Рішення № 88255359, 14.08.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32853/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Шило А.М.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника позивача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: Найди Т.І.,

представника відповідача: Сидоренка Р.В.,

представника третьої особи-1: не з`явився,

представника третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», про стягнення майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Національного банку України (далі - відповідач, НБ України), в якому просить стягнути з Держави Україна в особі Національного банку України на користь ОСОБА_1 55 761 350,89 грн. завданої йому майнової шкоди внаслідок невжиття належних заходів щодо безпеки збереження його коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», вимушений продаж земельної ділянки інвестиційного призначення та неможливість продовжувати інвестиційну діяльність в Україні.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вклав на депозитний рахунок у ПАТ «Брокбізнесбанк» 2 500 000,00 доларів США, проте з вини НБ України в нього «вкрали» ці інвестиційні кошти з вказаного депозитного рахунку. Зазначене підтверджується рішенням суду у справі № 817/3416/15: саме з причин бездіяльності Національного банку України - ОСОБА_1 завдано значної майнової шкоди. Укладаючи договори банківського вкладу, ОСОБА_1 виходив з того, що ПАТ «Брокбізнесбанк» за класифікацією НБ України входив в десятку найбільш потужних банківських установ України та мав високий рейтинг за системою «CAMELS». Проте, 28.02.2014 року Правління НБУ винесло постанову № 107 «Про віднесення ПАТ «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних». Через бездіяльність НБ України, а значить з його провини, ОСОБА_1 не може до даного часу своєчасно отримати вкладені ним депозитні кошти по договорах банківського вкладу з ПАТ «Брокбізнесбанк», а саме: від 11.06.2013 року № 610-104970/980 на суму 7 500 000,00 грн. на строк до 14.06.2014 року, від 13.01.2014 року № 610/104970/2/980 на суму 2 500 000,00 грн. на строк до 14.07.2014 року. Станом на 13.06.2014 року залишок коштів на рахунках ОСОБА_1 становив 10 677 054,79 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Брокбізнесбанк». Станом на 20.06.2018 року розмір завданої матеріальної шкоди ОСОБА_1 внаслідок неповернення коштів становить 41 548 726,86 грн., оскільки ОСОБА_1 є іноземним інвестором, і внаслідок неповернення вкладів не зміг продовжувати інвестиційну діяльність в Україні, оскільки не мав коштів ні на що, в т.ч. на сплату податків, а тому змушений був продати придбану раніше земельну ділянку, яка була призначена для інвестиційної діяльності. Ціна продажу склала 480 000 доларів США, що є вкрай невигідним для ОСОБА_1 (він втратив 520 000 доларів США). Зважаючи на це, з вини НБУ ОСОБА_1 завдано майнової шкоди у розмірі 520 000 доларів США, еквівалент 13 520 000,00 по курсу НБ України. Крім того в період 2007-2017 років ОСОБА_1 було сплачено податки за землю в сумі 712 624,03 грн., отже майнова шкода за вимушений продаж земельної ділянки складає 14 232 624,03 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2018 року в порядку загального позовного провадження було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України про стягнення майнової шкоди та підготовче засідання у справі призначено на 11.10.2018 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.10.2018 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача, згідно п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання у справі було відкладено до 08.11.2018 року.

