Рішення № 88258501, 16.03.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4068/19

Провадження № 2/522/1226/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

за об`єднаним позовом Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 12.03.2019 року надійшов позов СП «Солінг» до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків у розмірі 1 000 000 грн. на підставі ст..22, 1166 ЦК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.08.2019 року об`єднано в одне провадження справи № 522/4068/19 за позовом Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, та № 522/4070/19 за позовом Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач є власником майна відомого мешканцям міста Одеси як майновий комплекс «Літній театр», набутого згідно договору купівлі-продажу майна від 04.07.2003р., - будівлі і споруди та майно, яке було передано за актом передачі майна від 08.07.2003р.. Зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка передана позивачу за договором оренди землі від 23.12.2016 року заг. пл. 0,3916 га.

03.03.2019 р. та 10.03.2019 р. на вказаній території з`явились відповідачі та під нібито прийняттям участі у проведені суботнику на зазначеній території, на який позивач не надавав згоди, і вчинили дії, пов`язані із знищенням належного позивачу майна, а саме за їх участю було демонтовано сцену, знищено «арт-галерею» Літнього театру, пошкоджено інше майно та споруди. Отже майно було знищено, розмір завданої шкоди позивач оцінює у сумі 1 000 000 грн. по кожному позову.

За викладених обставин, посилаючись на те, що у діях відповідачів була наявна протиправна поведінка, яка полягала у незаконному під його керуванням та підбуренням «Активістів» захопленні території позивача та вчинення на ній безладу та погрому, наявна шкода та причинний зв`язок між діями відповідача та наслідками, вважає, що їх права підлягають судовому захисту.

13.06.2019 року до суду надійшов відзив на позов з боку відповідача ОСОБА_1 та 19.06.2019 року надійшов відзив від ОСОБА_2 за якими відповідачі просили відмовити у задоволені позовних вимог та пояснили, що вони заперечують факт вчинення ними дій пов`язаних і знищенням належного позивачу майна, посилались на те, що позивачем не вказано, які саме протиправні дії ними вчинено, відсутні докази зазначеного та шкода нічим на їх думку не доведена. Також повідомили, що позивач також таку ж саму суму вимагає з інших 12 людей за окремими позовами, а тому не зрозуміло визначена позивачем доля шкоди відповідачів.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Відповідачі та їх представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи із наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є власником майна відомого мешканцям міста Одеси як майновий комплекс «Літній театр», набутого згідно договору купівлі-продажу майна від 04.07.2003р., - будівлі і споруди та майно, яке було передано за актом передачі майна від 08.07.2003р.

Зазначене майно знаходиться на земельній ділянці, яка переданій позивачу за договором оренди землі від 23.12.2016 року, заг. пл. 0,3916 га, строком на 49 років.

Як вбачається з підстав позову та пояснень сторін, 03 та 10 березня 2019 року на території «Літнього театру» проводились суботники, під час яких активістами було здійснено дії з демонтування сцени, внаслідок чого, на думку позивача, їм було завдано шкоду у розмірі по 1 000 000,00 грн. кожним відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відповідно до частини 2 ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

З огляду на викладені положення, суд вбачає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.

Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності. Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Отже, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з`ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв`язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Крім цього, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

У пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 статті 81 ЦПК України). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 1 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України, вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Згідно ч. 3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

На підтвердження своїх вимог позивач надав до суду роздруківки із мереж інтернету зі статями про суботник та про намір активістів демонтувати належне позивачу майновий комплекс та копії фотографій із зображенням руйнувань.

Як вбачається зі статті, розміщеної в мережі інтернет, приблизно сотні людей були присутні на прибиранні в Літньому театрі, серед яких були присутні ті, які демонтували сцену та стіни « ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Між тим, із даних доказів не вбачається ні прізвище, ні зображення відповідачів як такого, що демонтували майновий комплекс. Крім того відповідачі не визнали факт вчинення ними дій по демонтажу.

Таким чином належних, допустимих та достовірних доказів спричинення збитків майну, та в чому полягали такі збитки, а також винних дій відповідачів, позивач не надав.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог СП «Солінг», оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності протиправних дій відповідачів та завдання ними шкоди шляхом пошкодження належного позивачу майна та розмір збитків; не доведено наявності причинного зв`язку між поведінкою відповідачів та настанням шкоди; вини завдавача шкоди.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Спільного підприємства «Солінг», заявленого саме з досліджених його підстав та предмету.

Керуючись ст. ст.11, 15-16, 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 2, 3-13, 27, 43, 49, 76, 81-83, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, - відмовити.

В задоволені об`єднаного позову Спільного підприємства «СОЛІНГ» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 16.03.2020 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

16.03.20