Рішення № 88250100, 10.03.2020, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № 222/1100/19

Провадження № 2/222/18/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року Володарський районний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Подліпенця Є.О.,

за участю секретаря Темір В.В.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство

Комерційний Банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представники учасників справи:

представник позивача - Гребенюк О.С., Гаренко Н.В., Вчерашній М.Г.,

розглянувши в смт. Нікольське в порядку спрощеного позовного провадженняцивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом вказуючи, що 15.09.2011 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, згідно укладеного між сторонами договору б/н від 15.09.2011 року. Згідно п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом в заяві. Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання, якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Відповідач зобов`язався повертати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом, однак ним не виконуються належним чином зобов`язання по поверненню належних до сплати частин кредиту та нарахованих відсотків за його використання. Станом на 30.04.2019 року відповідач має заборгованість в сумі 110618,25 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 3231,56 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 98454,23 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 3188,73 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 5243,73 грн. – штраф (процентна складова). В зв`язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 110618,25 грн. за кредитним договором № б/н від 15.09.2011 року та судові витрати у виді судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Ухвалою судді Володарського районного суду Донецької області від 16.07.2019 року по вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Крім цього, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія зазначеної ухвали була надіслана сторонам.

Також відповідачу разом з ухвалою надіслано копію позовної заяви з доданими до неї документами.

26.07.2019 року відповідачем надано суду відзив на позов в якому останній позовні вимоги не визнав. Свої заперечення обґрунтував тим, що жодних договорів або правочинів між ним та позивачем укладено не було. Дійсно у нього була кредитна картка, на якій було встановлено кредитний ліміт 4000,00 грн., але ж будь-якого документу, який підтверджує узгодження дати кредитування та нарахування відсотків за користування між ним та позивачем підписано не було. Наголошує, що жодного договору він не підписував, а тому згоди на встановлення банком будь-яких умов та правил надання кредиту не давав. Він підписав заяву-анкету від 15.09.2011 року, яка не містила розміру кредиту, ні дати повернення, ні розмір відсотків, комісій, пені тощо. Розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, він не погоджується з сумами, зазначеними в розрахунку та вважає їх надуманими. Між іншим, звертає увагу, що позивач надає розрахунок за час, який перевищує строк позовної давності, який він просить застосувати по даній справі. Копія анкети-заяви позичальника не може підтверджувати існування боргу, оскільки вона є лише пропозицією укласти договір (офертою) в розумінні ЦК України і для укладення договору обов`язковим елементом процедури такого укладення є прийняття цієї пропозиції (акцепт), відсутність якого підтверджується матеріалами справи. Умови та правила надання банківських послуг, а також Правила користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах не має жодного посилання на нього – ОСОБА_1 . Таким чином, він має повернути позивачу тільки суму кредитного ліміту в розмірі 4000,00 грн. Враховуючи відсутність у нього договору з позивачем та відсутність у позивача належних доказів наявності перед ним заборгованості просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також до відзиву додано фіскальний чек Укрпошти про направлення кореспонденції стороні позивача.

02.09.2019 року стороною позивача надано суду письмові пояснення, згідно яких останній зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15.09.2011 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Підписавши заяву, відповідач погодився з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, з якими він був ознайомлений, повністю згоден, їх зміст зрозумів. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суду надана виписка з рахунку клієнта, в підтвердження того, що позивач повністю прийняв умови банку та активно ними користувався. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. Також, до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Крім цього, строк перевипущеної картки відповідача до останнього дня 09.2020 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 26.06.2019 року, тобто до

спливу строку позовної давності. Враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

До зазначених пояснень позивачем надано копії письмових доказів, а саме: довідки про видачу кредитних карт, виписки по рахунку, наказу банку, практики ВСУ, довіреності представника позивача.

Крім цього, до відповіді на відзив додано копію реєстру згрупованих відправлень – рекомендованих листів, що підтверджує направлення відповіді на відзив з доданими документами стороні відповідача.

Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 09.10.2019 року витребувано від позивача АТ КБ «Приватбанк» докази належного повідомлення відповідача про зміну процентної ставки та надання згоди відповідачем прийняти підвищену процентну ставку з 30% до 34,80 %, та до 43,2 %, а у разі відсутності таких доказів, розрахунок заборгованості виходячи з первісної процентної ставки, а також оригінал довідки про умови кредитування з використанням довідки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» за договором SAMDN50000050034251 від 15.09.2011 року.

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В позовній заяві просив справу розглянути без його участі, а у разі неявки відповідача в судове засідання, просив справу розглянути в заочному порядку на підставі наявних у справі доказах та постановити по справі заочне рішення.

Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. В останнє судове засідання відповідач не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Проте, надав суду письмову заяву, якій просив справу розглянути у його відсутність.

Визнаючи наявні матеріали про права та взаємини сторін достатніми, суд розглянув справу у відсутність нез`явившегося представника позивача та закінчив розгляд справи у відсутність нез`явившегося відповідача.

Вислухавши пояснення відповідача, розглянувши його письмову заяву та заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

В сенсі п.1 ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. При цьому ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не

встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із позовом, АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н від 15.09.2011 року, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. При цьому ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір.

Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою, знімав готівкові кошти, розраховувався ними та здійснював поповнення картки, останній раз поповнив свою кредитну картку в терміналі самообслуговування 24.04.2017 року на суму 500,00 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором № б/н від 15.09.2011 року, станом на 30.04.2019 року становить 110618,25 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 3231,56 грн., заборгованості за відсотками в сумі 98454,23 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 3188,73 грн., заборгованості по штрафам в сумі 5743,73 грн.

З вищевказаного розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача по тілу кредиту складає 3231,56 грн.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua)

неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника, яка додана до позовної заяви, процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією, а також заборгованості по сумам штрафу задоволенню не підлягає через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу.

Наведене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року.

Між тим, суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача кредит в розмірі 4000,00 грн., що ним самим не заперечується.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 30.04.2019 року має заборгованість по тілу кредиту в розмірі 3231,56 грн.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, враховуючи, що відповідачу ОСОБА_1 було відомо про необхідність виконання взятих на себе зобов`язань, але ж останній їх належним чином не виконав, суд вважає, що з нього слід стягнути на користь позивача отримане ним та непогашене тіло кредиту за кредитним договором № б/н від 15.09.2011 року в розмірі 3231,56 грн., задовольнивши позов в цій частині.

Щодо застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд роз`яснює наступне.

Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

В той же час пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що платіжна картка дійсна до останнього дня місяця указаного на лицевій стороні картки.

Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов`язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 15.09.2011 року отримав картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , остання з них з має термін дії до 09.2020 року.

Таким чином, оскільки строк дії картки закінчується в останній день вересня 2020 року, а з позовом до суду банк звернувся 04.07.2019 року, суд приходить до висновку, що трирічний строк на звернення з позовом не пропущено.

З огляду на це, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивачем при зверненні до суду було сплачено вірну суму судового збору в розмірі 1921,00 грн. і суд задовольнив 2,92% заявлених позивачем позовних вимог від суми 110618,25 грн., суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційна розміру задоволених позовних вимог в розмірі 56,10 грн., решта суми судового збору пропорційна розміру позовних вимог, в яких позивачу відмовлено, стягненню на користь останнього не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 19, 76-82, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 354, 355, пп.15.5, п. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 253, 258, 267, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 633, 634, 1048, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_4 серія НОМЕР_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д (розрахунковий рахунок № НОМЕР_6 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) № б/н від 15.09.2011 року, яка виникла станом на 30.04.2019 року, в розмірі 3231 (три тисячі двісті тридцять одна) гривня 56 копійок та судові витрати у виді судового збору в розмірі 56 (п`ятдесят шість) гривень 10 копійок, а всього 3287 (три тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 66 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Володарський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Повне рішення складене 16.03.2020 року.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Є.О. Подліпенець