як в ході проведення перевірки так і під час судового розгляду справи доказів про те, що вказаний автомобіль використовувався позивачем у власних цілях чи для інших потреб відповідачем не надано.

Щодо посилання представника відповідача на те, що відповідні докази використання ФОП ОСОБА_1 автомобіля Toyota LC200 в його господарській діяльності під час перевірки контролюючому органу не надавалися, то суд вважає, що такі обставини не можуть підтверджувати правомірність оскаржуваних рішень, оскільки, по-перше: такі документи відповідач безпосередньо не витребовував у позивача, а по-друге: відповідні докази долучалися позивачем до скарги № 257 від 22.08.2019 року, яка подавалась до ДФС України. Відповідно, контролюючий орган вищого рівня під час перевірки оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не був позбавлений можливості надати їм оцінку та врахувати за наслідками процедури адміністративного оскарження, чого останнім зроблено не було.

Суд також не приймає до уваги твердження відповідача, яке викладене в акті перевірки від 10.07.2019 року (пункт 2.6.2) про те, що легкові автомобілі відносяться до основних засобів подвійного призначення та вони не підлягають амортизації і не можуть бути взяті на облік підприємцем в якості основних засобів, оскільки нормами статті 177 ПК України врегульовано порядок формування витрат при оподаткуванні податку на доходи фізичних осіб, а не адміністрування податку на додану вартість.

Щодо відсутності придбаного позивачем автомобіля Toyota НОМЕР_3 в залишках товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2018 року, на що звертає особливу увагу відповідач як в акті перевірки так і у відзиві на позовну заяву, то суд враховує таке.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Саме ж «податкове» визначення основних засобів наведене в п.п. 14.1.138 ПК України. Згідно даної норми основні засоби це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр, (1) вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом, (2) які призначені для використання в господарській діяльності платника податку і (3) очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Офіційне визначення терміна «товарно-матеріальні цінності» відсутнє. Виходячи з аналізу нормативно-правових документів, у яких вживається цей термін, можна зробити висновок про те, що термін «товарно-матеріальні цінності» за економічним змістом відповідає терміну «запаси». Відповідно, придбаний позивачем легковий автомобіль Toyota НОМЕР_3 відповідає визначенню та відноситься до основних засобів, а тому до складу товарно-матеріальних цінностей не включається.

Крім того, на безпідставність тверджень відповідача про відсутність придбаного позивачем легкового автомобіля в залишках товарно-матеріальних цінностей на кінець 2018 року слугує і той факт, що згідно інформації яка міститься в пункті 1.6 акту перевірки, у позивача у власності перебуває 49 одиниць транспортних засобів, в тому числі і спірний легковий автомобіль Toyota НОМЕР_3 , жоден з яких не був відображений позивачем у залишках товарно-матеріальних цінностей, і це не викликало ніяких зауважень в контролюючого органу, окрім як легкового автомобіля.

За таких обставин суд вважає, що висновок відповідача про завищення позивачем за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року податкового кредиту в сумі 444430 грн. у зв`язку з придбанням легкового автомобіля Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017), з підстав його невикористання в господарській діяльності платника, є необґрунтованим та безпідставним, у зв`язку з чим винесене податкове повідомлення рішення від 09.08.2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість в сумі 444430 грн. та визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 222215 грн. є протиправним та підлягає скасуванню у відповідній частині.

Щодо іншого податкового повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026591305, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 222215 грн., у зв`язку із зазначеним у акті перевірки порушенням вимог п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України щодо не реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних за грудень 2018 року по придбаному автомобілю Toyota НОМЕР_3 , який не був використаний в господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Так, із досліджених судом обставин справи та положень норм податкового законодавства, зміст яких розкрито вище, право на віднесення сум податків до податкового кредиту ставиться в залежність від 2-х обставин: використання придбаних основних засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та наявність податкової накладної. Такі умови позивачем були дотримані, а саме придбаний автомобіль Toyota LC200 – JTMCV02J204230216(2017) використовується ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності, а задекларована сума податкового кредиту в розмірі 444430 грн. підтверджена належними податковими накладними ТОВ «Преміум Моторс».

У відповідності до абзаців 1, 2 пункту 1201.2 ст. 1201 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

Приймаючи податкове повідомлення рішення від 09.08.2019 року за № 0026591305, контролюючий орган зокрема вважав, що оскільки транспортний засіб Toyota НОМЕР_3 придбавався фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а в подальшому він був зареєстрований за ОСОБА_1 як за фізичною особою (громадянином), то відбулося відчуження цього транспортного засобу, а відтак позивач не виконав обов`язок щодо складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної.

В даному випадку враховуючи, що правомірність формування позивачем податкового кредиту у зв`язку з придбанням спірного транспортного засобу підтверджена судом при розгляді даної справи, і при цьому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (як фізична особа (громадянин)) є однією ж і тією особою, яка придбавала даний автомобіль, реєстрація якого відбувалася за ОСОБА_1 як за фізичною особою (громадянином) в силу законодавчо встановлених вимог щодо такої реєстрації, тому, на переконання суду, законодавчо встановлений обов`язок щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної у позивача відсутній.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року за № 0026591305 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другої статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України. А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в сумі 9605 грн. виходячи із ціни позову в загальній сумі 963540,50 грн.

Разом із тим у зв`язку з залишенням частини позовних вимог без розгляду, судом розглядався спір щодо оскарження податкових повідомлень-рішень на загальну суму 888860 грн. (444430+222215+222215).

Відповідно до приписів ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. N 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою-підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що судом частково скасовано податкове повідомлення рішення від 09.08.2019 року № 0026581305 на суму 666645 грн., а також скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09.08.2019 року № 0026591305 на суму 222215 грн., що загалом становить 888860 грн., тому відшкодуванню позивачу підлягають судові витрати в сумі 8888,60 грн. (888860 х 1%).

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 94, 139, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 09.08.2019 року № 0026581305 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 666645 грн., з яких податкове зобов`язання 444430 грн. та штрафні (фінансові) санкції 222215 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 09.08.2019 року № 0026591305.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8888 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено судом згідно ч. 3 ст. 243 КАС України 18.03.20.

Реквізити сторін:

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач : Головне управління ДПС у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович