Рішення № 88249135, 17.03.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2667/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач), діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (далі відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 67 356 грн. 00 коп.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що перебував в трудових відносинах з відповідачем на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду дільниці з ремонту високовольтного електроустаткування. 15 червня 2017 року його звільнено за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю. Однак, за період з лютого 2017 року по червень 2017 року йому належала до виплати сума заробітної плати в розмірі 19 886 грн. 39 коп. 27 червня 2018 року Рівненський міський суд Рівненської області видав судовий наказ у справі №569/11608/18, згідно якого стягнув з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 19 886 грн. 39 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 336 грн. 30 коп. за період з 15 червня 2017 року по 21 червня 2018 року. В подальшому свої зобов`язання по оплаті праці відповідач виконав лише 27 листопада 2019 року шляхом зарахування коштів на його картковий рахунок. Враховуючи, що заробітну плату за лютий-червень 2017 року йому було виплачено лише 27 листопада 2019 року відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 67 356 грн. 00 коп., тобто з 22 червня 2018 року по 27 листопада 2019 року, за виключенням періоду, за який вже було стягнуто середній заробіток судовим наказом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить зменшити заявлену до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 000 грн. з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів, покликаючись на ту обставину, що вини ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" у невиплаті належних звільненому працівникові сум немає, оскільки ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал». Крім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Вважає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності, а тому на підставі ч.2 ст. 1171 ЦК України просить суд звільнити ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні позивача в повному обсязі або частково. Також вказує, що ПрАт "РІВНЕАЗОТ" сплачувало єдиний внесок, а тому позивач не був позбавлений можливості звернутися в центр зайнятості після звільнення для отримання виплати допомоги по безробіттю. Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказує, що період затримки у виплаті заробітної плати позивачем обчислений не вірно, оскільки день фактичного розрахунку не враховується при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2018 року по 26 грудня 2019 року становить 67 168 грн. 90 коп. Окрім цього суми, які вимагає позивач не є співмірними із сумами, які перед ним заборгував відповідач, та жодним чином не обґрунтовані. Також, попередній розрахунок судових витрат є значно завищеним, а вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є безпідставною та не підлягає до задоволення.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. 17 березня 2020 року представник позивача ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив розглянути справу без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, згідно поданого клопотання від 03 березня 2020 року просив справу розглянути у відсутність представника відповідача на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено, позивач з 22 серпня 2016 року працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування цеху електропостачання ПрАТ «РІВНЕАЗОТ», що підтверджується записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Згідно копії наказу №1575-ВК про припинення трудового договору (контракту) від 15 червня 2017 року позивача з 15 червня 2017 року звільнено за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю.

Згідно довідки ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» про суми, які належать до виплати при звільненні №962 від 15 березня 2018 року ОСОБА_1 належить до виплати заробітна плата за лютий-червень 2017 року в розмірі 19 886 грн. 39 коп.

Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2018 року в справі №569/11608/18, який набрав законної сили 27 липня 2018 року, стягнуто з ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19 886 грн. 39 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 336 грн. 30 коп.

Зазначена заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за лютий-червень 2017 року позивачу в повному обсязі виплачена 27 листопада 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З викладеного вище вбачається, що відповідач, який в день звільнення позивача не здійснив виплату останньому заборгованої заробітної плати, порушив вимоги законодавства щодо своєчасної виплати нарахованої заробітної плати. Судом встановлено, що заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за лютий-червень 2017 року позивачу в повному обсязі виплачена 27 листопада 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі і розмір такої заборгованості сторонами не оспорюється та встановлений судовим рішенням, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22 червня 2018 року, що визнається обома сторонами, по 26 листопада 2019 року включно, тобто по день що передує виплаті заборгованості позивачу.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено з позовної заяви, відзиву на позовну заяву, копії заяви про видачу судового наказу, де сторонами проведені розрахунки середньоденної заробітної плати позивача та судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2018 року в справі №569/11608/18, середньоденна заробітна плата позивача становить 187 грн. 10 коп.

В періоді затримки відповідачем розрахунку при звільненні перед позивачем, окрім періоду за який вже стягнуто середній заробіток судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2018 року в справі №569/11608/18, кількість робочих днів становить 359 і включає в себе 5 робочих днів за червень 2018 року, 22 робочі дні за липень 2018 року, 22 робочі дні за серпень 2018 року, 20 робочих днів за вересень 2018 року, 22 робочі дні за жовтень 2018 року, 22 робочі дні за листопад 2018 року, 20 робочих днів за грудень 2018 року, 21 робочий день за січень 2019 року, 20 робочих днів за лютий 2019 року, 20 робочих днів за березень 2019 року, 20 робочих днів за квітень 2019 року, 22 робочі дні за травень 2019 року, 18 робочих днів за червень 2019 року, 23 робочі дні за липень 2019 року, 21 робочий день за серпень 2019 року, 21 робочий день за вересень 2019 року, 22 робочі дні за жовтень 2019 року, 18 робочих днів за листопад 2019 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 187 грн. 10 коп., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 22 червня 2018 року по 26 листопада 2019 року включно становить 67 168 грн. 90 коп. (359 робочих днів х 187,10 грн.), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 67 356 грн. 00 коп. підлягають задоволенню частково в розмірі 67 168 грн. 90 коп.

Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов`язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої суд вважає безпідставними.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому, у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

Щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Однак, будь-які дані про наявність між позивачем та відповідачем спору про розмір належних до виплати сум на час звільнення та після нього в матеріалах справи відсутні.

Як слідує з судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2018 року в справі №569/11608/18 нарахована, але не виплачена ОСОБА_1 заробітна плата в розмірі 19 886 грн. 39 коп., яка вказана у довідці ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» про суми, які належать до виплати при звільненні №962 від 15 березня 2018 року, була повністю стягнута вказаним судовим рішенням.

За наведеного, враховуючи, що спору щодо розміру розрахункових сум між сторонами не було, заява ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повністю задоволена судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2018 року в справі №569/11608/18, відповідач не надав доказів про відсутність своєї вини у невиплаті заборгованості по заробітній платі у день звільнення позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку.

Звернення до центру зайнятості після звільнення для отримання виплати допомоги по безробіттю є правом, а не обов`язком позивача та не впливає на обов`язок відповідача виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

На підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 838 грн. 46 коп.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги суд враховує, що на підтвердження вказаних витрат позивачем не подано жодного доказу.

Зі змісту статей 137, 141 ЦПК України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути документального підтвердженні та доведені.

Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, оскільки суду не було надано жодного документального підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 22 червня 2018 року по 26 листопада 2019 року включно в розмірі 67 168 (шістдесят сім тисяч сто шістдесят вісім) гривень 90 копійок, без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 838 (вісімсот тридцять вісім) гривень 46 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ", місцезнаходження: м. Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824.

Повне судове рішення складено 17 березня 2020 року.

Суддя О.О. Першко