18.10.2018 року на адресу Печерського районного суду м Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову з огляду на наступне. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який згідно з вимогами ст. 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. До повноважень Національного банку України не віднесено представництво Держави Україна в судах України. До того ж, Національний банк України не є стороною в договірних відносинах між позивачем та ПАТ «Брокбізнесбанк», а тому, з огляду на це, у нього відсутні зобов`язання перед позивачем стосовно виконання умов договорів банківського вкладу. Оскільки між позивачем та ПАТ «Брокбізнесбанк» виникли договірні відносини, то повернення суми вкладу повинно відбуватися на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу, але з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (так як у ПАТ «Брокбізнесбанк» триває процедура ліквідації). Законодавством у галузі гарантування вкладів фізичних осіб регламентовано чіткий порядок звернення кредиторів із вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема, щодо включення їх до реєстру кредиторів на повернення банківських вкладів і відсотків. Таким чином, оскільки наразі здійснюється ліквідаційна процедура банку, то грошові кошти, розміщені позивачем на вкладних (депозитних) рахунках, можуть бути повернуті під час здійснення процедури ліквідації у ПАТ «Брокбізнесбанк». Посилання позивача на судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справах № 826/19469/14 та № 817/3416/15 є безпідставними з огляду на таке. Позивачу у справі № 826/19469/14 було відмовлено у визнанні протиправної бездіяльності Національного банку України, наслідком якої стала стійка фінансова неплатоспроможність ПАТ «Брокбізнесбанк». У рішеннях судів в обох справах не міститься жодного висновку, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право позивача чи інших кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк» на отримання коштів за договором банківського вкладу (депозиту).

05.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладено у наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна в особі Національного банку України на користь ОСОБА_1 62 400 242,68 грн. завданої йому майнової шкоди внаслідок невжиття належних заходів щодо безпеки збереження його коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», вимушений продаж земельної ділянки інвестиційного призначення та неможливість продовжувати інвестиційну діяльність в Україні».

Також 05.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що всі твердження, викладені представником Національного банку України у відзиві, є фальшивими, неправдивими та такими, що вводять суд в оману.

07.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшла заява про залучення третіх осіб у якій останній просить залучити до участі у справі № 757/32853/18-ц в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, третя особа-1) та Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк», третя особа-2).

08.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшла заява позивача про приєднання до матеріалів справи доказів сплати земельного податку.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2018 року, у зв`язку із залученням третіх осіб до участі у справі, згідно п. 2 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 10.12.2018 року.

26.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Національного банку України.

10.12.2018 року у зв`язку із зайнятістю судді у порядку чергування справу було знято зі складу та призначено на 14.03.2019 року.

11.12.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких останній заперечує проти позовних вимог з огляду на те, що у ПАТ «Брокбізнесбанк» триває процедура ліквідації, а тому вимоги позивача повинні задовольнятися відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

20.12.2018 року до Печерського суду м. Києва від ПАТ «Брокбізнесбанк» надійшли пояснення щодо позовної заяви, у яких останнє зазначає, що 19.06.2014 року ОСОБА_1 було отримано 200 000,00 грн. гарантованої суми вкладу. Крім того, ОСОБА_1 своєчасно звернувся із заявою про визнання кредитором № 1548-фіз від 25.06.2014, з урахуванням чого його вимоги акцептовані в сумі 10 677 104,02 грн. та віднесені до четвертої черги погашення вимог кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк». На даний час процедура ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» триває, отже, відповідно, права позивача, як кредитора банку, не порушені.

14.03.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позовні вимоги викладено у наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна в особі Національного банку України на користь ОСОБА_1 67 892 152,92 грн. завданої йому майнової шкоди внаслідок невжиття належних заходів щодо безпеки збереження його коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», вимушений продаж земельної ділянки інвестиційного призначення та неможливість продовжувати інвестиційну діяльність в Україні».

Також 14.03.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшов письмовий виступ позивача в суді у якому позивач зазначає, що причини його фінансових збитків не пов`язана з банкрутством ПАТ «Брокбізнесбанк», проте пов`язана з бездіяльністю та недбалістю відповідача, який порушив свій обов`язок контролювати що не перешкодило керівництву третьої особи-2 надіслати лист неправдивого змісту, що, в свою чергу, стало причиною, яка призвела до втрати передбаченої інвестиції в економіку України.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.03.2019 року частково задоволено клопотання представника відповідача та, згідно ч. 7 та ч. 9 ст. 7 ЦПК України, ухвалено розгляд даної цивільної справи під час надання пояснень та дослідження доказів, що становлять банківську таємницю, здійснювати в закритому судовому засіданні.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.03.2019 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», про стягнення майнової шкоди та справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 21.03.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.03.2019 року, у зв`язку із закінченням робочого часу, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 18.04.2019 року.

18.04.2019 року у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному справу було знято зі складу та призначено на 14.08.2019 року.

В судове засідання 14.08.2019 року з`явилися позивач, представники позивача та представники відповідача.

Представники третіх осіб у судове засідання 14.08.2019 року не з`явилися, про дату, час і місце цього засідання належним чином повідомлені, причини неявки суду невідомі.

Оскільки, згідно ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд ухвалив розглядати справу за відсутності представників третіх осіб.

В судовому засіданні позивач та представники позивача підтримали вимоги позовної заяви з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечували з викладених у відзиві підстав та просили в позові відмовити.

Вислухавши пояснення позивача, представників позивача, представників відповідача, дослідивши та оцінивши подані учасниками процесу письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Італія та має посвідку на постійне проживання в Україні Серія НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 з 2003 року по 2005 рік перераховував грошові кошти на поточні валютні рахунки, відкриті у Рівненській філії АКІБ «УкрСиббанк», що підтверджується листами АКІБ «УкрСиббанк» про надходження коштів від 18.08.2004 року, від 20.12.2004 року, від 04.02.2005 року.

У 2004 році ОСОБА_1 як іноземний інвестор здійснив грошову інвестицію в розмірі 670 000,00 доларів США та 74 864,85 Євро, що дорівнює 4 039 674,00 грн. за курсом НБУ, у нерухомість, а саме, придбав триповерхову будівлю, нежитлове приміщення Галерея «Люкс» за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.11.2006 року, ОСОБА_1 продав нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за 17 395 700,00 грн.

У 2007 році ОСОБА_1 як іноземний інвестор здійснив грошову інвестицію в розмірі 4 850 000,00 грн. у нерухомість, а саме, придбав земельну ділянку та дві незавершені будівлі.

11.06.2013 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) було укладено договір № 610-104970/980 банківського строкового вкладу (депозиту), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Вкладник передав, а Банк прийняв для зберігання грошові кошти у гривні, що надійшли від Вкладника на його вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Брокбізнесбанк», код Банку 300249, в розмірі 7 500 000,00 грн. на строк 368 днів з 11.06.2013 року по 14.06.2014 року.

Факт внесення коштів підтверджується підписанням договору, про що зазначено в п. 1.2 договору.

13.01.2014 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 610-104970/2/980 банківського строкового вкладу (депозиту), згідно якої було збільшено розмір процентів, які нараховуються щомісячно.

13.01.2014 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» (Банк) та ОСОБА_1 (Вкладник) було укладено договір № 610-104970/2/980 банківського строкового вкладу (депозиту), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Вкладник передав, а Банк прийняв для зберігання грошові кошти у гривні, що надійшли від Вкладника на його вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в АТ «Брокбізнесбанк», код банку 300249, в розмірі 2 500 000,00 грн. на строк 183 дні з 13.01.2014 року по 14.07.2014 року.

Факт внесення коштів підтверджується підписанням договору, про що зазначено в п. 1.2 договору.

06.11.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк» із письмовою заявою про дострокове розірвання депозитного договору від 11.06.2013 року № 610-104970/980.

У відповідь на заяву ПАТ «Брокбізнесбанк» направило на адресу ОСОБА_1 листа від 12.11.2013 року, згідно якого повідомило, що хвилювання є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки прибуток ПАТ «Брокбізнесбанк» за січень-вересень 2013 року у два рази більше за показник аналогічного періоду минулого року та з початку 2013 року власний капітал Банку виріс, а розмір статусного капіталу залишився без змін. Також зросли активи Банку.

12.11.2013 року ОСОБА_1 подав до Рівненського регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк» письмову заяву з проханням заяву від 06.11.2013 року вважати неподаною.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2014 року № 107 було прийнято рішення «Про віднесення АТ «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі вказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.02.2014 року № 9 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Брокбізнесбанк», згідно з яким з 28.02.2014 року у АТ «Брокбізнесбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Брокбізнесбанк».

Постановою Правління Національного банку України № 339 від 10.06.2014 року «Про відкликання ліцензії та ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Брокбізнесбанк».

На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 11.06.2014 року № 45 «Про початок ліквідації АТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк».

07.06.2018 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 1587 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Брокбізнесбанк» строком на один рік з 11.06.2018 року до 10.06.2019 року включно».

Станом на час розгляду цієї справи у суді грошові вимоги позивача як кредитора банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не задоволено.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено право Національного банку України у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосувати заходи впливу.

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходами впливу в розумінні ст. ст. 76, 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

При цьому, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини.

Як вбачається із п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та цей закон є пріорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

В силу приписів ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що була чинною на момент відкликання банківської ліцензії ПАТ «Брокбізнесбанк») Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

В силу приписів ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплені у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, віднесення ПАТ «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних фактично унеможливило виконання банком своїх зобов`язань щодо виплати вкладу та відсотків позивачу.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Як вбачається із п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Отже, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБ України банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.

Вказане підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2015 року у справі № 6-2001цс15, у якій Верховний Суд України зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому така правова позиція підтримана і Верховним Судом, зокрема, у його постанові від 10.04.2019 року у справі № 182/7301/17 (провадження № 61-46092св18), у якій зазначається, що після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами, оскільки їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку.

У своїй постанові від 04.09.2019 року у справі № 243/8557/16-ц (провадження № 61-15759св18) Верховний Суд зазначає, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Такий правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року у справі № 490/4542/15-ц (провадження № 6-1809цс16).

Отже, зважаючи на той факт, що між позивачем та ПАТ «Брокбізнесбанк» виникли договірні відносини, то стягнення суми вкладу позивачем повинно відбуватись на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки відшкодування сум вкладів у інший спосіб, зокрема, і поза межами ліквідаційної процедури, чинним законодавством України не передбачено.

Разом з тим, позивач зазначає, що внаслідок нездійснення своєчасного контролю діяльності ПАТ «Брокбізнесбанк» з боку НБ України, йому заподіяно шкоду. Заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, позивач обґрунтовував її фактом невиконання ПАТ «Брокбізнесбанк» своїх зобов`язань з повернення вкладу, а також невідшкодування такого вкладу в повному обсязі Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Також позивач вважає, що дії з неповернення вкладу прямо змусили його здійснити продаж земельної ділянки в Україні та припинити інвестиційну діяльність. Такі дії він пов`язує з бездіяльністю Національного банку України та стверджує, що саме останній винен у банкрутстві ПАТ «Брокбізнесбанк», відтак у неповерненні позивачу суми вкладу і в продажі земельної ділянки ОСОБА_1 .

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені положеннями ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Перераховані складові для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Відповідальність особи у вигляді обов`язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, вини. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Відповідальність є наслідком вини та означає засноване на законі зобов`язання фізичної або юридичної особи відшкодувати завдані збитки іншій фізичній або юридичній особі згідно із певними правовими принципами та правилами.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2017 року у справі № 817/3416/15 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання бездіяльності протиправною, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року, адміністративний позов задоволено повністю: визнано бездіяльність НБ України в період з 01.07.2011 року по 28.02.2014 року щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», яка виразилась у порушенні строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Брокбізнесбанк`не рідше одного разу на 36 місяців; надання ПАТ «Брокбізнесбанк» результатів інспекційної перевірки за період з 01.07.2008 року по 01.08.2013 року, встановлених ст.. 19 Господарського кодексу України; повідомлення ПАТ «Брокбізнесбанк» про встановлення рейтингової оцінки за системою CAMELS за результатами інспекційної перевірки за період з 01.07.2008 року по 01.08.2013 року; визнано протиправною бездіяльність НБ України в період листопад 2013 року - лютий 2014 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного засобу впливу до ПАТ «Брокбізнесбанк» на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування ПАТ «Брокбізнесбанк» за період з 01.07.2008 року по 01.08.2013 року та встановленої рейтингової оцінки CAMELS, що є порушенням вимог ст.. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту 5 глави 2, пункту 4 глави 3, пункту 5 глави 4, пункту 5 глави 5, пункту 4 глави 6 Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS.

Разом з тим, у тексті вказаного рішення Окружного адміністративного суду м. Києва не міститься жодного висновку, що внаслідок саме дій або бездіяльності Національного банку України було порушено право ОСОБА_1 на отримання коштів за договорами банківського вкладу № 610-104970/980 від 11.06.2013 року та № 610-104970/2/980 від 13.01.2014 року.

Отже, твердження позивача, що шкоду йому завдано саме з причин бездіяльності відповідача, оскільки у разі обізнаності ним про негативні показники діяльності ПАТ «Брокбізнесбанк», належне виконання Національним банком України своїх зобов`язань, ним було б прийнято рішення про дострокове повернення банківського вкладу та вилучення коштів, то такі твердження є лише припущеннями, а як визначено у ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Такого ж висновку щодо аналогічних тверджень кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк» дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 05.09.2018 року у справі № 757/12598/16-ц (провадження № 61-26248св18), від 15.05.2019 року у справі № 757/72592/17 (провадження № 61-45841св18).

Як визачено у ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено у ст.. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною йому шкодою та бездіяльністю відповідача. Як і не надано доказів вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу.

Посилання позивача на ст. 1173 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність.

Згідно зі ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

В силу п. 3.1 рішення Конституційного суду України від 26.02.2009 року № 6-рп/2009 у справі N 1-15/2009, Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV, а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону).

Отже, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

До того ж, у справах по ст. 1173 Цивільного кодексу України суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб`єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У спорі, що розглядаються, доведення самого факту наявності шкоди є передумовою для встановлення наявності порушеного цивільного права.

Проаналізувавши все викладене вище у сукупності, суд прийшов до висновку, що позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 Цивільного кодексу України, яка не потребує доведення вини, є безпідставним.

Додатково суд акцентує увагу і на тому, що як встановлено ст. 4 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Аналогічного змісту міститься норма у ст. 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якої Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

До функцій відповідача, перелік яких міститься у ст. ст. 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Отже, доводи позивача, що Національний банк України має нести майнову відповідальність за зобов`язаннями неплатоспроможного банку є необґрунтованими.

Як встановлено судом, позивач є акцептованим кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк» на підставі договорів банківського вкладу № 610-104970/980 від 11.06.2013 року та № 610-104970/2/980 від 13.01.2014 року.

До моменту ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» зобов`язання за вказаними договорами банківських вкладів не припиняються, а задовольняються в межах ліквідаційної процедури відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому відсутні підстави стверджувати, що зобов`язання виникли з відшкодування шкоди.

До того ж на сьогодні триває процедура ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» і встановити, що вклади дійсно не будуть повернуті позивачу до моменту ліквідації банку, не являється можливим.

За вказаних обставин, вимоги позивача до Національного банку України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок бездіяльності останнього, є передчасними. Відтак, позов ОСОБА_1 до НБ України про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Як визначено у ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Оскільки позивачем не сплачувався судовий збір за подачу позову, то питання про його розподіл не вирішується.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в позові відмовлено, всі судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 6, 140 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 1058, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 28, 36, 46, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 5, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 4, 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 200, 259, 263-265, 273, 274, 280-282, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК», про стягнення майнової шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 03.10.2019 року.

Суддя І.В. Григоренко